2-144/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

8 січня 2010 року.                                           м. Лисичанськ.

    Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді                 Калитки О.М.,

при секретарі судового засідання       Карловій А.Б.,

представника відповідача             ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

встановив:

    Позивач звернувся до  суду з вищеназваним позовом, посилаючись на те, що є власником будинку №21 по вул. Тореза у м. Лисичанську, у якому зареєстрована його колишня дружина – відповідачка у справі. 20 жовтня 2009 року шлюб між ними розірвано. Після розірвання шлюбу відповідачка виселилась з  будинку, забравши усі свої речі, та переїхала на інше постійне місце проживання.  Оскільки він вимушений оплачувати комунальні послуги з врахуванням зареєстрованої відповідачки, позивач просив суд визнати відповідачку такою, що втратила право користування жилим приміщенням у спірному будинку, на підставі ст. 107 ЖК України.  

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, підтвердив викладене у позові, доповнивши, що 02 вересня 2009 року відповідачка виселилась на інше місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.  Підставою позову є виселення відповідачки на інше постійне місце проживання.  

Відповідачка у судовому засіданні позов не визнала, пояснивши, що у вересні 2009 року позивач вигнав її з дому, так як зловживає спиртними напоями, з приводу чого між ними постійно виникали сварки. Намагалася потрапити до будинку, але позивач погрожував їй фізичною розправою, ображав. У будинку залишились речі, які є спільним сумісним майном подружжя. Її особисті речі вона не забирала, позивач сам вивіз їх з будинку.

Представник відповідача підтримала доводи відповідача, просила суд відмовити  в задоволенні позову позивача.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що будинок №21 по вул. М.Тореза м. Лисичанська належить позивачеві на праві власності на підставі договору дарування від 20.05.2000 року, що не заперечується сторонами.

У спірному будинку зареєстрована відповідачка як член сім’ї власника, що підтверджується копією домової книги (а.с.6-7) та не заперечується сторонами.

Відповідачка не проживає у спірному будинку з вересня 2009 року, що нею визнано.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 107 ЖК України, на яку у позові посилається позивач, наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім’ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім’ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім’я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім’ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Відповідачка, як зазначено вище, вселилася у будинок та була зареєстрована у якості члена сім’ї власника будинку.

Відповідно до ч.1, 4 ст. 156 ЖК України члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Згідно з ч.2 ст. 64 ЖК України до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Сторонами суду не надано доказів на підтвердження укладення між ними договору найму жилого приміщення. Отже, до даних правовідносин не застосовуються вимоги ст. 107 ЖК України щодо розірвання договору найму. Більш того, статтею 107 ЖК України регулюються правовідносини стосовно житла, яке перебуває у державній, комунальній власності.

Інших підстав визнання відповідачки такою, що втратила право користування житлом, ніж виселення члена сім’ї наймача на інше постійне місце проживання, позивачем не заявлено. А згідно ст. 11 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, суд доходить висновку про необгрунтованість позовних вимог.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

вирішив:

    У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням будинку №21 по вулиці М. Тореза в м. Лисичанську Луганської області, відмовити за необґрунтованістю.

    Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області шляхом подання до Лисичанського міського суду заяви про апеляційне оскарження протягом 10-ти днів з дня його проголошення або подання апеляційної скарги у той самий строк. Апеляційна скарга подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Лисичанського міського суду Луганської області.

Суддя: