Справа № 2-а-10323/08/1570
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 грудня 2009 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Стефанова С.О.,
суддів Корой С.М., Свиди Л.І.,
секретаря судового засідання Мірзи О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного контрольно – ревізійного управління України про визнання незаконним та скасування наказу №78-с від 11.09.2008 р., -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (надалі по тексту – Позивач) звернувся до суду з позовом до Головного контрольно – ревізійного управління України (надалі по тексту – Відповідач) про визнання незаконним та скасування наказу №78-с від 11.09.2008 р.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, мотивуючи їх тим, що Позивачем було усно повідомлено посадових осіб Відповідача про виїзд за межі території України, що не заборонено законом. Крім того, представник позивача наполягає на тому, що Порядок організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2003 р. №1561-12 (надалі по тексту Порядок) на час підписання 20.06.2003 р. Позивачем зобов’язання громадянина України у зв’язку з допуском до державної таємниці, згідно якої Позивач був ознайомлений з нормативною базою про державну таємницю, не був чинним, а тому не може розповсюджуватись на Позивача.
Представники Відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечивали, пояснивши, що Позивач перебуваючи на посаді начальника КРУ в Одеській області у період 2007-2008 р.р. неодноразово порушував взяте на себе зобов’язання щодо виконання вимог режиму секретності, повідомлення посадових осіб, які надали йому допуск до державної таємниці та відповідний режимно – секретний орган про свій виїзд з України.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представників відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд встановив наступне.
20.06.2003 р. Позивачем взято на себе зобов’язання громадянина України у зв’язку з допуском до державної таємниці, згідно якого, Позивач зокрема зобов’язався повідомляти посадових осіб, які надали йому допуск до державної таємниці про свій виїзд з України. (а.с.128).
07.02.2005 р. листом заступника начальника УПМ ДПА в Одеській області було направлено інформацію керівництву ДПА в Одеській області щодо порушення Позивачем взятих на себе вищезазначених зобов’язань шляхом неповідомлення посадових осіб про виїзд за межі території України (а.с.177).
Наказом голови ДПА в Одеській області №61 від 07.02.2005 р. Позивачу скасовано допуск до державної таємниці (а.с.176).
15.09.2008 р. на адресу Головного Контрольно – ревізійного управління України надійшов лист (а.с39) від Державної прикордонної служби України з інформацією про перетинання кордону Позивачем. Згідно даної інформації Позивач за період з 21.07.2007 р. по 08.07.2008 р. виїзджав за територію України тричі: 21.07.2007 р., 23.12.2007 р., та 01.07.2008 р.
На підставі вищезазначеного, та у зв’язку з неповідомленням Позивачем посадових осіб про виїзди за кордон, 11.09.2008 р. в.о. голови Головного Контрольно – ревізійного управління України винесено наказ №78-с про скасування Позивачу, як начальнику Контрольно – ревізійного управління в Одеській області, допуску та доступу до державної таємниці (а.с.8).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 року №3856-XII (надалі Закон України № 3856-XII), центральні та місцеві органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику у сфері охорони державної таємниці в межах своїх повноважень, передбачених законом.
Згідно ст. 23 Закону України № 3856-XII, допуск до державної таємниці не надається у разі: 1) відсутності у громадянина обгрунтованої необхідності в роботі із секретною інформацією; 2) сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом; 3) відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці; 4) наявності у громадянина судимості за тяжкі злочини, не погашеної чи не знятої у встановленому порядку; 5) наявності у громадянина психічних захворювань, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України і Службою безпеки України. У наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі: 1) повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе; 2) постійного проживання громадянина за кордоном або оформлення ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном; 3) невиконання громадянином обов'язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.
В ст. 26 Закону України № 3856-XII, зазначається, що скасування раніше наданого допуску до державної таємниці можливе у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, а також після припинення громадянином діяльності, у зв'язку з якою йому було надано допуск, втрати громадянства України чи визнання його недієздатним. Рішення про переоформлення чи скасування допуску приймається посадовими особами, уповноваженими приймати рішення про його надання. Це рішення може бути оскаржено в порядку, передбаченому частиною другою статті 25 цього Закону.
До обов’язків покладених на громадянина, якому надано допуск до державної таємниці ст.28 Закону України № 3856-XII віднесено необхідність повідомляти посадових осіб, які надали йому допуск до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про виникнення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або інших обставин, що перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці, а також про свій виїзд з України.
Відповідно до Порядку організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2003 р. №1561-12 (надалі – Порядок), перед виїздом до іноземної країни у приватних справах громадяни, яким надано допуск до державної таємниці, зобов’язанні письмово повідомляти про це посадових осіб, які надали їм такий допуск.
Суд проаналізувавши, вищезазначені норми права, приходить до висновку про необгрунтованість вимог Позивача та його посилань щодо усного сповіщення ним посадових осіб Відповідача про виїзд за межі території України, які не відповідають п. 651 Порядку. Посилання представника позивача на необізнаність Позивача про норми встановлені Порядком, щодо письмового повідомлення керівництва судом не приймаються, оскільки представниками відповідача надані суду докази у вигляді повідомлень Позивача, як начальника КРУ в Одеській області, від його підлеглих, які мають допуск та доступ до секретної інформації про виїзд за межі України (а.с.173-175). На даних повідомленнях наявні резолюції накладені Позивачем. Дані докази свідчать про те, що Позивач був обізнаний про необхідність повідомляти посадових осіб, якими був наданих дозвіл, та керувався цими положенням у власній роботі. Крім того, Позивач не заперечував проти того, що ним при виконанні службових обов’язків начальника КРУ в Одеській області регулярно підписувались для відповідних органів звіти про надання та скасування допуску та доступу до державної таємниці підлеглим співробітникам КРУ в Одеській області.
Посилання Позивача та його представника на усне повідомлення Позивачем посадових осіб Відповідача про виїзд за межі України судом не приймаються, оскільки ґрунтуються на поясненнях Позивача та його представника, та положеннях Закону України № 3856-XII без урахування Порядку, який як підзаконний нормативний акт конкретизує вищезазначений Закон, але ніяк не суперечить йому.
Посилання представника позивача та Позивача про не прийняття Позивачем повторно зобов’язання громадянина України у зв’язку з допуском до державної таємниці після призначення його на посаду начальника КРУ в Одеській області судом не приймається, оскільки вищезазначене не передбачене законодавством України про державну таємниці.
Також, суд оцінюючи посилання представника позивача на незаконність оскаржувального наказу з підстав того, що посадова особа, яка прийняла його не мала на це повноважень, не приймає їх, оскільки вищезазначені повноваження визначені наказом про покладання на неї повноважень голови ГоловКРУ, який не є предметом спору по даній справі.
Положеннями ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що Відповідачем в ході судових засідань надано суду докази правомірності прийнятого рішення про скасування допуску та доступу Позивачу до державної таємниці, та належним чином обґрунтовано заперечення з посиланням на чинне законодавство України, що спростовує доводи Позивача.
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Проаналізувавши матеріали справи, розглянувши позовні вимоги Позивача, оцінюючи їх наданими доказами, суд вважає, що дані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки ґрунтуються на поясненнях Позивача та його представника, перекручуванні фактів по справі та чинного законодавства України, зі зловживанням своїми процесуальними правами при вирішенні процесуальних питань з метою затягування розгляду справи шляхом заявлення безпідставних клопотань, які були направлені на відкладення розгляду справи або зупинення провадження по справі.
Згідно ст. 68 Конституції України, не знання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд також вважає за необхідне на підставі положень ч.2,3 ст.162 КАС України винести постанову, яка б гарантувала дотримання та захист прав, свобод, інтересів особи, яка звернулась за судовим захистом.
Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного контрольно – ревізійного управління України про визнання незаконним та скасування наказу №78-с від 11.09.2008 р. відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову застосовані ухвалою суду від 16.06.2009 р.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення постанови та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий суддя С.О. Cтефанов
Судді С.М. Корой
Л.І. Свида
ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
65062, Україна, м.Одеса, вул.Фонтанська дорога,14
___________ № 2-а-10323/08/1570
ОСОБА_1
65044, АДРЕСА_1
Головне Контрольно- ревізійне управління України
04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 4.
Одеський окружний адміністративний суд надсилає Вам копію постанови від 10.12.2009 року.
Додаток: копія постанови кожному адресату на 4 аркушах.
Суддя Одеського окружного
адміністративного суду С.О. Стефанов