Справа № 138/3715/16-к

Провадження №11-кп/772/63/2018

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: Курбатова І. Л.

Доповідач : Бурденюк С. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого-судді: Бурденюка С.І.

суддів: Кривошеї А.І., Спринчука В.В.

при секретарі: Табачук В.І.

з участю :

прокурора Тучика А.А.

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисників Корпала В.М.,

потерпілого ОСОБА_4,

представника потерпілого ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційні скарги прокурора Карнауха О.П. та адвоката ОСОБА_5 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 09.06.2017 року, яким

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця міста Могилів- Подільського Вінницької області,

громадянина України, українця, одруженого,

приватного підприємця, із повною загальною середньою освітою,

зареєстрованого по АДРЕСА_2,

проживаючого за адресою: АДРЕСА_3,

депутата Могилів-Подільської міської ради Вінницької області,

раніше не судимого,

за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України виправдано в зв'язку з не доведенням, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні в сумі 2023 гривні 08 копійок вирішено компенсувати за рахунок держави.

Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином вирішено залишити без розгляду.

Арешт, накладений на земельну ділянку площею 0,0944 га за адресою: АДРЕСА_4, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 11.11.2016 року вирішено скасувати.

Арешт, накладений на рушницю гладкоствольну «Форд 500М» к.12, НОМЕР_3, яка зареєстрована на ОСОБА_2, відповідно до ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 11.11.2016 року вирішено скасувати.

Паспорт для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_2, долучений стороною захисту вирішено повернути ОСОБА_2.

Вирішено долю речових доказів. Речовий доказ у кримінальному провадженні (спецпакет 2354703) вирішено знищити.

в с т а н о в и в :

Згідно обвинувального акту ОСОБА_2 та ОСОБА_6 тривалий час перебували в неприязних відносинах, які виникли в результаті конфлікту між ними 27.01.2013 року під час відвідування розважального закладу «Степ» по вул. Київській, 29, м. Могилів-Подільського Вінницької області.

На ґрунті неприязних відносин, у ОСОБА_2 виник умисел на позбавлення життя ОСОБА_4 Після чого до ОСОБА_4 неодноразово зверталися невідомі йому особи, які повідомляли про те, що ОСОБА_2 має намір позбавити його життя. Реалізуючи злочинний намір, а саме умисел на позбавлення життя, ОСОБА_2 придбав у невстановленої слідством особи зброю.

В подальшому 10.05.2016 біля 13 години ОСОБА_2 під'їхав на автомобілі «МЕRCEDES-BENZ ML 350», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням свого рідного брата ОСОБА_7, який не був обізнаний злочинними намірами ОСОБА_2, до будинку по АДРЕСА_5. Побачивши ОСОБА_4 поблизу воріт даного будинку, який в цей час знаходився поруч з автомобілем «Volkswagеn Sharan», реєстраційний номер НОМЕР_2, що перебуває у користуванні ОСОБА_8, ОСОБА_2 знаходячись на узбіччі проїзної частини та усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, наслідки у вигляді можливої смерті ОСОБА_4, та бажаючи їх настання, здійснив з вищевказаної вогнепальної зброї один постріл в напрямку останнього.

В результаті таких дій ОСОБА_2 ОСОБА_6, усвідомлюючи реальну загрозу своєму життю, почав тікати в напрямку двору вищезазначеного будинку, в цей час ОСОБА_2, наздоганяючи ОСОБА_4 здійснив ще декілька пострілів в напрямку останнього, заподіявши йому вогнепальні поранення.

Після цього, ОСОБА_2, знаходячись на близькій відстані від ОСОБА_4, з метою доведення свого злочинного наміру до кінця, спробувавши здійснити декілька пострілів в життєво важливі органи потерпілого, а саме: ділянку грудей. Однак, свій злочинний намір, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_4, не зміг довести до кінця з причин, що не залежали від його волі оскільки не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину де кінця, внаслідок того, що у невстановленій вогнепальній зброї закінчились набої.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 136-к від 17.09.2016. ОСОБА_4 10.05.2016 року спричинено три вогнепальних сліпих кульових поранень в ділянку правої сідниці та правого стегна, які належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Згідно висновку судово-балістичної експертизи № 261-Б від 24.05.2016 року металевий предмет вилучений із тіла ОСОБА_4 є частиною бойового припасу - стріляною кулею патрону калібру 5,6 мм.

Вказані дії ОСОБА_2 досудовим розслідуванням кваліфіковано за ч.3 ст.15 ч.1 ст. 115 КК України, як незакінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Оскаржуваним вироком Вінницького міського суду від 09.06.2017 ОСОБА_2 виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.

Суд першої інстанції дійшов такого висновку, вважаючи, що внаслідок систематичного нехтування стороною обвинувачення вимогами Закону під час проведення досудового розслідування, приховування доказів слідством, всі надані стороною обвинувачення докази є недопустимими: одні - внаслідок їх отримання з порушенням норм кримінального процесуального законодавства, інші - внаслідок застосування концепції «плодів отруйного дерева».

Як зазначив суд першої інстанції у вироку,у справі немає жодного доказу, який підтверджував би планування ОСОБА_2 вбивство ОСОБА_4 та придбання ним для цього зброї.

Слідством не проведено огляд автомобіля «Фольцваген Шаран», який зі слів потерпілого містить сліди пострілів, не з'ясовано природу отворів у брамі, виявлених в ході огляду місця злочину.

Фактично єдиним допустимим доказом, що підтверджує обвинувачення є показання самого потерпілого в судовому засіданні, який зазнав лише легких тілесних ушкоджень. Однак ці показання є непослідовними, суперечливими та узгоджуються з показаннями лише зацікавлених свідків - його знайомих, і не підтверджуються іншими доказами. Де, коли та хто завдав йому вказані тілесні ушкодження прокурор не довів належними, допустимими, переконливими та достатніми доказами, що свідчить про те, що сторона обвинувачення не довела винуватість обвинуваченого поза розумним сумнівом.

В апеляційних скаргах прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_9 та представника потерпілого - адвоката ОСОБА_5 ставиться питання про скасування виправдувального вироку з підстав передбачених п.2 ч.1 ст.409, ч.1 ст.411 Кримінально-процесуального кодексу України та ухвалення нового, яким ОСОБА_2 слід визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.1 ст. 115 КК України та призначення покарання у виді 10 (десяти)років позбавлення волі.

Основними причинами прийняття, на думку апелянтів, незаконного рішення судом першої інстанції стало те, що «суд всупереч матеріалам справи умисно протиправно відніс землі територіальної громади до категорії приватних земель, свідомо незаконно сплутав спецпакети з речовими доказами та перекрутив покази свідків.

Внаслідок зазначених протиправних діянь, суд у нарадчій кімнаті безпідставно визнав недопустимими доказами Протокол огляду місця події від 10 травня 2016 року, Протоколу огляду місця події від 11 травня 2016 року, Протокол проведення слідчого експерименту від 24 червня 2016 року, Протокол огляду місця події (додатковий) від 03 жовтня 2016 року, Висновок експерта №261-Б від 24 травня 2016 року та Висновок експертів№136-к від 17 вересня 2016 року.

Покази свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які були очевидцями нападу та бачили обвинуваченого під час замаху та після його вчинення, суд безпідставно відхилив,

зазначені свідки достеменно та в подробицях описали обставини події та відповідно до змісту вироку та їх показів, ніяким чином не суперечили один одному».

У своїх запереченнях на апеляційні скарги адвоката Корпала В.М. в інтересах ОСОБА_2 ставиться питання залишення оскаржуваного вироку без змін, а апеляційних скарг - без задоволення. Так, адвокат Корпало В.М. у своїх запереченнях ставить питання про те, що представником потерпілого ставиться питання про повторне дослідження доказів по справі та додаткових доказів, в апеляційній скарзі не зазначено причини цього та відсутній перелік зазначених доказів та обставин, що позбавляє змогу встановити їх відповідність вимогам ч. 3 ст. 404 КПК України та в повній мірі реалізувати право на захист ОСОБА_2

Адвокат зазначає, що доводи в апеляційних скаргах базуються на припущеннях. Жодних належним чином аргументованих зазначених порушень в апеляційних скаргах зазначено не було. В апеляційних скаргах не ставиться питання про неправильне застосування Закону про кримінальну відповідальсність. Також зазначає, що вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 09.06.2017 року є законним. обгрунтованим, з повною відповідністю висновків суду фактичним обставинам, винесений без порушень норм кримінального процесуального законодовства.

Згідно ч.3 ст.404 КПК України апелянтами заявлено клопотання про повторне дослідження під час апеляційного розгляду доказів, визнаних судом недопустимими та прослуховування показань свідків, яким, на думку представника потерпілого, Суд має дати іншу оцінку - відмінну від оцінки суду першої інстанції, а також про допит свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14, в допиті яких відмовив суд першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного суду (надалі Суд) дане клопотання сторони потерпілого підтримане прокурором задовільнила та повторно заслухавши показання потерпілого, свідків, дослідивши письмові документи у заявленому сторонами обсязі та речові докази у справі, допитала додаткових свідків та дійшла наступних висновків.

Сторона обвинувачення в поданих апеляційних скаргах не згодна щодо двох ключових обставин.

(а) Щодо допустимості доказів отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_4: обвинувачення стверджує, що заподіяння потерпілому вогнепальних поранень доведено допустимими доказами; суд першої інстанції дійшов висновку, що допустимі докази отримання потерпілим тілесних ушкоджень, їх характер та тяжкість - відсутні.

(б) Щодо достатності доказів винуватості ОСОБА_2 в нанесенні тілесних ушкоджень ОСОБА_4 обвинувачення стверджує про наявність достатніх доказів причетності саме ОСОБА_2 до заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_4,суд першої інстанції вважає не доведеним поза розумним сумнівом навіть перебування ОСОБА_2 на місці скоєння злочину.

Суд розгляне доведеність поза розумним сумнівом кожної із цих обставин та вважає за необхідне також проаналізувати доведеність «поза розумним сумнівом» і суб'єктивної сторони інкримінованого злочину.

Щодо допустимості доказів отримання тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_4

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до вимог ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Порядок посилання на Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права передбачено ст.18 Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно якої:

«Для цілей посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою (далі - переклад).

Для цілей посилання на Рішення та ухвали Суду та на ухвали Комісії суди використовують переклади текстів рішень Суду та ухвал Комісії (далі - переклад), надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону.

У разі відсутності перекладу Рішення та ухвали Суду чи ухвали Комісії суд користується оригінальним текстом».

У вироку суду першої інстанції допустимість доказів у справі оцінено з посиланням на «правові стандарти ЕСПЛ щодо доказів та доказування» та концепцію «плодів отруйного дерева», при цьому, жодного посилання на саму практику ЄСПЛ - рішення Суду, згідно зазначених вище вимог законодавства, немає.

Конвенція не передбачає правила для розгляду доказів (Mantovanelli v. France (Мантованеллі проти Франції, п.34). Прийнятність доказів і порядок їх розгляду, у першу чергу, регулюються національним законодавством і національними судами (Garcia Ruiz v. Spain (Гарсіа Руїз проти Іспанії), п.28). Теж саме стосується і доказової цінності свідчень і зобов'язання доказування (Tiemann v.France and Germany (Тіманн проти Франції і Німеччини). Національні суди також оцінюють релевантність представлених доказів (Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy (Сентро Європа 7 С.Р.Л. проти Італії та Ді Стефано проти Італії), п.198), а завданням ЄСПЛ відповідно до Конвенції є визначення справедливості провадження загалом, враховуючи порядок прийняття доказів (Elsholz v.Germany (Ельсгольц проти Німеччини), п.66).

Однак суд першої інстанції визнав недопустимими всі докази сторони обвинувачення без належного обґрунтування вимогами саме національного законодавством.

Крім того, перед тим, як перейти до обставин справи Суд вважає за необхідне з'ясувати ще й суть концепції «плодів отруйного дерева» у відповідності з практикою ЄСПЛ, на яку, як другу підставу визнання доказів недопустимими, посилається суд першої інстанції у своєму вироку.

Цей термін розкрито у п.66 рішення ЄСПЛ «Яременко проти України №2»: «Суд доходить висновку, що нове рішення, ухвалене у справі заявника, переважною мірою знову ґрунтувалося на тих самих доказах, отриманих у порушення процесуальних прав заявника, та при цьому існували серйозні твердження, які органи влади так і не спростували, що усі визнавальні покази було отримано під примусом, а отже вони були «плодом отруйного дерева» (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Гефген проти Німеччини» (Gafgen v. Germany), п. 168)».

Тобто доктрина пов'язується з проблемою використання доказів, хоча і законних за формою, але з відповідними істотними порушеннями у самому їхньому змісті. Тож концепцію «плодів отруйного дерева» треба подавати з погляду способу отримання доказів, їхнього процесуального оформлення та диференціації процесуальних порушень на істотні та неістотні.

Неістотними вважають порушення, які не вплинули і не могли вплинути на достовірність одержаного результату. Своєю чергою, істотні порушення ставлять під сумнів достовірність отримання даних.

Такими, що піддаються виправленню, визнають порушення, які можна усунути чи нейтралізувати. До них належить дефект процесуального оформлення документів (наприклад відсутність підпису).

Концепція «плодів отруйного дерева» інкорпорована у КПК України. Так, згідно з ч. 1 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Таким чином розуміння доктрини «плодів отруйного дерева» зводиться до заборони використання даних, отриманих на підставі або з використанням доказів, визнаних недопустимими на підставі ст.87 КПК України - внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Проте суд першої інстанції, невірно розуміючи концепцію «плодів отруйного дерева», визнав недопустимими і докази, які були похідними від доказів, які визнані недопустимими не з підстав, зазначених в ст.87 КПК України.

Згідно ст.86 КПК України:

1. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

2. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно ст.87 КПК України:

1. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

2. Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:

1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;

3) порушення права особи на захист;

4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права;

5) порушення права на перехресний допит;

3. Недопустимими є також докази, що були отримані:

1) з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні;

2) після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень…

4. Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, сформульовані законодавцем у частині 1 статті 91 КПК. Згідно з частиною 2 цієї статті, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

На підставі результатів оцінки одних і тих же доказів (їхньої сукупності) щодо однієї і тієї ж події може бути зроблено висновок про наявність тих чи інших її обставин або, взагалі, про відсутність події.

Повертаючись до матеріалів кримінального провадження, на підставі мотивів, викладених вище, Суд визнає допустимими наступні докази повторно досліджені в апеляційній інстанції, які суд першої інстанції невірно визнав недопустимими.

Протоколи огляду місця події від 10.05.2016 року та від 03.10.2016 року (т.3 а.с.19-26, 86-91), згідно яких оглянуто металеву браму зеленого кольору до домоволодіння АДРЕСА_5 зі сторони вулиці. При огляді лівої половини брами, в лівій крайній частині на 3 ребрі брами на відстані біля 1 м. від землі виявлено отвір круглої форми зовні схожий на слід від пострілу зброї невідомого калібру. При огляді правої крайньої частини, лівої частини брами, на 5 ребрі виявлено аналогічний отвір від пострілу зброї невідомого калібру. Отвори проходять наскрізь металеву браму.Будь-яких бойових припасів: куль, патронів, гільз, тощо, не виявлено.

При повторному огляді встановлено відстань від нижнього краю лівої частини воріт до пошкодження у вигляді отвору (далі пошкодження №1) - 70,5 см. Від лівого краю воріт до пошкодження №1 відстань складає 39 см. Пошкодження №1 має найбільші розміри 12ммх40 мм.

Від нижнього краю лівої частини воріт до пошкодження іншого у вигляді отвору (далі пошкодження №2) складає 22 см. відстань від правого краю лівої частини воріт до пошкодження №2 складає 57 см., пошкодження №2 становить найбільші розміри 25ммх10мм. Після чого, за допомогою ацетону та фрагменту бинта біля пошкодження №1 із зовнішньої сторони зроблено змив, аналогічні дії проводились біля пошкодження №1 із внутрішньої сторони та біля пошкодження №2. Після чого, фрагменти бинтів запаковані до чотирьох паперових конвертів та скріплені відповідними печатками. Крім того, до аналогічного паперового конверту поміщено та запаковано даним способом фрагмент бинту в якості зразка для дослідження, після чого за допомогою штангенциркуля заміряна товщина металевих воріт, яка складає 0,35 мм.

Суд першої інстанції дані докази визнав недопустимим з підстав істотного порушення прав людини і основоположних свобод згідно п.1 ч.2 ст.87 КПК України: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу, тобто огляд воріт здійснено без дозволу слідчого судді на проведення обшуку.

Суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий проводить огляд приміщення, що здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Відповідно до ст. 234 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи за результатами розгляду відповідного клопотання слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора.

Однак огляд проводився не приватного будинковолодіння, а на вулиці та прибудинковій території загального користування багатоквартирного будинку, відповідно до загальнодоступної інформації, що розміщена на державному сайті «Кадастрова карта України».

Відповідно до положень Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», пунктами 1,4 ч.1 ст.1 якого визначено, що багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна. Прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Частиною 3 ст. 84 ЗК України, визначено, що об'єктами комунальної власності на землю слід вважати землі, що знаходяться в межах населених пунктів, за виключенням тих, які знаходяться у приватній власності та тих, які належать виключно до державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Жодного доказу про належність земельної ділянки, на якій проводилися слідчі дії, до земель приватної власності, в матеріалах справи нема та спростовуються відеозаписом слідчого експерименту.

При цьому варто також зазначити, що сторона захисту не заперечувала факт віднесення указаної прибудинкової території до земель загального користування, а свідок ОСОБА_17, у судовому засіданні від 12 квітня 2017 року, показання якої прослухано в апеляційному суді, пояснювала про наявність у будинку 14-ти квартир.

Отже, протоколи огляду місця події від 10.05.2016 року та від 03.10.2016 є допустимими доказами.

Протокол огляду місця події від 11.05.2016 року (т.3 а.с.29), згідно якого з операційної судинного відділення, яке розташоване на першому поверсі Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова лікар виніс на тканині металевий предмет сріблястого кольору одна з сторін якої має порожній отвір. Один кінець вищевказаного предмету зігнутий. Вищевказаний предмет, як пояснив лікар, вилучили з м'яких тканин тазу гр. ОСОБА_4 Вищевказаний металевий предмет, який вилучили з гр. ОСОБА_4 запакований в спец пакет НДЕКЦ №2808234.

Вилучені при огляді металеві предмети постановою про призначення судово-балістичної експертизи від 16.05.2016 направлені на експертизу.

Висновок експерта №261-Б від 24.05.2016 року (т.3 а.с.37-39), з якого вбачається, що один металевий предмет, вилучений із тіла пораненого ОСОБА_4 є частиною бойового припасу - стріляною кулею патрону калібру 5,6 мм.

Відповісти на питання «Із якої зброї могла бути відстріляна?» не представляється можливим у зв'язку із значною деформацією кулі та відсутністю ідентифікаційних ознак.

Відповісти на питання: «Чим являються об'єкти в кількості дев'ять металевих уламків, які вилучені під час ОМП від 11.05.2016 року із тіла пораненого ОСОБА_4? Якщо являються кулею, то до якого типу, виду і з якої зброї могли бути відстріляні?», не представляється можливим у зв'язку із значною деформацією предметів та відсутністю ідентифікаційних ознак.

Постановою від 22.11.2016 металеву кулю та уламки в кількост 9 шт приєднано до кримінального провадження в якості речового доказу, які зберігаються в спецпакеті №2354703 на складі озброєння ГУНП у Вінницькій області, що підтверджується квитанцією про отримання на зберігання речових доказів №60 від 23.11.2016 року (т.3 а.с.92).

Ухвалами слідчого судді Вінницького міського суду від 10.08.16 (т.3 а.с.49-51, 58) слідчим надано тимчасовий доступ, виїмку документів про лікування ОСОБА_4 в Могилів-Подільській лікарні амбулатарно та стаціонарно, а саме історію хвороби від 17.05.2016 стаціонарного хворого ОСОБА_4

Згідно протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 19.08.2016 медкартки стаціонарного та амбулаторного хворого ОСОБА_4 було вилучено слідчим (т.3 а.с.52, 59).

Згідно ухвали слідчого судді від 01.08.2016 року, протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 21.08.2016 вилучено медкартку №9012 стаціонарного хворого ОСОБА_4 з Вінницької обласної лікарні ім. Пірогова (т.3 а.с.62, 63).

Постановою про призначення комісійної судово-медичної експертизи від 27.07.2016 року всі медичні документи направлено на експертизу (а.с.65).

Судово-медична експертиза №136-к (а.с.70-72),згідно якої всі медичні картки хворого ОСОБА_4 були предметом дослідження, що дало можливість зробити такі висновки: «10.05.2016 року ОСОБА_4 було спричинено три вогнепальних сліпих кульових поранень в праву сідницю та правого стегна, які належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Перебування ОСОБА_4 на лікуванні понад 21 добу не пов'язані з характером тілесних ушкоджень, а є тактикою лікарів-клініцистів, для запобігання в подальшому виникненню ускладнень. Постріли здійснено з неблизької відстані із вогнепальної зброї спорядженої кулями за положення тіла ОСОБА_4 спиною до стріляючого та за умови доступності травмуючого снаряду до відповідних локалізацій ушкоджень ділянок тіла (права сідниця та праве стегно), що не суперечить обставинам відображеним в показах ОСОБА_4 під час допиту та під час проведення слідчого експерименту - отримав кульові поранення тікаючи від стріляючого. Відсутність у медичній документації зафіксованих на тілі додаткових факторів пострілу та сліпий характер поранень, виключають нанесення вогнепальних поранень з близької відстані та впритул, в тому числі і власноруч ОСОБА_4 Дані медичної документації свідчать про те, що кулі із м'яких тканин правого стегна та сідниці вилучені під час лікування.»

Суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 11.05.2016 року дійшовши передчасного висновку, що слідчий Вінницького відділу поліції ОСОБА_13 проводила огляд місця події без правових підстав, тобто вказана процесуальна дія проведена не уповноваженою особою.

Суд першої інстанції не взяв до уваги постанову про проведення процесуальної дії на іншій території винесену 11.05.2016 року, якою доручено працівникам Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області в рамках цього провадження вилучити сторонні предмети ймовірно (кулі), які лікарі Вінницької обласної клінічної лікарні ім. Пирогова вилучать з тіла ОСОБА_4, з тих підстав, що супровідний лист до вказаної постанови надійшов, до Вінницького відділу поліції лише 12.05.2016 року, тобто наступного дня після виконання доручення.

Крім того, в порушення ч. 5 ст. 104 КПК України, згідно якої протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії експертом ОСОБА_18 протокол від 11.05.2016 не підписаний.

Суд першої інстанції також визнав недопустимими і самі речові докази - кулі та металеві уламки, вилучені з тіла потерпілого, з тих підстав, що при розкритті спецпакету та огляді речового доказу в суді, встановлено, що там зберігається всього 9 предметів, тобто один з предметів, що визнаний речовим доказом у справі - відсутній.

Номер спецпакету з металевим предметом не збігається з номером зазначеним в протоколі та який підписаний спеціалістом, про що в протоколі відсутні будь-які відомості.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, шо «в ході досудового слідства було вилучено невідомо які предмети, які невідомо за яких обставин перепаковувались, а тому стверджувати про те, що це предмети з тіла потерпілого не можливо.

Вказані предмети невідомого походження направлені на експертизу, яка встановила, що один з них є частиною бойового припасу-стріляною кулею патрону калібру 5,6 мм., яку суд не може прийняти до уваги як «плід отруєного дерева» за практикою ЄСПЛ, оскільки невідомо, що за предмети підлягали дослідженню, чи є ці предмети - предметами з тіла потерпілого».

З метою усунення протирічь щодо підстав та обставин проведення огляду місця події від 11.05.2016 прокурором заявлялося клопотання про виклик в судове засідання та допиту в якості свідків слідчу ОСОБА_13 та експерта ОСОБА_19 яке судом першої інстанції відхилено, що перешкодило дійти вірного рішення щодо допустимості цих доказів.

В ході апеляційного розгляду цих свідків допитано.

Слідча ОСОБА_13 підтвердила, що здійснювала огляд 11.05.2016 на підставі отриманої постанови. Щодо супровідного листа їй нічого не відомо. При огляді був присутній експерт, який і помістив в спецпакет вилучені металеві предмети. Експерт ОСОБА_20 підтвердив, що спецпакет був його, ним підписаний, він був присутній при вилученні куль та особисто помістив в пакет кулі, надані лікарем, а протокол не підписав, бо слідча йому його не дала для підпису.

Кримінально-процесуальним законодавством не передбачена обов'язковість направлення процесуальних рішень супровідним листом та не визначено порядку передачі відповідних процесуальних документів на виконання, тому суд першої інстанції зробив невірний висновок щодо недопустимості протоколу огляду від 11.05.2016, оскільки постанова слідчого є чинною з моменту її прийняття та підлягає до обов'язкового виконання всіма органами та установами з моменту її винесення.

Постанова про проведення процесуальної дії на іншій території від 11 травня 2016 року, в зв'язку з невідкладністю і терміновістю проведення слідчих дій, була передана в той же день для виконання до Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області, що і підтвердила свідок ОСОБА_13

Окремо слід зазначити, що підписання експертом ОСОБА_18 додатків до протоколу огляду місця події від 11 травня 2016 року та не підписання самого протоколу не є підставою для визнання протоколу недопустимим доказом у справі з цих підстав також.

Детальний аналіз повторно досліджених доказів під час апеляційного розгляду справи, спростовує висновок суду першої інстанції щодо невідповідності номерів спецпакетів, як одну з підстав визнання недопусимими речові докази та послідуючі експертизи.

Згідно протоколу огляду місця події від 11.05.2016 кульовий (травматичний) фрагмент з правої сідниці та 9 свинцевих фрагментів з правого стегна потерпілого поміщено до паперового конверту та спецпакету № 2808234, що підтверджується і заявою лікаря ОСОБА_21 про добровільну видачу зазначених об'єктів (т.3 а.с.30).

Згідно висновку судово-балістичної експертизи № 261-Б від 24.05.2016, для проведення експертизи надано об'єкти упаковані до спецпакету саме №2808234 та паперовий конверт, при цьому цілісність упаковки не порушена, а при відкритті спецпакету в ньому виявлено паперовий конверт в якому знаходилось 9 металевих предметів фігурної форми.

Отже, аналізуючи Протокол огляду місця події від 11 травня 2016 року та висновку експерта №261-Б від 24 травня 2016 року, проведений на підставі постанови про призначення судово-балістичної експертизи від 16 травня 2016 року, вбачається, що слідчим передано експерту саме металеві предмети отримані у лікаря ОСОБА_21, які вилучені з тіла ОСОБА_4

Після експертного дослідження куля, 9 металевих предметів, спецпакет та паперовий конверт упаковані вже до іншого спецпакету № 2354703.

Таким чином, номери спецпакетів різні через перепакування досліджених об'єктів експертом, про що ним вказано.

Під час судового розгляду не виявлено порушення цілісності упаковки спецпакетів з речовими доказами, що свідчить про їх допустимість.

Повторно досліджені в апеляційній інстанції висновки балістичної та судово-медичної експертизи на переконання Суду, є також допустимими доказами, оскільки визнання їх судом першої інстанції недопустимими як «плоди отруйного дерева», суперечить тлумаченню цього терміну практикою ЄСПЛ, наведеною вище.

Однак повторно дослідивши в ході апеляційного розгляду справи, за клопотанням сторони обвинувачення, протокол слідчого експерименту за участю потерпілого від 24.06.2016 року (т.3 а.с.54-56), Суд вважає вірним рішення суду першої інстанції про визнання цього доказу недопустимим з наступних підстав.

Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту, слідчим в ньому лише зазначено, що слідча дія буде фіксуватись та здійснюватися на цифрову відеокамеру Canon Legria HIM 506, на що будь-яких зауважень та доповнень не надходило.

Згідно ж відеозапису слідчої дії потерпілий розповідає про обставини скоєного на нього нападу.

Стаття 240 КПК України передбачає: 1. З метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

2. Під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.

6. Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.

Зі змісту даної норми слідує, що слідчий експеримент є відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, а не допит особи на місці скоєння злочину, та дана слідча дія фіксується на протокол в якому докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.

Вимоги до протоколу визначені ст. 104 КПК України, згідно з якими у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі. У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі.

Якщо за допомогою технічних засобів фіксується допит, текст показань може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому. У такому разі у протоколі зазначається, що показання зафіксовані на носії інформації, який додається до нього.

Таким чином, єдиним виключенням з правила при фіксації процесуальної дії за допомогою технічних засобів є допит особи, слідчий експеримент до вказаного виключення Законом не відноситься.

Згідно ч.1 ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку встановленому цим Кодексом.

Дану слідчу дію слід вважати допитом потерпілого, зафіксованим за допомогою технічних засобів, яка не може бути використана в суді, оскільки суперечитиме принципу безпосередності дослідження показань, закріпленому в ст.23 КПК України: ч.1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. ч. 2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно ж до ч.4 ст.95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Отже, підводячи підсумок наведеному вище, повторно досліджені в апеляційній інстанції зазначені вище докази, за винятком протоколу слідчого експерименту від 24.06.2016, переконують Суд в їх допустимості, достовірності, належності, які в сукупності є достатніми для визнання поза розумним сумнівом доведеним в суді факт заподіяння потерпілому ОСОБА_6 10.05.2016 з невстановленої слідством зброї трьох вогнепальних сліпих кульових поранень в ділянку правої сідниці та правого стегна, які належать до легких тілесних ушкоджень.

Щодо достатності доказів для визнання поза розумним сумнівом ОСОБА_2 винним у заподіянні тілесних ушкоджень ОСОБА_4

Перед тим як навести мотиви прийнятого рішення колегія суддів звертає увагу, що Суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення (частина 1 статті 94 КПК).

При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають: «2. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом… 4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.

Знову повертаючись до матеріалів кримінального провадження, щоб дати оцінку показанням потерпілого та свідків, Суд зазначає, що потерпілий ОСОБА_6 в ході апеляційного розгляду підтвердив, правдивість своїх свідчень в суді першої інстанції, згідно яких за два дні до вказаних обставин, між ним та ОСОБА_2 виник словесний конфлікт в якому ОСОБА_2 повідомив йому, що таких як він потрібно вбивати. Також, напередодні, його попередили, що ОСОБА_2 має зброю і він ходить з тією зброєю, шукаючи його для вирішення цього питання.

10.05.2016 року, приблизно о першій годині дня, він з ОСОБА_8 та ОСОБА_12 поїхали до матері ОСОБА_8, яка проживає по АДРЕСА_5. Коли вони приїхали, він залишився в автомобілі, який стояв в проїзному кармані окремо від основної дороги, передньою частиною автомобіля до брами, а задньою частиною був розміщений до проїзної частини. Обійшовши автомобіль він почав в багажнику впорядковувати речі, які під час руху автомобіля, розсипались. Перебуваючи біля багажного відділення автомобіля, в зігнутому положенні, він почув як позаду нього під'їжджає автомобіль, по зустрічній смузі руху, який різко зупинився в своїй смузі руху. ОСОБА_2 приїхав на автомобілі марки «Mercedes - ML»,чорного кольору, за кермом якого знаходився брат обвинуваченого - ОСОБА_7. Автомобіль знаходився від нього на відстані приблизно до 6-7 метрів.

В подальшому потерпілий пояснив, що він припускає, що за кермом автомобіля був ОСОБА_7, проте точно стверджувати не може, так як не бачив хто саме сидів за кермом автомобіля на якому приїхав ОСОБА_2

Він ідентифікував автомобіль ОСОБА_7 за маркою автомобіля, так як, це був автомобіль марки «Мерседес МЛ», чорного кольору, д.н.з. автомобіля він не бачив, проте в місті таких автомобілів, 1 чи 2.

У ОСОБА_2, в руках була зброя, з якої той здійснив постріл та спершу попав в автомобіль. Він почав тікати, а ОСОБА_2 оббігши автомобіль, продовжив стріляти в нього. В цей час він чув постріли по металевому «забору». Забігаючи в хвіртку, він відчув перший постріл, який попав в нього, а тому почав бігти напівзігнутим, виляючи. Коли він перебував у подвір'ї, в нього попали кулі другого і третього пострілів. Коли він пробіг відстань приблизно 4-5 метрів, він відчув дуже сильний спазм м'язів та не міг продовжувати рух. Потім він розвернувся щоб подивитись, де ОСОБА_2 та побачив, що останній стояв, на відстані 3-4 метрів позад нього, з витягнутою рукою та натискав на «курок», однак вистріл не відбувся. ОСОБА_2 махнув пістолетом та сказав: «жаль, що не вистачило патронів, наступного разу я тебе доб'ю» та пішов до автомобіля, а він, кульгаючи, повернувся в подвір'я до ОСОБА_17, де йому почали надавати першу медичну допомогу.

Заяву про злочин написала його теща, проте він її про це не просив, а про всі події вона дізналась від його дружини.

Він сприйняв дії ОСОБА_2 направлені на позбавлення його життя, оскільки в руках ОСОБА_2 була зброя, попередньо ОСОБА_2 йому прямо погрожував.

Місцевий суд дійшов висновку про сумнівність показань потерпілого, оскільки протягом 3 місяців досудового слідства ОСОБА_6 про участь у вказаній події ОСОБА_2 не стверджував, до правоохоронних органів із заявою не звертався. А з моменту звернення до лікарні тобто 10.05.2016 року, до часу проведення судово-медичної експертизи 11.08.2016 року потерпілий стверджував, що малознайома особа здійснила в нього постріли зі зброї.

В судовому засіданні потерпілий це пояснив тим, що він побоювався за своє життя, а також життя своєї родини, оскільки ОСОБА_2 є зятем мера, намагався його вбити тому і відмовився давати пояснення слідчому 11.05.2016. А при медичному обстежені сказав експерту, що"малознайомий вистрілив з пістолета".

Однак з першого дня події він пояснював знайомим та рідним, що саме ОСОБА_2 були вчинені протиправні дії відносно нього.

Вказану позицію потерпілого відносно особи, яка у нього стріляла, підтвердили у судовому засіданні також свідки ОСОБА_8, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, які зазначили той факт, що потерпілий з дня події і весь час вказував на те, що в нього стріляв саме ОСОБА_2.

Також, у судовому засіданні потерпілим ОСОБА_4 вказувалось, що 08 червня 2016 року він звертався до правоохоронних органів із заявою відносно погроз зі сторони ОСОБА_2, що пов'язані з подіями 10 травня 2016 року.

За клопотанням сторони обвинувачення Суд прослухав звукозапис показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_25, ОСОБА_7, ОСОБА_26, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 дані ними в суді першої інстанції.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що 10.05.2016 року, приблизно о першій години дня, до неї приїхав син - ОСОБА_8 та попросив надати йому казан на уху. Вона пішла в гараж, щоб взяти казан та почула постріли, приблизно 5-6.

Вона вибігли з гаража і побачила ОСОБА_4, який біг від воріт, тягнув ногу та в останнього по сідницях та ногах текла кров. Її син - ОСОБА_8 запитав ОСОБА_4 хто це та отримав відповідь, що це ОСОБА_2. Вона пішла до хати взяти бинт, а повернувшись побачила, що ОСОБА_6 вже в автомобілі, яким ОСОБА_8 під'їхав до будинку та вони поїхали в лікарню. ОСОБА_2 вона в той день не бачила, а за ворітьми крім автомобіля ОСОБА_8 інших автомобілів не було.

Свідок ОСОБА_25 суду пояснив, що з ОСОБА_2 він знайомий приблизно 4-5 років. 10.05.2016 року, приблизно о першій годині дня, він забирав дитину із садочка, біля свого будинку, що по АДРЕСА_6 та зустрівся з ОСОБА_2 Його дитина ніколи не спить в обід в садочку, через що він щоразу забирає сина з садка приблизно з 12:30 год. до 13:00 год. При зустрічі, зважаючи на те, що в його користуванні наявний автомобіль бус Мерседес, ОСОБА_2 попросив його перевести автомобілем побутову техніку до його будинку з будинку матері. Після чого, він завів дитину додому і приблизно о першій годині дня вони поїхали до будинку матері ОСОБА_2, яка проживає по АДРЕСА_5. ОСОБА_2 залишив свій автомобіль і поїхав разом з ним на його автомобілі. Завантаживши автомобіль побутовою технікою, ОСОБА_2 сів до нього в автомобіль, тримаючи на руках коробку, повідомивши, що дана річ легко б'ється. Через годину вони приїхали до будинку ОСОБА_2 де хлопці, які збирали кухонну техніку розвантажили з автомобіля кухонну техніку. Потім, приблизно о 15:30 год. він підвіз ОСОБА_2 до автомобіля останнього, який знаходився по АДРЕСА_5. До 15:30 год. ОСОБА_2 постійно перебував з ним.

ОСОБА_2 з ОСОБА_4 перебували в неприязних відносинах. В березні 2016 року він став свідком конфлікту між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, який відбувся в центрі міста. Він ніколи не бачив, щоб ОСОБА_2 колись носив з собою зброю. ОСОБА_2 їздить на автомобілі марки «Ренж Ровер», темно-синього кольору.

Свідок ОСОБА_26 суду повідомив, що з ОСОБА_2 він знайомий з 2015 року. 09.05.2016 року ОСОБА_2 зателефонував та попросив з'явитись 10.05.2016 року на будівництво о восьмій годині, так як, мали привезти кухонні меблі, які потрібно буде збирати. 10.05.2016 року о 8 годині він приїхав на домовлене місце, відчинив будинок та чекав хлопців. За годину приїхали хлопці, яким він допоміг розвантажити автомобіль, після чого розпочалось встановлення. Приблизно з 11-12 год. приїхав ОСОБА_2 Після чого ОСОБА_2 повідомив, що їде на офіс за вбудованою технікою до кухні. Приблизно за годину-півтори, ОСОБА_2 приїхав вантажним автомобілем з іншою людиною, зайшовши до будинку повідомив, щоб вони допомогли розвантажити автомобіль, що вони в подальшому зробили. Розвантаживши автомобіль, ОСОБА_2 побув біля них приблизно годину-півтори і поїхав, після чого, з'явився до них ближче до вечора, коли хлопці вже закінчили. Проте ОСОБА_2 не влаштовувало, що замість столу, з'явилась барна стойка, тому зателефонував іншій людині, який приблизно за півгодини приїхав і до восьмої години вечора вони розмовляли, потім пішли, а він закрив будинок теж пішов. 10.05.2016 року ОСОБА_2 їздив на своєму автомобілі марки «Ренж-Ровер». Йому не відомо, чи є в ОСОБА_2 якась зброя.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що в 2016 році він користувався автомобілем марки Мерседес МЛ-350, чорного кольору, який був поломаний, більше року. Автомобіль перебував у майстерні, чекаючи запчастини з Польщі. Автомобіль забрали з ремонту лише 5-6 місяців тому. 10.05.2016 року він був на ринку в м. Могилів Подільський, як за звичай, з 6 години ранку до 8 години вечора, інколи трапляється, що і до 9-10 години вечора, дивлячись який день, це можуть підтвердити люди з якими він працює. 10.05.2016 року з ОСОБА_2 він не їздив на автомобілі марки Мерседес МЛ так як автомобіль перебував в ремонті, а користувався він в цей час бусом марки Мерседес-Бенц Спрінтер. В автомобілі Мерседес МЛ поломка стосувалась двигуна. Станція технічного обслуговування, де він ремонтував автомобіль, називається «Берлін», власником якої є особа на ім'я ОСОБА_8, прізвище якого він не пам'ятає. Номерний знак його автомобіля марки Мерседес НОМЕР_4. На даний час автомобіль він продав, приблизно 3 місяця тому. Обшук вказаного автомобіля проводився 2 рази в 2016 році, в той час коли автомобіль перебував в майстерні, працівники поліції приїжджали і забирали його на штраф майданчик. А він особисто на вул. Полтавській 10.05.2016 року близько 13 години не знаходився, перебував на ринку з 6 години ранку до вечора. Вулиця Полтавська від вулиці Ринкової знаходиться на відстані приблизно 2-3 км. В той час ОСОБА_2 користувався автомобілем Ренж-Ровер, синього кольору. А 10.05.2016 року він не підвозив брата, так як, він був на ринку, торгував товаром до вечора. В той час в нього був у використанні автомобіль Мерседес Спринтер.

Свідок зі зміненими даними ОСОБА_10 суду пояснив, що 10.05.2016 року в обідній час він знаходився в м. Могилів-Подільському на вул. Полтавській. Йому необхідно було зайти в магазин. Коли заходив в магазин він бачив автомобіль марки «Фольцваген шаран». Пробувши в магазині приблизно 3 хвилини, вийшов з магазину почув хлопок схожий на постріл. Відстань до хлопка була невелика, хто здійснював постріл він не бачив. Після пострілу він обернувся та помітив, ще одну іномарку на відстані від магазину 40-50 м, яка була припаркована, це був автомобіль марки «Мерседес-Бенц», темного кольору. Потім із-за автомобіля «Фольцваген шаран» вийшла людина це був ОСОБА_2, який прямував до автомобіля «Мерседес-Бенц МЛ». Останній біг, прибігши до машини сівши на переднє пасажирське сидіння. Автомобіль почав рухатись в напрямку міської лікарні, проте хто був за кермом вказаного автомобіля він не бачив. Проміжок часу від хлопка до появи людини, що бігла, менше хвилини. Постріл був один.

Свідок зі зміненими даними ОСОБА_12 суду пояснив, що 10.05.2016 року біля 13 години за ним заїхав на автомобілі мінівен, синього кольору ОСОБА_8, з яким він поїхав до будинку мати ОСОБА_8 Приїхавши до будинку, ОСОБА_8 пішов за казаном, а ОСОБА_6 вийшов з автомобіля і поправляв речі, які під час руху автомобіля поперевертались в багажнику автомобіля. В цей час, він почув перший постріл, ОСОБА_6 почав оббігати автомобіль з правої сторони. Не зрозумівши, що сталось, він розвернувся в ліву сторону і побачив на відстані 3-5 метрів від автомобіля, як біг ОСОБА_2 в руках якого був предмет схожий на зброю. Коли ОСОБА_6 побіг в сторону хвіртки, за останнім також забіг ОСОБА_2, однак що відбувалось далі йому не відомо, так як, він перебуваючи в шоковому стані, з автомобіля не виходив. Всіх пострілів було приблизно більше чотирьох. ОСОБА_2 повернувся можливо менше ніж за хвилину. ОСОБА_2 приїхав на автомобілі чорного кольору, типу «джипа», проте якої саме марки він не бачив, тому, що було видно лише половину автомобіля, номерних знаків також видно не було. Після того, як зі сторони подвір'я вибіг ОСОБА_2, ОСОБА_6 до автомобіля не повертався. Через деякий час вийшов ОСОБА_8 відчинив ворота, вони заїхали автомобілем на подвір'я. В цей час, на подвір'ї, де проживає мати ОСОБА_8 були ще люди, які вже допомагали ОСОБА_4 Ні криків з двору, ні погроз з боку ОСОБА_2 він не чув. Свідчити попросив його ОСОБА_6, він спочатку не хотів свідчити, оскільки в нього двоє дітей маленьких. Його ніхто не бачив, оскільки він не виходив з автомобіля взагалі. ОСОБА_6 є його другом.

Свідок зі зміненими даними ОСОБА_11 суду пояснив, що 10.05.2016 року, близько першої години дня він знаходився на території гаража, ремонтував автомобіль. На території даного домоволодіння знаходиться 4 гаражі. В цей час він почув декілька пострілів, приблизно п'ять. Постріли лунали один-за-одним, на протязі 1-ї хвилини, на вказані звуки пострілів, він вийшов з гаража і побачив, що на зустріч йому зі сторони подвір'я кульгаючи йшов ОСОБА_6 На його запитання, що сталось ОСОБА_6 відповів, що в нього стріляв ОСОБА_2 Відстань від воріт до гаража складає, приблизно 15-20 метрів. Після чого він пішов швидким кроком до воріт. Біля воріт, які на той час були закриті, стояв автомобіль, синього кольору, марку якого він не запам'ятав, крім вказаного автомобіля також був автомобіль марки Мерседес чорного кольору. Біля автомобіля Мерседес перебували 2 брати, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_7, яких він знає в обличчя. Вказані особи від'їжджали на вищезгаданому автомобілі в напрямку лікарні, за кермом якого був ОСОБА_7, а ОСОБА_2 сидів на передньому сидінні. Того дня ОСОБА_4 він побачив вперше.

Він знайомий з ОСОБА_8, який в той час також був в дворі біля ОСОБА_4 Побачивши ОСОБА_4 він запитав, що трапилось на що останній відповів, що стріляв ОСОБА_2, після чого ОСОБА_8 пішов на вулицю подивитись автомобіль ОСОБА_2, який починав від'їжджати.

Аналізуючи показання свідків сторони обвинувачення суд першої інстанції визнав їх недостатніми для визнання ОСОБА_2 винуватим у заподіянні тілесних ушкоджень ОСОБА_4 з наступних підстав.

Більшість свідків не бачили, як ОСОБА_2 здійснював постріли, а є свідками, що надавали показання з чужих слів, серед них дружина потерпілого ОСОБА_24, ОСОБА_17, теща та тесть потерпілого, які взнали про ці обставини зі слів потерпілого одразу після вчинення злочину.

Безпосередньо на місці вчинення злочину ОСОБА_2 бачили лише свідків зі зміненими даними. Однак до їх свідчень суд першої інстанції віднісся критично. Так, свідок ОСОБА_10 суду стверджував, що бачив ОСОБА_2 як той від'їжджав від місця події, зазначивши, що був один постріл, що суперечить обставинам повідомленим потерпілим, при цьому вказаний свідок повідомив, що погодився свідчити лише при умові нерозголошення відомостей про його особу на прохання потерпілої сторони, яку до цього не знав. Зазначене в сукупності із змістом його заяви та датою звернення до правоохоронних органів в листопаді 2016 року, тобто через півроку після події та її змістом, згідно з якими жодних погроз до свідка не застосовувалось свідчить, що свідок є зацікавленим та дав показання на прохання потерпілої сторони лише при гарантуванні того, що його особа не буде відома.

Аналогічного висновку суд першої інстанції дійшов і щодо показань свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11, зазначивши, що вони суперечать один одному, оскільки свідок ОСОБА_27 повідомив, що він особи, яка б виходила з воріт після ОСОБА_2 до його від'їзду з місця події не бачив, а свідок ОСОБА_11, зазначив, що коли він вийшов на звук пострілів, то побачив ОСОБА_4, а вийшовши з подвір'я - побачив братів ОСОБА_2 які були біля автомобіля. Крім того, з їх заяв та показань в судовому засіданні слідує, що вони звернулись з проханням свідчити лише в липні, листопаді 2016 року.

Окрім того, підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки, згідно ст.20 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу і майну. Однак судом першої інстанції встановлено, що жодної реальної загрози щодо них не існувало, а вони просто бажали залишитись невідомими анонімами та лише за таких обставин, на прохання потерпілого та його родичів свідчити через тривалий час після події, що в сукупності з іншими обставинами ставить під сумнів неупередженість їх свідчень.

Сторона обвинувачення з таким висновком суду першої інстанції не погодилась та в своїх апеляційних скаргах наголошує на тому, що свідки зі зміненими анкетними даними ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 стверджували, що на місці події бачили саме особу підсудного - ОСОБА_2

Таким чином, покази свідків, які були очевидцями нападу та бачили обвинуваченого під час замаху та після його вчинення, на думку осторони обвинувачення суд відхилив безпідставно.

Оцінку показань свідків захисту: ОСОБА_25, ОСОБА_26 та ОСОБА_7, суд першої інстанції у вироку не дав, а сторона обвинувачення, в апеляційних скаргах, вважає їх суперечливими з наступних підстав.

Так, свідок ОСОБА_25 у судовому засіданні 01 червня 2017 року стверджував, що 10 травня 2016 року біля магазину свого будинку по вулиці Ставицькій у м.Могилів-Подільський о 13:00 год. зустрів ОСОБА_2 і перебував з ним весь час до 15:30 год. Тоді як, свідок ОСОБА_26 у судовому засіданні 01 червня 2017 року стверджував, що підсудний ОСОБА_2 10 травня 2016 року приблизно з 11:00 год. і до 13:00 год. перебував з ним у будинку по АДРЕСА_7.

У своїх показах ОСОБА_7 стверджував, що 10 травня 2016 року його не було на місці події, а його автомобіль Mersedes-Benz ML 350 понад рік перебував на ремонті, а у день пригоди він з 08:00 год. до 20:00-21:00 год. перебував на своєму робочому місті на ринку, де він здійснює господарську діяльність, та звідки протягом дня не відлучався.

Дані показання на думку сторони обвинувачення не відповідають дійсності та спростовуються Аналітичної довідки №1046дск/18/02-2016 від 22 вересня 2016 року та Аналітичної довідки №1932/18/01-2016 від 17 листопада 2016 року, що містяться в матеріалах справи та досліджувалась Судом.

10 травня 2016 року по абонентському номеру ОСОБА_7 в районі місця скоєння злочину здійснювалось з'єднання з іншим абонентським номером о 15:14 год. та о 16:13 год.

На підтвердження даної обставини сторона обвинувачення, надала в ході апеляційного розгляду схему графічного зображення оператора мобільного зв'язку «Київстар» секторів покриття базової станції на території м. Могилів- Подільський Вінницької області. Зі змісту листа №6053740464 \03\03\02 від 10.09.2018 року директора з маркетингу ПрАТ «Київстар» по тексту якого: « разом з тим повідомляємо, що графічне зображення на карті є умовним (може змінюватись) і в кожен конкретний момент часу залежить від навантаження на дану і сусідні базові станції ,погодних та інших умов ,що обумовлено логікою роботи мережі мобільного зв'язку».

Апеляційний суд не вважає дані докази, в тому числі і наданий лист, достатнім доказом, оскільки викладена в них інформація є припущенням, про що в них і йде мова.

Згідно протоколу огляду транспортного засобу та акту тимчасового затримання, правоохоронними органами в межах даного кримінального провадження був вилучений автомобіль марки Mersedes-Benz ML 350, номерний знак НОМЕР_5 (транзитні),належний ОСОБА_7

Тобто, станом на момент вилучення транспортного засобу працівниками правоохоронних органів номерні знаки на автомобілі «Mersedes-Benz ML 350», власником якого являвся ОСОБА_7 були змінені на транзитні НОМЕР_5 , хоча станом на момент отримання в межах кримінального провадження відомостей з Територіального сервісного центра № 0543 від 12 травня 2016 року №31/2/0543-172,даний транспортний засіб перебував ще на номерах НОМЕР_1, згідно довідки, про що представником потерпілого зазначалось у судовому засіданні.

Так, відповідно до п.40 Постанови КМУ №1388 від 07 вересня 1998 року, зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в сервісному центрі МВС на підставі заяви власника, документа, що посвідчує особу, виконавчого напису нотаріуса, постанови державного або приватного виконавця або рішення суду.

Також, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Управління інформаційної підтримки та координації поліції 102 від 07 червня 2017 року №1227/27/01-2017, транспортний засіб на номерах НОМЕР_1 був зафіксований два рази на території Білої Церкви та Комсомольського 09 квітня 2016 року.

Дані факти протиріч та невідповідності у показах свідків захисту, наявним у справі доказам, свідчить про їх недостовірність.

Відповідно до реєстраційної картки транспортного засобу власником автомобіля марки «МЕRCEDES-BENZ ML 350», реєстраційний номер НОМЕР_1, чорного кольору є ОСОБА_7.

Власником транспортного засобу LAND ROVER RANGE ROVER, з номерними знаками НОМЕР_6, 2011 року випуску, синього кольору є ОСОБА_28 та правом користування даного транспортного засобу має ОСОБА_2

З протоколу огляду транспортного засобу від 23.11.2016 року вбачається, що в присутності понятих було здійснено огляд транспортного засобу «МЕRCEDES-BENZ ML 350», державний номерний знак НОМЕР_5 (транзитні) та д.н.з. НОМЕР_1, який у відповідності до ухвали Вінницького міського суду Вінницького суду від 21.11.2016 року та акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 23.11.2016 року «МЕRCEDES-BENZ ML 350», державний номерний знак НОМЕР_5 затриманий та поміщений на спеціальний майданчик за адресою: м.Вінниця вул. Г.Арабея 17.

Згідно повідомлення МПП «Берлін» від 28.05.2017 року легковий автомобіль марки «МЕRCEDES-BENZ ML 350», державний номерний знак НОМЕР_1, з лютого 2016 року по дату видачі довідки знаходився на станції технічного обслуговування за адресою: Вінницька область м.Могилів-Подільський вул. Покровська 22 по причині капітального ремонту двигуна в розібраному, не придатному для використання стані, звідки 23.11.2016 року о 22:00 год. був забраний за допомогою евакуатора працівниками поліції на підставі ухвали суду. Ремонт вказаного автомобіля на станції технічного обслуговування було закінчено 15 лютого 2017 року.

Даючи аналіз наведеним доказам Суд наголошує, що як обвинувачений так і свідки захисту наполягали, що автомобілем «МЕRCEDES-BENZ ML 350» в той день не користувались, оскільки останній перебував на ремонті, надавши відповідну довідку із станції техобслуговування, звідки автомобіль, евакуатором був доставлений на штрафплощадку працівниками поліції.

Спростовуючи версію захисту сторона обвинувачення надала документи, що транспортний засіб на номерах НОМЕР_1 був зафіксований два рази на території Білої Церкви та Комсомольського 09 квітня 2016 року, а під час огляду автомобіля «МЕRCEDES-BENZ ML 350» 23.11.2016 номерний знак автомобіля був не НОМЕР_1, а НОМЕР_5 (транзитний).

Надані стороною обвинувачення докази дійсно породжують у Суду сумнів в правдивості свідчень ОСОБА_2 та ОСОБА_7, що автомобіль «МЕRCEDES-BENZ ML 350» з лютого 2016 року по 28.05.2017 року перебував на ремонті.

Це стосується і показань свідків ОСОБА_25 та ОСОБА_26 на наявність протиріч в яких звертає увагу сторона обвинувачення. Дійсно деяка неузгодженість в їх показаннях має місце, як і неузгодженість в показаннях свідків сторони обвинувачення ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 на що обґрунтовано звернув увагу у вироку суд першої інстанції.

Однак, відповідно до вимоги частин другої статті 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення, тоді як надані докази стороною обвинувачення дозволяють лише припустити, а не впевнено стверджувати, що 10.05.2016 автомобіль перебував у справному стані і його міг використовував ОСОБА_7 та привести на місце злочину ОСОБА_2

Суд зазначає, що показання свідків ОСОБА_24, ОСОБА_17, ОСОБА_22 та ОСОБА_23 є показаннями з чужих слів і визнані судом першої інстанції недопустимим доказом для доведення правдивості інформації, почутої свідками від потерпілого (частина 6 статті 97 КПК), оскільки вона підтверджується лише самим потерпілим, який і повідомив її свідкам. Висновок суду першої інстанції про те, що ці свідчення не можуть бути використанні як докази винуватості ОСОБА_2 стороною обвинувачення не оспорюється і клопотання про їх повторне дослідження, з метою іншої оцінки, в ході апеляційного розгляду не заявлялось.

За наявності пояснень обвинуваченого та свідків ОСОБА_7, ОСОБА_25 та ОСОБА_26 про відсутність обвинуваченого на місці скоєння злочину, що відстоює сторона захисту, твердження сторони обвинувачення, що ушкодження спричинені саме ОСОБА_2, які підтверджуються показаннями потерпілого та свідків зі зміненими анкетними даними ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10, не можна вважати безсумнівними.

Суд нагадує свій висновок, що представленими обвинуваченням допустимими доказами неспростовно доведено лише факт отримання ОСОБА_4 вогнепальних поранень, тоді як причетність до їх заподіяння ОСОБА_2 доводиться виключно показаннями потерпілого та свідків зі зміненими анкетними даними ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10, показання яких теж є сумнівними з підстав, наведених вище, а тому, на переконання Суду, вони є недостатніми в своїй сукупності.

Як Суд вже зазначав вище для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.

Тому Суд не може надавати перевагу версії обвинувачення за наявності обставин, що підтверджують версію сторони захисту та повністю її не спростовують, а лише породжують сумнів.

Суд ще раз наголошує на тому, що КПК України зобов'язує не доводити невинуватість у вчиненні злочину, а навпаки - доводити «винуватість особи поза розумним сумнівом».

Оскільки в суді апеляційної інстанції, обвинувачення не надало нові докази причетності ОСОБА_2 до злочину, Суд вважає, що в цій справі вичерпано можливості такі докази отримати, а тому рішення суду першої інстанції є вірним.

Недоведеність участі ОСОБА_29 в заподіянні тілесних ушкоджень потерпілому саме собою є достатньою підставою для його виправдування. Однак Суд вважає за необхідне проаналізувати також доведеність поза розумним сумнівом суб'єктивної сторони інкримінованого злочину.

Суд повторює, що поза розумним сумнівом має бути доведений кожен елемент складу злочину, у тому числі й наявність певного виду умислу, у цьому випадку лише прямого умислу на заподіяння смерті.

Згідно з усталеною судовою практикою, висновок суду про наявність у обвинуваченого умислу заподіяти смерть повинен відповідати фактичним обставинам справи і не викликати сумніву. Інше тлумачення закону могло б призвести до ставлення в провину наслідків, що настали, незалежно від вини.

Відповідно до частини першої статті 15 КК та положень пунктів 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дії (бездіяльності), безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Згідно пред'явленого ОСОБА_2 обвинувачення: «ОСОБА_2 та ОСОБА_6 тривалий час перебувають в неприязних відносинах, які виникли в результаті конфлікту між ними 27.01.2013 року під час відвідування розважального закладу «Степ» по вул. Київській, 29, м. Могилів-Подільського Вінницької області.

