ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду

Ситнік О. М.

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 826/16892/17

провадження № 11-953апп18

у справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам») Хиби АнниВолодимирівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» (далі - ТОВ «Вердикт Фінанс»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр Аграрних Систем», про визнання дій протиправними та скасування рішення

за касаційною скаргою ТОВ «Вердикт Фінанс» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2017 року (суддя Маруліна Л. О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року (у складі колегії суддів Василенка Я. М., Кузьменка В. В., Шурка О. І.).

03 жовтня 2018 року Велика Палата Верховного Суду закрила касаційне провадження у вказаній справі.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що касаційна скарга ТОВ «Вердикт Фінанс» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року подана з підстав недотримання судами правил юрисдикції, що не передбачено статтями 294 та 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тому касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, у зв'язку з чим касаційне провадження у справі належить закрити.

З наведеним висновком погодитися не можна з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України в редакції від 03 жовтня 2017 рокупровадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

14 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора ДП «Сетам» Хиби А. В., в якому просила визнати протиправним та скасувати запис про реєстрацію права власності - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 серпня 2017 року, індексний номер 36681282, здійснений державним реєстратором ДП «Сетам» Хибою А. В., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1255291880000, номер запису про право власності 21938227.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва ухвалою від 22 грудня 2017 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі подано та зареєстровано у січні 2018 року, тобто за дії КАС України в редакції від 03 жовтня 2017 року (у подальшому тексті будуть застосовуватися норми КАС України саме в зазначеній редакції).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності.

КАС України розрізняє предметну, суб'єктну, інстанційну та територіальну юрисдикцію (підсудність). Разом з тим усі вимоги щодо юрисдикції об'єднано в главі 2 розділу І КАС України «Адміністративна юрисдикція».

Згідно зі статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.

У статтях 22?24 КАС України передбачено, які саме адміністративні справи та які суди розглядають у першій інстанції, які суди переглядають справи в апеляційному та касаційному порядку. Тобто визначено інстанційну юрисдикцію.

У параграфі3 глави 2 розділу І КАС України йдеться про територіальну юрисдикцію (підсудність). Згідно з загальним правилом, передбаченим у статті 26 КАС України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Велика Палата Верховного Суду буквально витлумачила зміст пункту 5 частини першої статті 294 КАС України і зробила висновок, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з порушенням правил територіальної юрисдикції, тобто підсудності.

Водночас погодитися з таким тлумаченням зазначеної норми не можна, оскільки вказане протирічить як завданням, так і основним засадам адміністративного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення адміністративних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб на засадах верховенства права, розумності строків розгляду справи судом.

Для вирішення питання про право на апеляційне оскарження необхідно розуміти місце та роль Верховного Суду в судовій системі України.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Згідно з частиною другою цієї статті Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, ? як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом; забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Закінченням судового розгляду найчастіше Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає повне виконання судового рішення. Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи у національних судових органах ЄСПЛ визначив у своїй практиці кілька взаємопов'язаних критеріїв: поведінку заявника; складність справи; важливість для заявника предмета розгляду; поведінку державних та судових органів. Під час визначення розумності строків розгляду справ ЄСПЛ бере до уваги не тільки поведінку заявника, але й процесуальну діяльність суду.

Одним з найважливіших є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що у випадку, коли суд виніс рішення у справі, питання більше не може ставитися під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі Брумареску проти Румунії), а стаття 6 § 1 вимагає від суду винесення ефективного рішення (пункт 70 рішення ЄСПЛ у справі Обермайєр проти Австрії, рішення ЄСПЛ у справі Окяяй та інші проти Туреччини).

Чи буде дотримано таких вимог до цивільного судочинства, якщо порушення вимог щодо юрисдикції справи може бути заявлено лише після ухвалення судом першої інстанції судового рішення?

Застосування буквального тлумачення пункту 5 частини першої статті 294 КАСУкраїни потягне за собою неможливість оскарження до апеляційної інстанції ухвали про відкриття провадження у справі, постановленої з порушенням вимог щодо юрисдикційності спору.

Разом з тим це вплине і на неможливість звернення з позовом до належного суду, до юрисдикції якого відноситься розгляд спору, оскільки вимоги всіх процесуальних кодексів (ЦПК України, КАС України та ГПУ України у редакції від 03 жовтня 2017 року) певним чином уніфіковано і однією з підстав залишення позову без розгляду є перебування в провадженні цього чи іншого суду справи зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Крім того, відповідно до наукової доктрини термін «підсудність» вживається в декількох значеннях. Одне з них передбачає підсудність як процесуальний інститут, що регулює розподіл справ не тільки між окремими ланками відповідної судової системи, але й між судами рівної компетенції та для визначення компетенції суду.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вважаю, що пункт 5 частини першої статті 294 КАС України слід розуміти як можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності в розумінні як територіальної, так і предметної, суб'єктної та інстанційної юрисдикції.

Аналіз статей 294 та 328 КАС України передбачає можливість і касаційного оскарження зазначеної ухвали суду.

За таких обставин вважаю, що Велика Палата Верховного Суду безпідставно закрила касаційне провадження у справі з підстав неможливості касаційного оскарження ухвал судів першої й апеляційної інстанцій.

Суддя О. М. Ситнік