АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1333/18Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 5 Романенко В. А.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2018 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

Новікова О.М.,

Василенко Л.І., Бондаренка С.І.,

за участю секретаря Матюхи В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси області від 30 травня 2018 року (повний текст рішення складено 01 червня 218 року) у складі судді Романенко В.А. у справі

за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у володінні та користуванні нерухомим майном,

за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про вселення та усунення перешкод користування житлом,

за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_6, про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на 1/2 частку квартири, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2017 року ОСОБА_5 звернулась до ОСОБА_7 з позовом про усунення перешкод у володінні та користуванні нерухомим майном, посилаючись на те, що остання не допускає позивачку до користування квартирою, якою сторони володіють по 1/ 2 частині.

Позов обґрунтований тим, що 17.06.2006 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8, під час спільного проживання, придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 по 1/ 2 частці кожен.

Після смерті ОСОБА_8 19 квітня 2013 року його спадкоємці: дочка ОСОБА_9 та син ОСОБА_6, успадкували належну спадкодавцеві частку у праві спільної власності на квартиру.

Свою частку ОСОБА_9 відчужила братові ОСОБА_6, який став власником 1/ 2 спірної квартири.

Згодом ОСОБА_6 подарував належну йому частку у квартирі свої матері - позивачці ОСОБА_5, колишній дружині померлого ОСОБА_8

Посилаючись на те, що ОСОБА_7 відмовляється надавати доступ до об'єкта спільної часткової власності, порушує права ОСОБА_5 з приводу здійснення права власності щодо своєї частки у спільному майні, позивачка за первісним позовом ОСОБА_5 просила суд зобов'язати ОСОБА_7 усунути перешкоди ОСОБА_5 у реалізації її права як співвласника в частині володіння та користування квартирою АДРЕСА_1 та забезпечити їй вільний доступ до об'єкта житлової нерухомості.

ОСОБА_7 звернулась з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_6, про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на 1/2 частку квартири.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що між сторонами склалися неприязні стосунки, які виникли через спільне проживання ОСОБА_7 з колишнім чоловіком ОСОБА_5

Спільне проживання сторін не є можливим. Квартира є однокімнатною (житлова площа - 16,8 кв.м), а загальна площа квартири становить 33 кв.м. Частка в натурі не може бути виділена фізично.

Порядок користування між сторонами не встановлювався. Питання про виділ частки в натурі не ставилось.

Крім того, припинення права власності ОСОБА_5 не завдасть їй істотної шкоди, оскільки вона постійно проживає за адресою: АДРЕСА_4 а також є власником частини іншої квартири, яку їй подарував син у 2016 році.

Посилаючись на 358, 365 ЦК України, ОСОБА_7 просила у зустрічному позові припинити право власності ОСОБА_5 на 1/ 2 частину квартири АДРЕСА_1, та визнати за ОСОБА_7 право 1/ 2 частину спірної квартири.

ОСОБА_6 також звернувся з позовною заявою до ОСОБА_7 про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом, посилаючись на те, що його місце проживання зареєстроване за адресою АДРЕСА_1. Проте ОСОБА_7 не впускає його для проживання, а іншого житла ОСОБА_6 не має. Просив суд вселити його у вказану квартиру, а також зобов'язати ОСОБА_7 усунути перешкоди в реалізації прав користувача та забезпечити вільний доступ до житлового приміщення шляхом надання ключів до квартири.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси області від 30 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в частині володіння та користування нерухомим майно відмовлено.

Позов ОСОБА_7 до ОСОБА_5 задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_5 на частку, яка складає 1/2 частини у квартирі АДРЕСА_1, що перебуває у спільній частковій власності.

Визнано право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_7.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію за 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 в сумі 194 485 грн., яка внесена на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області відповідно до квитанції № 120068098 від 03 березня 2018 року.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 судовий збір в сумі 640 грн. та витрати на проведення судової експертизи в розмірі 4 952 грн., а всього 5 592 грн.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про вселення та усунення перешкод користування житловим приміщенням відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7 суд виходив з того, що частка ОСОБА_5 у спільній квартирі є незначною, квартира є неподільною річчю та не може використовуватись сторонами спільно, а припинення права власності на її частку не призведе до істотного порушення прав ОСОБА_5 Таким чином суд прийшов до висновку про припинення права власності ОСОБА_5 на частку квартири з присудженням грошової компенсації, визначеної відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи.

У зв'язку з задоволенням позову ОСОБА_7 та припиненням за ОСОБА_5 права власності на частку у спільному майні, ОСОБА_5 втратила всі інші права на це майно. З цих підстав суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні майном та вселення, суд виходив з того, що його місце проживання було зареєстровано у спірній квартирі 10.12.2014 року після прийняття ОСОБА_6 спадщини від батька. Проте, ОСОБА_6 26.09.2016 року подарував свою частку у квартирі своїй матері ОСОБА_5 При цьому, ОСОБА_6 ніколи в даній квартирі не проживав та не є родичем ОСОБА_7 Тому суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення його позовних вимог.

Рішення оскаржено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в апеляційному порядку з посиланням на необґрунтованість рішення, неповноту та однобічність встановлення судом обставин, які мають значення у справі.

Апелянти стверджують, що висновок суду про неприязні стосунки між сторонами є передчасним. Тимчасове лікування в психіатричному закладі ОСОБА_6 та непроживання його за місцем реєстрації не є підставою для відмови у позовних вимогах ОСОБА_6

Крім того, суд не встановив достовірність доказів, на які послався суд при встановленні наявності у ОСОБА_5 іншого майна. Так, ОСОБА_5 була власником нерухомого майна по вул. Фрунзе, 109, проте вона його відчужила 30.04.2013 року.

Просять рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в частині володіння та користування 1/ 2 квартири, задовольнити позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про вселення та усунення перешкод в частині володіння та користування 1/ 2 квартири, а в задоволенні позову ОСОБА_7 - відмовити.

ОСОБА_7, діючи через свого представника адвоката ОСОБА_10, подала відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві зазначено, що апеляційні доводи є не обґрунтованими. Належність ОСОБА_5 нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 підтверджується відомостями з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на дату розгляду справи в суді першої інстанції, які отримані на запит суду. Крім того, ОСОБА_5 не спростовує факт наявності у неї права власності на квартиру АДРЕСА_4, де вона постійно проживає. Посилаючись на те, що апелянтом не наведено обґрунтування порушень судом норм права, адвокат ОСОБА_7 - ОСОБА_11 просить у відзиві залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір з приводу здійснення кожним із співвласників своєї частки у праві спільної часткової власності, а також з приводу права користування житлом ОСОБА_6

Статтею 41 Конституції України закріплений принцип непорушності права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст. 321 ЦК УКраїни право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у виразі часток.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд встановив, що ОСОБА_5 має право власності на 1/ 2 частину квартири АДРЕСА_1 що підтверджується договором дарування частки у праві власності на квартиру від 26.09.2016 року (а.с. 9, 156).

Іншим співвласником вказаної квартири є ОСОБА_7, про що свідчить договір купівлі-продажу квартири від 17.06.2004 року (32-33).

Таким чином, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 є співвласниками квартири за адресою АДРЕСА_1 якою володіють в рівних частках.

Відповідно до ст. 365 ЦК України Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тобто, для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у Постанові від 26.06.2018 року у справі № 640/16171/14.

З урахуванням положень статей 358, 364, 365, 367 ЦК України, припинення права власності на частку у спільній власності за правилами статті 365 ЦК України допускається лише за відсутності можливості у співвласників поділу в натурі спільного майна, що є у спільній частковій власності.

У ст. 47 ЖК Української РСР визначено норму жилої площі на одну особу в розмірі 13,65 квадратного метра.

Відповідно до технічного паспорту спірна квартира є однокімнатною, загальна площа становить 33 кв.м, житлова - 16,8 кв.м. Таким чином, частка житлової площі, що припадає на кожного із співвласників дорівнює 8,4 кв.м., що є меншою, ніж допустимий законом мінімум на одну особу. (а.с. 37-38, 202-204).

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 732/17-23;130/18-23 від 14.02.2018 року виділ 1/ 2 частки квартири, що належить ОСОБА_5 з подальшим переобладнанням в ізольовану квартиру з облаштуванням окремого входу, неможливий. Вартість 1/ 2 частини квартири АДРЕСА_1 відповідно ринкової вартості нерухомості станом на час проведення дослідження, становить 194 485 грн. (а.с. 87а - 97).

На виконання вимог ч. 2 ст. 365 ЦК України ОСОБА_7 внесла 194 485 грн. на депозитний рахунок Державної казначейської служби України, що підтверджується квитанцією №120068098 від 03.03.2018 року (а.с. 107).

Таким чином фактично житлова площа на кожного із співвласників є незначною (8,4 кв.м), якщо враховувати встановлену в ст. 47 ЖК України норму на одну особу (13,65 кв.м). Крім того, за висновком експертизи частка у квартирі не може бути виділена в натурі.

Разом з тим, апеляційний суд також враховує характер особистих відносин між учасниками спору. З матеріалів справи вбачається, що у сторін протягом тривалого часу виникають конфлікти щодо володіння, користування та розпорядження об'єктом спільної сумісної власності, з приводу чого ОСОБА_5 неодноразово зверталась до правоохоронних органів (а.с. 15-17).

Учасники справи також підтвердили, що ОСОБА_7 не є родичкою чи членом однієї сім'ї ні ОСОБА_5, ні ОСОБА_6 Між ними склалися неприязні відносини, внаслідок чого спільне володіння і користування житловим приміщенням є неможливим. Окрім того, як встановлено апеляційним судом, між сторонами існують ворожі, неприязні стосунки, за наявності яких спільне проживання та користування житловою площею квартири та місцями загального користування з дотриманням розміру реальної площі, яка припадає кожному із співвласників, не вбачається можливим.

Право власності співвласника може бути припинено тільки в тому випадку, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди його інтересам чи членам його сім'ї. Це є визначальною обставиною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, про що наголошено у правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у Постанові від 02.07.2014 року за результатами перегляду справи № 6-68цс14.

Вирішуючи питання щодо істотності шкоди у разі припинення частки ОСОБА_5, колегія суддів враховує, що позивачка за первісним позовом зареєстрована та проживає у двокімнатній квартирі АДРЕСА_4 (а.с. 8). Право власності ОСОБА_5 на вказану квартиру підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка сформована на запит Соснівського районного суду м. Черкаси 30.05.2018 року (а.с. 162-164). Відповідно до зазначеної довідки загальна площа квартири, власником якої є ОСОБА_5, становить 63,3 кв.м, житлова площа - 34,3 кв.м.

Факт набуття у власність вказаної квартири не оскаржується і самою ОСОБА_5

Зважаючи на наявність у власності ОСОБА_5 окремого житла, в якому вона проживає, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що припинення її частки у праві спільної часткової власності не завдасть її інтересам істотної шкоди.

Крім того сама ОСОБА_5 в судовому засіданні заявила, що не збирається проживати разом з ОСОБА_7 у спірній квартирі. З аналогічним позовом про припинення права на частку у спільному майні вона не зверталась. Розмір компенсації за свою частку у спільному майні ОСОБА_5 не оспорювала.

Таким чином, з метою вирішення даного спору, який триває з 2013 року, колегія суддів, на підставі приведених вище доводів, враховуючи баланс інтересів усіх учасників справи, приходить до висновку, що припинення частки у праві власності ОСОБА_5 на спірне житло з виплатою їй грошової компенсації від ОСОБА_7 відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для припинення частки ОСОБА_5 у праві власності на спірну квартиру. Такий висновок, на думку колегії суддів, є найбільш компромісним способом вирішення спору між учасниками справи.

Доводи апеляційної скарги в цій частині підлягають відхиленню.

Даючи оцінку доводам апеляційної скарги в частині відмови у позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Позовні вимоги ОСОБА_6 ґрунтуються на тому, що його мати ОСОБА_5 є співвласником спірної квартири. Місце проживання ОСОБА_6 зареєстровано у цій квартирі. Він є інвалідом І групи, іншого житла не має.

Разом з тим, як встановлено судом ОСОБА_12 відчужив своїй матері ОСОБА_5 право власності на 1/ 2 частину квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 26.09.2016 року (а.с. 9, 156). Проте, місце його проживання залишилось зареєстрованим за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 63 зв., 64, 158, 211). Учасниками справи не заперечується факт, що ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_5 не проживали за вказаною адресою. Мати позивача має у власності інше житло.

Відповідно до довідки КЗ «Черкаська обласна психіатрична лікарня» № 2403/02 від 07.07.2016 року ОСОБА_6, 1973 року народження, житель АДРЕСА_5, знаходиться на стаціонарному лікуванні в у вказаній лікарні з 31.07.2012 року по теперішній час ( а.с. 159).

В судовому засіданні ОСОБА_5 зазначила, що її син продовжує лікування.

На підставі приведених вище доказів колегія суддів погодилась з рішенням районного суду про припинення права ОСОБА_5 на частку у спірній квартирі.

Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Суд апеляційної інстанції вважає, що право членів сім'ї власника квартири користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є. Із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї (Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року № 6-158цс14).

Наявність у ОСОБА_6 інвалідності не може бути підставою для задоволення його позову.

Інші доводи апеляційної скарги досліджені колегією суддів, не є суттєвими і не можуть бути достатньою основою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 375, 381-384 ЦПК України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси області від 30 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 30 жовтня 2018 року.

Судді