Справа № 22-ц-3                                                        Головуючий у 1-й інстанції Стеценко В.А.

Категорія 42                                                                Суддя-доповідач Сибільова Л.О.

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м   У к р а ї н и

13 січня  2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області у складі:

          головуючого  - Маслова В.О.,

          суддів          - Лузан Л.В., Сибільової Л.О.,

          з участю секретаря судового засідання – Назарової О.М.

          та осіб, які беруть участь у справі – відповідача ОСОБА_2, представників позивача ВАТ «Сумбуд» Ємельяненка С.В., Індика М.О., Щербак С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_2 і ОСОБА_6

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 08 липня 2009 року

у справі за позовом  відкритого акціонерного товариства “Сумбуд”

до ОСОБА_2, ОСОБА_6, відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Лебединського МВ УМВС України у Сумській області

про виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення та зняття з реєстрації,

в с т а н о в и л а:

В січні 2009 року ВАТ «Сумбуд» звернулось до суду з зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що ОСОБА_2 в березні 1987 року був прийнятий на роботу на посаду виконроба до будівельно-монтажного управління «Лебединпромбуд», і за клопотанням адміністрації цього управління до адміністрації тресту «Сумхімбуд» у вересні 1987 року йому на сім’ю з трьох осіб – він, дружина та неповнолітній син -  було надано у тимчасове користування дві кімнати АДРЕСА_1.  Спірна кімната є службовим жилим приміщенням, що надавалось у тимчасове користування відповідачеві в зв’язку з трудовими відносинами, пов’язаними з власником гуртожитку. 14 червня 1994 року відповідач був звільнений з роботи на підставі  п.4 ст. 40 КЗпП України за порушення трудової дисципліни - за прогули без поважних причин.

На даний час відповідачі не перебувають у трудових відносинах ні з позивачем як власником гуртожитку, ні з його дочірнім будівельно –монтажним підприємством  (ДБМП) «Лебединпромбуд». З 2000 року вони фактично не проживають у гуртожитку та мають інше житло в с. Межиріч Лебединського району, що належить ОСОБА_6 на праві власності, проте зберігають свої речі у вказаній кімнаті, мають ключі від вхідних дверей гуртожитку та  кімнати, зареєстровані в кімнаті № 210 вказаного гуртожитку. Син відповідачів ОСОБА_7 виїхав за межі м. Лебедин, в гуртожитку не зареєстрований.  

ВАТ «Сумбуд» і ДБМП «Лебединпромбуд» є юридичними особами. Власником гуртожитку є ВАТ «Сумбуд» на підставі свідоцтва про право приватної власності  від 16 квітня 2004 року, виданого Лебединським міськвиконкомом. Наказом голови правління ВАТ «Сумбуд» від 1 березня 2006 року № 3 гуртожиток було передано на баланс позивача, а актом приймання-передачі основних засобів від 3 березня 2006 року ДБМП «Лебединпромбуд» передало, а ВАТ «Сумбуд» прийняло на баланс вказаний гуртожиток на 365 місць. До березня 2006 року гуртожиток перебував на балансі структурного підрозділу ВАТ “Сумбуд”, і позивачеві не було відомо, що в гуртожитку зареєстровані відповідачі.

Посилаючись на те, що саме з 3 березня 2006 року починається перебіг позовної  давності за його вимогами по даному спору, позивач просив виселити ОСОБА_2 та  ОСОБА_6 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та зобов’язати Лебединський МВ УМВС України в Сумській області зняти відповідачів з реєстрації за вказаною адресою.

Оскаржуваним рішенням суду  позов ВАТ “Сумбуд” задоволено.

Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_6 з кімнати АДРЕСА_1 і перебуває на балансі ВАТ “Сумбуд”.

Зобов’язано відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Лебединського МВ УМВС України у Сумській області зняти ОСОБА_2, ОСОБА_6 з реєстрації в кімнаті №210 вказаного  гуртожитку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просять рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Зазначають, зокрема,  що суд не врахував те, що вони є інвалідами ІІ  та І групи за загальним захворюванням, тобто інвалідами праці, які не можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого житла,  не враховані рішення судів у попередніх цивільних справах, винесених на їх користь, які не виконані ні ВАТ «Сумбуд», ні ДБМП «Лебединпромбуд». Є безпідставним висновок суду про те, що вони мають інше житло. Не враховано, на їх думку, і те, що судовим рішенням підтверджено статус  спірного приміщення, яке вони займають, як квартири, а не як кімнати в гуртожитку. Позивач не надав доказів поважності причин пропуску строку позовної давності для звернення з позовом про їх виселення.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта, який підтримав скаргу з викладених в ній мотивів,  заперечення проти скарги представників позивача, які вважають рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню, а рішення суду – скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Ч. ч. 2, 3 ст. 132 ЖК України передбачають, що інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв’язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статі 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого  жилого приміщення.

    Відповідно до ст. 125 ЖК України, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, тобто у випадку припинення трудових відносин з підприємством, не може бути виселено з службових жилих приміщень, зокрема, інвалідів праці 1 і П груп.

Як встановлено судом першої інстанції та  вбачається з матеріалів справи, рішенням Лебединського райвиконкому від 27 березня 1985 року № 97 затверджено акт державної комісії про прийняття  в експлуатацію гуртожитку на 265 місць по АДРЕСА_1, побудованого трестом «Сумхімбуд», яке було поставлене на баланс БМУ «Лебединпромбуд» (а.с. 26).

20 квітня 1987 року ОСОБА_2 був прийнятий на роботу виконробом в БМУ «Лебединпромбуд», яке було структурним підрозділом тресту «Сумхімбуд» (а.с.27-29).

В квітні 1987 року начальник і голова профкому  БМУ «Лебединпромбуд» звернулись до тресту «Сумхімбуд» з проханням виділити ОСОБА_2  дві кімнати в гуртожитку (а.с.7).

16 вересня 1987 року  трестом «Сумхімбуд» комбінату «Сумпромбуд» було видано ордер на жилу площу в гуртожитку -  на заселення сім’єю ОСОБА_2 з трьох осіб (він, дружина та син) кімнати № 210 площею 24 кв. м (а.с. 44).

 ОСОБА_2 зареєструвався в кімнаті № 210 гуртожитку 29 вересня 1987 року, а його  дружина ОСОБА_6  - 15 грудня 1987 року, де вони зареєстровані до цього часу. Загальна площа приміщень, які займають відповідачі, 39,94 кв. м, а жила – 26,8 кв. м. В гуртожитку ніхто не проживає і не зареєстрований, крім них. Відповідачі не проживають в гуртожитку з 2000 року (а.с. 31 -33).

23 жовтня 1990 року був виданий наказ № 152 начальника територіального будівельного об’єднання «Сумбуд» про створення з 1 січня 1991 року виробничого проектно-будівельного об’єднання «Сумбуд» шляхом ліквідації територіального будівельного об’єднання «Сумбуд», трестів «Сумхімбуд» та «Сумхіммашбуд», до якого ввійшло і БМУ «Лебединпромбуд» як юридична особа, якою воно стало з 1987 року, до того маючи статус госпрозрахункової дільниці тресту «Сумхімбуд» (а.с.317-318).

Рішенням Сумського міськвиконкому від 17 лютого 1994 року № 86 зареєстровано перетворення виробничого проектно-будівельного об’єднання «Сумбуд» у ВАТ «Сумбуд», до якого ввійшло і БМУ «Лебединпромбуд». Це перетворення підтверджене наказом № 1 від 13 березня 1994 року голови правління ВАТ «Сумбуд» (а.с. 319).  

Наказом начальника БМУ «Лебединпромбуд» №29-к від 14 червня 1994 року ОСОБА_2 був звільнений з посади майстра БМУ “Лебединпромбуд” за прогули без поважних причин згідно п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с. 6, 188-190).

22 вересня 1995 року проведена державна реєстрація ВАТ «Сумбуд» як юридичної особи (а.с. 11).

Згідно акту прийому – передачі № 63 від 3 жовтня 1995 року регіональне відділення Фонду державного майна України в Сумській області передало ВАТ «Сумбуд» у колективну власність  об’єкти соціально-культурного призначення, в тому числі гуртожиток для проживання холостяків на 365 місць по АДРЕСА_1 (а.с.24-25).

3 березня 1999 року проведена державна реєстрація дочірнього підприємства  ВАТ «Сумбуд» - будівельно-монтажного підприємства «Лебединпромбуд», яке є  правонаступником БМУ «Лебединпромбуд» як структурного підрозділу ВАТ «Сумбуд» (а.с.12).

Рішенням Лебединського міськвиконкому від 16 лютого 2000 року № 45 надано дозвіл ДБМП «Лебединпромбуд» ВАТ «Сумбуд» на реконструкцію гуртожитку по вул. Леніна, 34: 1 поверх – під приміщення магазину, аптеки, готелю, П-1У поверхи – під ізольовані житлові квартири, за умови, зокрема, вирішення адміністрацією ДБМП «Лебединпромбуд» до початку робіт по реконструкції гуртожитку під звичайне житло питання розселення тих мешканців гуртожитку, які не будуть отримувати житло після реконструкції (а.с.191).

28 грудня 2000 року видано наказ № 57 голови правління ВАТ «Сумбуд» про реконструкцію гуртожитку (а.с. 157).

Постановою головного державного санітарного лікаря Лебединського району від 12 грудня 2001 року № 75 зупинена експлуатація гуртожитку в зв’язку з відсутністю санітарних умов для проживання (а.с.192).

Рішенням господарського суду Сумської області від 17 грудня 2001 року  було відмовлено в задоволенні позову регіонального відділення Фонду державного майна України у Сумській області до ВАТ «Сумбуд» про витребування з незаконного володіння об’єктів соціально-культурного призначення, в тому числі і приміщення спірного гуртожитку, з посиланням на те, що 30 серпня – 2 жовтня 2001 року ВАТ «Сумбуд» були видані свідоцтва про право власності на спірні об’єкти, і передача цих об’єктів саме юридичній особі в колективну власність, а не товариству покупців, не суперечить закону (а.с.30).

В зв’язку з наданням дозволу на реконструкцію гуртожитку ОСОБА_2 були запропоновані варіанти для переселення в інші приміщення, від чого він відмовився (а.с. 34, 220 -222).

29 березня 2004 року Лебединський міськвиконком виніс рішення № 77 про видачу  ВАТ «Сумбуд» свідоцтва про право власності на гуртожиток по АДРЕСА_1 загальною площею 2556,1 кв.м. 16 квітня 2004 року ВАТ «Сумбуд» отримало свідоцтво та зареєструвало право власності на нежитлову будівлю гуртожитку площею 2556,1 кв.м (а.с.13, 93).

01 березня 2006 року наказом № 3 голови правління ВАТ «Сумбуд» з посиланням на необхідність проведення  реконструкції та упорядкування обліку гуртожитку зазначений гуртожиток по АДРЕСА_1, який знаходився на  балансі ДБМП «Лебединпромбуд», на період реконструкції повернуто на баланс ВАТ “Сумбуд”  та 3 березня 2006 року складено акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів - гуртожитку на 365 місць (а.с. 9-10).

4 червня 2008 року зареєстровано новий статут ВАТ «Сумбуд», згідно якого частка державного майна в його статутному фонді відсутня (а.с.78-85).

Згідно довідок Межиріцької сільської ради і КП «БТІ» Лебединського міськвиконкому,  в АДРЕСА_2 знаходиться будинок, який належить ОСОБА_6 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину (а.с.8, 240, 261, 262).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 26 січня 1993 року є інвалідом Ш групи за загальним захворюванням, після звільнення з роботи за прогули йому з 27 лютого 1996 року встановлена П група інвалідності за загальним захворюванням, з 10 грудня 2009 року встановлена перша група інвалідності за загальним захворюванням до 1 січня 2011 року.  

 ОСОБА_6 з 2 листопада 1999 року є інвалідом 1 групи по зору, з 2008 року їй встановлена 1 група інвалідності за загальним захворюванням безстроково, з 29 січня 2009 року вона є інвалідом першої групи по зору за загальним захворюванням безстроково (а.с. 22, 23, 106, 223, 224 299).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що житлове приміщення в гуртожитку надавалось ОСОБА_2 як працівнику БМУ «Лебединпромбуд», але в подальшому він був звільнений з роботи за порушення трудової дисципліни, а тому може бути виселений з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення.

Вирішуючи питання, чи підпадають відповідачі під поняття інвалід праці 1 та П груп, які не можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення, суд першої інстанції послався на норми діючого законодавства України, зміст яких дає підстави відносити до цієї категорії осіб тих інвалідів, інвалідність яких пов’язана з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням (а.с. 111-122, 131, 183, 242-244, 278-283).

Цей висновок суду узгоджується з вказаними нормами ЖК України та нормами Законів України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»,  Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 221 від 4 квітня 1994 року, Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я  України № 183 від 7 квітня 2004 року.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду про те,  що відповідачі могли бути виселені з гуртожитку без надання їм іншого жилого приміщення  на підставі ст. ст. 125, 132 ЖК України.

Доводи відповідачів про те, що займане ними приміщення не є гуртожитком, спростовуються доказами в справі. Про це, зокрема, свідчить та обставина, що вони вселялись до спірного приміщення на підставі ордера на вселення на жилу площу до гуртожитку,  після отримання вказаного спірного житла вони   залишаються на квартирному обліку в міськвиконкомі як такі, що потребують поліпшення житлових умов.

Є безпідставним їх посилання на неможливість їх виселення з врахуванням норм Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», оскільки норми цього Закону не поширюються на гуртожитки, які знаходяться у приватній власності.

В той же час колегія суддів не може погодитись з висновком суду про те, що позивач пропустив  строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав з поважних причин, оскільки він суперечить нормам матеріального та процесуального права та обставинам справи.

Суд прийшов до такого висновку, пославшись на те, що  позивач як власник гуртожитку, яким він став з 16 квітня 2004 року, до прийняття гуртожитку на баланс 1 березня 2006 року не мав можливості повною мірою реалізувати свої права власника, і ця обставина є поважною причиною пропуску позивачем  строку позовної давності.

Відповідно до ст. ст. 71, 75, 76, 80 ЦК України 1963 року, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки; позовна давність застосовується судом  незалежно від заяви сторін; перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов; право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права; закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові; якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Аналогічні положення містить нині діючий ЦК України, згідно ст. ст. 256, 257, 261, 267 якого  позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки;  перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При розгляді справи  відповідачі  просили  застосувати позовну давність.

Оскільки підставою для виселення відповідачів  з гуртожитку є припинення трудових відносин з ОСОБА_2 в зв’язку з його звільненням за порушення  трудової дисципліни, перебіг строку позовної давності починається з часу його звільнення, тобто з 14 червня 1994 року.  

ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з юридичною особою БМУ «Лебединпромбуд», яке, хоча і не було власником, але на балансі і у віданні якого знаходився  гуртожиток, і яке не реалізувало право на виселення відповідачів з гуртожитку з вказаних в ст. ст. 125, 132 ЖК України підстав, без поважних причин пропустивши строк позовної давності. З наведених вище доказів вбачається, що ВАТ «Сумбуд» гуртожиток був переданий у власність регіональним фондом Державного майна України в 1995 році.  Отримання позивачем свідоцтва про право власності на гуртожиток в 2004 році та передача на баланс ВАТ «Сумбуд» гуртожитку в 2006 році не є підставою вважати поважною причину пропуску строку позовної давності цим позивачем.

Отже, відповідачі в зв’язку з пропуском строку позовної давності не можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення.

Доказом тому, що відсутні поважні причини пропуску строку звернення до суду з вимогою про виселення відповідачів свідчить і наявність декількох судових справ за спорами, пов’язаними з проживанням  відповідачів в гуртожитку.

Зокрема, рішенням Лебединського районного суду від 1 липня 2003 року, задоволено позов ОСОБА_2 до БМУ «Лебединпромбуд» про відшкодування моральної шкоди  в зв’язку з  відключенням  електроенергії в гуртожитку.

Рішенням Лебединського районного суду від 28 липня 2004 частково задоволено позов ОСОБА_2 до Лебединського міськвиконкому  про відшкодування моральної шкоди в зв’язку з  ненаданням відповіді на його звернення з приводу направлення комісії для обстеження квартири, яку йому запропонували для переселення з гуртожитку, і вирішення питання щодо можливості вселення до неї.  

Рішенням Лебединського райсуду від 31 січня 2005 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ДБМП «Лебединпромбуд» ВАТ «Сумбуд» про виконання розпорядження Лебединської міськради від 16 лютого 2000 року № 45, яким надано дозвіл на реконструкцію гуртожитку, та надання йому рівноцінної за площею двокімнатної квартири (а.с.196 -200).

Рішенням Лебединського районного суду від 30 січня 2008 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_6 до ДМБП «Лебединпромбуд» та ВАТ «Сумбуд» про відшкодування  матеріальної та моральної шкоди, зобов’язання відновити тепло- та водопостачання до двох кімнат №210, санвузла та кухні в гуртожитку, зі встановленням електроплити (ас.48-50).

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 29 квітня 2008 року рішення Лебединського районного суду Сумської області від 30 січня 2008 року в даній справі скасовано, позов ОСОБА_2 та ОСОБА_6 задоволено частково, зобов’язано ДМБП «Лебединпромбуд» та ВАТ «Сумбуд» відновити тепло- та водопостачання до кімнати АДРЕСА_1, в позові. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено (а. с.51-52).

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 17 червня 2008 року роз’яснене рішення апеляційного суду від 29 квітня 2008 року, вказано,  що даним рішенням зобов’язано відновити тепло- та водопостачання до квартири АДРЕСА_1 (а.с. 35).

Ухвалою Верховного Суду України від 21 січня 2009 року рішення апеляційного суду від 29 квітня 2008 року в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди скасовано і справа в цій частині надіслана  на новий апеляційний розгляд (а. с. 287-290).

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 4 березня 2009 року скасоване рішення суду першої інстанції  від 30 січня 2008 року в частині спору про відшкодування моральної шкоди, частково задоволено позов та стягнуто на користь кожного з позивачів  по 1000 гр. на відшкодування моральної шкоди, яке виконане 12 червня 2009 року (а.с.206, 291-292).

В іншій частині рішення апеляційного суду Сумської області від 29 квітня 2008 року знаходиться в стадії виконання (а.с. 128, 201- 203, 227, 228).

 Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 13 жовтня 2009 року відмовлено в задоволенні заяви Лебединського відділу ДВС про роз’яснення  рішення апеляційного суду від 29 квітня 2008 року (а.с.207, 294-295).

Рішенням Лебединського районного суду від 19 січня 2009 року відмовлено в задоволенні позову ВАТ «Сумбуд» до ОСОБА_2, ОСОБА_6, Лебединського МРВ УМВС України в Сумській області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття їх з реєстрації (а.с. 76-77, 284-286).

Заочним рішенням Лебединського районного суду від 7 серпня 2009 року задоволено позов ОСОБА_2, ОСОБА_6 до ВАТ «Сумбуд» про відшкодування моральної шкоди, завданої ненаданням відповіді на їх звернення з приводу невиконання рішення апеляційного суду Сумської області від 29 квітня 2008 року про відновлення тепло- та водопостачання до жилого приміщення та стягнено на користь кожного по 1000 гр. на  відшкодування моральної шкоди (а.с. 293)..

З викладеного вбачається, що як БМУ «Лебединпромбуд» як самостійна юридична особа з 1987 року, яке в 1999 році зареєстроване як дочірнє підприємство ВАТ «Сумбуд» і з яким ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах,  так і ВАТ «Сумбуд» як власник гуртожитку не надали суду доказів про те, чому, починаючи з часу звільнення ОСОБА_2 в 1994 році за порушення трудової дисципліни, за наявності багаточисельних спорів, пов’язаних  з спірним приміщенням, не мали змоги реалізувати своє право на звернення до суду з позовом про виселення відповідачів з гуртожитку.

Згідно п.п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на зазначене, рішення суду слід скасувати  та ухвалити нове рішення – про відмову в задоволенні позову в зв’язку з пропуском строку позовної давності.

На підставі ст. 88 ЦПК України з позивача підлягають стягненню на користь ОСОБА_2 7, 5 гр. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в апеляційному суді (а.с. 154).

На підставі ст. ст. 125, 132 ЖК України, ст. ст.  71, 75, 76, 80 ЦК України 1963 року,  ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а  :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 08 липня 2009 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову відкритого акціонерного товариства «Сумбуд» до ОСОБА_2, ОСОБА_6, відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Лебединського міськвідділу УМВС України у Сумській області про виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення та зняття з реєстрації відмовити за пропуском строку позовної давності.

Стягнути з ВАТ «Сумбуд» на користь ОСОБА_2 7,5 гр. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий  підпис

Судді             підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Сумської області                                                 Л.О.Сибільова