ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 753/5293/16-ц

Провадження № 14-310цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача СитнікО. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - Відкрите акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - ВАТ «НАСК «Оранта»),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5,

розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд

рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2016 року в складі судді Лужецької О. Р., ухвали Апеляційного суду міста Києва від 11 серпня 2016 року в складі колегії суддів Борисової О. В., Ратнікової В. М., Соколової В. В. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року в складі колегії суддів Луспеника Д. Д., Журавель В. І., Закропивного О. В.

у справі за позовом ОСОБА_3 до ВАТ «НАСК «Оранта», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5, про стягнення страхового відшкодування,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 03 вересня 2014 року встановлено, що 02 серпня 2012 року на автодорозі Харків - Щербаківка з вини водія ОСОБА_5, який керував автомобілем «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої автомобіль «ВАЗ-21099», державний номерний знак НОМЕР_2, під його керуванням, отримав механічні пошкодження, а він - тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Згідно з ремонтною калькуляцією вартість відновлювального ремонту автомобіля «ВАЗ-21099» склала 43 794,71 грн. Відповідно до полісу цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 на час ДТП була застрахована у ВАТ «НАСК «Оранта». 22 вересня 2012 року позивач звернувся до відповідача з повідомленням про ДТП, a 03 вересня 2014 року із заявою про виплату страхового відшкодування. Відповідач відмовив йому у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з пропуском річного терміну звернення із заявою про відшкодування на підставі пунктів 37.1, 37.4 статті 37 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача страхове відшкодування в розмірі 43 794,71 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 0З червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивач звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування з пропуском річного строку, у зв'язку з чим відповідач правомірно відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 серпня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 відхилено, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 0З червня 2016 рокузалишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що оскільки ДТП сталася 02 серпня 2012 року, то саме з цієї дати починається відлік річного строку на звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, проте із вказаною заявою ОСОБА_3 звернувся до ВАТ «HACK «Оранта» 03 вересня 2014 року, тобто після закінчення передбаченого законом річного строку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 відхилено, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 серпня 2016 рокузалишено без змін.

Суд касаційної інстанції у своїй ухвалі керувався тим, що суди правильно застосували положення Закону № 1961-IV, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, зробили правильний висновок про те, що позивач звернувся до страховика із заявою про страхове відшкодування з пропуском річного строку, у зв'язку з чим ВАТ «HACK «Оранта» правомірно відмовило йому у виплаті страхового відшкодування.

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2016 року, ухвали Апеляційного суду міста Києва від 11 серпня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статей 35?37 Закону № 1961-IV.

На підтвердження підстав для перегляду судових рішень заявник посилається на: ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року (справа № 753/4044/15-к), якою вирок Дарницького районного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року та вирок Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2016 року залишено без змін; ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2016 року (справа № 755/5294/15-ц), від 08 лютого 2012 року (справа № 6-48503св11), від 21 жовтня 2015 року (справа № 6-16785св15), від 18 червня 2014 року (справа № 6-13733св14); постанову Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (справа № 6-284цс15).

Ухвалою Верховного Суду України від 28 березня 2017 року відкрито провадження у справі та ухвалою цього ж суду від 14 вересня 2017 року призначено справу до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VІІІ) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У лютому 2018 року Верховний Суд України передав справу разом із заявою ОСОБА_3 про перегляд судових рішень до Верховного Суду.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 360-2 ЦПК України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VІІІ), якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки заява про перегляд подана ОСОБА_3 з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної та кримінальної), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України (у редакції до 15 грудня 2017 року) справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 липня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду в порядку письмового провадження.

17 липня 2018 року ВАТ «HACK «Оранта» подало додаткові пояснення до заяви ОСОБА_3 про перегляд судових рішень.

Доводи, наведені у заяві про перегляд судових рішень

Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить:

- ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року (справа № 753/4044/15-к);

- ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року (справа № 755/5294/15-ц);

- рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2012 року (справа № 6-48503св11);

- ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року (справа № 6-16785св15);

- ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року (справа № 6-13733св14).

Заявник зазначає, що у вказаних судових рішеннях по-іншому застосовано статті 35?37 Закону № 1961-IV, що є підставою для перегляду за пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

Також заявник указує на невідповідність ухвали суду касаційної інстанції висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (справа № 6-284цс15),щодо застосування в подібних правовідносинах статті 35?37 Закону № 1961-IV.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Установлений статтею 355 ЦПК України перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень є вичерпним.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) має місце в разі, якщо суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Суди встановили, що 02 серпня 2012 року на автодорозі Харків - Щербаківка з вини водія ОСОБА_5, який керував автомобілем «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, сталася ДТП, внаслідок якої автомобіль «ВАЗ-21099», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, отримав механічні пошкодження, а сам ОСОБА_3 - тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Зазначені обставини встановлені вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 03 вересня 2014 року (т. 1, а. с. 6?11).

Згідно з ремонтною калькуляцією вартість відновлювального ремонту автомобіля «ВАЗ-21099» склала 43 794,71 грн (т. 1, а. с. 23).

Відповідно до полісу цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 на час ДТП була застрахована у ВАТ «НАСК «Оранта».

22 вересня 2012 року позивач звернувся до відповідача з повідомленням про ДТП, a 03 вересня 2014 року із заявою про виплату страхового відшкодування (т. 1, а. с. 13?15).

Листом від 16 вересня 2014 року ВАТ «НАСК «Оранта» відмовило ОСОБА_3 у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з пропуском річного терміну звернення із заявою про відшкодування на підставі пунктів 37.1, 37.4 статті 37 Закону № 1961-IV (т. 1, а. с. 16).

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).

Закон № 1961-IV є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).

За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили (абзац 4 пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV).

Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:

? навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;

? неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року, про перегляд якої ОСОБА_3 подав заяву, суд зробив висновок, що оскільки позивач звернувся і до страховика із заявою про страхове відшкодування, і до суду з позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування з пропуском річного строку (дата настання ДТП - 02 серпня 2012 року; дата звернення з заявою про виплату страхового відшкодування - 03 вересня 2014 року), ВАТ «НАСК «Оранта» правомірно відмовило йому у виплаті страхового відшкодування. Суд касаційної інстанції зазначив, що у цьому випадку вимога заявлена про відшкодування шкоди, а не здоров'ю і річний строк обчислюється з моменту настання події (ДТП), а не з дати вироку.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року (справа № 753/4044/15-к), яка надана заявником для порівняння, колегія суддів судової палати у кримінальних справах визнала необґрунтованими доводи касаційної скарги представника цивільного відповідача ПАТ «СК «Країна» щодо необхідності скасування або зміни вироку суду першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення на користь потерпілої особи страхової шкоди у розмірі 49 500 грн і відхилення її цивільного позову з тих підстав, що вона не подала страховій компанії заяву про страхове відшкодування у передбачений пунктом 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV 30-денний строк, оскільки це не позбавило страхувальника можливості переконатись, що відповідна подія була страховим випадком відповідно до пункту 37.1.3 статті 37 зазначеного Закону.

З аналізу зазначеного рішення не вбачається, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є подібними з обставинами справи, рішення в якій переглядається. В ухвалі від 27 липня 2016 року суд касаційної інстанції застосував інші норми матеріального права (пункт 35.1 статті 35, пункт 37.1.3 статті 37 Закону № 1961-IV), ніж в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року, про перегляд якої подано заяву.

З ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року (справа № 755/5294/15-ц) вбачається, що страховиком було відмовлено позивачу у виплаті страхового відшкодування з підстав, передбачених пунктом 37.1.2 статті 37 Закону № 1961-IV, тобто вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статті 41 цього Закону), а не у зв'язку з тим, що позивач невчасно звернувся до страхової компанії з повідомленням про ДТП та заявою про страхове відшкодування.

Тобто у зазначеному вище випадку обставини справи також не є подібними з обставинами справи, що переглядається, тому судами застосовано різні норми матеріального права.

У рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2012 року (справа № 6-48503св11) та ухвалах цього ж суду від 21 жовтня 2015 року (справа № 6-16785св15), від 18 червня 2014 року (справа № 6-13733св14) було встановлено, що страхувальники зверталися з вимогами про стягнення страхового відшкодування безпосередньо до суду у межах передбаченого пунктом 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV річного строку і таке звернення не може бути підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування, оскільки є реалізацією особою свого права на звернення до суду за захистом своїх прав.

У справі, що переглядається, позивач звертався з вимогами про виплату страхового відшкодування з порушенням передбаченого пунктом 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV річного строку і до страховика, і до суду. Отже, обставини справи не є подібними.

Порівняння наведених судових рішень суду касаційної інстанції із судовим рішенням касаційного суду, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з побідними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права в спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

На підтвердження своїх доводів про те, що судові рішення у справі не відповідають викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник посилається на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (справа № 6-284цс15).

Верховний Суд України у зазначеній постанові висловив правову позицію щодо застосування судами пункту 33.1.4 статті 33, пункту 38.1.1 статті 38 Закону № 1961-IV, якими установлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів із дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Оскільки судами у справі встановлено, що факт настання страхового випадку ніким не оспорюється; він зафіксований правоохоронними органами; відповідач, як особа, винна в ДТП, притягнута до адміністративної відповідальності; позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування, тому сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі повинно базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому такі спори мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для висновку про невідповідність ухвали суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, висновкам, викладеним у наданій заявником постанові Верховного Суду України, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, адже правовідносини не є подібними.

За змістом статті 360-5 ЦПК України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) суд відмовляв у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2016 року, ухвали Апеляційного суду міста Києва від 11 серпня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В. С. Князєв О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк     О. Б. Прокопенко

С. В. Бакуліна    Л. І. Рогач

В. І. Данішевська   І. В. Саприкіна

О. С. Золотніков  О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко   О. Г. Яновська

Н. П.Лященко