У Х В А Л А
іменем України
21 січня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.,
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.
за участю ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_3, представника ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду від 11 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Острозька районна державна нотаріальна контора; про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Острозького районного суду від 11 листопада 2009 року зазначений позов ОСОБА_2 задоволено: визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай), яке посвідчене дублікатом сертифіката на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, і видане 20 травня 2009 року Острозькою районною державною нотаріальною конторою на ім’я ОСОБА_1.
Не погодившись із законністю і обґрунтованістю рішення, відповідач подав апеляційну скаргу, де покликався на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи,; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав установленими, та невідповідність висновків суду обставинам справи.
На обґрунтування скарги вказував, що висновки місцевого суду про часткове скасування заповітом, складеним 11 лютого 2000 року, попереднього заповіту, складеного 18 серпня 1997 року, зроблені за відсутності фактичних даних про цю обставину. У реєстрі заповітів відповідного запису про зміну заповітів ОСОБА_5 не зроблено.
Вважав, що секретар Української сільської ради при посвідченні заповіту від 11 лютого 2000 року порушила вимоги п.п. 9, 10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №18\5 від 18 червня 1994 року, і не витребувала в ОСОБА_5 документів про право власності на земельну ділянку, що знаходилась лише у користуванні заповідача, та вчинила запис про передачу ОСОБА_2 у спадок 0, 50 га землі, на яку вона також не мала права власності.
Всупереч встановленим обставинам про недійсність заповітів від 11 лютого 2000 року, суд першої інстанції посилався на них як на доказ при ухваленні оскаржуваного рішення.
На думку апелянта, позивач не здійснив жодних дій, які свідчили би про фактичний його вступ в управління чи володіння спадковим майном; заяви про продовження строків на прийняття спадщини він не подав. Також вважав неправильним застосування судом положень зазначеної Інструкції про порядок вчинення нотаріальних
Справа №22 -78-10 Головуючий у суді 1 інстанції: Василевич О.В.
Категорія: 37 Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
дій нотаріусами України щодо тримання державного акту, що має значення доказу, оскільки вказана норма підлягає застосуванню у разі відсутності заперечень з боку інших спадкоємців та з урахуванням конкретних обставин справи.
Просив скасувати оскаржуване рішення Острозького районного суду від 11 листопада 2009 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
У поданих запереченнях ОСОБА_2, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив відхилити апеляційну скаргу.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надали пояснення в межах її доводів.
ОСОБА_2 і його представник, заперечуючи проти апеляційної скарги, покликалися на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Острозька районна державна нотаріальна контора, бувши повідомленою про час і місце розгляду справи належним чином, явку свого представника в судове засідання не забезпечила; про причини відсутності не повідомила.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її відхилення.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України – під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З матеріалів справи безспірно вбачається, що 18 серпня 1997 року ОСОБА_5 заповіла жилий будинок і все належне майно на користь ОСОБА_8 (а.с. 28). ОСОБА_8 була матір’ю відповідача.
Натомість 11 лютого 2000 року ОСОБА_5 склала новий заповіт, яким належний їй сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, що виданий Острозькою райдержадміністрацією 28 червня 1996 року, заповіла ОСОБА_2 (а.с.5, 6). Цей заповіт ніким не оспорений і він є чинним.
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Тоді ж відповідно до ст. 525 ЦК Української РСР (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) відкрилась спадщина.
Згідно із ч. 2 ст. 544 ЦК Української РСР – заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якому він йому суперечить.
Правильно застосувавши п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №18\5 від 14 червня 1994 року (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), і врахувавши, що оригінал сертифіката на земельну частку (пай) знаходився у розпорядженні ОСОБА_2 на законних підставах, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що останній прийняв спадщину, фактично вступивши у володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК Української РСР зазначено про дії, які свідчать про прийняття спадщини, де зокрема визнається, що спадкоємець прийняв спадщину у разі фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном.
Колегія суддів апеляційного суду знаходить, що сертифікат на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, який належав спадкодавцю, в жодному разі не міг спадкуватися ОСОБА_8, а згодом і ОСОБА_1, оскільки не входив до складу спадщини, яка відкрилась у зв’язку зі смертю ОСОБА_5, і на яку претендувала та набула право мати відповідача на підставі заповіту від 18 серпня 1997 року, вступивши у фактичне володіння спадковим майном. Права і обов’язки зі спадкування цього сертифіката регулювалися виключно заповітом від 11 лютого 2000 року, складеним на користь позивача.
Тому за таких обставин оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай), посвідчене дублікатом сертифіката на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, і видане 20 травня 2009 року Острозькою районною державною нотаріальною конторою, вірно визнано судом першої інстанції недійсним.
Рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Острозького районного суду від 11 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду до Верховного Суду України протягом двох місяців, починаючи з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: