Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц-1381/2009р.                                    Головуючий у першій

                                                                інстанції Проценко О.І.

Категорія                                                        Доповідач у апеляційній

                                                            інстанції Єфімова В.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

24 грудня 2009 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого:         Єфімової В.О.,

суддів:             Водяхіної Л.М., Птіціної В.І.,

при секретарі:     Шевченко О.В.,

за участю:     позивача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5, третьої особи ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 30 жовтня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, яка також діє як законний представник ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, у зв’язку з неможливістю сумісного проживання, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_6, Рада опіки та піклування Ленінської районної державної адміністрації в м.Севастополі,

ВСТАНОВИЛА:

    У лютому 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, яка також діє як законний представник неповнолітнього сина ОСОБА_7, про усунення перешкод у користуванні  власністю шляхом виселення зазначених осіб з квартири АДРЕСА_1 у зв’язку з неможливістю сумісного проживання, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачі доводяться їй онучкою та правнуком, які у зв’язку із сімейними негараздами з 2006 року почали проживати разом з нею у її власній квартирі, при цьому їй, як людині похилого віку, учаснику та інваліду війни, онучка створює неможливі умови для життя, поводиться з нею неповажне.  

Рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 30 жовтня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій ставить питання про його скасування з підстав невідповідності нормам матеріального права, та постановлення нового про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.

    Судова колегія, заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення учасників процесу, що з’явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, та перевіривши доводи апеляційної скарги вважає, що остання підлягає відхиленню з таких підстав.

    Постановляючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що зазначеною особою не були надані належні докази у підтвердження обставин, що являються підставами для виселення відповідачки та її малолітнього сина із житлового приміщення передбаченими ст.157 ЖК України.

    Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою ст.116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Частина перша ст.116 ЖК України передбачає, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи, що у трьохкімнатній квартирі АДРЕСА_2, яка належить на праві загальної часткової власності у рівних частках ОСОБА_3 та ОСОБА_6, зареєстровані та фактично проживають, займаючи по окремій кімнаті, позивачка, її син ОСОБА_6 та ОСОБА_5 із своїм малолітнім сином ОСОБА_7

Також, судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи, свідченнями свідків та поясненнями сторін по справі, що між ОСОБА_3 та її онучкою ОСОБА_5, на підставі побутових непорозумінь склалися негативні відносини, які супроводжуються суперечками, спорами та скандалами. Проте, зі своїм батьком ОСОБА_8, який заперечував проти виселення із квартири його онука та дочки, остання ні побутових непорозумінь, ні негативних відносин не має, крім того, антисоціального або аморального образу життя не веде, спиртовими напоями не зловживає, приміщення у якому мешкає не псує.

Правильно оцінив викладене, а також врахувавши те, що виселення особи з житлового приміщення без надання їй іншого житлового приміщення є крайнім заходом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення позовних вимог ОСОБА_3 без задоволення, оскільки дії відповідачки, які пов’язані із негативним ставленням до позивачки, не мають характеру навмисних дій щодо зневаги загальноприйнятих норм сумісного мешкання людей у квартирі.

    Постанови Ленінського РВ МВС України в м.Севастополі від 04.03.2008 року та 29.07.2009 року про відмову у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_5 за фактами спричинення позивачці тілесних ушкоджень та попередження відповідачки про недопустимість вчинення насилля у родині, судом першої та апеляційної інстанції до уваги прийняти, однак як суд так і колегія суддів вважають, що зазначені докази, на які позивачка посилається як на підставу своїх вимог, висновків суду не спростовують.    

    Однак, колегія суддів вважає за необхідне доповнити резолютивну частину рішення суду про попередження ОСОБА_5 про недопустимість порушення правил співжиття в одній квартирі та її виселення у разі недотримання нею зазначених правил.

    Доводи апеляційної скарги не є суттєвими та висновків суду не спростовують.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, постановленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому у відповідності до ч.1 ст.308 ЦПК України підстав для його скасування не має.    

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 30 жовтня 2009 року залишити без змін.

Доповнити резолютивну частину рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 30 жовтня 2009 року наступним: „Попередити ОСОБА_5 про недопустимість порушення правил співжиття в одній квартирі, а також про те, що у противному разі вона буде виселена без надання другого житла”.

Ухвала вступає в законну силу з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду України протягом 2-х місяців із дня набрання чинності.

Головуючий:                          В.О.Єфімова    

Судді:                               Л.М.Водяхіна

                                      В.І.Птіціна