Справа № 22ц-153/10                                                                                                  Головуючий у 1 інстанції: Ушаков М.М.

Категорія: 32                                                                                                                Доповідач: Завидовська –Марчук О.Г .      

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

 У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

20 січня 2010 року                                                                                    місто Луцьк

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого-судді Завидовської – Марчук О.Г.,

суддів Данилюк В.А., Киці С.І.,

при секретарі  Дуткіній Ж.П.                                        

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Нововолинську про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я на виробництві, за апеляційною скаргою відповідача на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 25 листопада 2009 року,

в с т а н о в и л а:

              Даним рішенням суду позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалено стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Нововолинську (далі – Фонд) на користь ОСОБА_1 10 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я на виробництві.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати дане рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю–доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без зміни з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено і це відповідає обставинам справи, що з ОСОБА_1, який працював машиністом підземних установок, 30 вересня 2004 року під час виконання ним трудових обов’язків стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав виробничу травму, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку від 30.09.2004 року (а.с.5) та актом про нещасний випадок № 42 від 03.10.2004 року (а.с. 3-4). Згідно виписки із акту освідчення та витягу із акту огляду медико-соціальної експертної комісії (далі – МСЕК) від 31.01.2005 року позивачу встановлено 70 % втрати професійної працездатності з 31.01.2005 року у зв’язку з трудовим каліцтвом, отриманим від 30.09.2004 року з визначенням ІІ групи інвалідності (а.с. 7).

У преамбулі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі – Закон) визначено, що цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

За змістом ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 даного Закону право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Враховуючи викладені вимоги законодавства у позивача право на відшкодування завданої йому моральної шкоди виникло 31.01.2005 року, тобто з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності. Оскільки позивач належить до осіб, які підлягають обов’язковому страхуванню від нещасного випадку, то суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги прийшов до правильного висновку, поклавши обов’язок по відшкодуванню моральної шкоди на відповідача – Фонд.

Доводи апелянта про те, що ч. 3 ст. 34 Закону на момент звернення позивача до суду з даним позовом було виключено, а суд при ухваленні рішення керувався даною нормою, що на думку апелянта є порушенням, до уваги не приймаються з наступних підстав.

Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Також відповідно до частин 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набуття ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Оскільки на день виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я на виробництві, норми Закону передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, то покладення на Фонд обов’язку зі сплати позивачу моральної шкоди, що є предметом даного спору, є правомірним, а вищевказані доводи апелянта – безпідставними.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність документальних підтверджень заподіяння позивачу моральної шкоди, як підстави для її відшкодування останньому, та на те, що в даному випадку спір виник з трудових правовідносин і тому слід керуватися ст. 237-1 КЗпП України при його вирішенні, до уваги не приймаються, оскільки не спростовують висновків суду. Зокрема, норми даної статті КЗпП України передбачають відшкодування моральної шкоди як один із способів захисту особистих немайнових прав громадян, що відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, або власником або уповноваженим ним органом, і не застосовуються до осіб, що підлягають обов’язковому соціальному страхуванню відповідно до Закону. Зазначені норми регламентують відшкодування моральної шкоди всім іншим особам, які не є суб’єктами страхування від нещасного випадку і на яких не поширюється дія Закону, в тому числі працівникам, що виконують роботу не на основі трудового договору (контракту), а на інших підставах.

Крім того, відповідач не представив належних доказів, які давали б підстави для його звільнення від обов’язку відшкодувати позивачу в даному випадку моральну шкоду.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні зазначеної справи суд на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, що підтверджуються належними доказами, вірно визначив характер спірних правовідносин між сторонами, час їх виникнення і правові норми, що їх регулюють. В апеляційній скарзі не наведено доводів для спростування висновків суду.

Рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Інших доводів, які б вказували на неправильність оскаржуваного рішення, в апеляційній скарзі не наведено.

Виходячи з меж апеляційного розгляду, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухваленого у даній справі судового рішення.

Керуючись  ст.ст. 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

              Апеляційну скаргу відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Нововолинську відхилити.

              Рішення  Нововолинського міського суду Волинської області від 25 листопада 2009 року в  даній справі залишити без змін.

              Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

  Головуючий:

 Судді: