П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/4371/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.

          П’ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

                          Головуючого судді – Єщенка О.В.

                           суддів                      – Димерлія О.О.

                                                            – ОСОБА_1

    За участю: секретаря – Недашковської Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року по справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області від 29.07.2015 року №0000622201, №0000602201, від 21.10.2015 року №0000812202 .

В обґрунтування позову зазначено, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем правил оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість не відповідають дійсності та є необґрунтованими. Підприємство провадить свою господарську діяльність у повній відповідності до норм податкового законодавства, з дотриманням правил бухгалтерського обліку, а отже збільшення грошових зобов’язань згідно оскаржуваних рішень є безпідставним, у зв’язку із чим ці рішення мають бути скасовані.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 29.07.2015 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, від 21.10.2015 року № НОМЕР_3

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у Центральному районі                    м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про відмову у задоволення позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 25.05.2015 року по 07.06.2015 року ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт від 14.07.2015 року №805/14-04-22-02/00952114.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення ПАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів», зокрема, п.п. 135.1.1 п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.10 ст. 138, п. 141.1 ст. 141, п. 153.1 ст. 153 з урахуванням вимог п.п. 14.1.27, 14.1.36, п.п. 14.1.231, п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток на суму 26 237 300 грн., у тому числі за 2013 рік на суму 18 063 000 грн. та за 2014 рік на суму 8      174  300 грн.; п.п. 135.1.1 п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.10 ст. 138, п. 141.1 ст. 141, з урахуванням вимог п.п. 14.1.27, 14.1.36, п.п. 14.1.231, п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в розмірі 882  890 гр., у тому числі за 2013 рік на у сумі 144  655 грн. та за 2014 рік на суму 738 235 грн.; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 619  743 грн., у тому числі за січень 2013 року – на суму 176 205 грн., лютий 2013 року – 37      038 грн., травень 2013 року – 2   216 грн., грудень 2013 року – 174  453 грн., січень 2014 року – 192 831 грн., грудень 2014 року – 37 000 грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки, позивач подав свої заперечення, проте вони були залишені без задоволення. Разом з цим, оскільки в акті допущені технічні помилки, висновки перевірки викладено в новій редакції, згідно якої за результатами перевірки встановлено порушення ПАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів», зокрема, п.п. 135.1.1 п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.10 ст. 138, п. 141.1 ст. 141, п. 153.1 ст. 153 з урахуванням вимог п.п. 14.1.27, 14.1.36, п.п. 14.1.231, п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток на суму 26 236 405 грн., у тому числі за 2013 рік на суму 18 063 210 грн. та за 2014 рік на суму 8  173  195 грн.; п.п. 135.1.1 п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.10 ст. 138, п. 141.1 ст. 141, з урахуванням вимог п.п. 14.1.27, 14.1.36, п.п. 14.1.231, п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в розмірі 896 822 гр., у тому числі за 2013 рік на у сумі 144  615 грн. та за 2014 рік на суму 752 207 грн.; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 619 743 грн., у тому числі за січень 2013 року – на суму 73 685 грн., лютий 2013 року – 132 655 грн., березень 2013 року – 6  903 грн., травень 2013 року – 2  216 грн., грудень 2013 року – 174  453 грн., січень 2014 року – 100 424 грн., лютий 2014 року – 92 407 грн., грудень 2014 року – 37  000 грн.

За результатом подальшого адміністративного оскарження висновків перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.07.2015 року №0000602201, яким платнику податків зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 26 236 405 грн., від 29.07.2015 року №0000622201, яким збільшено суму грошового зобов’язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 619 743 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 309 871,5 грн., від 21.10.2015 року №0000812202, яким збільшено суму грошового зобов’язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 887 624 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 443  812 грн.

Як вбачається з матеріалів перевірки, а також адміністративного оскарження рішень відповідача, підставою для висновків про порушення позивачем правил оподаткування податком на прибуток на податком на додану вартість стало невизнання контролюючим органом угоди про зарахуванням між ПАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» та ТОВ «Саноіл Торг» зустрічних однорідних вимог по операції з постачання сільгосппродукції в результаті наявності податкової інформації про задіяння ТОВ «Саноіл Торг» в ланцюзі мінімізації податкових зобов’язань з іншими підприємствами; порушення позивачем правил відображення в обліку поворотної фінансової допомоги і неповернутої на кінець звітного періоду; не підтвердження необхідними первинними документами господарських операцій з ТОВ «Квентін», ТОВ «Альтера Імпрекс», ПП «Аладея», ПП. «Фюнет», а також не доведення позивачем під час перевірки обґрунтованості залучення інших працівників для виконання своєї господарської діяльності; неправомірне відображення в обліку даних щодо від’ємного значення по податку на прибуток за умови визнання в установленому порядку платником порушень з цих питань; необґрунтованість формування позивачем витрат за рахунок відсотків та курсових різниць за кредитними договорами.

Не погоджуючись із висновками контролюючого органу, посилаючись на їх необґрунтованість, позивач звернувся до суду із цим позовом, в якому ставиться питання про скасування рішень суб’єкта владних повноважень.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, оскільки висновки відповідача про порушення позивачем правил оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовані належним чином оформленими первинними, бухгалтерськими і розрахунковими документами, за якими можливо встановити порядок формування позивачем сум доходу від провадження господарської діяльності, витрати, понесені у зв’язку із її провадженням, формування податкового кредиту, а також ведення бухгалтерського обліку, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість збільшення позивачу зобов’язань за рахунок податкових повідомлень-рішень, що є безумовною підставою для їх скасування.

Колегія суддів висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову вважає правильними, з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до положень п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), виконанням робіт та наданням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із положеннями п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/робіт/послуг, не підтверджені, зокрема, податковими накладними, не відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю на його вимогу податкову накладну, яка відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця, виписується  на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Разом з цим, відповідно до п.п. 135.1, 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) доходи, що враховуються  при обчисленні об'єкта, оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із положеннями ст.ст. 138, ст. 139 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку таких витрат. До складу витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

При цьому, відповідно до ст. 1, ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16 липня 1999 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - дія або подія,  яка викликає зміни  в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та повинні мати назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведені норми податкового законодавства дають підстави для висновку, що витрати та доходи для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит з податку на додану вартість мають бути підтверджені фактично здійсненими господарськими операціями, належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність цих операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника.

При цьому, за відсутності факту придбання товару, виконання робіт, надання послуг за наявності формально оформлених первинних документів, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат, доходу або податкового кредиту.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у періоді, що перевірявся, ТОВ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» відображено дебіторську заборгованість по рах. 361 «Розрахунки з покупцями» на загальну суму 1 969      048 грн., у тому числі ПДВ 328 175 грн., сума без ПДВ складає 1 640 873 грн., яка виникла станом на 01.01.2013 року по операціям зі зберігання кукурудзи згідно договору від 21.12.2012 року №К-7/27, укладеного з ТОВ «Евері»; по операціям зі зберігання жому згідно договору від 29.11.2012 року №К-7/27, укладеного з ТОВ «Югекотоп»; по операціям зі зберігання зерна згідно договору від 21.12.2012 року №К-7/29, укладеного з ТОВ «Веллтоп».

Разом з цим, станом на 01.01.2013 року позивачем обліковано кредиторську заборгованість на загальну суму 2  213 929 грн. по операціям з постачання муки та палива ТОВ «Саноіл Торг» згідно договорів від 04.10.2011 року №К-3/117, від 28.09.2011 року №ДП-34.

Зазначена кредиторська заборгованість списана позивачем на підставі Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.04.2013 року, укладеної між ТОВ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» та ТОВ «Саноіл Торг», згідно якої ТОВ «Саноіл Торг» стає кредитором, а позивач – боржником за грошовими зобов’язаннями, що випливають з договорів поставки, укладених з ТОВ «Евері», ТОВ «Югекотоп», ТОВ «Веллтоп».

Як вбачається з акту перевірки, підставою для не визнання за позивачем права на зменшення сум доходу за рахунок цих операцій стала податкова інформація про проведення ТОВ «Саноіл Торг» транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов’язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Зазначена податкова інформація надійшла від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС у вигляді акту від 22.03.2013 року №788/22-20/37269136, іншої податкової інформації від ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС.

Водночас, колегія суддів враховує, що вказана податкова інформація вже була врахована контролюючим органом під час визначення ТОВ «Саноіл Торг» з податку на додану вартість та податку на прибуток згідно податкових повідомлень-рішень від 12.08.2013 року №0001332201, №0001342201, №0004652201, №0001352201, №0001362201.

Разом з цим, постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.01.2014 року по справі №814/4333/15-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014 року, задоволено адміністративний позов ТОВ «Саноіл Торг». Суд визнав протиправними та скасував прийняті ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області податкові повідомлення-рішення від 12.08.2013 року №0001332201, №0001342201, №0004652201, №0001352201, №0001362201.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 5 жовтня 2015 року рішення судів попередніх інстанції залишено без змін.

Вирішуючи спір у вказаній справі, суд дійшов висновку про те, що ТОВ «Саноіл Торг» підтвердив належними первинними і бухгалтерськими документами правомірність своєї господарської діяльності, а відтак і відображення на підставі цих даних бухгалтерського обліку.

Таким чином, правомірність провадження ТОВ «Саноіл Торг» господарської діяльності підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили в іншій справі, і відповідно до вимог ст. 78 КАС України доказуванню не підлягає.

З огляду на викладене, оскільки учасники господарських операцій скористались своїм правом на коригування їх статусу у господарських операціях, що в свою чергу ініціює платника відобразити ці дії у своєму бухгалтерському обліку, враховуючи, що єдиною підставою для не визнання даних обліку позивача є висновок контролюючого органу про недійсність операцій з ТОВ «Саноіл Торг» через наявність негативної податкової інформації, яка спростована судовим рішенням, яке набрало законної сили в іншій справі, колегія суддів вважає, що збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток відбулось необґрунтовано та безпідставно, а отже вбачаються всі обставини для скасування відповідного рішення відповідача.

Також, у перевіряємому періоді між ТОВ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» та ОСОБА_2 укладено договір від 14.11.2013 року №287-ФС/5, за яким ОСОБА_2 надає позивачу поворотну фінансову допомогу, а ТОВ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» зобов’язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених ОСОБА_3.

Згідно із п. 2.1 ОСОБА_3 поворотна фінансова допомога надається одноразово в національній валюті України в межах суми 231 996 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 3.1 ОСОБА_3 поворотна фінансова допомога підлягає поверненню у строк до 14.11.2014 року.

Фактичне надання вказаних коштів оформлено між сторонами ОСОБА_3 касовим прибутковим касовим ордером від 14.11.2013 року №00463 на суму 213 996 грн.

Водночас, колегія суддів враховує, що відповідно до п.п. 135.5.5. п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) інші доходи включають суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

У разі якщо в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

При цьому доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, яка надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні.

Положення цього пункту не поширюються на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника/учасника (в тому числі нерезидента) такого платника податку, у випадку повернення такої допомоги не пізніше 365 календарних днів з дня її отримання.

Операції з отримання/надання фінансової допомоги між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, не приводять до зміни їх витрат або доходів.

Як встановлено під час перевірки та не заперечується сторонами, спірна поворотна фінансова допомога надана позивачу від голови наглядової ради ПАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» ОСОБА_2, а отже відповідно до п.п. 135.5.5. п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) має бути повернута чи відображена у складі доходу підприємства у строк до 14.11.2014 року.

Зазначені обставини обумовлені і сторонами договору про надання поворотної фінансової допомоги.

Таким чином, оскільки поворотна фінансова допомога надійшла позивачу від його учасника, колегія суддів вважає, що висновок контролюючого органу про обов’язок відобразити позивачем вказані кошті, які не повернуті на кінець звітного періоду – 2013 року, у складі доходу ґрунтуються на неправильному застосовуванні норм податкового законодавства, а отже є неправомірними та необґрунтованими.

Також під час перевірки враховано, що у перевіряємому періоді між позивачем та ПП «Аладея» укладено договір від 20.02.2013 року №К-4/4, за яким ПП «Аладея» зобов’язується поставити та передати ПАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» у власність зерно в асортименті, за ціною, якістю, кількістю та на умовах, узгоджених з покупцем, а покупець зобов’язується здійснити приймання товару та оплату.

Відповідно до п. 1.3 ОСОБА_3 постачальник самостійно та за свій рахунок здійснює поставку товару ПАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» за адресою: м. Миколаїв, вул. 1-а Слобідська, 122.

Пунктом 9.2 визначено, що Договір діє строком до 31.12.2013 року.

На підтвердження фактичного виконання умов вказаного договору позивач під час перевірки видаткові накладні від 16.01.2013 року №рн-0000007, від 18.01.2013 року №рн-00000017, від 18.01.2013 року №рн-0000014, від 18.01.2013 року №рн-0000033, від 18.01.2013 року №рн-0000030, від 21.02.2013 року №рн-0000089, від 23.02.2013 року №рн-0000090, від 26.02.2013 року №рн-0000099, від 28.02.2013 року №рн-0000126.

Оплата товару проведена у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем коштів на рахунок ПП «Аладея», що підтверджено банківськими виписками.

Під час постачання товару та проведення його оплати ПП «Аладея» виписало податкові накладні від 18.01.2013 року №30, від 21.02.2013 року №51, від 23.02.2013 року №61, від 28.02.2018 року №70, суми ПДВ по яким позивач включив у складі податкового кредиту відповідних періодів.

Також, під час перевірки враховано, що у перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «Альтера Імпекс» укладено договір поставки від 12.12.2013 року №253 К/7, за яким ТОВ «Альтера Імпекс» зобов’язується передати у власність ПАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» муку, що відповідає по якості вимогам ДСТУ, у відповідності до специфікацій, які оформляються на кожну партію товару і є його невід’ємною частиною, а ПАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» зобов’язується прийняти товар та оплатити його.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.3, 5.1 ОСОБА_3 ціна за одиницю товару зазначається у специфікаціях та узгоджується сторонами в них. Строки та умови поставки товару обумовлюються сторонами у специфікаціях.

