ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2018 року                                                         м. Суми

Справа №591/3176/17

Номер провадження 22-ц/788/1472/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів -          Левченко Т. А. ,  Кононенко О. Ю.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 20 червня 2018 року в складі судді Черних О.М., ухваленого у м. Суми, повний текст якого складений 23 червня 2018 року,

                                                     в с т а н о в и в :

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 ч. 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

21 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3, вимоги якого 11 травня 2018 року зменшила та просила визнати недійсним з моменту підписання п. 2.6 Додатку № 1 до договору про надання правової допомоги від 05 вересня 2016 року. Свої вимоги позивач мотивувала тим, що спірним пунктом договору передбачений обов’язок заявниці сплатити адвокату додаткову винагороду у розмірі 30% від вартості отриманого нею майна, але не менше 10000 доларів США у випадку односторонньої відмови від договору, тобто фактично йдеться про отримання адвокатом винагороди не за надання юридичних послуг, а у якості штрафних санкцій за відмову від отримання юридичних послуг. Така умова договору, на думку позивача, є незаконною, оскільки суперечить вимогам Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», Правил адвокатської етики, Закону України «Про захист прав споживачів», а тому на підставі п.п. 1, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України її слід визнати недійсною.

05 січня 2018 року ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просив стягнути з відповідача 271810,33 грн, з яких 267133,66 грн боргу по договору згідно з п. 2.6 Додатку № 1 до договору про надання правової допомоги від 05 вересня 2016 року та 4676,67 грн. у якості 3% річних за прострочення виконання цього зобов’язання. Вказані вимоги позивач обґрунтував тим, що внаслідок односторонньої відмови відповідача від договору, остання зобов’язана сплатити позивачу додаткову винагороду у сумі, не меншій, ніж 10000 доларів США, на що ОСОБА_1 погодилась, підписавши договір.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 20 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним п. 2.6 Додатку № 1 від 05 вересня 2016 року до договору про надання правової допомоги від 05 вересня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 704,80 грн. за сплачений судовий збір за подання позовної заяви.

ОСОБА_3 з вказаним рішення не погодився та оскаржив його апеляційному порядку. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

При цьому заявник зазначив, що розмір додаткової винагороди у випадку односторонньої відмови клієнта від договору був узгоджений між сторонами, про що свідчить підпис клієнта у договорі та Додатку № 1 до договору про надання правової допомоги від 05 вересня 2016 року. Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції не вказав на підставі якої норми права спірний пункт договору визнано недійсним. Також заявник зазначає, що додаткова винагорода передбачена за вирішення на користь клієнта спору про поділ майна подружжя, є складовою гонорару адвоката і не є конкретним видом правової допомоги. Крім того, судом не було враховано право адвоката встановлювати у договорі додаткову винагороду, про що також наголосив Верховний Суд у постанові від 25 січня 2018 року № 61-522св18.

Представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом ОСОБА_2 було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечує проти доводів апеляційної скарги і наполягає на тому, що відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат має право на отримання  гонорару за надання саме правової допомоги та отримання фактичних витрат, необхідних для виконання договору, в той час, як вимога відповідача про сплату на його користь грошових коштів з посиланням на п.2.6 Додатку № 1 до Договору є фактично штрафною санкцією за односторонню відмову позивачки від договору про надання правової допомоги, що прямо заборонено вищезазначеним законом.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2, який просив у задоволенні скарги відмовити, а судове рішення залишити без змін, пояснення ОСОБА_3, який просив задовольнити його апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що хоча закон і договір про надання правової допомоги передбачають можливість односторонньої відмови від договору, проте вимога адвоката про сплату клієнтом додаткової винагороди фактично є штрафною санкцією за таку відмову, а не додатковою винагородою за результати виконаної роботи. Відтак, п. 2.6 Додатку № 1 до договору про надання правової допомоги суд визнав недійсним з підстав невідповідності його вимогам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правил адвокатської етики.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 05 вересня 2018 року було укладено договір про надання правової допомоги, за умовам якого адвокат зобов’язався надавати клієнту правову допомогу з представництва її інтересів та захисту прав в усіх органах, установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх форм власності та підпорядкування, перед фізичними особами, а також в судах усіх інстанцій з правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі, в тому числі з правом пред’явлення позову, повної чи часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмету позову, укладення мирової угоди, оскарження рішення суду, отримання виконавчого листа та пред’явлення його до виконання, без права одержання присудженого майна або грошей. Сторони договору також узгодили, що розмір гонорару адвоката визначається додатковою угодою (а.с. 6).

Того ж дня, тобто 05 вересня 2018 року, сторони підписали Додаток № 1 до вказаного вище договору, в якому узгодили розмір гонорару адвоката, а 17 березня 2017 року підписали Додаток № 2, в якому передбачено гонорар адвокату за представництво інтересів клієнта в судах першої та апеляційної інстанцій (а.с.7).

Крім того, п. 2.6 Додатку № 1 передбачена додаткова винагорода адвокату в розмірі 30% від вартості отриманого клієнтом майна чи коштів або вирішення спору щодо поділу майна подружжя у будь-який законний спосіб (примирення, відмова від претензій, одностороння відмова від договору за ініціативи клієнта тощо). При цьому, мінімальний розмір додаткової винагороди визначається у розмірі, еквівалентному 10000 доларів США.

Сторонами визнано, що адвокат ОСОБА_3 виконував свої обов’язки і ОСОБА_1 сплатила гонорар у сумі 47279,01 грн.

Вподальшому, позивач ОСОБА_1 усно відмовилась від подальшого отримання юридичних послуг за укладеним договором і 25 травня 2017 року ОСОБА_3 надіслав вимогу ОСОБА_1 про розірвання договору та сплату коштів разом з додатковою угодою № 4 про розірвання договору від 23 травня 2017 року і актом про надання юридичних послуг від 25 травня 2017 року, в якому, зокрема, зазначено, що сума нарахованих клієнту штрафних санкцій за дострокове розірвання договору згідно з п. 2.6 Додатку № 1 становить 262661,18 грн, а без урахування 13133,06 грн, які адвокат повинен повернути клієнту у зв’язку з достроковим розірванням договору, загальний борг клієнта перед адвокатом становить 249528,12 грн, які мають бути сплачені протягом семи днів з моменту отримання вимоги (а.с. 9-10, 153, 155).

Позивач, звертаючись з позовом до суду свої вимоги обґрунтовувала тим, що договір укладений з відповідачем суперечить вимогам ч.ч.1,3 ст.203 ЦК України, що згідно ч.1 ст.215 ЦК України є підставами його недійсності.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.ч.1, 3 ст.203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника  правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи  договору, який полягає у визначенні за суб’єктом цивільного права  можливості  укладати договорі або утримуватися від його укладення, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Частиною 1 т.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторонами в належній формі досягнута згода з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень статті 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Пунктом 3 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 27 вищезазначеного закону передбачено укладення договору про надання правової допомоги у письмовій формі, але визначені і випадки у яких договір може вчинятися і усно. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката та правилам адвокатської етики.

Відповідно до ст. 28  Правил адвокатської етики, затверджених Установчим З’їздом адвокатів України 17.11.2012 року, які діяли на час укладення сторонами договору про надання правової допомоги, гонорар є формою винагороди за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо  визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару  враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Також адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов’язаних з виконанням доручення, якщо обов’язок клієнта з погашенням цих витрат визначено договором або визначений законом (ч.1 ст.29 Правил адвокатської етики).

Пунктами 1-3 ст.32 Правил адвокатської етики передбачено, що в договорі про надання правової допомоги має бути передбачено право клієнта в будь-який час і з будь-яких  причин (або без їх пояснення) розірвати договір з адвокатом в односторонньому порядку. В договорі можуть бути  визначені умови  виплати гонорару за таких обставин. Адвокат не має права вчиняти тиск на клієнта з метою перешкоди реалізації цього права.

Виходячи з вищезазначеного колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду  щодо недійсності  п.2.6 Додатку № 1 до договору про надання правової допомоги  від 5 вересня 2016 року за яким ОСОБА_1 повинна сплатити додаткову винагороду в розмірі 30 відсотків від вартості отриманого майна чи коштів або вирішення спору щодо поділу майна подружжя у будь-який законний спосіб (примирення, відмова від претензій, одностороння відмова від договору за ініціативи клієнта тощо) і при цьому мінімальний розмір додаткової винагороди визначається у розмірі еквівалентному 10000 доларів США, оскільки це суперечить  ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правилам адвокатської етики і фактично є штрафною санкцією за односторонню відмову клієнта від договору.

Крім того, сам відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 у своїй письмовій вимозі на адресу ОСОБА_1 від 25 травня 2017 року вимагає сплатити на його користь суму штрафних санкцій за дострокове розірвання договору, посилаючись на п.2.6 Додатку № 1 до договору від 5 вересня 2016 року (а.с.9). Про будь-які інші підстави сплати позивачем на його користь  грошових коштів у сумі 249528 грн.12 коп. він у цій вимозі не зазначає і не пов’язує необхідність їх сплати із можливим отриманням ОСОБА_1 майна подружжя.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо відсутності у рішенні суду посилання на норми Цивільного кодексу України  на підставі яких суд визнав недійсним п.2.6 додаткової угоди до договору. В той же час, як вбачається з мотивувальної частини рішення судом було визнано недійсним даний пункт договору з підстав невідповідності його вимогам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правилам адвокатської етики, що свідчить про недодержання відповідачем вимог передбачених ч.1 ст.203 ЦК України, а отже і визнання його недійсним відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України.

Помилкове посилання місцевим судом в рішенні суду на Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999 року, які не діяли на час укладення між сторонами оспорюваного договору не тягне за собою його скасування, оскільки судом прийняте по суті законне та справедливе рішення.

Доводи заявника апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, тому судове рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 381 ч.ч.1, 3; 382 ЦПК України, 

                                                         п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Сумського районного суду Сумської області від 20 червня 2018 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду  протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий -                                                                                 О. І. Собина

Судді:                                                                                              Т. А. Левченко

                                                                                                         ОСОБА_4