АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2018 року м. Одеса

справа № 509/678/17

провадження № 22-ц/785/6105/18

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач),

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Маслова Р.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач -ОСОБА_2,

представник відповідача - ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 травня 2018 року у складі судді Кириченка П.Л.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, який в подальшому уточнив, про стягнення процентів за користування грошима від суми позики, пені, втрат від інфляції та 3 % річних (а.с.2-5,108-111).

Позовна заява мотивована тим, що у період з 25 червня 2007 року по 25 червня 2009 року між ним та ОСОБА_2 укладено договори позики, на підтвердження чого складено десять розписок на загальну суму 126 500 доларів США, з яких п'ять позик під 5 % в місяць, а в інших відсотки за користування позикою не встановлено. Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 08 листопада 2011 року стягнуто з ОСОБА_2 на його (ОСОБА_1) користь основний борг у сумі 1 009 976 грн., інфляційні - 247 056,90 грн. та 3% річних 41 387,06 грн. В силу невиконання зазначеного рішення суду рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 січня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 на його користь заборгованість в сумі 333 969,24 грн., з яких збитки від інфляції 253 204,34 грн. та 3 % річних від простроченої суми 80 764,90 грн. Зазначена заборгованість була сплачена відповідачем на його користь лише 23 лютого 2016 року. Посилаючись на несплату відповідачем відсотків за користування грошима від позики, несвоєчасність та неналежність виконання грошового зобов'язання, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь:

- проценти за користування грошима від суми позики у розмірі 46 775 доларів США, що станом на 15 серпня 2017 року еквівалентно 1 192 762,50 грн.;

- пеню за період з 30 січня 2014 року по 31 липня 2017 року - 1 449 824,41 грн.;

- втрати від інфляції за період з 30 січня 2014 року по 31 липня 2017 року - 1 380 772,85 грн.

- 3 % річних за період з 30 січня 2014 року по 31 липня 2017 року - 125 289 грн.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав. У запереченнях на позовну заяву представник ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на пропуск строку позовної давності щодо вимог про стягнення процентів за користування грошима від позики, пені та 3 % річних, і на неможливість застосування індексу інфляції до грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті (а.с.174-175).

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с.150-152).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, а відповідач заявив про застосування позовної давності, що є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1,посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову (а.с.157 -159).

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував:

- зазначаючи у рішення про ненадання оригіналу розписки від 25 червня 2007 року, наявність рішень Київського районного суду м.Одеси та Овідіопольського районного суду Одеської області, що вступили в законну силу, яким встановлено факт існування зазначеної розписки, тому ненадання оригіналу розписки не є визначальною обставиною при вирішенні справи;

- що перебіг строку позовної давності починається з 2016 року, оскільки останній платіж відповідачем був здійснений 23 лютого 2016 року, що свідчить про визнання боргу та переривання строку позовної давності;

- що відповідачем у 2007 році було видано розписки, на підставі яких виникла заборгованість, тому висновок суду, що позивач мав право звернутися до суду з позовом не пізніше липня 2007 року суперечить обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 травня 2018 року, просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду - без змін (а.с.192-193).

Відзив мотивований тим, що:

- позивачем під час здійснення розрахунку заборгованості не враховано жодної грошової суми, яка була ним отримана від ОСОБА_2 протягом 2010-2011 року;

- строк позовної давності щодо вимог про стягнення процентів за користування грошима від позики, пені та 3 % річних пропущено;

- застосування індексу інфляції до грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті чинним законодавством не передбачено;

- розписка від 23 лютого 2016 року про отримання ОСОБА_1 грошових коштів від ОСОБА_2 на виконання рішень Київського районного суду м.Одеси від 08 листопада 2010 року та Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 січня 2015 року підтверджує відсутність у ОСОБА_1 будь-яких претензій до ОСОБА_2 та припинення всіх зобов'язань боржника перед кредитором, у зв'язку з їх виконанням, проведеним належним чином.

Належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи сторони в судове засідання не з'явилися, клопотання про поважність причин неявки в суд апеляційної інстанції не подали, що відповідно до правил ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи у їх відсутність (а.с.181,182).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Предметом розгляду в цій справі є стягнення процентів за користування позикою по десяти розпискам та за несвоєчасне та неналежне виконання грошового зобов'язання за період з 30 січня 2014 року по 31 липня 2017 року: пені, втрати від інфляції, 3 % річних.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За нормами ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м.Одеси від 08 листопада 2010 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, інфляційних та 3 % річних. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 1 009 976 грн., інфляційні - 247 056,90 грн. та 3 % річних - 41 387,06 грн. Рішення суду оскаржено не було та набрало законної сили 19 листопада 2010 року (а.с.6-8).

З тексту зазначеного рішення суду вбачається, що ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 за розписками від:

-25 червня 2007 року 10 000 доларів США строком на один місяць під 5% в місяць;

-27 липня 2007 року 20 000 доларів США строком до 27 вересня 2007 року під 5% в місяць;

-19 вересня 2007 року 10000 доларів США строком до 19 листопада 2007 року під 5% в місяць;

-25 січня 2008 року суму еквіваленту 10 000 доларам США на строк до 25 травня 2008 року під 5% в місяць;

-25 квітня 2008 року суму еквіваленту 20 000 доларам США та зобов`язався повернути гроші за першою вимогою та сплатити 5% в місяць;

-25 липня 2008 року 7 000 доларів США строком до 25 серпня 2009 року;

-06 серпня 2008 року 100 000 гривень, що еквівалентно 20 000 доларам США, строком до 09 серпня 2008 року;

-25 квітня 2009 року 11 000 доларів США строком до 01 червня 2009 року;

-25 травня 2009 року 12 000 доларів США строком до 26 червня 2009 року;

-25 червня 2009 року 6500 доларів США строком до 25 липня 2009 року.

У зв'язку з невиконанням відповідачем рішення Київського районного суду м.Одеси від 08 листопада 2010 року рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 січня 2015 року частково задоволений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки від інфляції - 253204,34 грн. та 3% річних від простроченої суми - 80 764,90 грн. Рішення суду сторонами не оскаржено та набрало законної сили. (а.с.143-145).

23 лютого 2016 року вищезазначені рішення судів були виконані відповідачем добровільно (а.с.102).

Вимоги про стягнення процентів за вказаними розписками при розгляді вищезазначених справ не були предметом дослідження судів.

27 лютого 2017 року позивач ОСОБА_1 заявив вимоги до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою за цим ж десятьма розпискам та за несвоєчасне та неналежне виконання грошового зобов'язання за період з 30 січня 2014 року по 31 липня 2017 року: пені, втрати від інфляції, 3 % річних і саме ці вимоги розглянув суд першої інстанції.

Тобто майже через десять років ОСОБА_1 заявив вимоги про стягнення процентів за користування позикою, які являються складовою грошового зобов'язання за позиками, що укладені в період з 25 червня 2007 року по 25 червня 2009 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, відповідно до частини четвертої ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

За ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з ч.ч.1,5 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Таким чином, перебіг позовної давності щодо повернення позики обчислюється із дня настання строку виконання зобов'язання (кінцевий строк).

Про порушення свого права позивачу стало відомо в день настання строку виконання зобов'язання по кожній розписці, коли відповідач не виконав свого боргового зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення процентів за позикою з огляду на таке.

за розпискою строк виконання сплив строку позовної давності

25 червня 2007 р. 25 липня 2007 р.26 липня 2010 р.

27 липня 2007 р.27 вересня 2007 р.28 вересня 2010 р.

19 вересня 2007 р.19 листопада 2007 р.20 листопада 2010 р.

25 січня 2008 р.25 травня 2008 р.26 травня 2011 р.

25 квітня 2008 р.за першою вимогою, яка заявлена у 2010 р. шляхом подання позову2013 р.

25 липня 2008 р.25 серпня 2009 р.26 серпня 2012 р.

06 серпня 2008 р.09 серпня 2008 р.10 серпня 2011 р.

25 квітня 2009 р.01 червня 2009 р.02 червня 2012 р.

25 травня 2009 р.26 червня 2009 р.27 червня 2012 р.

25 червня 2009 р.25 липня 2009 р.26 липня 2012 р.

Тому необґрунтованими є доводи апеляційної скарги, що перебіг строку позовної давності починається з 2016 року.

Оскільки суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за позиками, то вимоги про стягнення 3 % річних також не підлягають задоволенню.

За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. У разі коли право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. У разі якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності.

Колегія суддів прийшла до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та пені є необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно із ч.2 ст.533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договорів позики, індексації не підлягає.

Норми ч.2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

За умовами розписок позивач передавав відповідачу гроші у доларах США, тому підстав для застосування індексу інфляції до вказаної заборгованості немає.

Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15.

Відносно пені позивачем на надано суду доказів, що сторони в договорах позики передбачили сплату боржником неустойки за порушення зобов'язання.

З урахуванням наведеного, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування позикою та 3% річних слід відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності, а щодо стягнення інфляційних втрат та пені - у зв'язку з необґрунтованістю.

Доводи апеляційної скарги щодо переривання строку позовної давності 23 лютого 2016 року є необґрунтованими з огляду на вищенаведене та те, що 23 лютого 2016 року відповідачем було в добровільному порядку сплачено позивачу заборгованість на виконання рішення Київського районного суду м.Одеси від 08 листопада 2010 року та рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 січня 2015 року, предметом дослідження яких не були проценти за користування позиками.

Колегія суддів погоджується з доводом апеляційної скарги про невірний висновок суду першої інстанції, що позивач мав право звернутися до суду з позовом не пізніше липня 2007 року, тому з мотивувальної частини рішення він підлягає виключенню.

Керуючись ст.ст. 374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 травня 2018 року залишити без змін у його резолютивній частині та змінити у його мотивувальній частині.

Виключити з мотивувальної частини рішення висновок суду щодо права позивача на звернення до суду з позовом не пізніше липня 2007 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 жовтня 2018 року.

Головуючий:

Суддя: