Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 січня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого судді - Василевича В.С.,
суддів Григоренка М.П., Ковальчук Н.М.,
при секретареві Чалій Н.О., за участю представника позивача – ОСОБА_1, відповідача та представника відповідача – адвоката ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 28 січня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА :
Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 28 січня 2009 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено у зв’язку із закінченням строку позовної давності.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 вказує, що дане рішення підлягає скасуванню, так як воно винесене із неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки суд першої інстанції не повинен був застосовувати норми ЦК України в редакції 1963року.
З огляду на те, що розслідування кримінальної справи про дорожньо-транспортну подію, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 року, завершилось лише 2 серпня 2007 року, тому саме із цієї дати підлягає обрахуванню строк позовної давності.
Крім того, до даних спірних правовідносин, відповідно до статті 268 ЦК України, позовна давність не застосовується.
У зв’язку із викладеним, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити повністю.
В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_4 зазначає, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову у зв’язку із пропуском строку позовної давності, оскільки позивач пропустив цей строк без поважних причин, а тому просить апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Справа № 22-35 /2009 р головуючий у 1 інстанції – Красько В.Й.
Категорія : 30.32 доповідач – Григоренко М.П.
В ході апеляційного розгляду справи представник апелянта підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити.
Відповідач та його представник апеляційну скаргу не визнали, у зв’язку із чим просили її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що останній пропустив строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав без поважних причин.
Проте, колегія суддів не погоджується із оскаржуваним рішенням і вважає, що воно підлягає скасуванню у зв’язку із неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, з ухваленням у справі нового рішення.
Відповідно до вимог статті 213 ЦПК України, рішення суду має бути законним та обгрунтованим.
Суд першої інстанції не виконав дану вимогу оскільки, всупереч вимог статті 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення не вирішив питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Також не можна погодитись із висновком Дубровицького районного суду і про те, що позивачем було пропущено строк позовної давності без поважних причини, оскільки з матеріалів справи видно, що після дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 року і в результаті якої загинула ОСОБА_5 та було пошкоджено майно позивача, розслідування кримінальної справи з даного приводу тривало до 02 серпня 2007 року.
З огляду на те, що загибель ОСОБА_5 та пошкодження майна позивача відбулось в результаті взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки, тому, на розсуд колегії суддів, до завершення розслідування кримінальної справи, в ході якої встановлювалась вина кожного із учасників дорожньо-транспортної пригоди, а також інші обставини справи, позивач був позбавлений можливості своєчасно звернутись із позовом про відшкодування шкоди, із незалежних від нього причин.
В своїй позовній заяві ОСОБА_3 вказує, що відповідач ОСОБА_4 має відшкодувати йому завдану шкоду, оскільки вона є володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким йому була завдана ця шкода, а також тому, що остання порушила правила дорожнього руху, передбачені пунктами 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого відбулось зіткнення автомобіля відповідача із гужовою повозкою, в якій знаходився він та його дружина, яка управляла цією повозкою і яка в результаті отримання тілесних ушкоджень від цього зіткнення через деякий час померла.
Відповідно до постанови начальника слідчого відділу Дубровицького РВ УМВС в Рівненській області від 02 серпня 2007 року кримінальну справу № 9-84-2000 по факту дорожньо-транспортної пригоді, що спричинила смерть ОСОБА_5 , закрито на підставі статті 6 пункт 2 КПК України.
Дані про те, що вказана постанова про закриття кримінальної справи на даний час скасована, відсутні.
З матеріалів кримінальної справи вбачається, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 року за участю автомобіля «NISAN-VANETTE” номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4 та гужової повозки, в якій знаходились ОСОБА_3 та ОСОБА_5, остання від отриманих тілесних ушкоджень 19 серпня того ж року померла, при цьому на місці події відразу загинув кінь, а повозка та автомобіль отримали механічні пошкодження.
По даній кримінальній справі тричі було проведено судово авто-технічні експертизи (а.с. 110, 146, 244), згідно висновків кожної із них, дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 року за участю автомобіля «NISAN-VANETTE” номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4 та гужової повозки, в якій знаходились ОСОБА_3 та ОСОБА_5, сталась внаслідок недотримання правил дорожнього руху як з боку водія автомобіля так і з боку водія гужової повозки.
В діях водія автомобіля мало місце недотримання вимог пунктів 12.2,12.3, 19.3 Правил дорожнього руху України, який обрав швидкість, яка не дозволила йому своєчасно загальмувати та зупинитись з моменту виникнення небезпеки по напрямку свого руху, а в діях водія гужової повозки пунктів 7.2., 7.3.,7.7. тих же Правил, які забороняють використання гужової повозки у темну пору доби та умовах недостатньої видимості без світлоповертачів чи ліхтарів.
Згідно протоколу огляду місця події від ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с. 4 кримінальної справи) зіткнення автомобіля «NISAN-VANETTE” номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4 та гужової повозки, в якій знаходились ОСОБА_3 та ОСОБА_5, відбулось на відстані від 2.13 метра від правого краю проїзної частини дороги в напрямку села Берестя Дубровицького району Рівненської області і при цьому не було виявлено світлоповертачів, або їх елементів, як ні на гужовій повозці так і взагалі на місці події.
Будь-яких доказів на підтвердження факту наявності на гужовій повозці світлоповертачів в момент ДТП позивачем не надано.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що спірні правовідносини по даній цивільній справі мають вирішуватись за правилами ЦК України, який набрав чинності із 1 січня 2004 року, не заслуговують на увагу, оскільки згідно пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень до цього Кодексу, цей Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Відповідно до роз’яснень, які містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну при зіткненні джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожного із їх володільців перед іншим з них, вирішується за правилами ст.440 ЦК : шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого - відшкодовується винним; при наявності лише вини володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується; при наявності вини обох володільців - розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; при відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди – жоден з них не має права на відшкодування.
Статтею 440 ЦК України ( в редакції 1963 року) передбачено, що шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР.
Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.
Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом.
З наявної у матеріалах справи ксерокопії розписки від 04 вересня 2000 року (а.с. 144 кримінальної справи), оригінал якої представник позивача пред’явив в ході апеляційного розгляду справи, вбачається, що ОСОБА_4 повернула ОСОБА_3 коня, рівноцінно загиблому в результаті ДТП, шину лівого колеса повозки, надала продукти харчування для поминального обіду, на загальну суму 520 грн. 26 коп., а також оплатила пальне, в сумі 20 грн.
В ході апеляційного розгляду представник позивача ніяким чином не заперечила факт складання її батьком даної розписки, а тому колегія суддів приймає її до уваги як належний доказ.
Оцінюючи встановлені фактичні обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 року за участю автомобіля «NISAN-VANETTE” номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4 та гужової повозки, в якій знаходились ОСОБА_3 та ОСОБА_5, колегія суддів приходить до висновку, що причина виникнення даної пригоди в більшій мірі сталась саме з вини водія гужової повозки, який керував цією повозкою у темну пору доби без світлоповертача чи ліхтаря і всупереч вимог пункту 11.14 Правил дорожнього руху України, рухався по самій середині правої проїзної частини дороги в напрямку села Берестя Дубровицького району Рівненської області, а не як найближче до правого краю проїзної частини дороги, що позбавило водія автомобіля «NISAN-VANETTE”, своєчасно виявити перешкоду по своєму напрямку руху та вжити своєчасні заходи для запобігання зіткнення.
В той же час, колегія суддів вважає, що і в діях водія автомобіля «NISAN-VANETTE” також мало місце порушення правил дорожнього руху, передбачених 12.2,12.3, 19.3 Правил дорожнього руху України, але вина останнього є набагато меншою, ніж водія гужової повозки, оскільки, згідно пунктів п.1.4, 1.5. тих же Правил, кожний учасник дорожнього руху вправі розраховувати на те, що і інші учасники виконують ці Правила та запобігають створенню небезпеки для руху, що в даному випадку з боку водія гужової повозки ОСОБА_5 виконано не було.
В ході апеляційного розгляду справи представник позивача ОСОБА_3 стала стверджувати вже про те, що в момент виникнення ДТП ІНФОРМАЦІЯ_1 року, гужовою повозкою керувала не її мати –ОСОБА_5, а її батько – позивач ОСОБА_3, але колегія суддів не приймає до уваги цих тверджень, оскільки їх автором є представник позивача, а не сам позивач і будь-яких доказів на їх підтвердження надано не було, тим більше, що останній в ході розслідування кримінальної справи з даного приводу також давав суперечливі докази, в зв’язку і з чим рішення по даній справі має бути прийнято в межах і з підстав заявленого позову.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що відповідач ОСОБА_4, відповідно до ступеня своєї вини у виникненні дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 року, вже повністю відшкодувала завдану матеріальну та моральну шкоду позивачу, як співволодільцю джерела підвищеної небезпеки – гужової повозки, так і як чоловіку померлої ОСОБА_5, яка одночасно являлась також співволодільцем та водієм цього ж джерела підвищеної небезпеки і з вини якої в більшій мірі сталась вищевказана дорожньо-транспортна пригода, ніж з вини відповідача, а тому в задоволенні позову ОСОБА_3 має бути відмовлено, за безпідставністю.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 28 січня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити рішення апеляційного суду до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили, з подачею касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді :