Справа № 22ц - 10/10 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р.М.
Категорія: 5 Доповідач: Завидовська-Марчук О.Г.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2010 року м. Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Завидовської-Марчук О.Г.,
суддів - Данилюк В.А., Карпук А.К.,
при секретарі - Лещенко Т.І.
за участю:
позивача ОСОБА_1,
представника третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5, до ОСОБА_6 про визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2009 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом ОСОБА_6 про визнання права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2009 року в задоволенні позову у даній справі відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого суду і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог із-за порушення судом норм матеріального права, неповного з’ясування обставини справи, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи.
Позивачка в даному судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просила її задовольнити.
Представник третьої особи на стороні відповідача апеляційну скаргу заперечила, просила її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_6 є власником спірної квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, на яку є заборона відчуження і позивачі не позбавлені можливості захистити своє право власності на квартиру АДРЕСА_2, яка була відчужена без згоди органу опіки і піклування шляхом звернення з відповідним позовом до суду.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна.
Відповідно до ст. 3 ч. 1, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно ст. 16 ч. 2 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно ст.ст. 48, 55 Закону України «Про власність», який діяв на час виникнення спірних відносин по відчуженню квартири по пр. Соборності, яка була в спільній сумісній власності, та придбанню відповідачкою квартири по вул. Гулака-Артемовського в м. Луцьку, власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права і не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених законом.
Дане положення міститься і в ст. 321 ч. ч. 1, 2 ЦК України, відповідно до якої право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник майна, відповідно до ст. 392 ЦК України, може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З матеріалів справи (а.с. 3) вбачається, що 14 грудня 2001 року відповідачем ОСОБА_6 та позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 було приватизовано трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2
22 грудня 2002 року ОСОБА_7 на підставі довіреності від імені всіх співвласників зазначеної квартири продала цю квартиру ОСОБА_8 за 17648 грн. (а.с.4).
ОСОБА_6 купила однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 за 4527 грн., яка була зареєстрована за нею на праві приватної власності (а.с. 5), в яку поселились і проживають разом з нею позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_3
Позивачі по справі ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на час відчуження квартири по пр. Соборності, що була у їх спільній сумісній власності, були неповнолітніми, що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження (а.с. 8-10). Однак, як вбачається із зазначених договорів, згоди органу опіки і піклування на на відчуження і придбання житла не було.
Згідно ст. 78 КпШС України, яка діяла на час відчуження цього житла, якщо у неповнолітніх є належне їм майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку і піклування.
Відповідно до абз. 7, 8, 9, 12 п. 31 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 р. №18/5 зі змінами, внесеними 17.10.2000 року, на час виникнення спірних правовідносин (грудень 2001 року) нотаріуси вимагають дозвіл органу опіки і піклування на право опікуна укладати, а піклувальника давати згоду на вчинення від імені підопічного угод, якщо вони виходять за межі побутових.
Такими угодами є договори, що потребують нотаріального посвідчення і спеціальної реєстрації про відчуження майна, належного неповнолітнім, відмова від належних підопічному прав, поділ майна, поділ або обмін жилої площі, видача письмових зобов'язань тощо. Питання про дозвіл на право опікуна вчиняти, а піклувальника давати згоду на вчинення від імені підопічного угод вирішує орган опіки і піклування шляхом прийняття відповідного рішення.
Правила, викладені в абзацах сьомому-одинадцятому цього пункту, поширюються і на угоди, що укладаються батьками (усиновителями) як опікунами чи піклувальниками своїх неповнолітніх дітей (стаття 78 Кодексу про шлюб та сім'ю).
За таких обставин справи та відповідно до наведених норм матеріального права колегія суддів дійшла висновку, що неповнолітні ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5 при відчуженні квартири АДРЕСА_2 незаконно були позбавлені права власності на належні їм частки в цій квартирі, а тому їхні права підлягають захисту шляхом визнання за ними права спільної сумісної власності з ОСОБА_6 спірного жилого приміщення – квартири АДРЕСА_1 яке оспорюється третьою стороною на стороні відповідача.
В ході апеляційного розгляду справи представник третьої особи на стороні відповідача, позивач пояснили, що дана квартира під забороною і арештом не перебуває, що також підтверджується обвинувальним висновком по кримінальній справі № 31-099-08 про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України (а.с.45).
Позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання за нею права спільної сумісної власності на спірне житло до задоволення не підлягають, оскільки квартира АДРЕСА_2, співвласником якої вона була, відчужувалася ОСОБА_7 на підставі наданої нею та ОСОБА_6 довіреності від 11.12.2001 року, що підтверджується договором купівлі-продажу цієї квартири від 20.12.2001 року (а.с. 4)
Будь-яких порушень закону чи її прав на це житло при його відчуженні судом не встановлено і нею не надано належних, беззаперечних доказів на підтвердження домовленості між нею та відповідачем ОСОБА_6 про придбання квартири АДРЕСА_1 у їх спільну сумісну власність.
Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, то рішення суду відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2009 року частково задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2009 року в даній справі скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5, задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1
В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: