Номер справи 623/2023/18

Номер провадження 2/623/858/2018

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

12 жовтня 2018 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого - судді Гуренко М.О.

з участю: секретаря - Телешевської В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізюмі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, третя особа: Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила користування житловим приміщенням яке розташоване за адресою: м. Ізюм Харківської області, вулиця 5-го Лютого, 60 та зобов’язати Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської ради Харківської області зняти її з реєстраційного обліку.

Позивач до судового засідання не з'явився, однак надав письмову заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчить зворотне поштове повідомлення, наявне в матеріалах справи, що відповідає вимогам ст. 130 Цивільного процесуального кодексу України, про причини неявки суд не повідомив.

Третя особа до судового засідання не з'явилася, однак надала письмову заяву, в якій просив розглянути справу без її участі, проти позовних вимог не заперечує.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляду справи, що відповідає положенням ст. 280-282 ЦПК України.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.03.2014 року, посвідченого державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за № 1-162, ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в м. Ізюмі Харківської області, вул. Карла Маркса (після перейменування вул. 5-го Лютого), будинок № 60, на земельній ділянці розміром 600 кв.м. (а.с.5,6).

В даному будинку зареєстрований позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2, про що свідчить копія домової книги. (а.с.7-9).

На підтвердження факту не проживання відповідача за вищевказаною адресою, головою квартального комітету №30 ОСОБА_4 була надана довідка про склад сім’ї та акт від 26.06.2018 року, в яких зазначено, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, з 2009 року, але не проживає з 2011 року. (а.с.12,13).

Особистих, речей, котрі б належали відповідачеві, в будинку немає.

З вини відповідача позивач не може скористатися правом власника.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Під правом власності розуміється право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Як передбачено вимогами ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність зобов'язує.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідач порушує право власності позивача, володіння та користування його майном.

Пунктами 33, 34 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 07.02.2014 року передбачено, що відповідно до положень ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов’язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов’язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Згідно ст. 71 ч. 1 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом 6 місяців.

Статтею 72 ЖК України, встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

За приписом ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено між ним і власником житла або законом.

З урахуванням ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» позивач у разі будь яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з ним одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Окрім цього, згідно ст. 7 Закону України № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, як випливає з вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.

Враховуючи викладене, задоволення позову власника про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, і є належним способом усунення перешкод у користуванні власністю, а вказане рішення суду - підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши до органу реєстрації судове рішення про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, тому вимоги позивача щодо зобов’язання Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради зняття з реєстрації є зайвими.

Таким чином, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 280-282 ЦПК України, ст. 321, 391, 405 ЦК України, ст. 71, 72 ЖК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, такою, що втратила користування житловим приміщенням, яке розташоване за адресою: м. Ізюм Харківської області, вулиця 5-го Лютого, будинок 60.

В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Головуючий суддя М.О. Гуренко