АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

    Справа № 22-318/10                           Головуючий у 1-й  інстанції:  Дзярук  М.П.

       Суддя-доповідач:  Глазкова О.Г.

У Х В А Л А

                            ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14  січня  2010 року                                                       м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

           головуючого     Бєлки  В.Ю.

           суддів                Глазкової О.Г.

           Кримської О.М.  

           при секретарі    Волчановій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу  за  апеляційною скаргою ОСОБА_3  

на рішення Комунарського  районного  м. Запоріжжя  від  10 листопада 2009 року  

у справі за позовом ОСОБА_3 до Філії «Запорізький райавтодор»   Дочірнє  підприємство „Запорізький  облавтодор”, третя особа: ОСОБА_4  про визнання  наказу  про звільнення  незаконним, поновлення на роботі, про стягнення заробітку за час  вимушеного  прогулу  та  стягнення   моральної  шкоди,  

В С Т А Н О В И  Л А :

У липні 2008 року ОСОБА_3 звернувся  до  суду з позовною заявою до Філії «Запорізький райавтодор» Дочірнє підприємство „Запорізький  облавтодор”, третя особа: ОСОБА_4  про визнання  наказу  про звільнення  незаконним, поновлення на роботі, про стягнення заробітку за час  вимушеного  прогулу  та  стягнення   моральної  шкоди, в якій було зазначено, що   08.07.2008 року  згідно наказу  начальника  Філії  «Запорізький  райавтодор»  ОСОБА_4  він незаконно  звільнений  з посади  водія  на підставі  п.4 ст.40 КЗпП України,  за прогули   04  та 07 липня 2008 року.  Позивач з даним   наказом  не згоден,  оскільки  прогулів  не  вчиняв, а 04 та 07 липня 2008 року запізнився на роботу через хворобу, що  підтверджено документально.  Просив суд скасувати  наказ  від 08.07.2008 року  про звільнення, поновити його на роботі на посаді водія  Філії  «Запорізький райавтодор» ДП  «Запорізький  облавтодор», стягнути  з відповідача  на його користь  заробітну плату  за час вимушеного   прогулу  та відшкодувати  моральну шкоду  в розмірі 5000 грн.  В ході  судового засідання  позивач  свої вимоги   уточнив  в частині  стягнення  з відповідача  на  його користь   середньої  заробітної плати  за час  вимушеного  прогулу в розмірі  24207,75 грн.    

Рішенням Комунарського  районного  суду  м. Запоріжжя  від 10 листопада  2009 року  у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необгрунтованність рішення  суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм  матеріального  права, неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті його позовних вимог.

Заслухавши  у  засіданні  апеляційного  суду  суддю-доповідача, пояснення учасників  апеляційного розгляду, перевіривши законність та  обґрунтованість рішення суду першої інстанції  та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених  в суді  першої інстанції,  колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Із матеріалів вбачається наступне.

ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з позивачем, працював водієм.

Наказом № 15-к від 08.07.2008 року його було звільнено за прогул без поважних причин відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України. Звільнення відбулося за згодою профспілкового комітету філії „Запорізький райавтодор”, що підтверджується протоколом засідання № 75 від 08.07.2008 року. ОСОБА_3 на профкомітеті був присутній.

Як зазначає апелянт, з даним наказом він незгодний, оскільки прогулів він не вчиняв, а 04.07. та 07.07.2008 року на роботу запізнився, був відсутній деякий час із поважних причин, а саме через хворобу, що підтверджується документально, але суд не взяв до уваги ці обставини.

Проте, з такими доводами апелянта погодитися не можна, оскільки це спростовується наданими доказами.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку, затверджених наказом № 1 від 03.01.2008 року філією „Запорізький райавтодор” ДП „Запорізький облавтодор” ВАТ „ДАК Автомобільні дороги України”, встановлено восьмигодинний робочий день, а саме: початок роботи з 7 год.30 хв., закінчення – о 16 год.30 хв. ; у п”ятницю початок роботи о 7 год.30 хв., закінчення – о 15 год.30 хв. ; перерва на обід – з 12 год.00 хв., закінчення о 12 год.45 хв.

04.07.2008 року ОСОБА_3 з”явився на роботу о 8 год.40 хв., а 07.07.2008 року – о 10 год.40 хв., що підтверджується запискою механіка ОСОБА_5

У своїй пояснювальній записці ОСОБА_3 зазначає, що запізнився на роботу у зв”язку зі станом свого здоров”я, звертався за медичною допомогою, після чого з”явився на роботу.

Проте, відповідно інформації головного лікаря Кушугумської міської лікарні вбачається, що ОСОБА_3 04.07.2008 року до 8 год.30 хв. Та 07.07.2008 року до 10 год40 хв. У відділення лікарні не звертався, а відвідав дільничного лікаря 07.07.2008 року з 12 год.00 хв. до 16 год.00 хв., тобто 07.07.2008 року ОСОБА_3 був відсутній на роботі більше 3-х годин без поважних причин.          

           Відсутність позивача на роботі 07.07.2008 року більше 3-х годин підтвердив свідок ОСОБА_6  В цей день позивач звернувся до лікарні після того, як від нього було затребувано документ про його хворобу.

Із наданих до справи документів вбачається, що позивач і раніше неодноразово порушував трудову дисципліну, за що йому оголошувалися догани.

На підставі заяви ОСОБА_3, направленої прокурору Комунарського району м.Запоріжжя щодо порушення, на його думку, трудового законодавства при звільненні, Територіальною державною інспекцією праці у Запорізькій області була проведена перевірка і згідно акту перевірки № 08-02-081/1052 від 18.07.2008 року порушень діючого законодавства при звільненні ОСОБА_3 не було допущено.

Пунк 4 ч.1 ст.40 КЗпП України передбачає звільнення працівника за прогул без поважних причин. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.        

Це також зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року (із змінами) „Про практику розгляду судами трудових спорів”.

В супереч вимогам ст.ст. 10 та 60 ЦПК України, де зазначено, що кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу, позивач не надав жодного доказу, на обставини, на які він посилається, як на підставу для задоволення його позовних вимог.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно з”ясував всі обставини справи, встановив дійсні правовідносини сторін, дав належну оцінку наданим доказам і правильно прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм закону, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308,  313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів  

УХВАЛИЛА:

 Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.  

 Рішення Комунарського  районного  м. Запоріжжя  від  10 листопада 2009 року залишити без змін.  

 Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.

           Головуючий  

           Судді