ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У  Х  В  А  Л  А

25 жовтня 2018 року м. Дніпросправа № 804/6362/17

Суддя Третього апеляційного адміністративного суду Шальєва В.А.,                відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року в адміністративній справі № 804/6362/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення рішення,

                                                      ВСТАНОВИВ:

Постановою  Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року у справі №804/6362/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення рішення задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2018 року апеляційну скаргу повернуто апелянту, у зв'язку з не усуненням недоліків встановлених ухвалою суду від 07.02.2018 року, а саме ненадання документу про сплату судового збору.

03.09.2018 року відповідач повторно подав апеляційну скаргу, при цьому надав платіжне доручення № 755 від 11.04.2018 року про сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 960,00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2018 року апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі п.1 ч.4 ст. 298 КАС України.

19.10.2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області втретє подано апеляційну скаргу на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 року по справі №804/6362/17, також надано платіжні доручення №755 від 11 квітня 2018 року про сплату судового збору  в розмірі 960,00 грн.

Відповідно до п. 13 Розділу VII Перехідних положень КАС України (у редакції чинній з 15.12.2017) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.

Відповідності до ч. 2 ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копію оскаржуваного судового рішення отримано апелянтом 23.11.2017 року, про що зазначає відповідач у своїй апеляційній скарзі, що також підтверджується розпискою про отримання рішення суду першої інстанції представником відповідача (а.с. 53). Таким чином, останнім днем строку апеляційного оскарження в даному випадку було з 04 грудня 2017 року, тоді як апеляційна скарга подана до суду лише 19 жовтня 2018 року, тобто поза межами строку встановленого ч. 2 ст. 186 КАС України.

Порушуючи питання поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду від 23.11.2017 року, відповідач зазначає, що вперше апеляційна скаргу була подана в межах процесуального строку встановленого КАС України, проте ухвалою суду апеляційної інстанції повернута у зв'язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги. Згідно щомісячного плану асигнувань за КЕКВ 2800 на 2018 рік кошти, які були виділені для сплати судового збору на 2018 рік, та сума яку слід сплатити під час подання апеляційної скарги  у вказаній справі була більше, ніж були виділені кошти для сплати судового збору. Отже на час подання апеляційної скарги вперше апелянт не мав змоги сплатити судовий збір у розмірі визначеному судом апеляційної інстанції.

Розглянувши наведені доводи клопотання, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.

Приписами ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Разом з тим, поважними причинами пропуску строку на подання апеляційної скарги можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

При цьому, обставини, на які посилається відповідач є суб'єктивними та пов'язані з неналежною організацією роботи суб'єкта владних повноважень.

У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини “Лелас проти Хорватії” Суд звертав увагу на те, що “держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу”.

У справі “Рисовський проти України” Європейський Суд з прав людини “... підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи  покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…”.

Тобто, виходячи з принципу “належного урядування”, державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов'язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду  у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв'язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).  

Таким чином, неспроможність позивача належним чином організувати фінансування витрат на оплату судового збору, обґрунтовано не визнана судом апеляційної інстанції поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження.

Також колегія суддів зазначає, що ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі “Креуз проти Польщі” “право на суд” не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 “Інші поточні платежі”, розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Так, у п. 40 та у п. 41 справи “Пономарьов проти України” Європейський Суд з прав людини зазначив, що “… якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання  щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків”.  

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу “належного урядування” та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Вказаний висновок здійснений з урахуванням правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 15.05.2018 року у справі № 804/2979/17.

Таким чином, зазначені апелянтом причини пропуску строку апеляційного оскарження є неповажними.

Відповідно до ч. 3 ст. 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

З огляду на вищевикладене, суд дає можливість у десятиденний строк з дня вручення копії даної ухвали надати заяву про поновлення строку апеляційного оскарження, в якій вказати інші поважні підстави для поновлення строку.

Керуючись статтями 296, 298, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            УХВАЛИВ:

Визнати неповажними підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, вказані Головним  управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області в клопотанні про поновлення пропущеного строку.

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року в адміністративній справі № 804/6362/17 залишити без руху.

Запропонувати апелянту протягом 10 днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути недоліки апеляційної скарги, а саме:

- заяву про поновлення строку апеляційного оскарження, в якій вказати інші поважні підстави для поновлення строку.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України та оскарженню не підлягає.

Суддя                                                                                В.А. Шальєва