Згідно із п. 6.1 ОСОБА_3 приймання-передача товару здійснюється шляхом підписання товаросупровідних документів в пункті поставки за адресою: м. Миколаїв, вул. 1-а Слобідська, 122.

Пунктом 10.1 визначено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

На підтвердження фактичного виконання умов вказаного договору позивач під час перевірки надав видаткові накладні від 23.12.2013 року ВН №11, від 21.12.2013 року ВН №10, від 20.12.2013 року ВН №9, від 19.12.2013 року ВН №8, від 16.12.2013 року ВН №6, від 24.12.2013 року ВН №12, від 25.12.2013 року ВН №13, від 26.12.2013 року ВН №15, від 27.12.2013 року ВН №17, від 28.12.2013 року ВН №18, від 30.12.2013 року ВН №19, від 31.12.2013 року ВН №20, від 13.01.2014 року ВН №1.

Оплата проводилась у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем коштів на рахунок ТОВ «Альтера Імпекс», у тому числі шляхом взаємозаліку зобов’язань.

Під час постачання товару та проведення його оплати ТОВ «Альтера Імпекс» виписало податкові накладні від 16.12.2013 року №3, від 19.12.2013 року №5, від 20.12.2013 року №6, від 21.12.2013 року №7, від 23.12.2013 року №8, від 24.12.2013 року №9, від 25.12.2013 року №10, від 26.12.2013 року №11, від 27.12.2013 року №12, від 28.12.2013 року №13, від 30.12.2013 року №14, від 31.12.2013 року №15, від 13.01.2014 року №1.

Також, під час перевірки враховано, що у перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «Квентін» укладено договір поставки від 20.05.2013 року з постачання товару – шестерня, шайба, обичайка до роликів Б6-ДГВ.

На підтвердження фактичного постачання вказаного товару позивач під час перевірки надав видаткові накладні від 24.05.2013 року №630, від 23.05.2013 року №631.

Оплата проводилась у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем на рахунок ТОВ «Квентін» коштів.

Під час оплати товару ТОВ «Квентін» виписало податкові накладні від 20.05.2013 року №2, від 22.05.2015 року №4, суми ПДВ по яким позивач включив у складі податкового кредиту відповідного періоду.

Також, під час перевірки враховано, що у перевіряємому періоді між позивачем та ПП «Фюнет» здійснено господарські операції (навантажувально-розвантажувальні роботи висівок пшеничних (розсипних) на підставі договору від 01.10.2014 року №275-Пр/12.

Сторони за цим договором узгодили, що вартість послуг визначається сторонами за фактом їх надання за наслідками кожного календарного місяця і фіксуються в актах про надані послуги.

Акт про надані послуги підписується сторонами до 10 числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично надавались послуги.

ПАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» зобов’язаний оплатити визначену в акті про надані послуги вартість послуг у строк 3 дні з моменту підписання такого акта.

Фактичне виконання умов вказаного договору позивач під час перевірки підтвердив актами виконаних робіт від 09.10.2014 року №3, від 31.10.2014 року №16, від 19.12.2014 року №17, від 07.11.2014 року №1, від 17.11.2014 року №10, від 19.11.2014 року №11, від 25.11.2014 року №13, від 28.11.2014 року №14, від 16.1.2014 року №16, від 25.12.2014 року №18.

Оплата проводилась у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем коштів на рахунок ПП «Фюнет».

Також, під час перевірки враховано, що у перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «Айтиспецгруп» укладено договір субпідряду від 24.11.2014 року №24-11; №246-ЄЦ/8, за яким позивач доручає, а ТОВ «Айтиспецгруп» приймає на себе зобов’язання по виконанню будівельних монтажних робіт по бетонуванню площадок на участку прийому висівок з автотранспорту для ТОВ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів».

Відповідно до п.п. 2.1, 2.3, 2.4 вартість будівельно-монтажних робіт по даному договору складає 222 003,6 грн. Замовник не пізніше 3 банківських днів з моменту укладення договору  перераховує ТОВ «Айтиспецгруп» аванс в розмірі 210  000 грн. з ПДВ. Останні розрахунки за виконані роботи здійснюються згідно акту приймання виконаних робіт, не пізніше 3 банківських днів з дня підписання актів виконаних робіт.

Пунктом 6.1 визначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до його повного виконання сторонами.

На підтвердження фактичного виконання умов вказаного договору та надання послуг (робіт) позивач під час перевірки акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року, довідку про вартість виконаних будівельних робіт.

Оплата робіт проводилась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем коштів на рахунок ТОВ «Айтиспецгруп».

Під час виконання робіт та їх оплати ТОВ «Айтиспецгруп» виписало податкові накладні від 02.12.2014 року №1, від 12.12.2014 року №4, від 19.12.2014 року №8, від 25.12.2014 року №9, від 26.12.2014 року №10.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що за цими документами можливо встановити зміст операцій, їх обсяги, оплату, їх використання в господарській діяльності підприємства.

При цьому, колегія суддів враховує ту обставину, що фактично свої висновки контролюючий орган формує в результаті не визнання господарських операцій за перевіряємий період контрагентів позивача, наявності податкової інформації щодо відсутності підприємств за місцезнаходженням, відсутності необхідної кількості трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів, а також інших активів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

Водночас, як показали обставини справи, операції з вказаними підприємствами підтверджена позивачем відповідними первинними та бухгалтерськими документами, а отже висновки контролюючого органу про не підтвердження їх фактичного виконання є необґрунтованими та складені в результаті не належного аналізу вказаних операцій.

Однак, контролюючий орган не врахував надані до перевірки документи, дійшов необґрунтованого висновку, що за ними неможливо встановити фактичне надання послуг (робіт) і постачання товару, у тому числі правомірність формування позивачем податкового кредиту та витрат за цими операціями.

Проте, колегія суддів не може погодитись з доводами контролюючого органу про порушення позивачем правил оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток за результатом цих операцій та вважає вірним висновок суду першої інстанції, що за наданими позивачем первинними документами можливо встановити зміст операцій, їх обсяги, оплату, фактичне постачання товару/послуг, їх використання господарській діяльності підприємства.

На момент надання послуг, постачання товару, надання послуг (робіт) складання первинних документів, податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість, є діючими підприємствами, відомості про припинення їх реєстрації як юридичних осіб та відсутність за місцезнаходженням у встановленому законом порядку не вносились.

Як вбачається з акту перевірки всі ці первинні документи щодо операцій із вищезазначеними контрагентами позивачем надавались у повному обсязі, тобто були об’єктом дослідження правильності формування підприємством податкового кредиту та витрат за цими операціями.

Всі первинні документи та бухгалтерські документи підписані керівниками підприємств, мають необхідні реквізити.

Зазначені обставини свідчать про те, що податковий орган не провів належного аналізу первинних та бухгалтерських документів у їх сукупності, фактичність господарських операцій не дослідив належним чином, у зв’язку із чим дійшов формального висновку про порушення позивачем правил оподаткування.

При цьому, податковим органом як при вирішенні справи у суді першої інстанції так і під час апеляційного розгляду не наведено обґрунтованих доводів тому та не підтверджено належними доказами того, що правочини позивачем вчинено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, а також як не заперечується відповідачем, на момент винесення спірних податкових повідомлень-рішень у контролюючого органу не було належних доказів, в тому числі підтверджуючих відповідним рішенням суду, щодо умисного ухилення підприємств від належного виконання господарських операцій.

На думку колегії суддів, зазначені обставини беззаперечно свідчать, що збільшення позивачу грошових зобов’язань, позбавлення позивача права на податковий кредит, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій, відбулось необґрунтовано, без проведення аналізу господарських операцій на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Не надання до перевірки додаткових документів, які б на думку контролюючого органу, могли б більш достовірно підтвердити виконання господарських операцій, не може спростувати відомості щодо цих операцій на підставі тих документів, які досліджувались органом під час перевірки, а відтак – і правомірність формування податкового кредиту за цими операціями та витрат.

Всі зобов’язання, а також стан розрахунків позивача за цими операціями належним чином відображено позивачем у своєму податковому та бухгалтерському обліку, що в тому числі, не заперечується відповідачем.

Зазначені обставини свідчать про те, що висновки контролюючого органу про недостатність первинних документів для підтвердження господарських операцій є оціночними, не спрямовані на виявлення фактичного допущення позивачем порушень у сфері оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток, а відсутність у відповідача належних доказів про те, що свою господарську діяльність підприємства здійснювали поза межами правового поля, тільки додатково підтверджує поверховість результатів перевірки та не направлення її висновків на приведення бухгалтерського обліку позивача в частині дійсного формування податкових зобов’язань у відповідність до вимог законодавства.

Враховуючи викладене, оскільки вказані операції позивача з його контрагентами підтверджуються первинними та бухгалтерськими документами, висновки акту перевірки про порушення позивачем правил оподаткування, формування податкового кредиту та витрат не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції із дослідженням первинних документів надано належну оцінку необґрунтованим доводам податкового органу про не підтвердження операцій з контрагентами та вірно зроблено висновок про безпідставність оскаржуваних рішень.

Також,  у перевіряємому періоді між позивачем та фізичними особами – ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, укладено договори підряду від 14.05.2013 року №96-Пр/12, від 01.11.2013 року №272-Пр/12, від 14.05.2013 року №61-Пр/12, від 01.11.2013 року №273-Пр/12, від 14.05.2013 року №59-Пр/12, від 08.12.2014 року №286-Пр/112, від 16.05.2014 року №80-Пр/12, від 01.06.2014 року №129-Пр/12, від 01.11.2013 року №275-Пр/12, предметом яких є виконання за замовленням та за оплату з боку ТОВ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» навантажувально-розвантажувальних робіт, обслуговуванню станцій водопостачання та водовідведення, переміщенню вантажу на складі, будівельні роботи, забезпечення процесу молу зерна, веденню процесу роботи компресорних установок.

Фактичне виконання умов вказаних договорів та надання послуг (робіт) підтверджено відповідними актами на виконані послуги.

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до п.п. 138.8.2 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Як вбачається зі змісту договорів та актів виконаних робіт (послуг) вказані особи були залучені позивачем на трудовій основі у здійсненні господарської діяльності підприємства.

Отже, в силу вищенаведених правил податкового законодавства у позивача було повне право на відображення у складі витрат звітного періоду коштів, сплачених на винагороду (заробітну плату) працівникам.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача про відсутність у позивача необхідності в залученні додаткових працівників з огляду на їх достатню кількість на підприємстві. З цього приводу контролюючий орган наводить лише формальні судження без підтвердження своїх доводів ґрунтовними доказами.

Таким чином, оскільки вказані витрати позивач підтвердив належними доказами, понесення цих витрат у зв’язку із провадженням господарської діяльності підприємства не спростовано відповідачем, колегія суддів вважає, що збільшення грошового зобов’язання по податку на прибуток згідно оскаржуваного рішення відбулось безпідставно.

Також, перевіркою відображених показників у рядку 06.5 Декларації по податку на прибуток за період 2013 року у загальній сумі 10 252 106 грн. встановлено, що на формування цих показників мало вплив відображення від’ємного значення об’єкта оподаткування, отриманого за результатом здійснення господарської діяльності за 2012 рік у сумі 9 923 974 грн.

При цьому, контролюючим органом враховано, що за результатом попередньої планової перевірки згідно акту від 31.07.2013 року №263/14-04-22-01/00952114 встановлено порушення позивачем п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138, п. 7 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень, п.п. 141.1.1 ст. 141, п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток за 2012 рік в сумі 9      923      974 грн.; п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138, пункту 7 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідні положення, п.п. 141.1.1 ст. 141, п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36, пп.. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012 рік на суму 82      595 грн., у тому числі за ІV квартал 2012 року.

Водночас, колегія суддів враховує те, що позивач скористався своїм правом на судове оскарження висновків акту перевірки від 31.07.2013 року №263/14-04-22-01/00952114 та прийнятих на їх підставі податкового повідомлення-рішення від 19.08.2013 року №000142201 в судовому порядку.

Так, постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 року по справі №814/5050/13-а визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 19.08.2013 року №000142201, яким позивачу зменшено від’ємне значення по податку на прибуток у сумі 9  923 974 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2018 року апеляційну скаргу контролюючого органу на судове рішення по справі №814/5050/13-а повернуто апелянту.

Як вбачається із відомостей судових актів, постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 року по справі №814/5050/13-а набрала законної сили 09.02.2018 року.

Також, апеляційний суд враховує, що контролюючий орган скористався правом повторного звернення із скаргою на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року по справі №814/5050/13-а та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2018 року у відкритті провадження за скаргою відмовлено.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 серпня 2018 року касаційну скаргу ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2018 у справі №814/5050/13-а повернуто заявнику.

Дослідивши наведені обставини, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, оскільки у період 2013 року протиправність рішення контролюючого органу про зменшення від’ємного значення по податку на прибуток у сумі 9 923 974 грн. була предметом судового оскарження, тобто відповідне рішення суб’єкта владних повноважень не було узгоджене в установленому порядку, колегія суддів вважає, що вчинення платником дій щодо подальшого декларування від’ємного значення у вказаній сумі у повній мірі відповідає засадам податкового обов’язку, передбаченого ст. 36 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Водночас, не можуть бути залишені поза увагою обставини, встановлені судовим рішенням в іншій справі, а саме щодо протиправності зменшення позивачу суми від’ємного значення у сумі 9 923 974 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 19.08.2013 року №000142201.

З огляду на викладене, оскільки на момент декларування сум від’ємного значення позивач діяв на виконання правил податкового законодавства, правомірність визначення цих сум підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили в іншій справі, а доводи відповідача про їх узгодженість на користь контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, у тому числі документально, колегія суддів у повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позбавлення позивача вказаних коштів відбулось не у відповідності до норм податкового законодавства, необґрунтовано, що є безумовною підставою для скасування рішення суб’єкта владних повноважень.

Також, перевіркою відображених у рядку 06.3 Декларації з податку на прибуток «Фінансові витрати відповідно до п.п. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України Розділу ІІІ» показників за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року в загальній сумі 16 236 177 грн. встановлено, що на формування цих показників мало вплив відображення нарахувань відсотків за користування кредитів банку та курсових різниць по кредитним договорам.

