Номер справи 623/3007/17

Номер провадження 1-кп/623/77/2018

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2018 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого судді: Гуренко М.О.,

за участю: секретаря: Лисенко О.В.,

прокурора: Квітчатого К.В.,

потерпілої: ОСОБА_1,

обвинуваченого: ОСОБА_2,

захисника: Діденко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізюм кримінальне провадження №12017220320001213 від 21 жовтня 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Липчанівка, Ізюмського р-ну, Харківської обл., громадянина України, українця, з професійно-технічною освітою, одруженого, пенсіонера, раніше не судимого, зареєстрованого та мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 17 жовтня 2017 року близько 7 год. 00 хв., знаходячись в приміщенні власного будинку за адресою: АДРЕСА_1, під час сварки зі своєю донькою ОСОБА_1 на ґрунті раніше виниклих особистих неприязних відносин, маючи намір на умисне заподіяння тілесних ушкоджень, вдарив ОСОБА_1 правою частиною обличчя об тумбу та наніс ОСОБА_1 удари кулаком руки в область голови, в результаті чого потерпілій було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді тупої травми голови, саден та крововиливів на обличчі, струс головного мозку, що супроводжується розвитком посттравматичної енцефалопатії з ликворной гіпертензією, вестибулярним синдромом, астенічним синдромом, схильністю з синкопальним станом, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Таким чином, суд вважає, що соїми діями ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.125 КК України - тобто заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_2 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України не визнав та надав відповідні покази, що 17.10.2017 р. ОСОБА_2 спавши на дворі, прокинувся вранці та зайшов до будинку, сів пити чай. Цього дня внук прокинувся рано, донька пішла з ним гуляти, але він почав плакати. З цього і почалася сварка, донька ОСОБА_1 почала звинувачувати батька, що це він винуватий в тому, що онук плаче, а також стала оскорбляти та виганяти з хати. Потім ОСОБА_1 підійшла до нього і почала бити табуреткою по голові, сцарапала обличчя, після чого ОСОБА_2 вискочив на двір та викликав поліцію і швидку допомогу.

Зважаючи на таку позицію обвинуваченого ОСОБА_2, суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, що вважали доцільним дослідження доказів в повному об'ємі, розглянув дане кримінальне провадження з дотриманням принципів кримінального судочинства, які були направлені на повноту, всебічність і змагальність розгляду кримінального провадження, а тому вина обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України при обставинах, зазначених у даному вироку суду, підтверджується безпосередньо дослідженими належними та допустимими судом доказами.

Показами потерпілої ОСОБА_1, яка пояснила, що 17.10.2017 р. вона тримаючи дитину на руках, вийшла до кухні взяти молоко. Коли вона підійшла до холодильника, ОСОБА_2 знаходячись позаду, схватив її рукою за шию. Поставивши дитину на підлогу, ОСОБА_1 попросила його зупинитися, дитина почала сильно плакати. Після цього ОСОБА_1 взяла зі столу чашку з водою та вилила на обличчя ОСОБА_2, але навіть після цього він не припинив, а продовжував оскорбляти та наближатися. ОСОБА_1 хотіла вийти на вулицю, встигла відкрити вхідні двері, але ОСОБА_2, схвативши її за шию, знову затягнув її до кухні та вдарив правою частиною обличчя об тумбу, що стояла на кухні. Від удару ОСОБА_1 опинилася на підлозі, після чого ОСОБА_2 наніс їй 7-10 ударів кулаком в ліву та задню частину голови. Намагаючись відштовхнути від себе ОСОБА_2, вона царапала нігтями йому обличчя, кричала, щоб він зупинився, але все марно. На вході біля дверей ОСОБА_1 побачила ОСОБА_4, який запитав, що в них сталося, але в цей час ОСОБА_2 наніс ще декілька ударів в голову, після чого вона втратила свідомість. Прийшовши до тями, ОСОБА_1 побачила, що в будинку, крім неї та дитини, вже нікого не було. Піднявшись з підлоги, вона відразу викликала поліцію та швидку допомогу.

Показами свідка ОСОБА_4, який повідомив, що у жовтні 2017 року він зайшов у двір, підійшов до дверей, які були відчинені, та побачив, як ОСОБА_2 наносить ОСОБА_1 удари в область голови. На питання, що трапилося, ОСОБА_2 підбіг, сказав, що це його не стосується та вигнав з двору.

Показами свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які повідомили, що є сусідами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та були понятими під час проведення слідчого експерименту 23.11.2017 р. Свідки підтвердили, що на учасників слідчого експерименту ніхто не тиснув, а також після його проведення всі були ознайомлені з протоколом та підписали його.

Показами судово-медичного експерта ОСОБА_7, яка підтвердила правильність складених нею раніше висновків проведення експертиз №366/ІЗ/17 від 23.10.2017 р., №403-ІЗ/17 від 15.11.2017 р. та 404-ІЗ/17 від 15.11.2017р.

Крім показань потерпілої та свідків вина ОСОБА_2 також підтверджується наступними доказами:

Копією довідки лікаря травматолога ОСОБА_8, наданої ОСОБА_1, відповідно до якої вона зверталася за медичною допомогою до ВЕНМД 17.10.2017 р. о 8 год. 15 хв. та поставлений діагноз: гематома в області правого ока, садна голови, ушиб м'яких тканин голови.

Висновком судово-медичної експертизи №366-ІЗ17 від 23.10.2017 р., згідно якої у ОСОБА_1 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді тупої травми голови, саден та крововиливів на обличчі, струс головного мозку, що супроводжується розвитком посттравматичної енцефалопатії з ликворной гіпертензією, вестибулярним синдромом, астенічним синдромом, схильністю з синкопальним станом, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Вказана травма голови з'явилася від дії тупих твердих предметів з обмеженою діючою поверхнею та могла з'явитися у вказаний термін.

Протоколом проведення слідчого експерименту від 10.11.2017 р. та фото-таблицями, за участю ОСОБА_1, в ході якого вона показувала на манекені, як ОСОБА_2 наносив їй удари та як відбувалися події 17.10.2017 р.

Висновком додаткової судово-медичної експертизи №403-ІЗ17 від 15.11.2017 р., згідно якої тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_1, могли з'явитися в результаті механізма нанесення їй ударів, на які вказує потерпіла в ході проведення слідчого експерименту.

Протоколами проведення слідчих експериментів від 13.11.2017 р. та 23.11.2017 р. з фото-таблицями, за участю свідка ОСОБА_4, в ході яких він розказував та показував, де та яким чином ОСОБА_2 наносив удари ОСОБА_1

Висновком додаткової судово-медичної експертизи №404-ІЗ17 від 15.11.2017 р., згідно якої тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_1, могли з'явитися в результаті механізма нанесення їй ударів, на які вказує свідок ОСОБА_4 в ході проведення слідчого експерименту.

Протоколом огляду речей від 23.11.2017 р., предметом якого є три фотознімки, розміщені на двох аркушах паперу формата А4, добровільно виданих потерпілою ОСОБА_1, на яких зафіксовані тілесні ушкодження, спричинені їй обвинуваченим 17.10.2017 р.

Аналізуючи у сукупності досліджені у ході судового розгляду докази, зокрема, покази свідків, потерпілої, письмові докази, до показань обвинуваченого ОСОБА_2 слід віднестись критично, як до таких, які направлені на ухилення від кримінальної відповідальності за скоєння інкримінованого злочину та суперечать показанням потерпілої та інших свідків.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.

Невизнання обвинуваченим ОСОБА_2 своєї провини в пред'явленому йому обвинуваченні суд розцінює як вибрану ним позицію свого захисту, однак наявність ушкоджень у ОСОБА_2 підтверджує той факт, що потерпіла саме захищалася. Таким чином, така позиція обвинуваченого не знайшла свого підтвердження, оскільки судом встановлено, що саме ОСОБА_2, маючи намір на умисне заподіяння тілесних ушкоджень, вдарив ОСОБА_1 правою частиною обличчя об тумбу та наніс ОСОБА_1 удари кулаком руки в область голови, що в сукупності з позицією потерпілої, показаннями свідків, протоколами слідчих дій, висновками експертів, письмовими доказами, дають обґрунтовані підставі суду вважати, що своїми умисними діями саме ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.125 КК України, тобто заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.

Відповідно до ст.3 та ст.27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Тому, суд вважає, що вина обвинуваченого у інкримінованому йому злочині доведена повністю та кваліфікує його дії за ч.2 ст.125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.

Призначаючи покарання, суд, у відповідності до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який законом віднесений до злочину невеликої тяжкості, особу винного, обставини, визнані судом такими, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Аналізуючи зібрані по справі докази, які характеризують особу обвинуваченого, суд вбачає наступне.

Відповідно до наданої досудової доповіді орган пробації вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе, але, враховуючи, що він вчинив злочин, який не є небезпечним для життя, однак завдав потерпілій фізичне та моральне страждання шляхом застосування насильницьких дій, що може становити високий рівень небезпеки для суспільства.

Вивченням особи ОСОБА_2 встановлено, що за вищевказаною адресою мешкає разом із донькою та онуком, відносини з близькими напружені, пенсіонер, раніше не судимий, обвинувачений на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, алкоголем не зловживає, з сусідами не конфліктує. Вину свою не визнає, скоєне заперечує.

Злочин, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_2, а саме ч.2 ст.125 КК України - відповідно до ст. 12 КК України віднесений до злочину невеликої тяжкості.

Обставини, які згідно ст.66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_2, судом не встановлені.

Обставини, які згідно ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_2, судом не встановлені.

Також при призначенні покарання враховуються вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, тому суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_2 можливе без ізоляції його від суспільства.

Відповідно до п.1 ППВСУ №7 від 24.10.2003 р. зі змінами від 06.11.2009 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

З огляду на вищевикладені обставини, те, що обвинувачений не визнав свою провину, не розкаявся, який раніше не судимий, пенсіонер, враховуючи доповідь органу пробації, яким визначено на середньому рівні ризик повторного вчинення правопорушення та на високому рівні ризик небезпеки для суспільства, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання в межах санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Цивільний позов у кримінальному провадженні відсутній.

Речові докази по справі відсутні.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст.5, 6 Європейської конвенції з прав людини, п.1, 4 ППВСУ №7 від 24.10.2003 р. зі змінами від 06.11.2009 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», ст.3, 27 Конституції України, ст.50, 65-67, ч.2 ст.125 КК України, ст.2, 94, 351-353, 358, 368-371, 373-376, 395 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати винним ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України та призначити йому покарання у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 95 (дев'яносто п'ять) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1615 (одна тисяча шістсот п'ятнадцять) грн.

Запобіжний захід ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили не обирати.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому, прокурору, захиснику та потерпілій.

Головуючий суддя: Гуренко М.О.