КОПІЯ
СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 грудня 2009 р. Справа № 2а-4399/09/1870
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Гелети С.М., суддів - Глазько С.М., Кунець О.М. за участю секретаря судового засідання - Кліщенко В.О., представника відповідача - Клімашевська І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 (далі –позивач, ОСОБА_2) звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить визнати незаконною постанову старшого державного виконавця Вольф Александра Леонідовича відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження від 10.06.2009р. ВП№6604417 та повернення виконавчого листа № 2а-258/07 від 30.01.2008р. про стягнення з Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення на користь ОСОБА_2 суму недоплаченої щорічної допомоги за 2007 рік, як учаснику бойових дій в сумі 1770,00 грн.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, при здійсненні виконавчого провадження №6604417 з приводу примусового виконання виконавчого листа №2а-258, всупереч вимог Закону України “Про виконавче провадження”, крім винесення постанов про відкриття та закінчення виконавчого провадження, ніяких дій, направлених на примусове виконання рішення Конотопського міськрайонного суду, здійснено не було. Сама постанова про закінчення виконавчого провадження, була винесена з порушенням Конституції України та Закону України “Про виконавче провадження”, а тому позивач вважає, що вона підлягає скасуванню.
В адміністративному позові позивач просить розглянути справу без його участі в судовому засіданні за наявними в ній матеріалами (а.с.2).
Представник відповідача проти позовних вимог заперечує, просить суд відмовити в їх задоволенні, зазначає, що державним виконавцем при здійсненні виконавчих дій були здійснені всі необхідні дії для виконання судового рішення.
В судовому засіданні 31.08.2009 р. відповідачем було заявлене усне клопотання про залучення належного відповідача, а саме Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, тому суд на підставі ч.3 ст. 52 КАС України залучив Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС) як другого відповідача.
Вислухавши представника відповідача, перевіривши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів вважає за необхідне позов задовольнити частково, виходячи з наступного.
В провадженні відділу Департаменту ДВС перебував на виконанні виконавчий лист №2а-258, виданий 30.01.2008року Конотопським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення з Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення на користь ОСОБА_2 1770,00грн. суму недоплаченої щорічної допомоги за 2007 рік, як учаснику бойових дій (виконавче провадження №6604417).
10.06.2009 року відповідачем, з посиланням на п.11 ч.1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження №6604417 (а.с.4), яку державний виконавець мотивував відсутністю цільових коштів, призначених для виплати заборгованості за рішенням суду. В постанові зазначено, що ні Законами України “Про Державний бюджет України на 2007-2009роки”, не було передбачено бюджетних призначень для взяття зобов’язань по судовим рішенням, щодо перерахунку виплаченої щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни та особам, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Зважаючи на норми ст. 51 Бюджетного кодексу України, та на вищевикладене, відповідач дійшов висновку про неможливість Міністерством праці та соціальної політики України з поважних причин виконати рішення суду у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом, а тому, посилаючись на ст.ст.37,87 Закону України “Про виконавче провадження”, прийняв рішення про закриття виконавчого провадження.
Згідно п.1 ч.2 ст. 2 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України “Про державну виконавчу службу” примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Стаття 5 Закону України “Про виконавче провадження” визначає обов’язок державного виконавця вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи, щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Як, вбачається з матеріалів справи (а.с.4), відповідач під час винесення спірної постанови посилався на п.11 ч.1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, згідно якої виконавче провадження підлягає закінченню, в тому числі, у випадку повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону. Остання норма, в свою чергу, зазначає, що, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 87 цього Закону, після чого, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не було надано жодних обґрунтованих доказів, які б свідчили про вжиття всіх необхідних заходів, спрямованих на своєчасне і повне виконання рішення суду №2а-258, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом, та які б могли підтвердити правомірність прийнятого рішення. Натомість, державний виконавець відділу Департаменту ДВС дійшов висновку про неможливість відповідачем з поважних причин виконати рішення суду та про відсутність правових підстав для застосування санкцій, передбачених статтею 87 Закону України “Про виконавче провадження”.
З даним висновком відповідача колегія суддів не погоджується та вважає її необґрунтованою.
Стаття 7 Закону України “Про виконавче провадження” визначає, що державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Посилання боржників на відсутність коштів щодо забезпечення належних виплат є безпідставним, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України.
Згідно ч. 1 ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частина 2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені законодавством України.
Відповідно до ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України. Крім того, згідно ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997року (далі по тексту –Конвенція), є частиною національного законодавства. Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Варто зазначити, що статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
В рішенні Європейського суду з прав людини Гордєєви і Гурбик проти України від 17 січня 2006 року зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Таким чином, відмовою протягом декількох років здійснити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
Таким чином, відповідно до правової позиції Європейського суду в тому числі по справі Кечко проти України (рішення від 08.11.2005р.), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щорічної разової грошової допомоги засновані на принципі юридичної визначеності. Даний принцип, як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office, рішення від 04.12.1974р.) означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це виплата щорічної разової грошової допомоги, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Таким чином, закриваючи виконавче провадження з причин відсутності грошових коштів у боржника, що є державним органом, державний виконавець порушив права стягувача, передбачені п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виходячи з чого колегія суддів вважає, що спірна постанова не може бути такою, що відповідає вимогам ч.3 ст. 2 КАС України.
З огляду на викладене, колегія суддів приходиться до висновку, що вимоги ОСОБА_2 в частині визнання протиправною постанову відділу Департаменту ДВС про закінчення виконавчого провадження від 10.06.2009року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, при цьому, для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, керуючись ч.2 ст. 11 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 10.06.2009року.
Що стосується інших позовних вимог, колегія суддів вбачає за доцільне в їх задоволенні відмовити виходячи із наступного.
Згідно ч. 2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.
Постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований або до суду у 10-денний строк.
З матеріалів справи вбачається, що Постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 10.06.2009 р. про закінчення виконавчого провадження була направлена позивачу 09.07.2009 року, про що свідчить копія супровідного листа відповідача (а.с.3), тобто у строк понад 11 днів, а отримана позивачем 20.07.2009р., про що свідчить штамп пошти на поштовому конверті (а.с. 3).
Як вбачається з вище вказаної норми матеріального права, вказаний процесуальний строк впливає тільки на оскарження самої постанови про закриття виконавчого провадження і його порушення відповідно до ч.1 ст.100 КАС України може бути підставою для відмови в задоволенні позову, але тільки за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Відповідач у судовому засіданні визнав, що копія постанови про закінчення виконавчого провадження дійсно була надіслана із запізненням на адресу позивача з вини відповідача. Відповідач у судовому засіданні пояснив, що не наполягає на відмові в задоволенні позову у зв'язку із пропущенням позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Із врахуванням викладеного позовна вимога позивача щодо визнання протизаконним отримання із запізненням на 10 днів копії оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження, є безпідставною, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст.2 КАС України позивач має право звернутись до суду з вимогою про захист прав, свобод та інтересів, як вбачається з вище викладеного право позивача на оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження у наслідок пропущення строку не було порушене, задовольняючи позовні вимоги в зазначеному вище обсязі, у повній мірі захищаються порушені права та законні інтереси позивача.
Керуючись ст. ст. 4,7,17,71,94,158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 10.06.2009року про закінчення виконавчого провадження №6604417 з примусового виконання виконавчого листа №2а-258 виданого 30.01.2008року Конотопським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення з Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення на користь ОСОБА_2 1770,00грн. суму недоплаченої щорічної допомоги за 2007 рік, як учаснику бойових дій.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суд через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя (підпис) С.М. Гелета
Судді (підпис) С.М.Глазько
О.М. Кунець
З оригіналом згідно:
Головуючий суддя С.М. Гелета
Судді С.М.Глазько
О.М. Кунець