УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2010 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого-судді – Семененка Я.В.
суддів – Дадим Ю.М., Божко Л.А.
при секретарі – Мациборко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2009 року по справі №2а-2917/09/0870 за позовом ОСОБА_1 до голови комісії Територіального управління Головавтотрансінспекції в Запорізькій області - головного спеціаліста відділу ліцензування Територіального управління Головавтотрансінспекції в Запорізькій області Головахи Василя Васильовича про визнання дій неправомірними та скасування акту перевірки, -
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив визнати дії відповідача щодо проведення перевірки виконання ліцензійних умов і складання акту про неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов №55/1 від 28.04.2009р. неправомірними; відмінити акт про неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов №55/1 від 28.04.2009р. як неправомірний. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на те, що оскаржений акт перевірки в його присутність не складався, планова перевірка щодо діяльності позивача з надання послуг з перевезення пасажирів, не проводилась, складений акт позивачем не підписувався. Посилаючись на вказані обставини позивач просив його позов задовольнити.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з’ясування обставин справи, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення позову.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15.12.2005р. позивачем отримано Ліцензію №345544 про надання дозволу на внутрішні перевезення пасажирів, строком дії до 14.12.2010р.
З 22.04.2009р. по 28.04.2009р. комісією Територіального управління Головавтотрансінспекції в Запорізькій області, під головуванням головного спеціаліста відділу ліцензування Головахи В.В. здійснено перевірку діяльності позивача результати якої оформлено актом №55 від 28.04.2009р. про перевірку додержання ліцензіатом Ліцензійних умов. Перевірка проводилась у присутності ліцензіата ОСОБА_1, про що свідчать відомості акту.
У вказаному акті зроблено висновок про те, що позивачем порушено вимоги Ліцензійних умов.
На підставі здійсненої перевірки комісією Територіального управління Головавтотрансінспекції в Запорізькій області, під головуванням головного спеціаліста відділу ліцензування Головахи В.В. складено акт №55/1 від 28.04.2009р. про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов.
Правомірність проведення перевірки та обґрунтованість висновків, які зроблені в акті №55/1 від 28.04.2009р., є предметом спору, який передано на вирішення суду.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що при здійснені перевірки відповідач діяв в межах наданих повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені законом, а також зазначив, що оскарженим актом не порушено права позивача, оскільки вказаний акт не містить приписів обов’язкового характеру, не встановлює прав та обов’язків для позивача та не змушує останнього до будь-яких дій, що погіршують його становище.
Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає обґрунтованими з наступних підстав.
Так, суд правомірно зазначив, що при проведені перевірки відповідач діяв на підставі та у спосіб, що визначені законом України «Про автомобільний транспорт», Порядком контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт».
Про факт проведення перевірки не заперечував і позивач. Між тим, останній в обґрунтуванні позовних вимог та доводів апеляційної скарги посилався на те, що перевірку було здійснено 22.04.2009р. в той час, як акт складено 28.04.2009р. Вказане, на думку позивача, є порушенням п.6.1 Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов.
Вказані доводи позивача спростовуються Актом перевірки додержання ліцензіатом Ліцензійних умов №55 від 28.04.2009р. з якого вбачається, що перевірка діяльності позивача проводилась у період з 22.04.2009р. по 28.04.2009р. на підставі посвідчення на проведення перевірки №009094 від 21.04.2009р. Отже, оскаржений акт складено в останній день проведення перевірки.
Доводи позивача про те, що акт №55/1 від 28.04.2009р. складено у його відсутність, не можуть бути підставою для визнання неправомірними дій відповідача щодо здійснення перевірки, оскільки чинне законодавство, зокрема Закон України «Про автомобільний транспорт», Порядком контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт», не передбачено того, що акт про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов має бути складений лише в присутності ліцензіата. В той же час, відповідно до п.6.6 Порядку один примірник акта перевірки передається ліцензіату або його уповноваженому представнику. Згідно записом в акті №55/1 від 28.04.2009р., у зв’язку з відсутністю ліцензіата під час підписання Акту, один екземпляр надіслано ліцензіату на його адресу поштою.
В іншій частині доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо правомірності проведення відповідачем перевірки господарської діяльності позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги відносно скасування акту №55/1 від 28.04.2009р. колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, права та інтересі юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадив і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно до ст..104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Отже, в судовому порядку підлягають захисту порушені права, свободи чи інтереси.
Колегія суддів вважає, що оскарженим Актом не порушено права, свободи чи інтереси позивача, оскільки акт перевірки не містить приписів обов’язкового характеру, не встановлює прав та обов’язків для позивача, не змушує останнього до будь-яких дій, що можуть викликати порушення його прав. Акт є лише матеріальною формою фіксації результатів перевірки, відображення висновків, які зроблено перевіряючими особами під час перевірки.
Відповідно до ст..21 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» акт про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов є однією з підстав для анулювання ліцензії.
На підставі складеного акту, орган ліцензування здійснює розгляд питання про анулювання ліцензії. І в залежності від встановлених обставин, які викладено в Акті, може прийняти рішення про анулюванню ліцензії.
Тобто, Акт є лише підставою для розгляду питання про анулювання ліцензії, у зв’язку чим його не можливо визнати рішенням суб’єкта владних повноважень, яке тягне за собою певні негативні наслідки для особи, відносно якої такий акт складено.
Статтею 21 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» передбачена можливість оскарження в судовому порядку рішення про анулювання ліцензії.
Позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про оскарження рішення про анулювання ліцензії і при розгляді цих вимог має бути надана правова оцінка об’єктивності та обґрунтованості викладених в Акті висновків.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з’ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів –
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2009 року по справі №2а-2917/09/0870 – без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст..212 КАС України.
(Повний текст ухвали виготовлено 21.01.2010р.)
Головуючий Я.В. Семененко
Судді Ю.М. Дадим
Л.А. Божко