Справа 9281 - 2009 Головуючий у 1 інстанції Перетятько О.Ю.
Категорія Доповідач Новосядла В.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
6 січня 2010 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Новосядлої В.М.,
суддів: Краснощокової Н.С., Ігнатової Л.Є.,
при секретарі Шатун Л.Г.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 25 серпня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Горлівської міської ради, третя особа комунальне підприємство «Горлівське міське бюро технічної інвентаризації», про визнання права власності на самочинно збудоване майно,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 25 серпня 2009 було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Горлівської міської ради, третя особа комунальне підприємство «Горлівське міське бюро технічної інвентаризації», про визнання права власності на самочинно збудоване майно.
Не погодившись з рішенням суду, позивач приніс апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, оскільки висновки суду першої інстанції зроблені через неправильне застосування норм матеріального права і не відповідають фактичним обставинам по справі, а саме: судом першої інстанції не було враховане те, що:
- згідно із статтею 376 ЦК України він має право на визнання за ним права власності на збудоване нерухоме майно,
- він є спадкоємцем першої черги на майно після смерті його батька.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Із матеріалів цивільної справи вбачається:
Відповідно до договору дарування, посвідченого 19 грудня 1996 року Першою горлівською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_2 (батько позивача) подарував позивачу 1\2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, на земельній ділянці на час посвідчення договору знаходились житловий будинок А-1 житловою площею 52.3 кв.м. та надвірні побудови – сараї Б і Г, уборна, споруди.
Договір дарування був зареєстрований ним в бюро технічної інвентаризації м. Горлівка 17 січня 2007 року.
1\2 частина житлового будинку залишилась у користуванні батька позивача ОСОБА_1 на підставі Договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку у розмірі 600 кв.м. від 30 листопада 1957 року, посвідченого Першою горлівською державною нотаріальною конторою 24 червня 1958 року за реєстровим номером 8601.
Згідно із Актом від 14 серпня 1995 року вказаний житловий будинок був введений в експлуатацію і зареєстрований у бюро технічної інвентаризації м. Горлівка 27 грудня 1995 року (а.с. 8, 25).
Таким чином, батько позивача у встановленому законом порядку, отримав земельну ділянку у розмірі 600 кв.м. для будівництва житлового будинку і за його життя будинок був введений в експлуатацію.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Згідно із заповітом, посвідченим Першою горлівською державною нотаріальною конторою 19 грудня 1996 року за реєстровим номером 1-2790, ОСОБА_2 заповів 1\2 частину належного йому будинку своєму сину - позивачу ОСОБА_1.
Таким чином, на час звернення позивача до суду він був власником лише 1\2 частини житлового будинку.
Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на другу половину житлового будинку, у встановленому законом порядку, позивачем отримане не було. Строк отримання Свідоцтва про право на спадщину за заповітом діючим законодавством не встановлений.
Згідно із листом Першої Горлівської державної нотаріальної контори позивач 22 січня 1998 року отримав Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті свого батька ОСОБА_2 на регресні виплати. Інші спадкоємці, у строк встановлений законом, не звертались до нотаріальної контори з заявою про видачу Свідоцтва про право на спадщину.
Таким чином, на час звернення до суду позивач є єдиним спадкоємцем, який звернувся до нотаріальної контори і оформив Свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна. Данні щодо спору на спадкове майно після смерті батька позивача в матеріалах справи відсутні.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання за позивачем права власності у порядку спадкування за заповітом на 1\2 частину житлового будинку, суд першої інстанції виходив із того, що при відсутності спору щодо розподілу спадкового майна, суд не може підмінювати функції нотаріальної контори щодо видачі свідоцтва про право на спадщину і визнання права власності на це майно у порядку спадкування.
Виходячи із встановлених обставин, висновок суду першої інстанції про необхідність звернення до нотаріальної контори з приводу оформлення спадщини на житловий будинок є правильним і не суперечить пунктам 50 і 117 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України N 18/5 від 14 червня 1994 року (яка діяла на час відкриття спадщини).
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання за позивачем права власності на самочинно переобладнаний житловий будинок, у результаті якого збільшилась загальна площа будинку до 73.7 кв.м., а жила площа будинку збільшилась до 63.9 кв.м., суд першої інстанції виходив із того, що діючим законодавством не передбачено визнання право власності за рішенням суду на об’єкт нерухомого майна у разі його переобладнання.
Вказаний висновок суду є правильним, оскільки самочинне переобладнання жилого будинку, який знаходиться у власності позивача, не змінює його статусу власності.
У цьому випадку позивач не позбавлений можливості вирішити питання щодо законності здійснення переобладнання житлового будинку у встановленому законом порядку.
Обґрунтованим є висновок суду про відмову у визнанні права власності на самовільно зведені надвірні побудови, оскільки вони є приналежною річчю по відношенню до житлового будинку і визнання додаткового права власності на них і видачу окремого правовстановлюючого документу на ці споруди не передбачено законом.
Однак, правовий висновок суду першої інстанції про те, що позивач не є користувачем земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво із посиланням на статті 125-126 ЗК України є неправильним і має бути виключеним із мотивувальної частини рішення суду (друга сторінка рішення, абзац 3).
При цьому апеляційний суд виходить із наступного.
Згідно із статтею 30 Земельного Кодексу України, яка діяла як на час отримання позивачем в дар Ѕ частини жилого будинку (19 грудня 1996 року) так і на час відкриття спадщини (ІНФОРМАЦІЯ_1), при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об’єктами переходило, відповідно до статті 67 Земельного Кодексу України, і право власності чи право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено в договорі відчуження будівлі чи споруди.
Таким чином, після отримання позивачем у дар 1\2 частини жилого будинку до позивача перейшло право користування відповідною часткою земельної ділянки, виділеною його батькові на підставі Договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку у розмірі 600 кв.м. від 30 листопада 1957 року, посвідченого Першою горлівською державною нотаріальною конторою 24 червня 1958 року за реєстровим номером 8601.
Право на спадщину на 1\2 частину жилого будинку за заповітом після смерті батька позивач також отримав до 1 січня 2002 року, а тому згідно із статтею 30 ЗК України до позивача переходить право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.
У доданих до Договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки документах зазначені розмір земельної ділянки, її конфігурація.
Згідно із Актом від 31 серпня 1957 року вказана земельна ділянка була виділена батькові позивача в натурі із встановленням на ній геодезичних знаків (а.с.22).
В теперішній час позивач користується земельною ділянкою без правоустановлюючого документу.
Користування позивачем земельною ділянкою без правовстановлюючого документу не відповідає вимогам закону, але згідно із Листом Державного Комітету України із земельних ресурсів №14-17-4\1299 від 11 листопада 2008 року не може кваліфікуватись як «самовільне зайняття земельної ділянки» у розумінні статті 1 Закону України» Про державний контроль за використанням та охороною земель».
Виходячи із аналізу норм Земельного Кодексу України і правовстановлюючих документів на житловий будинок, правовий висновок суду першої інстанції про те, що позивач не є користувачем земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво із посиланням на статті 125-126 ЗК України є неправильним і має бути виключеним із мотивувальної частини рішення суду, оскільки до правовідносин, які виникли між сторонами вказані норми не можуть бути застосовані.
В решті частині рішення суду постановлено у відповідності до норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду.
Згідно із частиною 2 статті 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.
Керуючись статтями 308, 314 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Виключити із мотивувальної частини рішення Центрально-міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 25 серпня 2009 року правовий висновок про те, що позивач не є користувачем земельної ділянки із посиланням на статті 125-126 Земельного Кодексу України.
В решті частини рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий : Судді: