ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

31.10.2018 року м. Дніпро Справа № 912/4687/16

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач)

перевіривши матеріали апеляційної скарги Дочірнього сільськогосподарського підприємства "Лікарівка-2"

на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 04.01.2017 року

у справі № 912/4687/16 (суддя - Бестаченко О.Л.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроток ЛТД"

до Фермерського господарства "Наталка"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 04.01.2017 року порушено провадження у справі про банкрутство Фермерського господарства "Наталка". Визнано вимоги кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроток ЛТД" до Фермерського господарства "Наталка" в сумі 868 199,05 грн. боргу. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника - Фермерського господарства "Наталка". Введено процедуру розпорядження майном боржника на строк 115 календарних днів. Призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Гуріна Р.А., якому встановлено оплату послуг (грошову винагороду) за виконання повноважень розпорядника майна в розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання ним повноважень шляхом її авансування заявником - кредитором. Відмовлено в задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроток ЛТД" від 04.01.2017 року по призначення розпорядника майна боржника. Залишено без розгляду заяви арбітражних керуючих Сиволобова М.М., Потупало Н.І., Пашковського А.А. Вжито заходів щодо забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони боржнику та власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника приймати рішення щодо ліквідації, реорганізації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети застави. Зобов'язано розпорядника майна арбітражного керуючого Гуріна Р.А. вчинити певні дії.

Не погодившись із вказаною ухвалою, Дочірнє сільськогосподарське підприємство "Лікарівка-2" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, провадження у даній справі закрити.

Перевіривши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не відповідає вимогам Глави 1 Розділу ІV Господарського процесуального кодексу України, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 258 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Законом України "Про судовий збір" визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Згідно із підпунктом 4 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання апеляційної скарги у справі про банкрутство становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

За змістом статті 3 Закону України "Про судовий збір" об'єктами справляння судового збору є, зокрема, позовна заява та інша заява, передбачена процесуальним законодавством; апеляційна та касаційна скарги на судові рішення, заява про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заява про скасування рішення третейського суду, заява про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заява про перегляд судових рішень Верховним Судом.

Розмір судового збору за подання апеляційної скарги має визначатися за розміром ставок, встановлених статтею 4 Закону України "Про судовий збір" на момент подання відповідного позову, іншої заяви чи скарги. Об'єктом, з якого розраховується ставка судового збору за подання апеляційної скарги, є саме заява, а базою для такого розрахунку - ставка судового збору, що підлягала сплаті під час подання відповідної заяви.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, скаржник оскаржує ухвалу місцевого господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство.

Так, у разі оскарження в апеляційному порядку ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, постановленої за наслідками розгляду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, судовий збір має сплачуватись виходячи із розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні відповідної заяви.

Відповідно до підпункту 9 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство ставка судового збору становить 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З урахуванням зазначених приписів Закону України "Про судовий збір", розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2016 року (1 378,00 грн.), при зверненні до суду з апеляційною скаргою на ухвалу місцевого господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство, судовий збір підлягає сплаті в розмірі 20 670,00 грн. (13 780,00 грн. (1 378,00 грн. х 10) х 150 %).

Скаржником при поданні апеляційної скарги не надано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. Разом з тим, в апеляційній скарзі скаржник просить враховуючи його майновий стан відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" відстрочити сплату судового збору на строк до 01.12.2018 року. Вказане клопотання мотивовано тим, що основним видом діяльності скаржника є виробництво зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. На даний час збір врожаю пізніх зернових культур триває, а сільськогосподарський рік є незакінченим. Скаржник отримує прибуток лише по закінченню сільськогосподарського року та реалізації врожаю.

Відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Підстави для вчинення господарським судом дій щодо відстрочення та розстрочення судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати викладені в статті 8 Закону України "Про судовий збір".

За приписами частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Норми вказаної статті не містять посилання на інші підстави, за наявності яких суд може задовольнити клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

Скаржником не надано доказів, які підтверджують неможливість сплати судового збору за подання апеляційної скарги на оскаржувану ухвалу у даній справі, скрутний майновий стан, відсутність коштів та ін. До того ж у разі заявлення вимог про відстрочку або розстрочку сплати судового збору скаржник має підтвердити, що судовий збір буде сплачений до ухвалення відповідного судового рішення.

В свою чергу, особа, яка заявляє відповідне клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору повинна навести доводи того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі, а також надати докази, які б свідчили про вжиття ним всіх необхідних заходів для своєчасної сплати судового збору та підтверджували можливість сплати судового збору до прийняття рішення у справі.

Скаржником не здійснено всіх необхідних заходів для своєчасної сплати судового збору. Обставини, наведені скаржником, як підстава для відстрочення (розстрочення) йому сплати судового збору є необґрунтованими, не підтверджені документально та не є, з урахуванням положень Закону України "Про судовий збір", підставою для відстрочення (розстрочення) сплати судового збору в даному випадку. За таких обставин, апеляційний господарський суд відмовляє у задоволенні клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору.

Одночасно скаржником подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

15 грудня 2017 року набрав чинності новий Господарський процесуальний кодекс України. Відповідно до пунктів 11, 13 Розділу 11 Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частинами 1,2 статті 93 ГПК Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній до 15.12.2017 року) передбачено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом.

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

Тобто, законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити - з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він поновленню.

Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Колегія суддів зазначає, що суд може поновити строк на апеляційне оскарження лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не враховувати який вважалось би несправедливим та таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення строку на апеляційне оскарження суд має встановити наявність відповідних обставин, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, що може використовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, ухвала суду першої інстанції прийнята та направлена сторонам 04.01.2017 року.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на оскарження в апеляційному порядку ухвали місцевого суду, скаржник зазначає, що зважаючи на строки виконання зобов'язань, які визначені в договорі № 26-09/16 від 26.09.2016 року та те, що скаржника не було залучено до участі у справі, підприємство дізналось про порушення провадження у даній справі лише з листа боржника № 27-09/18 від 27.09.2018 року. Копії оскаржуваної ухвали скаржник не отримував.

Вказані обставини пропуску строку на апеляційне оскарження, на які посилається скаржник, не можуть бути прийняті до уваги судом апеляційної інстанції як поважні, з огляду на таке.

Необізнаність скаржника про винесення місцевим господарським судом оскаржуваного судового рішення не є безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Плевін проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року, суд постановив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

У справі "Мушта проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 року, суд постановив, що норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (inter alia), який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі, таке рішення не може бути піддано сумніву (рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], №28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (пункти 22 - 23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року) .

У пункті 41 рішення від 03.04.2008 року "Пономарьов проти України" Суд вказав, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків для оскарження, виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.

Отже, встановлений статтею 93 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) строк подання апеляційної скарги і є тим обмеженням доступу до суду, що забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності. У разі відсутності поважних причин та правових підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження такі обмеження правомірно застосовуються судом.

Зважаючи на приписи статті 74 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року), поважність обставин, які стали причиною пропуску встановленого законом процесуального строку повинна доводити та сторона, яка на такі обставини посилається.

Однак, суду не надано докази, викладені в обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до частини 3 статті 260 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року), апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року), в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи те, що наведені заявником апеляційної скарги підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.

При цьому, суд звертає увагу скаржника на те, що у відповідності до приписів пункту 4 статті 260 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року), якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

Керуючись статтями 174, 234, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити Дочірньому сільськогосподарському підприємству "Лікарівка-2" у задоволенні клопотань про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги та поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційне оскарження.

Апеляційну скаргу залишити без руху.

Дочірньому сільськогосподарському підприємству "Лікарівка-2" протягом 10 днів з дня вручення копії даної ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, вказавши інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження та надати суду докази сплати судового збору в розмірі 20 670,00 грн.

Суддя-доповідач І.О. Вечірко