На ґрунті неприязних відносин, у ОСОБА_2 виник умисел на позбавлення життя ОСОБА_4 Після чого до ОСОБА_4 неодноразово зверталися невідомі йому особи, які повідомляли про те, що ОСОБА_2 має намір позбавити його життя. Реалізуючи злочинний намір, а саме умисел на позбавлення життя, ОСОБА_2 придбав у невстановленої слідством особи зброю. В подальшому 10.05.2016 біля 13 години ОСОБА_2 під'їхав на автомобілі «МЕRCEDES-BENZ ML 350», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням свого рідного брата ОСОБА_7, який не був обізнаний злочинними намірами ОСОБА_2, до будинку по АДРЕСА_5.»

Наявність конфлікту з'ясовувалося під час судового розгляду в суді першої інстанції.

Безспірно встановлено факт тривалих - з 2013 року, неприязних відносин між обвинуваченим та потерпілим, в які було втягнені і друзі сторін.

За таких обставин, намагання скоїти відкрите вбивство потерпілого в середині дня в місті, на дорозі, із застосуванням вогнепальної зброї, викликає обґрунтований сумнів, якщо погодитись ще й з висновком обвинувачення, що за словами невідомих осіб, ОСОБА_2 планував вбити ОСОБА_4

При цьому невідомі особи, які про це повідомляли потерпілого, слідством не встановлено, як не встановлено коли, і за яких обставин, ці особи повідомляли ОСОБА_4 про наміри ОСОБА_2 Виглядає неправдоподібно, чому невідомі особи про планування скоєння вбивства повідомляють не в правоохоронні органи, а шукають незнайому їм особу - потерпілого.

Згідно обвинувачення ОСОБА_2, реалізуючи злочинний намір, а саме умисел на позбавлення життя, придбав у невстановленої слідством особи зброю.

В цій частині обвинувачення ґрунтується виключно на припущеннях, оскільки відсутні не тільки докази на підтвердження мети придбання зброї та докази, за яких обставин зброя була придбана чи можливо вилучена у ОСОБА_2, відсутня сама зброя.

Черговим припущенням слідства є обвинувачення ОСОБА_2, що 10.05.2016 біля 13 години на автомобілі «МЕRCEDES-BENZ ML 350», реєстраційний номер НОМЕР_1, до місця скоєння злочину його привіз брата ОСОБА_7, який не був обізнаний злочинними намірами ОСОБА_2

ОСОБА_7, як і ОСОБА_2, заперечують навіть факт знаходження на місці скоєння злочину, тому абсолютним вимислом є висновок слідства, що привізши брата, ОСОБА_7 не був обізнаний про його злочинні наміри.

Подальший аналіз пред'явленого звинувачення, лише поглиблює сумнів Суду у його відповідності обставинам справи, які на думку слідства є встановленими. Так в обвинувальному акті зазначено: «ОСОБА_2 знаходячись на узбіччі проїзної частини та усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, наслідки у вигляді можливої смерті ОСОБА_4, та бажаючи їх настання, здійснив з вищевказаної вогнепальної зброї один постріл в напрямку останнього». Згідно ж пояснення потерпілого, ОСОБА_2 здійснив перший постріли з відстані 6-7 метрів. В зв'язку з цим у Суду виникає питання, відповідь на яке мала б дати сторона обвинувачення: Якщо особа бажала застрелити потерпілого, чому вона не підійшла до нього якомога близько, а почала стріляти з відстані, яка впевнено не зможе дати бажаного результату, за відсутності будь-яких об'єктивних причин, які цьому зашкодили.

Окрім того, Суд звертає увагу на характер виявлених тілесних ушкоджень, пояснення потерпілого та направленість пострілів, що важливо для з'ясування істини по справі - наявності в нападника саме прямого умислу на вбивство.

Згідно протоколів огляду місця події від 10.05.2016 року та від 03.10.2016 року в металевій брамі на відстані біля 1 м. від землі виявлено отвір круглої форми зовні схожий на слід від пострілу зброї невідомого калібру. При огляді правої крайньої частини, лівої частини брами, на 5 ребрі виявлено аналогічний отвір від пострілу зброї невідомого калібру. Отвори проходять наскрізь металеву браму. Будь-яких бойових припасів: куль, патронів, гільз, тощо, не виявлено. Пошкодження №1 має найбільші розміри 12ммх40 мм., а пошкодження №2 становить найбільші розміри 25ммх10мм.

Суд припускаючи, що зазначені отвори є саме слідами від пострілів, вважає, що їх розташування - 1м. від землі, свідчить, що постріли були спрямовані не у життєво важливі органи потерпілого, а в нижню частину тіла.

Це припущення підтверджується висновком судово-медичної експертизи, згідно якого потерпілий отримав три вогнепальних сліпих кульових поранень в праву сідницю та правого стегна, які належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Не спростувавши зазначених сумнівів, слідство звинуватило ОСОБА_2, що він знаходячись на близькій відстані від ОСОБА_4, з метою доведення свого злочинного наміру до кінця, спробував здійснити декілька пострілів в життєво важливі органи потерпілого, а саме: ділянку грудей. Однак, свій злочинний намір, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_4, не зміг довести до кінця з причин, що не залежали від його волі внаслідок того, що у невстановленій вогнепальній зброї закінчились набої.

Однак ці обставини, як доказ прямого умислу на вбивство, слідством поза розумним сумнівом не доведено, оскільки намагання ОСОБА_2 вистрілити потерпілому саме в груди, що йому не вдалось, оскільки закінчились набої ґрунтується виключно і повністю лише на свідченнях самого потерпілого, які є суперечливими з наступних підстав.

По-перше, Суд вже висловлював свої сумніви щодо обставин та місця скоєння нападу, відстані нападника до потерпілого від першого пострілу та спрямованості подальших пострілів.

По-друге, не встановлена ні зброя, ні кількість набоїв у ній. Зі слів потерпілого це був револьвер, а за висновком експертизи - калібру 5,6мм., однак така зброя є семизарядною.

Потерпілий та свідки сторони обвинувачення стверджують про максимум 5-6 пострілів, що вчергове породжує сумнів в словах потерпілого, що у нападника закінчились набої.

Об'єктивні обставини події більше свідчать про намагання нападника саме налякати потерпілого, а не його вбити, що передбачає відповідальність за наслідками скоєного, тобто заподіяння легких тілесних ушкоджень.

Однак повертаючись до матеріалів кримінального провадження Суд зазначає, що, як в ході розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду, безспірно встановлено, що згідно рапорту - реєстрації Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області по телефону від чергової медсестри приймального відділення ОЛІЛ надійшло повідомлення по телефону «102» ЄО №2152, що 10.05.2016 року о 13:45 год., з пораненням невідомою зброєю, звернувся невідомий громадянин.

Виїздом на місце пригоди слідчо-оперативною групою встановлено що постраждалий - гр. ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_8, який усно повідомив, що претензій не має від госпіталізації відмовився та заяву про тілесні ушкодження не написав і самостійно покинув лікувальний заклад. Зі слів лікаря тілесні ушкодження було спричинено зі зброї з ознаками схожих на травматичну.

З рапорту старшого інспектора чергового Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області майора поліції Ковальова Л.А. №23500 від 10.05.2016 року зі служби «102» 10.05.2016 року, о 19:30 год., надійшло повідомлення лікаря, про те, що в лікарню ім. Пирогова м. Вінниця доставлено з вогнепальним пораненням гр.. ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_11, проживаючого в АДРЕСА_1, які він отримав від невідомих осіб. Потерпілий знаходиться в судинному відділені. При виїзді на місце події від надання пояснень відмовився, дана подія була зареєстрована в АДРЕСА_8.

З заявою про вчинення кримінального правопорушення звернулась ОСОБА_22, на підставі якої відомості про подію внесено до ЄРДР 11.05.2016 року, сам потерпілий ОСОБА_6 із заявою про заподіяння йому тілесних ушкоджень до правоохоронних органів не звертався.

Керуючись ст.ст.405, 407, 418, 419 КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

апеляційні скарги прокурора Карнауха О.П. та адвоката ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 09.06.2017 року, яким ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України виправдано у зв'язку з недоведенням, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України - залишити без змін.

Ухвала суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 3(трьох) місяців з дня проголошення.

Судді:

Бурденюк С.І. Спринчук В.В. Кривошея А.І.