Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 635/5758/14-ц

провадження № 61-31526св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 21 листопада 2016 року у складі головуючого-судді Полєхіна А. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 04 травня 2017 року у складі суддів: Кругової С. С., Колтунової А. І., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що за умовами кредитного договору від 18 липня 2007 року № 1969 відповідач отримала кредит в розмірі 41 500,00 доларів США строком до 17 липня 2017 року зі сплатою 14,5 % річних. Додатковою угодою № 1 від 16 листопада 2010 року змінено строк остаточного погашення кредиту до 16 листопада 2010 року. ОСОБА_4 зобов'язань щодо своєчасного й повного повернення суми кредиту належним чином не виконує, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнень позовних вимог, ПАТ «Державний ощадний банк України» просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, розмір якої станом на 15 січня 2015 року становить 29 580, 98 доларів США, з яких 28 540, 47 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом та 1 040, 51 доларів США - 3% річних за несвоєчасну сплату суми кредиту.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 21 листопада 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором № 1969 від 18 липня 2007 року в розмірі 29 580, 98 доларів США, що еквівалентно 466 672, 35 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач взятих на себе кредитних зобов'язань у строки, встановлені договором не виконала, доказів про погашення заборгованості за кредитним договором та про причини несвоєчасного погашення такої заборгованості у добровільному порядку суду не надала. Строк звернення до суду з даним позовом банком не пропущено, оскільки останній платіж на погашення кредиту здійснено 26 лютого 2014 року.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 04 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 21 листопада 2016 року залишено без змін.

Погоджуючись з рішенням районного суду, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

08 червня 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів залишився той факт, що аналогічні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1969 від 18 липня 2007 року вже були предметом судового розгляду, за результатами якого в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки. Позивач визнає тільки частину боргу й тільки ті кошти, які дійсно отримувала за кредитним договором. Ніякого дострокового погашення заборгованості за кредитним договором № 923 від 22 серпня 2006 року не було, й фактично відповідачем отримано за кредитним договором № 1969 від 18 липня 2007 року тільки 16 500,00 доларів США кредиту, жодного доказу на підтвердження отримання відповідачем всієї суми кредиту банком суду не надано. Наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором складено без врахування умов додаткової угоди, згідно якої змінено термін дії кредитного договору, а саме до 16 листопада 2010 року, що свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності, проте це не враховано як судом першої так і апеляційної інстанції, які дійшли передчасних висновків про переривання строку позовної давності та взагалі не з'ясували сплив позовної давності щодо кожного простроченого платежу. Судами безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення статті 625 ЦК України та стягнуто на користь позивача 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту, оскільки норми вказаної статті поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривні. Крім того, позовна заява банку не відповідає вимогам статті 119 ЦПК України.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали справи та касаційного провадження 29 травня 2018 року передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 12 вересня справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статі 400 цього Кодексу.

За правилами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційного скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що 18 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України»), правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 1969, згідно якого відповідач отримала кредит в розмірі 41 500,00 доларів США зі сплатою 14,5 % річних строком до 17 липня 2017 року.

У забезпечення цього договору того ж дня між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є жилий будинок № 3 по вулиці Веселій у смт Високий Харківського району Харківської області.

16 листопада 2010 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 18 липня 2007 року № 1969, згідно якої змінено термін остаточного погашення кредиту, а саме не пізніше 16 листопада 2010 року і виключено пункт 5.2 з кредитного договору, яким передбачено стягнення пені за порушення зобов'язань за договором.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 зобов'язань за вказаним кредитним договором, та наявною заборгованістю, банк у лютому 2010 року звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 листопада 2010 року та додатковим рішенням від 03 грудня 2010 року, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України», в особі філії - Харківське обласне управління суму заборгованості за кредитним договором від 18 липня 2007 року №1969 у розмірі 43766,94 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ в гривні України станом на 16 листопада 2010 року становить 347190,00 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок за № 3, що розташований за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Високий, вул. Весела та земельну ділянку надану для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташованій за вищезазначеною адресою, з подальшою реалізацією предмета іпотеки на прилюдних торгах, початкова вартість предмету іпотеки складає 261400,00 грн. без ПДВ. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Доказів того, що за даним рішенням видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження по виконанню зазначеного рішення, а також доказів щодо того, що предмет іпотеки реалізований та відбулося погашення вимог кредитора за рахунок іпотеки сторонами суду не надано, як і не надано доказів зворотнього.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно наявної у матеріалах справи копії кредитного договору № 1969 від 18 липня 2007 року, пунктом 8.1 сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

Згідно з вимогами кредитного договору, зокрема пункту 2.2, за наявності невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором, кредитодавець використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня звернення до суду з позовом про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором.

У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. В разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Саме до такого висновку дійшла ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року справі №14-154цс18.

Разом з тим місцевий суд і суд апеляційної інстанції достовірно не перевірили зміст судового рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, та обставини, встановлені у ньому, зокрема щодо заборгованості, в рахунок якої звернуто стягнення, за який період вона виникла та нарахована, всі її складові, чи відбулось дострокове стягнення усієї суми кредиту чи частково.

Також судами не було перевірено розрахунок заборгованості по сплаті відсотків, у разі правомірності заявлених позовних вимог, з урахуванням додаткової угоди про зміну строку виконання кредитного договору, оскільки банком розрахунок заборгованості наданий до 2014 року.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, у зв'язку з передчасним висновком про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором у заявленому позивачем розмірі за наведених вище підстав.

Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається в суді з 2014 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України) та викладених мотивів, вважає необхідним скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 21 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 04 травня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді:В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик