Справа №487/6745/17 20.09.2018

Провадження №22-ц/784/1455/18

Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Категорія 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року м. Миколаїв

справа № 487/6745/17-ц

Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Горенко Ю.В.,

переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом

ОСОБА_1, ОСОБА_2

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

(третя особа - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»)

про стягнення коштів

за апеляційною скаргою представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 12 липня 2018 року суддею Сухаревич З.М. в приміщенні цього ж суду (повний текст судового рішення складено 20 липня 2018 року),

У С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про стягнення коштів.

Позивачі зазначали, що 23 лютого 2015 року між ними, кожною окремо, та ПАТ «Дельта Банк» укладено договори банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий», ОСОБА_1 - за № НОМЕР_1 на суму 5 000 доларів США, ОСОБА_2 - за № НОМЕР_2 на суму 5 712 доларів США, строк дії яких закінчився 9 березня 2015 року. З 3 березня 2015 року у ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду, а з 5 жовтня 2015 року почато процедуру ліквідації банку. За повідомленням Фонду виплати вкладникам за депозитними вкладами розпочались з 6 липня 2015 року. Проте уповноважена особа Фонду незаконно визнала їх договори нікчемними та відмовила включити позивачів до реєстру вкладників на отримання гарантованих виплат. Згодом ці дії уповноваженої особи визнані незаконними за судовими рішеннями. Депозитні вклади позивачі отримали у перерахунку в національній валюті 20 вересня 2017 року.

Посилаючись на те, що за період незаконної затримки Фондом у поверненні вкладів з 10 березня 2015 року по 20 вересня 2017 року позивачі зазнали майнову та моральну шкоду, вони просили стягнути за цей період неустойку (пеню), 3% річних та інфляційні втрати, а саме ОСОБА_1 -198 312 грн., з яких 124 591, 56 грн. неустойки (пені), 63 901,13 грн. інфляційних втрат, 9 820 грн. 3% річних; ОСОБА_2 - 226 553 грн., з яких 142 333, 39 грн. неустойки (пені), 73 000, 66 грн. інфляційних втрат, 11 219 грн. 3 % річних, а також відповідно 10 000 та 5000 грн. моральної шкоди.

Третьою особою до участі у справі залучено уповноважену особу Фонду.

Представник Фонду у наданому суду відзиві просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що правовідносини сторін регулюються Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за правилами якого грошові зобов'язання Фондом не були прострочені, та який не передбачав сплату неустойки та відповідальність за статтею 625 ЦК.

Представник уповноваженої особи Фонду просив відмовити в позові, також посилаючись на невірне визначення позивачами характеру правовідносин сторін та безпідставність їх вимог щодо відшкодування як майнової, так і моральної шкоди.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивачів просив рішення скасувати та задовольнити позов. Апелянт посилався на те, що суд порушив вимоги закону щодо строків вчинення процесуальних дій; невірно визначив межі відповідальності Фонду, який виконував функції банку та управляв ним, а тому безпідставно звільнив відповідача від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, зокрема сплати неустойки та сум, передбачених статтею 625 ЦК.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Фонду, заперечуючи твердження апелянта про порушення судом норм матеріального та процесуального права, підтримав свою позицію щодо характеру правовідносин з позивачами, правового регулювання статусу Фонду у відносинах із вкладниками, та наполягав на відсутності будь-яких підстав для відшкодування Фондом позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пені та нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК, а також моральної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу представник уповноваженої особи Фонду (за ордером), діючи від імені АТ «Дельта Банк», також вважав вимоги апелянтів безпідставними, наголошуючи на відсутності договірних правовідносин з позивачами, підстав для застосування Закону «Про захист прав споживачів», та заперечуючи протиправний характер дій уповноваженої особи як необхідної підстави його відповідальності.

За клопотанням представника уповноваженої особи Фонду розгляд справи здійснювався в режимі відеоконференції.

Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Для визначення характеру правовідносин, що виникли між сторонами, суду необхідно визначити правовий статус Фонду, його права, обов'язки та межі відповідальності перед вкладниками банків в системі гарантування вкладів фізичних осіб.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування цієї системи, в тому числі і порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, установлюються Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI ( далі - Закон).

Згідно із частиною 1 статті 3 Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. На виконання свого основного завдання Фонд, поряд з іншим, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

Тимчасова адміністрація (процедура виведення банку з ринку) та ліквідація банків (процедура припинення банку як юридичної особи) здійснюються Фондом шляхом призначення уповноваженої особи, яка від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (пункти 6,16.17 частини 2 Закону).

Відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок дій або бездіяльності уповноважених осіб Фонду, несе останній (частина 3 статті 16 Закону).

Відповідно до статті 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом та відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до статті 36 цього Закону.

Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

Статтею 27 Закону визначено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, за яким уповноважена особа складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує переліки рахунків, в тому числі перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону (нікчемні правочини). Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статтею 38 Закону.

Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду.

За порядком розрахунку з вкладниками (стаття 28 Закону) Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина 1).

Фонд не пізніше наступного дня після закінчення визначеного цим Законом строку ліквідації банку розміщує на офіційному веб-сайті Фонду оголошення про завершення Фондом виплат гарантованої суми відшкодування (частина 3 статті 28 Закону).

Судом встановлено, що 23 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» № НОМЕР_1 на суму 5 000 доларів США, на строк до 9 березня 2015 року з визначеним розміром процентної ставки . Цього ж дня між ОСОБА_2 та ПАТ «ДельтаБанк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» № НОМЕР_2 на суму 5 712 доларів США, строком до 9 березня 2015 року з нарахуванням процентної ставки 5,5 % річних (а.с. 12).

Грошові кошти на депозитні рахунки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшли з рахунку іншого вкладника банку - ОСОБА_5 (а.с.173 зворот).

Постановою правління НБУ 3159 від 2 вересня 2015 року ПАТ «ДельтаБанк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 51 від 2 березня 2015 року у банку з 3 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації - Кадирова В.В.

Строк здійснення тимчасової адміністрації запроваджено на шість місяців, та згодом продовжено до 2 жовтня 2015 року включно.

2 жовтня 2015 року постановою правління НБУ № 664 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано АТ «Дельта Банк».

Того ж дня виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №181 про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делеговано повноваження Уповноваженій особі - Кадирову В.В. з 5 жовтня 2015 року по 4 жовтня 2017 року включно.

За рішенням № 619 виконавчої дирекції Фонду від 20 лютого 2017 року продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та повноваження ліквідатора на два роки до 04 жовтня 2019 року.

23 вересня 2015 року листом уповноваженої особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлені про нікчемність укладених ними депозитних договорів, які не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже позивачам було відмовлено у включенні до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Зазначені факти встановлені судовими рішеннями, що набули законної сили.

Так, постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 5 квітня 2016 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року дії уповноваженої особи Фонду визнані протиправними та зобов'язано подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування всіх належних коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок коштів Фонду (а.с. 17-22).

Постановою Київського апеляційного адміністративного від 23 травня 2017 року визнані протиправними рішення уповноваженої особи Фонду та зобов'язано уповноважену особу включити до переліку вкладників та подати до Фонду інформацію стосовно ОСОБА_2, як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування всіх належних коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок коштів Фонду (а.с.173-174).

20 вересня 2017 року Фонд виплатив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належне їм гарантоване відшкодування (а.с.23,24).

Наполягаючи на стягненні з Фонду неустойки (пені), 3% річних та інфляційні втрат, позивачі посилались на несвоєчасне виконання Фондом зобов'язань, передбачених Законом по виплаті гарантованих сум, та правила статей 549, 550, 611 та 625 ЦК.

1. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 ЦК встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пункт З статті 549 ЦК України).

За змістом частини 2 статті 551 ЦК неустойка у грошовій формі встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Проте, позивачі, з однієї сторони, та Фонд, з іншої, не перебували у договірних відносинах. Фонд, як зазначалось вище, виконує спеціальні функції, зокрема, у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, які передбачені Законом. При цьому Закон не визначає підстав, умов та порядку нарахування Фонду неустойки (пені) за ті чи інші дії або бездіяльність.

З цих же підстав, колегія суддів не може погодитись з твердженням апелянтів про те, що такою підставою є положення Закону «Про захист прав споживачів». Фонд не є надавачем фінансових послуг.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення відповідно до статей 549, 550, 611 ЦК з Фонду на користь ОСОБА_1 - 124 591,56 грн. пені та ОСОБА_2 - 142 333,39 грн. пені.

2. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

За правилами частини 1 статті 612 ЦК, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтями 251, 253 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Фонд виконує свої зобов'язання перед позивачами та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом.

Саме цим Законом визначено початок виплат вкладникам гарантованих сум відшкодування - в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для деяких банків - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина 1 статті 28 Закону), та завершення - у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи (частина 7 статті 26, частина 3 статті 28 Закону).

Оскільки строк здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» - до 4 жовтня 2019 року, документи про ліквідацію АТ «Дельта Банк» для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб не подавались.

Отже на час розгляду справи строк здійснення виплат вкладникам гарантованого відшкодування не сплинув.

Встановивши ці обставини та проаналізувавши положення Закону, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про відсутність підстав вважати зобов'язання Фонду по виплаті гарантованого відшкодування станом на вересень 2017 року простроченим, а тому і відсутність підстав для застосування правил статті 625 ЦК.

Колегія суддів не може погодитись з твердженням апелянтів про те, що між ними та Фондом виникли договірні зобов'язання, оскільки останній у спірний період виконував функції банку та управляв ним.

Зобов'язання Фонду, як зазначалось вище, виникли не з договору, який позивачі уклали з АТ «Дельта Банк», а з акту цивільного законодавства, яким є Закон. Саме Законом визначаються права та обов'язки Фонду перед вкладниками банку, і саме протиправність дій уповноваженого Фонду стала підставою вимог позивачів застосувати правила статей 549 та 625 ЦК, а не порушення банком умов договору банківського вкладу.

Наведені апелянтами висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 18 квітня 2018 року (справа № 910/8132/17), стосуються правового статусу Фонду як суб'єкта публічно-правових і приватноправових відносин та меж відповідальності Фонду за невиконання банком договірних зобов'язань, а тому не спростовують висновок суду першої інстанції щодо порушень Фондом своїх зобов'язань, передбачених Законом.

Не можна в повній мірі погодитись і з твердженням апелянтів про те, що відсутність в Законі чіткого терміну виплати відшкодування вкладникам є порушенням права людини на мирне володіння майном, що передбачене статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та принципів, запроваджених Європейським Судом з прав людини (справи «Золотаса проти Греції», «Грецьки нафтопереробні заводи «Стрен» і Стретіс Андреаліс проти Греції», «Прессос компанія Нав'єра С.А. та інш. Проти Бельгії»). Висновки, викладені в зазначених рішеннях, стосуються права приватної особи на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок позбавлення майна, та не визначають певних правових механізмів такого відшкодування.

З цього приводу колегія суддів вважає, що недостатність підстав для застосування правил статті 625 ЦК у разі затримки (а не прострочення) виплати гарантованого відшкодування вкладникам не позбавляє останніх права на відшкодування шкоди, заподіяної неправомірними діями або бездіяльністю відповідачів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з основним висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для стягнення з Фонду на користь ОСОБА_1 -198 312 грн, на користь ОСОБА_2 - 226 553 грн. відповідно до статей 549, 550, 611 та 625 ЦКУ.

3. Вирішуючи питання про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки порушень прав позивачів на отримання гарантованого відшкодування не встановлено, відсутні і підстави для відшкодування моральної шкоди за правилами статті 1167 ЦК.

Проте не з усіма висновками суду можна погодитись.

Так, обгрунтовуючи заподіяння моральної шкоди, позивачі посилались на те, що отримавши повідомлення Фонду про те, що їх угоди визнані нікчемними, та будучи позбавлені тривалий час права користуватись власними коштами, вони зазнали психологічну травму та вважали, що втратили свої накопичення назавжди. Відчуття образи, обурення діями відповідача, негативні емоції призвели до погіршення стану здоров'я ОСОБА_1 як літньої особи (82 роки) та вплинули на перебіг вагітності ОСОБА_2 Зазначені обставини, а також необхідність відстоювати свої права протягом двох років у різних судових інстанціях, призвели до вимушених змін у життєвих, сімейних та інших стосунках та заподіяли душевні страждання.

Протиправність дій уповноваженого Фонду щодо визначення нікчемності договорів банківських вкладів позивачів та не включення їх до реєстру вкладників, які мають право на отримання гарантованого відшкодування, встановлена судовими рішеннями (а.с.17-22, 173-174).

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність порушень прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 цими діями уповноваженої особи Фонду суперечить фактам, встановленим судовими рішеннями, що набрали законної сили.

При вирішенні вимог позивачів щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного

Так, відшкодування моральної (немайнової) шкоди передбачено статтею 16 ЦК як спосіб захисту цивільних прав та інтересів.

Частиною 1 статті 23 ЦК визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розташування зазначених норм у Загальній частині ЦК передбачає можливість їх застосування до всіх цивільних правовідносин як універсального способу захисту будь-яких цивільних прав.

Правилами статті 611 ЦК відшкодування моральної шкоди визнано правовим наслідком порушення зобов'язання.

Розміщення статті 611 ЦК у загальній частині Книги 5 «Зобов'язальне право» свідчить про можливість застосування цієї норми в разі порушення будь-яких цивільно-правових зобов'язань: як договірних, так і позадоговірних. Про компенсацію моральної шкоди йдеться в одній частині із відшкодуванням збитків (пункт 4 частини 1).

Таким чином, колегія суддів виходить з того, що протиправність рішень уповноваженої особи щодо визнання нікчемними договорів банківських вкладів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та не включення їх до переліку вкладників на отримання гарантованого відшкодування, що встановлено судовими рішеннями, є достатньою підставою для відшкодування позивачам моральної шкоди відповідно до статей 23 та 611 ЦК.

Визначаючи наявність моральної шкоди, колегія суддів вважає переконливими посилання позивачів на те, що внаслідок рішення уповноваженої особи Фонду вони протягом тривалого часу були позбавлені права користуватись своїми коштами, відчували занепокоєння стосовно можливості їх отримання й в майбутньому, значний час витрачали на відвідування відділення банку, листування з Фондом, були змушені звертатись за правовою допомогою та тривалий час вели судові справи, що призвело до вимушених змін у життєвих стосунках та вимагало додаткових зусиль для відновлення своїх прав.

Визначаючи розмір відшкодування, враховуючи характер та обсяг страждань позивачів, конкретні обставини справи, зокрема час та обставини укладення договорів банківського вкладу, та виходячи з засад виваженості та справедливості, колегія суддів вважає 2000 грн. розумною компенсацією душевних страждань позивачів.

Оскільки суд першої інстанції безпідставно відмовив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відшкодуванні моральної шкоди, судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди скасувати та постановити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 2000 грн. моральної шкоди.

Позов ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_2 2000 грн. моральної шкоди.

Рішення суду в іншій частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: В.В.Коломієць

Н.О.Шаманська

---------------------------------

Повний текст постанови складено 21 вересня 2018 року.