Справа №4с-2
2009р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„22” грудня 2009 року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі : головуючого - судді Кавацюка В.І.
при секретарі Богуш Н.М., Стефак С.О., Юрчишин О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові
цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, відділу державної виконавчої служби ОСОБА_2 управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_2 управління юстиції у Львівській області про визнання дій та бездіяльності неправомірними, відшкодування матеріальної і моральної шкоди,
у с т а н о в и в:
У травні 2007 року ОСОБА_1 звернулась в суд зі скаргою на неправомірні дії (бездіяльність) Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (раніше – відділ державної виконавчої служби Личаківського районного управління юстиції).
В обґрунтування скарги зіслалась на те, що в 1996 році вона була звільнена з роботи, однак при цьому адміністрація ЗАТ „Львівський м’ясокомбінат”, порушуючи положення ст. 116 КЗпП України, ст. 23 Закону України „Про власність” та Статуту підприємства, не провела з нею остаточний розрахунок. В зв’язку з цим вона змушена була звернутись за захистом своїх прав в Шевченківський районний суд м. Львова, який 21 березня 2000 року постановив рішення про стягнення з ЗАТ „Львівський м’ясокомбінат” на її користь 41212 грн.
На виконання цього рішення був виданий відповідний виконавчий лист, який був направлений в Личаківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі – Личаківський ВДВС) і отриманий там 19 квітня 2000 року, проте постанова про відкриття виконавчого провадження не була направлена ні учасникам виконавчого провадження, ні органу, який видав виконавчий лист.
Належні їй згідно виконавчого документу кошти були виплачені частково, зокрема лише в розмірі 1500 грн. При цьому, всупереч вимогам ст. 44 Закону України „Про виконавче провадження”, Личаківський ВДВС встановлював свої правила задоволення вимог стягувачів однієї черги, тобто виплачував на свій розсуд повністю суму грошових коштів одним стягувачам, а іншим не виплачував нічого. Вказані документи в Личаківському ВДВС не значаться.
У зв’язку з інфляцією вона звернулась в Шевченківський районний суд м. Львова з відповідною заявою та ухвалою суду від 02 жовтня 2001 року було вирішено додатково стягнути на її користь з ЗАТ „Львівський м’ясокомбінат” 7077,92 грн., а всього підлягало стягненню 46380 грн. Однак постанова про відкриття виконавчого провадження не була направлена ні їй, ні боржнику, ні Шевченківському районному суду м. Львова.
В ЗАТ „Львівський м’ясокомбінат” були необхідні грошові кошти та майно, однак заборгованість на її користь не була стягнута Личаківським ВДВС умисно, а тому вона змушена звернутись в суд.
З огляду на такі факти та на підставі ст.ст. 383, 384 ЦПК України просила задовольнити її скаргу, визнати дії Личаківського ВДВС неправомірними та зобов’язати Личаківський ВДВС усунути порушення, поновити її права і свободи з умовою виплати належного їй боргу в розмірі 61870 грн.
В процесі судового розгляду ОСОБА_1, у зв’язку з уточненням та збільшенням своїх вимог, була визнана позивачем, Личаківський ВДВС – відповідачем та до участі в справі в якості відповідачів були залучені ВДВС ОСОБА_2 управління юстиції у Львівській області та Головне управління юстиції у Львівській області.
В березні 2008 року, травні 2008 року, листопаді 2008 року, липні 2009 року та вересні 2009 року ОСОБА_1 подала доповнення до позовної заяви, в яких неодноразово змінювала та уточнювала свої вимоги та в остаточних вимогах просить постановити рішення, яким визнати дії відповідачів неправомірними та стягнути з відповідача ОСОБА_2 управління юстиції у Львівській області матеріальну шкоду (грошовий борг) в розмірі 107544, 97 грн. та 2000, 00 грн. у відшкодування моральної шкоди. Як на підставу таких вимог додатково зазначила про те, що неправомірні дії (бездіяльність) ОСОБА_2 управління юстиції у Львівській області та ВДВС ОСОБА_2 управління юстиції у Львівській області полягали в тому, що вони неналежно здійснювали контроль і не приймали необхідних заходів щодо виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 березня 2000 року. Після відкриття виконавчого провадження вона неодноразово зверталась до вказаних співвідповідачів і вказувала на порушення, які допускав Личаківський ВДВС, однак її звернення були безрезультатними та жодних заходів на виконання судового рішення і притягнення винних осіб до відповідальної вжито не було. Внаслідок бездіяльності відповідачів по виконанню судового рішення їй була також заподіяна моральна шкода, яка полягає в тому, що вона була позбавлена засобів до існування, перенесла душевні страждання тощо. Крім цього, належна їй до виплати відповідно до рішення та ухвал Шевченківського районного суду м. Львова сума грошових коштів в розмірі 61870,92 грн. знецінилась у зв’язку з інфляційними процесами та з урахуванням індексів зростання цін на споживчі товари за період з грудня 2005 року по серпень 2009 року належна до виплати сума складає 107544, 97 грн. Враховуючи положення постанови Кабінету Міністрів України №1622 від 16 листопада 2006 року „Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби” і наказу Міністерства юстиції України №21/5 від 25 січня 2007 року „Про реформування органів юстиції” праввонаступником Личаківського ВДВС є Головне управління юстиції у Львівській області, з якого підлягають до стягнення належні їй грошові кошти.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої вимоги підтримала, покликаючись на обставини, які викладені в скарзі, доповненнях до неї та долучених до справи її письмових поясненнях.
Представник Личаківського ВДВС ОСОБА_3 та представник ВДВС ОСОБА_2 управління юстиції у Львівській області і ОСОБА_2 управління юстиції у Львівській області ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, зіславшись на доводи, які викладені в долученому до справи письмовому запереченні.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представників відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4, з’ясувавши дійсні обставини справи, права та обов’язки сторін, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 до липня 1996 року працювала в КМП „Прикарпаття”, була членом (співвласником) цього підприємства, яке було утворено в грудні 1991 року на базі державного підприємства „Львівський м’ясокомбінат” шляхом викупу майна за рахунок коштів трудового колективу. 18 липня 1996 року вона була звільнена з посади інженера-технолога відділу головного технолога КМП „Прикарпаття” у зв’язку зі скороченням чисельності і штату працівників, а наказом №214-к від 02 жовтня 1996 року – виключена з числа членів (співвласників) підприємства. Оскільки всупереч вимогам ст. 23 Закону України „Про власність” їй не було виплачено вартість вкладу в майні підприємства, ОСОБА_1 звернулась в 1996 році за захистом порушених прав в суд. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21 березня 2000 року її позов було задоволено частково та постановлено стягнути з ЗАТ „Львівський м’ясокомбінат”, яке було утворено на базі КМП „Прикарпаття” в квітні 1998 року, 29311, 70 грн. - вартості вкладу в майні підприємства, 403,28 грн. – недооплачених дивідендів, 632 грн. - одноразової виплати (ветеранських) у зв’язку з фактичним виходом на пенсію, 866 грн. - витрат по оплаті допомоги адвоката і за проведення експертизи, 10000 грн. – у відшкодування моральної шкоди, а всього – 41212,98 грн. на виконання даного рішення суду 13 квітня 2000 року було видано відповідний виконавчий лист, який був направлений і отриманий Личаківським ВДВС 19 квітня 2000 року. Оскільки вищевказане рішення суду не було виконано, ОСОБА_1 звернулась в суд з заявою про стягнення додаткових коштів у зв’язку з інфляцією та ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 02 жовтня 2001 року постановлено додатково стягнути з ЗАТ „Львівський м’ясокомбінат” в її користь 7077, 92 грн., а всього з ЗАТ „Львівський м’ясокомбінат” підлягала стягненню в користь ОСОБА_1 46380,80 грн. На виконання вказаних судових рішень постановою державного виконавця ВДВС Личаківського РУЮ м. Львова від 22 жовтня 2001 року було відкрито виконавче провадження та надано ЗАТ „Львівський м’ясокомбінат” термін для добровільної виплати позивачці ОСОБА_1 вищевказаних грошових коштів. Однак в подальшому в ході примусового виконання вищевказаних рішення та ухвали суду ОСОБА_1 було виплачено лише 1900 грн. Оскільки на виконанні в Личаківському ВДВС перебувало велика кількість проваджень про стягнення з ЗАТ „Львівський м’ясокмбінат” гролшових коштів, постановою державного виконавця від 12 серпня 2002 року на підставі ст. 49 Закону України „Про виконавче провадження” вони були об’єднані в зведене виконавче провадження.
Ці обставини стверджуються поясненнями позивачки ОСОБА_1, долученими до справи копіями рішення Шевченківського районного суду .м Львова від 21 березня 2000 року, ухвали цього ж суду від 02 жовтня 2001 року, копіями виконавчих листів від 13 квітня 2000 року, 19 жовтня 2001 року, копією постанови про відкриття виконавчого провадження від 22 жовтня 2001 року та ці обставини в судовому засіданні ніким не оспорювались.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законно сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В судовому засіданні також встановлено, що в січні 2003 року позивач ОСОБА_1 зверталась в Личаківський районний суд м. Львова з позовом до ВДВС Личаківського районного управління юстиції м.Львова, третьої особи – керуючого санацією ЗАТ „Львівський м’ясокомбінат” ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 05 грудня 2003 року, залишеним без змін ухвалою Колегії суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2004 року та ухвалою Колегії суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 05 червня 2006 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Вищевказаним судовим рішенням, зокрема, було встановлено, що державною виконавчою службою вживались необхідні заходи до виконання рішення суду про стягнення з ЗАТ „Львівський м’ясокомбінат” в користь ОСОБА_1 грошових коштів, частково боргу було погашено, однак в послідуючому виконати це рішення державна виконавча служба не мала можливості і повноважень, оскільки ухвалою господарського суду Львівської області від 11 січня 2002 року за заявою ДПІ Личаківського району м. Львова було порушено справу про банкрутство ЗАТ „Львівський м’ясокомбінат”, що відповідно до п. 8 ст. 34 Закону України „Про виконавче провадження”, яка діяла на той час, є підставою для обов’язкового зупинення виконавчого провадження.
Вищевказані обставини підтверджуються поясненнями представників відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4, долученими до справи копіями рішення Личаківського районного суду м. Львова від 05 грудня 2003 року, ухвал судів апеляційної та касаційної інстанцій, а також матеріалами вищевказаної цивільної справи №2-522/03 Личаківського районного суду м. Львова за позовом ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Крім цього, в судовому засіданні встановлено, що ухвалою господарського суду Львівської області від 01 серпня 2002 року була відкрита процедура санації боржника ЗАТ „Львівський м’ясокомбінат”, санатором призначений відповідач ОСОБА_5 Відтак 27 березня 2002 року державною виконавчою службою був поданий список кредиторів, в якому значилось також прізвище позивачки ОСОБА_1, перед якими ЗАТ „Львівський м’ясокомбінат” мав грошові зобов’язання згідно виконавчих документів, з вказаним списком був ознайомлений санатор ОСОБА_5, однак з його вини ОСОБА_1, не була своєчасно визнана кредитором боржника, а включена до списку кредиторів ЗАТ „Львівський м’ясокомбінат” лише ухвалою господарського суду Львівської області від 20 жовтня 2004 року. Постановою господарського суду Львівської області від 24 червня 2004 року ЗАТ „Львівський м’ясокомбінат” визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура. У зв’язку х цим та на підставі ст.ст. 37, 65 Закону України „Про виконавче провадження” державним виконавцем Личаківського ВДВС 30 червня 2004 року було винесено постанову про закінчення зведеного виконавчого провадження з виконання 1850 виконавчих листів та наказів, виданих протягом 1999-2004рр., на загальну суму 5 278 874, 57 грн. Згідно з цією постановою всі виконавчі документи були скеровані ліквідатору ЗАТ „Львівський м’ясокомбінат” – арбітражному керуючому ОСОБА_6 В подальшому в процесі здіснення ліквідаційної процедури ОСОБА_1 належні їй до виплати кошти не отримала через недостатню кількість майна банкрута.
Зазначені обставини стверджуються долученими до справи копіями вищеназваних ухвал господарського суду Львівської області та іншими долученими до справи письмовими доказами.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та їх задоволенні слід відмовити.
Доводи позивача ОСОБА_1 в підтримання позовних вимог суд вважає непереконливими, вони спростовуються зібраними у справі доказами, а тому такі доводи суд не може покласти в основу свого рішення і задовольнити позов.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 383, 384, 385 ЦПК України, ст.ст. 34, 44 Закону України „Про виконавче провадження”, ст.ст. 15, 16, 1166, 1167 ЦК України, суд
в и р і ш и в :
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, відділу державної виконавчої служби ОСОБА_2 управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_2 управління юстиції у Львівській області про визнання дій та бездіяльності неправомірними, відшкодування матеріальної і моральної шкоди – відмовити у зв’язку з його безпідставністю.
Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Шевченківський районний суд м. Львова шляхом подання в десятиденний термін з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку, передбаченому ч.4 ст.295 ЦПК України.
Суддя В.І. Кавацюк