Так, у перевіряємому періоді між позивачем та КБ ТОВ «Місто Банк» укладено договір від 05.01.2006 року про надання кредиту на умовах кредитної лінії.

Відповідно до п. 2 ОСОБА_3 відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 760  000 доларів США строком з 05.01.2006 року по 04.01.2007 року із сплатою 15,0% річних, відповідно до якої надає кредитні кошти одним або кількома траншами в рамках відкритої кредитної лінії.

За обслуговування кредитної лінії Позичальник щомісячно сплачує комісійні у розмірі 0,0333% відсотки від суми ліміту кредитної лінії, останній робочий день поточного місяця, в національній валюті України по курсу Національного банку України на дату сплати на рахунок в КБ ТОВ «Місто Банк».

Мета кредитування Позичальника – поповнення обігових коштів для здійснення статутної діяльності.

Згідно із п. 3 ОСОБА_3 здійснює надання траншів Позичальнику згідно письмовим заявам, які подаються за один банківський день до видачі кредиту.

Відсотки по отриманим траншам нараховуються за методом «факт/факт».

Відсотки за кредитом нараховуються Банком на фактичну суму кредиту та за фактичний час користування кредитом, щомісячно в останній день місяця з першого по останній робочий день кожного місяця включно, а також у день дострокового повного погашення кредиту.

Нараховані відсотки сплачуються Позичальником щомісячно в останній робочий день кожного місяця, а також у день дострокового повного погашення кредиту.

Боргові зобов’язання за цим ОСОБА_3 виконуються (сплачуються) позичальником у послідовності: 1) простроченні відсотки за користування кредитом (якщо прострочення буде мати місце); 2) відсотки за користування кредитом; 3) пеня за несплату у визначений термін відсотків (якщо несплата буде мати місце); 4) пеня за неповернення у визначений термін суми основного боргу за кредитом (якщо неповернення буде мати місце); 5) штраф за нецільове використання кредиту (якщо нецільове використання буде мати місце); 6) прострочена основна сума боргу (якщо прострочення буде мати місце); 7) сума основного боргу за кредитом.

Пунктом 10 визначено, що строк дії цього ОСОБА_3 встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення Позичальником всієї суми заборгованості за цим ОСОБА_3, у тому числі за кредитом, нарахованими відсотками за користування наданим кредитом, штрафних санкцій тощо.

Додатковими угодами від 29.11.2012 року №17, від 31.07.2013 року №18 до ОСОБА_3 від 05.01.2006 року №05/Ю/USD сторонами внесено зміни в частині суми ліміту кредитування, строку користування кредитом, розміру відсотків і порядку повернення коштів.

Разом з цим, додатковою угодою від 22.07.2014року №19 до ОСОБА_3 від 05.01.2006 року №05/Ю/USD, якою сторони узгодили суму кредитного ліміту у розмірі 39 000 000 грн. строком до 29.07.2015 року, порядок погашення кредиту щомісячно, починаючи з вересня 2014 року у сумі еквівалентній менш ніж 300 000 грн., у тому числі нараховані відсотки щомісячно протягом п’яти робочих днів наступного місяця та капіталізацію процентів із їх включенням до суми основного боргу по ОСОБА_3.

Додатковою угодою від 22.07.2014року №19/1 до ОСОБА_3 від 05.01.2006 року №05/Ю/USD сторони узгодили кредитну лінію з 24.07.2014 року з лімітом кредитування у розмірі 91  500 000 грн. строком до 29.07.2015 року, а також сплату нарахованих відсотків в кінці строку дії договору.

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до п.  141.1 ст. 141 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

За правилами  п. 141.2 цієї ж статті Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється в сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

В силу вимог п.  141.3 ст.  141 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) проценти, які відповідають вимогам пункту 141.1 цієї статті, але не віднесені до складу витрат виробництва (обігу) згідно з положеннями пункту 141.2 цієї статті, протягом звітного періоду підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів із збереженням обмежень, передбачених пунктом 141.2 цієї статті.

Відповідно до п.п. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) до складу інших витрат включаються  фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Водночас, як вбачається із даних бухгалтерського обліку підприємства, що у тому числі встановлено під час перевірки, спірні суми за відсотками, сплачені у зв’язку із користуванням кредитними коштами, включені у складі витрат в період з січня 2013 року по липень 2014 року, тобто до узгодження сторонами договору визначення цим сум у якості основного зобов’язання.

Зазначені обставини свідчать про те, що декларування вказаних сум у складі витрат за підсумками звітних періодів позивачем здійснено у повній відповідності до приписів п.п. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Також, перевіркою встановлено, що на вплив показників у рядку 06.3 Декларації з податку на прибуток «Фінансові витрати відповідно до п.п. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України Розділу ІІІ» показників за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року мало відображення нарахувань курсових різниць за кредитним договором.

При цьому, під час перевірки контролюючим органом враховано, що у перевіряємому періоді позивачем укладено договори від 12.10.2011 року №CR11-293/400-4 з ПАТ «ОТП ОСОБА_3», від 16.08.2012 року №33/2012-К з ПАТ «Кліринговий Дім», від 05.01.2006 року №05/Ю/USD з АТ «Місто Банк».

Метою одержання кредитних коштів у ОСОБА_3 визначено – закупівлю пшениці за контрактами.

Разом з цим, контролюючий орган враховував те, що попередньою перевіркою, за результатами якої складено акт від 31.07.2013 року №263/14-04-22-01/00952114 встановлено нецільове використання кредитних коштів, у зв’язку із чим – неможливість віднесення курсових різниць, що виникли в період користування кредитними коштами, до до витрат, що понесені у зв’язку із провадженням господарської діяльності підприємства.

Колегія суддів враховує, що з урахуванням обмеження, установленого пунктом 141.2      статті 141 ПК, усі зазначені витрати підлягають врахуванню у податковому обліку платника у майбутніх звітних періодах.

Вказані правила не застосовуються при відображенні платником у податковому обліку витрат від перерахунку відсотків за користування кредитами, позиками в іноземній валюті у зв'язку зі зміною валютного курсу.

Адже відповідно до положень підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 ПК визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому, прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Бухгалтерський облік операцій в іноземній валюті регулюється Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів2, затвердженим      наказом Мінфіну України від 10.08.2000 № 193      (далі -      П(С)БО 21).

Відповідно до пункту 4 П (С)БО 21 курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах; валютний курс - це установлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни; монетарні статті - статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

В силу вимог пункту 7 П(С)БО 21  монетарні статті в іноземній валюті відображаються з використанням валютного курсу на кожну дату балансу. Визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату здійснення розрахунків та на дату балансу (п. 8  П(С)БО 21).

Отже, суми отриманого кредиту (позики) та відсотків в іноземній валюті за таким кредитом (позикою) є монетарними статтями балансу, які підлягають перерахунку з використанням валютного курсу на дату здійснення розрахунків (отримання кредиту/виникнення заборгованості щодо погашення відсотків), та на дату балансу без будь-яких обмежень. Підстави для поширення обмежень, передбачених пунктом 141.2 статті      141 ПК для врахування у податковому обліку процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями, на порядок відображення курсових різниць за такими процентами, відсутні.

Водночас, колегія суддів враховує те, що позивач скористався своїм правом на судове оскарження висновків акту перевірки від 31.07.2013 року №263/14-04-22-01/00952114 та прийнятим на їх підставі податкового повідомлення-рішення від 19.08.2013 року №000142201 в судовому порядку.

Так, постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 року по справі №814/5050/13-а визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 19.08.2013 року №000142201, прийняте на підставі акту перевірки від 31.07.2013 року №263/14-04-22-01/00952114.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2018 року апеляційну скаргу контролюючого органу на судове рішення по справі №814/5050/13-а повернуто апелянту.

Як вбачається із відомостей судових актів, постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 року по справі №814/5050/13-а набрала законної сили 09.02.2018 року.

Дослідивши наведені обставини, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до   п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, оскільки у спірний період протиправність рішення контролюючого органу про визначення зобов’язання була предметом судового оскарження, тобто відповідне рішення суб’єкта владних повноважень не було узгоджене в установленому порядку, колегія суддів вважає, що вчинення платником дій щодо декларування даних податкового обліку за рахунок цих сум у повній мірі відповідає засадам податкового обов’язку, передбаченого ст. 36 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Водночас, не можуть бути залишені поза увагою обставини, встановлені судовим рішенням в іншій справі, а саме щодо протиправності зменшення позивачу суми від’ємного значення у сумі 9 923  974 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 19.08.2013 року №000142201.

З огляду на викладене, оскільки на момент віднесення у складі витрат сум курсових різниць за кредитними договорами позивач діяв на виконання правил податкового законодавства, правомірність визначення цих сум підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили в іншій справі, колегія суддів у повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позбавлення позивача вказаних коштів відбулось не у відповідності до норм податкового законодавства, необґрунтовано, що є безумовною підставою для скасування рішення суб’єкта владних повноважень.

За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що визначення позивачу грошових зобов’язань згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відбулось необґрунтовано, не у відповідності до норм податкового законодавства, що є безумовною підставою для скасування рішень контролюючого органу.

З огляду на наведене, оскільки висновки суду відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення відповідно до вимог ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі                     м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 23.10.2018 року.

        Головуючий-суддя:                                                                О.В. Єщенко  

         Судді:                                                                                        О.О. Димерлій  

                                                                                                             ОСОБА_1