Справа № 2а-9996/09/2570
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 серпня 2009 р.
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої судді – Бородавкіної С.В.
при секретарі – Андрушко І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Льонок» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач 02.07.2009 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Льонок» і просить стягнути з відповідача 4007,69 грн. адміністративно-господарських санкцій та 97,60 грн. пені, мотивуючи тим, що відповідачем згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік не виконано встановлених чинним законодавством вимог щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Представник позивача підтримала позовні вимоги.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав та пояснив, що на протязі 2008 року до Куликівського районного центру зайнятості щомісячно подавалися звіти про наявність вільного місця, інваліди направлялися до підприємства, але вони відмовились від працевлаштування.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає наступне:
Встановлено, що частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ч. 2, 3 зазначеної статті закону роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першої цієї статті, та самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року № 42 затверджена форма звітності № 10-ПІ "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкція щодо її заповнення. Згідно п. 3.1. Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до п. 3.2. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року № 1442/11722. За таким же правилом визначається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
Згідно ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Частиною 3. ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Отже з аналізу вищевикладених норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» випливає, що працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, на яку власне і покладено обов’язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них.
Тобто обставини, які підлягають доказуванню це:
чи створено робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу;
чи інформувалися органів працевлаштування про наявність вакантних місць;
чи спрямовувалися органами працевлаштування інваліди до роботодавців;
причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів, направлених спеціальними органами.
В судовому засіданні встановлено, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, для відповідача складає 1 робоче місце, середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність – 0 осіб. На підприємстві було створено 1 робоче місце для працевлаштування інваліда.
СТОВ «Льонок» починаючи з січня 2008 р. подавало до Куликівського районного центру зайнятості звіт форми № 3-ПН про наявність вакантного місця продавця, на дану посаду було запропоновано двох осіб ОСОБА_1. та ОСОБА_2, які відмовилися, про що свідчить корінець направлення на працевлаштування.
Згідно листа Куликівського районного центру зайнятості № 323 від 15.07.2009 року протягом 2008 року на обліку у Куликівському районному центрі зайнятості перебувало 2 інваліда, що відповідали вимогам вакантного місця СТОВ «Льонок», на дану вакансію було направлено 2 інваліда, які відмовились від працевлаштування.
На запит відповідача № 26 від 24.07.2009 Куликівський районний центр зайнятості листом № 340 від 28.07.2009 р. відповів, що причина відмови ОСОБА_1. та ОСОБА_2 надана спеціалісту з працевлаштування в усній формі при співбесіді та занесена в реєстрі направлення на працевлаштування.
Підходяща робота для інвалідів, згідно ст. 69 Основ законодавства про охорону здоров’я визначається медико-соціальними експертними комісіями в залежності від ступеня інвалідності та стану здоров’я.
Підбір підходящої роботи для інвалідів здійснювалось відповідно до вимог п. 1 ст. 7 Закону України «Про зайнятість населення» , (із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» від 23.02.2006 р. № 3483-ІV) відповідно до їхніх професійних навичок, знань, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та з урахування побажань клієнта.
Згідно п. 2 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов’язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.
Чинне законодавство України не передбачає обов’язковість особи пояснювати про причини відмови від підходящої роботи.
Посилання позивача на лист № 351 від 03.08.2009 р., згідно якого Куликівський районний центр зайнятості повідомив причину відмови у працевлаштуванні інвалідів ОСОБА_1. та ОСОБА_2 до СТОВ «Льонок», а саме: «Не влаштовує режим роботи підприємства», суд не вважає доказом неналежного облаштування робочого місця для працевлаштування інваліда. Інших доказів того, що відповідач не створив належних умов праці та безпеки праці для працевлаштування інваліда на посаді – «продавець» позивачем не надано.
Відповідачем створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, проінформовано Куликівський районний центр зайнятості про наявність вакантного місця при зверненні інвалідів для працевлаштування, відповідач не відмовляв у прийнятті на роботу, тобто вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення в адміністративних справах, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
На думку суду позивачем не доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а відповідачем доказана правомірність своїх дій, оскільки відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, тому є незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем виконано вимоги законодавства щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому відсутні підстави для задоволення позову.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Відділенню Фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області відмовити в задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя С.В. Бородавкіна
Постанову виготовлено в повному обсязі 13.08.2009р.