ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/10223/17Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.

Провадження № 22-ц/4817/4/18 Доповідач - Костів О.З.

Категорія - 19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2018 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Дикун С. І., Хома М. В.,

з участю секретаря - Романюк Х.Ю.

за участю апелянта - ОСОБА_1,

позивача - ОСОБА_2,

представника третьої особи - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі цивільну справу № 607/10223/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 липня 2018 року, ухваленого суддею Ромазаном В.В., повний текст якого складено 20 липня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - кредитна спілка «Кредит-Фос» про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - кредитна спілка «Кредит-Фос» про визнання договору поруки недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду із даним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що в порядку виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06 липня 2011 року, яке набрало законної сили, із нього, як з поручителя за борговими зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_1 по кредитному договору №241 від 28 вересня 2010 року, було стягнуто 55187.93 коп. Зазначені обставини підтверджено довідкою, виданою кредитною спілкою «Кредит-Фос» від 16 травня 2017 року. 04 липня 2017 року ним було направлено вимогу до ОСОБА_1 про повернення йому стягнених у примусовому порядку 55187.93 грн., як із поручителя, із доказами такої сплати згідно довідки кредитної спілки «Кредит-Фос» від 16 травня 2017 року №102. Однак, зазначену вимогу відповідач ОСОБА_1 залишив без задоволення. Таким чином, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просив стягнути із ОСОБА_1 55187.93 грн. боргу, 10000 грн. послуг поручителя, а також суму індексації відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України у розмірі 24512.22 гривень та понесені судові витрати, а всього коштів на суму 89937.75 грн.

В грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, третя особа - КС «Кредит-Фос» про визнання договору поруки недійсним.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 09 листопада 2017 року ОСОБА_2 у залі суду визнав, що підписував декілька договорів поруки, які стосувались одного кредитного договору №241, нібито виданого одному позичальнику ОСОБА_1 після 2010 року. Вважає, що зазначеним одноособовим договором поруки №241, який укладений між ОСОБА_2 та кредитною спілкою «Кредит-Фос» в рахунок виконання зобов'язань по кредитному договору №241 від 28 вересня 2010 року, порушені його права та інтереси, оскільки він не міг знати про його існування у 2010-2017 роках, а тому такий договір є оспорюваним та має бути визнаний судом недійсним. Зазначив, що поручителів у реальному договорі поруки №241 було двоє - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Зазначений факт підтверджено копією з оригіналу договору поруки з матеріалів судової справи, у якій він був предметом дослідження, копією позовної заяви кредитної спілки «Кредит-Фос» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення боргу із зазначенням у ній обох поручителів в одному договорі поруки, що встановлено судовим рішенням у цивільній справі.

Вважає, що ОСОБА_2, залучившись підтримкою та допомогою представника кредитора, обманним шляхом долучив до позовної заяви новий, на його думку, підроблений договір поруки, якого не існувало взагалі. Крім того, ще один, також підроблений договір поруки №241 стосовно ОСОБА_2 раніше у 2012 році також долучався до матеріалів іншої судової справи, однак, згодом зник із матеріалів справи. Також вважає, що умисел ОСОБА_2 був направлений на те, щоб на підставі нових одноосібних договорів поруки ввести суд в оману, надавши сумнівну довідку про погашення боргу за боржника. Зазначив, що відповідно до ст.230 ЦК України правочин, здійснений під впливом обману, має бути визнаний судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує чи змовчує про наявність певних обставин і навмисно цілеспрямовано вводить іншу сторону в оману щодо фактів, які впливають на укладення даного правочину. Істотне значення має факт наявності двох поручителів в даному договорі поруки, оскільки вважається, що вони діяли спільно, даючи поруку. Якщо ж тільки один поручитель у договорі, то домовленості між поручителями не було, і кожен з них діяв самостійно.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 липня 2018 року первісний позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 у користь ОСОБА_2 55187.93 грн. коштів, сплачених ним, як поручителем за борговим зобов'язанням по кредитному договору №241 від 28 вересня 2010 року.

У решті позовних вимог, відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 у користь ОСОБА_2 640.00 грн. судового збору.

У задоволені зустрічного позову відмовлено у повному обсязі.

28 серпня 2018 року ОСОБА_1 подав на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Зазначає, що судом допущено наступні порушення:

- не взято до уваги, що ОСОБА_2 не зазначив в позові оспорюваний одноособовий договір поруки №241;

- долучений 09 листопада 2017 року (тобто, через 3.5 місяці) одноособовий договір поруки є нікчемним;

- даному договору суд не надав належної оцінки та не прийняв до уваги, що фактично існує два договори поруки за одним і тим же №241 від 28 вересня 2010 року, а саме: реальний тристоронній договір поруки, укладений між кредитною спілкою «Кредит-Фос», ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а також двохсторонній - між ОСОБА_2 та КС «Кредит-Фос»;

- суд безпідставно не застосував заходів процесуального примусу за невиконання позивачем ОСОБА_2 та представником кредитної спілки «Кредит-Фос» ОСОБА_3 вимог ухвали суду про витребування доказів від 18 грудня 2017 року та не долучили до матеріалів справи реальний тристоронній договір поруки №241;

- при вирішенні справи суд не прийняв до уваги покази позивача ОСОБА_2 від 09 листопада 2017 року та свідка ОСОБА_5 від 20 квітня 2018 року про укладення та підписання сторонами декількох договорів поруки за №241;

- не взято до уваги, що згідно службової перевірки Тернопільського міськрайонного суду в 2012 році ОСОБА_2 долучав до іншої справи ще один договір поруки №241, який потім зник;

- суд розглядав справу з порушенням встановленого ЦПК України строку - понад 11 місяців;

- судом не взято до уваги правову позицію ВСУ по справі №6-466цс15 від 23 вересня 2015 року;

- довідка кредитної спілки «Кредит-Фос» від 25.05.2018 р. за №52, на яку суд посилається у рішенні, не була предметом дослідження у суді;

- суд при вирішенні справи безпідставно надав юридичної сили договору поруки, який укладений між КС «Кредит-Фос» та ОСОБА_2, в той час коли реально укладався трьохсторонній договір поруки між кредитною спілкою та двома солідарними поручителями - ОСОБА_2 та ОСОБА_4;

- суд необґрунтовано відхилив заявлений головуючому відвід.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким зустрічний позов задовільнити.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі не надходив.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Позивач ОСОБА_2 та представник третьої особи - ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

Судом встановлено наступні обставини.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 липня 2011 року у цивільній справі за позовом кредитної спілки «Кредит-Фос» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до кредитної спілки «Кредит-Фос» про розірвання кредитного договору, яке набрало законної сили, позов кредитної спілки «Кредит-Фос» задоволено. Вирішено стягнути солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь кредитної спілки «Кредит-Фос» заборгованість за кредитним договором в сумі 192902 грн. 75 коп. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до кредитної спілки «Кредит-Фос» про розірвання кредитного договору, відмовлено.

Як вбачається із зазначеного судового рішення «…в судовому засіданні встановлено, що 28.09.2010 року між кредитною спілкою «Кредит-Фос» (Кредитодавець) в особі голови правління ОСОБА_5 та членом кредитної спілки ОСОБА_1 (Позичальник) укладено кредитний договір №241. Вищезгаданий кредитний договір забезпечений договором поруки №241 від 28.09.2010 року, який укладено між кредитною спілкою «Кредит-Фос» в особі голови правління ОСОБА_5 та ОСОБА_2, ОСОБА_4 Відповідно до умов договору поруки (п.п.2.1, 2.2.) поручителі зобов»язуються відповідати перед кредитною спілкою «Кредит-Фос» за виконання зобов'язань ОСОБА_1 у такому ж обсязі, що і боржник. Поручителі і Боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Поручителі відповідають по зобов»язаннях Боржника в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, процентів за його користування, додаткового проценту за несвоєчасний розрахунок, а також відшкодування збитків, завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням Боржником умов кредитного договору. Згідно видаткового касового ордеру від 29.09.2010 року ОСОБА_1 на підставі договору №241 від 28.09.2010 року отримав 130 тис. грн. Тобто, кредитна спілка «Кредит-Фос» виконала свої зобов»язання по договору повністю та видала ОСОБА_1 кредит в сумі 130 тис. грн. Проте, відповідач ОСОБА_1 здійснював погашення кредиту неналежним чином, в зв»язку із чим заборгованість за кредитом станом на 28.03.2011 року складає 192 902,75 грн., з яких: 130 тис.грн. - неповернутий кредит; 62902.75 грн. - несплачені відсотки за користування кредитом…».

Крім цього, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 25 липня 2016 року, яке набрало законної сили, у цивільній праві за позовом ОСОБА_1 до кредитної спілки «Кредит-Фос», третя особа - ОСОБА_6 про визнання діяльності нечесною, визнання недійсним кредитного договору №241 від 28.09.2010 року, у задоволенні позову, відмовлено.

Як вбачається із зазначеного судового рішення «…28 вересня 2010 року між кредитною спілкою «Кредит-Фос» в особі голови правління ОСОБА_5 та членом кредитної спілки ОСОБА_1 укладено кредитний договір №241, згідно умов якого Кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти у кредит позичальникові у сумі 130 000 грн. та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти у розмірі 39% річних. Кредит надається на строк 2 місяці з 28 вересня 2010 року до 28 листопада 2010 року. Кредитодавець на умовах строковості, зворотності, платності та забезпеченості у відповідності до умов цього Договору надає позичальнику кредит з цільовим призначенням на споживчі потреби (п.2.1 Договору). В забезпечення виконання вказаного кредитного договору 28 вересня 2010 року між кредитною спілкою «Кредит-Фос» в особі голови правління ОСОБА_5, та ОСОБА_2, ОСОБА_4 укладено договір поруки №241, згідно умов якого поручителі зобов'язуються відповідати перед кредитною спілкою «Кредит-Фос» за виконання зобов»язань ОСОБА_1 у такому ж обсязі, що і боржник. Поручителі та боржник несуть солідарну відповідальність перед Кредитором. Поручителі відповідають по зобов'язаннях боржника в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, процентів за його користування, додаткового проценту за несвоєчасний розрахунок, а також відшкодування збитків, завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником умов кредитного договору. Відповідно до записів в касовій книзі кредитної спілки «Кредит-Фос» ОСОБА_1 видано кредит в сумі 130 000 грн. згідно договору №241 від 28 вересня 2010 року. Отримання ОСОБА_1 коштів також підтверджується видатковим касовим ордером №1271 від 29 вересня 2010 року, з якого вбачається, що позивач по договору №241 від 28 вересня 2010 року одержав від КС «Кредит-Фос» 130 000 грн. Дослідженими судом доказами, зокрема видатковим касовим ордером №1271 від 29 вересня 2010 року, а також висновком експерта №2698 судово-почеркознавчої експертизи, встановлено, що ОСОБА_1 на виконання умов спірного кредитного договору отримав у касі кредитної спілки грошові кошти в сумі 130 000 грн., про що розписався. Договір застави майна (земельної ділянки) №241 від 28 вересня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та кредитною спілкою «Кредит-Фос» в особі голови правління ОСОБА_5 нотаріально не посвідчувався, а тому в силу ч.1 ст.220 ЦК України є нікчемним та не потребує визнання його недійсним судом…».

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в силу вимог ч.4 ст.82 ЦПК України, не потребують доказування обставини, встановлені зазначеними судовими рішеннями, а саме щодо укладення кредитного договору від 28 вересня 2010 року №241 між кредитною спілкою «Кредит-Фос» в особі голови правління ОСОБА_5 та членом кредитної спілки ОСОБА_1, згідно умов якого Кредитодавець зобов»язувався надати грошові кошти у кредит позичальникові у сумі 130 000 грн., які останній отримав, та в подальшому внаслідок неналежного виконання своїх зобов»язань по ньому, у нього утворився борг у розмірі 192902.75 грн.

Також, на думку колегії суддів, не потребують доказуванню обставини, встановлені зазначеними судовими рішеннями щодо договору поруки №241 від 28.09.2010 року між кредитною спілкою «Кредит-Фос» в особі голови правління ОСОБА_5 (з однієї сторони) та ОСОБА_2 і ОСОБА_4 (з іншої), відповідно до умов якого (п.п.2.1., 2.2.) поручителі зобов'язуються відповідати перед кредитною спілкою «Кредит-Фос» за виконання зобов»язань ОСОБА_1, у такому ж обсязі, що і боржник.

Крім цього, зазначеним судовим рішенням від 06 липня 2011 року встановлено, що Поручителі і Боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Поручителі відповідають по зобов»язаннях Боржника в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, процентів за його користування, додаткового проценту за несвоєчасний розрахунок, а також відшкодування збитків, завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням Боржником умов кредитного договору.

Як вбачається із довідки про оплату за кредитним договором згідно із судовим рішенням, виданої кредитною спілкою «Кредит-Фос» №102 від 16 травня 2017 року, ОСОБА_2, як поручитель, провів оплату за кредитним договором №241 позичальника ОСОБА_1 згідно рішення Тернопільського міськрайонного суду (справа №2-3430/11) в розмірі 55187.93 грн.

Як вбачається із інформації начальника Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 18 грудня 2017 року за №65325/04, згідно перевірки бази даних автоматизованої системи виконавчих проваджень (АСВП) встановлено, що в Другому відділі державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції перебувало та закінчено фактично, виконавче провадження ВП №26887193. В процесі примусового виконання рішення із ОСОБА_2 було стягнуто 55187.93 грн. та перераховано стягувачу, що підтверджується довідкою про оплату за кредитним договором.

Як слідує із постанови головного державного виконавця Тернопільського міського відділу ДВС від 31.08.2017 року про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №2-3430, виданого 02.09.2011 року Тернопільським міськрайонним судом про стягнення солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 в користь КС «Кредит-Фос» заборгованості в сумі 192902.75 грн., 1929.03 грн. судового збору та 120 грн. витрат на ІТЗ, зазначене виконавче провадження закінчено, оскільки згідно повідомлення кредитної спілки «Кредит-Фос» №125 від 29 червня 2017 року заборгованість за вказаним виконавчим листом погашена у повному обсязі.

Відповідно до інформації кредитної спілки «Кредит-Фос» від 25.05.2018 року №52, згідно кредитного договору №241 від 28.09.2010 року та договорів поруки від ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на рахунок кредитної спілки надійшли кошти в сумі 194951 грн. 77 коп., а саме:

від ОСОБА_1 надійшло 17276.24 грн.,

від ОСОБА_2 надійшло 55187.93 грн.,

від ОСОБА_4 надійшло 122487.60 грн.

Будучи допитаним в судовому засіданні в суді першої інстанції, свідок ОСОБА_5 підтвердив суду обставини укладення договорів поруки із ОСОБА_2 в рахунок забезпечення виконання зобов»язань по кредитному договору №241, укладеному 28.09.2010 року між кредитною спілкою «Кредит-Фос» та ОСОБА_1 Також зазначив, що кредитною спілкою 28.09.2010 року укладались два договори поруки із поручителем ОСОБА_2, один з яких був укладений між позивачем-відповідачем та кредитною спілкою, а інший - між позивачем-відповідачем, ОСОБА_4, як поручителями та кредитною спілкою «Кредит-Фос». Підтвердив ту обставину, що поручителем в якості забезпечення виконання кредитних зобов»язань ОСОБА_1 по укладеному кредитному договору №241 від 28.09.2010 року був ОСОБА_2

Як вбачається із висновку експертного дослідження за результатами проведення економічного дослідження від 04.01.2018 року №1288/17-22, наданого позивачем, в результаті проведених розрахунків сума індексації із застосуванням індексів інфляції грошових коштів, стягнутих з ОСОБА_2 в примусовому порядку за період з 05.03.2012 року по 05.04.2016 року, складає 24512.22 грн.

Згідно із ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

В силу вимог ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватись виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпечуваного порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не установлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно із вимогами ст.556 ЦК України, після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходить усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

Виходячи із наведеного, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів підлягають до часткового задоволення, а саме на суму 55187.93 грн., які позивач сплатив у якості поручителя за зобов'язанням, яке виникло на підставі кредитного договору від 28.09.2010 року №241, укладеного між ОСОБА_1 та кредитною спілкою «Кредит-Фос».

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що позивачем ОСОБА_2 не надано суду оригінал договору поруки від 28.09.2010 року №241, а тому у нього відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за цим договором, оскільки обставини укладення спірного договору поруки №241 від 28.09.2010 року, а також виникнення обов'язків по ньому у сторін уже досліджувалось та було встановлено рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 06.07.2010 року, яке набрало законної сили і відповідно до якого органом державної виконавчої служби було стягнуто у солідарному порядку із боржника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 борг, який виник на підставі укладеного кредитного договору №241 від 28.09.2010 року.

Даним судовим рішенням встановлено, що зобов'язання між сторонами виникли на підставі договору поруки №241 від 28.09.2010 року, який укладено між кредитною спілкою «Кредит-Фос» в особі голови правління ОСОБА_5, з однієї сторони, та двома поручителями - ОСОБА_2 та ОСОБА_4, з іншої.

Дійсність даного договору поруки також підтверджується рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 31 жовтня 2012 року у справі №1915/490/2012, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кредитної спілки "Кредит-Фос" про захист прав споживача, визнання недійсними договорів застави, поруки, кредитного договору та стягнення моральної шкоди.

Вказаний договір поруки укладений в забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов»язань за кредитним договором №241 від 28.09.2010 року, згідно умов якого КС «Кредит-Фос» надала ОСОБА_1 кредит в розмірі 130 000 грн. під 39% річних на термін 2 місяці.

Підставою звернення ОСОБА_2 до суду та часткового задоволення позову судом першої інстанції було саме виконання позивачем перед КС «Кредит-Фос» зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, як солідарним поручителем, згідно договору поруки №241 від 28.09.2010 року, укладеного між кредитною спілкою «Кредит-Фос», з однієї сторони, та двома поручителями - ОСОБА_2 та ОСОБА_4, з іншої, а не згідно двостороннього договору поруки, укладеного між КС «Кредит-Фос» та ОСОБА_2, як вказує в апеляційній скарзі апелянт.

Також, підставою задоволення 06.07.2010 року Тернопільським міськрайонним судом позову КС «Кредит-Фос» та стягнення солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на їх користь 192902 грн. 75 коп. заборгованості за кредитним договором було наявність договору поруки №241 від 28.09.2010 року, який укладено між кредитною спілкою «Кредит-Фос» з однієї сторони, та двома поручителями - ОСОБА_2 та ОСОБА_4, з іншої.

Оскільки ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 згідно договору поруки від 28.09.2010 року та рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06.07.2010 року є солідарними боржниками перед КС «Кредит-Фос» за зобов'язаннями ОСОБА_1, заборгованість якого на даний час перед кредитною спілкою повністю погашена (в т.ч. ОСОБА_2 на суму 55187.93 грн.), то у відповідності до ст.556 ЦК України до позивача перейшли права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

Виходячи із наведеного безпідставними є посилання апелянта на незастосуванням судом правової позиції ВСУ по справі №6-466цс15 від 23 вересня 2015 року, згідно якої наслідки, передбачені в ч.ч.1 та 2 ст.556 ЦК настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що він, як боржник, має право не виконувати зобов'язання, оскільки новим кредитором, яким є позивач, не було надано йому доказів, які б підтверджували права нового кредитора.

З матеріалів справи вбачається, що 30.06.2017 року ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 цінним листом була направлена письмова вимога на суму 55187.93 грн., відповідно до якої останній повідомив, що під час примусового виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06.07.2011 року із нього, як із поручителя, було стягнуто зазначену суму боргу, в підтвердження якої надав довідку від 16.05.2017 року кредитної спілки «Кредит-Фос», а тому просив оплатити йому зазначену суму коштів протягом семиденного строку.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Оскільки, з матеріалів справи вбачається, що боржник не сплачував заборгованості за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилась заборгованість, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.

Також безпідставними є посилання апелянта на те, що довідка кредитної спілки «Кредит-Фос» від 25.05.2018 р. за №52 не була предметом дослідження у суді, оскільки вказана довідка надана на виконання ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 18.05.2018 року про витребування інформації щодо розміру сплати коштів усіма поручителями по кредитному договору №241 від 28.09.2010 року із зазначенням прізвища такого поручителя, договору поруки та дати їх внесення (а.с.90). Вказана довідка поступила в Тернопільський міськрайонний суд 30.05.2018 року, зареєстрована у встановленому законом порядку та долучена до матеріалів справи (а.с.97).

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на те, що згідно матеріалів службової перевірки Тернопільського міськрайонного суду в 2012 році ОСОБА_2 долучав до іншої справи ще один договір поруки №241, який потім зник, виходячи із наступного.

В матеріалах справи наявна відповідь Тернопільського міськрайонного суду від 03.12.2014 року на звернення ОСОБА_1, з якої вбачається, що документи, про зникнення яких заявлено ОСОБА_1 (договори поруки) дійсно оглядалися в судовому засіданні по цивільній справі №1915/490/2012 за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки "Кредит-Фос" про захист прав споживача, визнання недійсними договорів застави, поруки та кредитного договору, стягнення моральної шкоди, проте, вони не були долучені до матеріалів справи.

Крім цього, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував заходів процесуального примусу та заява про відвід судді була необґрунтовано відхилена, оскільки дані питання вирішувались судом у відповідності до приписів ЦПК України.

Що стосується посилання апелянта на безпідставну відмову судом в задоволенні його зустрічного позову та колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В матеріалах справи, крім трьохстороннього договору поруки, укладеного між Кредитною спілкою "Кредит-Фос" та двома поручителями - ОСОБА_2 і ОСОБА_4, на підставі якого із поручителів і ОСОБА_1 солідарно стягнуто заборгованість останнього за кредитним договором (згідно рішення суду від 06.07.2011 року), міститься копія договору поруки за тим же номером та від тієї ж дати, укладений між кредитною спілкою «Кредит-Фос», з однієї сторони, та поручителем ОСОБА_2, з іншої.

Підставою недійсності вказаного договору поруки ОСОБА_1 зазначив, що він укладений під впливом обману.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що ОСОБА_1 не надано суду доказів, які б свідчили, що спірний правочин укладено сторонами під впливом обману.

Крім цього колегія суддів не погоджується із твердженням апелянта про нікчемність зазначеного договору поруки, оскільки його вчинено сторонами у письмовій формі із наявними у ньому підписами.

Разом з тим апеляційний суд погоджується з доводами ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що справа розглянута судом першої інстанції з порушенням строків розгляду справи, визначених ст.210 ЦПК України.

Однак, у відповідності до ч.2 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, дане порушення не спростовує висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_2 та безпідставності зустрічного позову, та не може бути підставою для скасування даного рішення.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи рішення судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 липня 2018 року - залишити без змін.

Судові витрати залишити в межах, понесених сторонами.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 25 жовтня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи