Категорія 2.19
ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2010 року Справа № 2а-1374/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та
представників сторін
від позивача – провідний юрисконсульт ВП «Шахта «Черкаська»
Труфанова Н.С. (довіреність від 11.01.2010 № 03/5-1119)
від відповідача – завідувач юридичного сектору
Агєєва В.В. (довіреність від 11.01.2010 № 75/01-06)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
державного підприємства «Луганськвугілля» в особі
відокремленого підрозділу «Шахта «Черкаська»
до управління Пенсійного фонду України в Слов’яносербському районі Луганської області
про зобов’язання відповідача зарахувати перераховані грошові кошти у відповідності з призначенням платежу, зазначеним у платіжних дорученнях,
ВСТАНОВИВ:
11 грудня 2009 року державне підприємство «Луганськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Черкаська» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Слов’яносербському районі Луганської області, в якому просить зобов’язати відповідача зарахувати грошові кошти, сплачені за платіжними дорученнями від 13.02.2009 № 38, від 13.02.2009 № 44, від 16.02.2009 № 110, від 16.02.2009 № 109, від 18.02.2009 № 130, від 18.02.2009 № 124, від 19.02.2009 № 138, від 19.02.2009 № 137, від 19.02.2009 № 135, від 02.03.2009 № 44, від 02.03.2009 № 38, від 04.03.2009 № 44, від 04.03.2009 № 38, від 02.03.2009 № 172, від 02.03.2009 № 171, від 04.03.2009 № 190, від 04.03.2009 № 191, від 30.03.2009 № 252, від 30.03.2009 № 253, у відповідності з призначенням платежу, зазначеним у платіжних дорученнях (у 2010 році адміністративній справі № 2а-28662/09/1270 присвоєно новий номер 2а-1374/10/1270).
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на вимоги частини 5 статті 19 Господарського кодексу України, яка регламентує, що незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються, та на вимоги Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/89/76, в якій закріплено, що платник самостійно в платіжному дорученні визначає призначення платежу і змінювати відомості в графі призначення платежу може виключно платник.
Нехтуючи вищезазначеними положеннями, відповідач систематично змінює призначення платежу і здійснює зарахування перерахованих грошових коштів виключно на свій розсуд в рахунок погашення недоїмки, пені та фінансових санкцій, про що свідчить довідка управління Пенсійного фонду України в Слов’яносербському районі Луганської області від 27.04.2009 № 3180/01-09.
Крім того, згідно із підпунктом 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. До контролюючих органів в розумінні пункту 2.1 статті 2 зазначеного Закону відноситься в тому числі і Пенсійний фонд України.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові, та просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Управління Пенсійного фонду України в Слов’яносербському районі Луганської області позов не визнало, про що подало суду заперечення проти позову від 21.01.2010 № 179/01-06 (арк. справи 39).
В запереченнях проти позову відповідач зазначив, що відповідно до частини 5 статті 106 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій. Відповідно до статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Сплачені у лютому та березні 2009 року грошові кошти були зараховані на погашення недоїмки, пені та фінансових санкцій.
У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, надав заперечення, аналогічні викладеним в письмових запереченнях проти позову від 21.01.2010 № 179/01-06, у задоволенні позову просив відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню повністю з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відокремлений підрозділ «Шахта «Черкаська» державного підприємства «Луганськвугілля» відповідно до статей 14, 15 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є страхувальником та платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Слов’яносербському районі Луганської області.
Згідно із пунктом 6 частини 2 статті 17 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» відокремлений підрозділ «Шахта «Черкаська» державного підприємства «Луганськвугілля» повинен нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до частини 12 статті 20 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. У разі наявності в платника страхових внесків одночасно із зобов’язаннями із сплати страхових внесків зобов’язань із сплати податків, інших обов’язкових платежів, передбачених законом, або зобов’язань перед іншими кредиторами зобов’язання із сплати страхових внесків виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов’язаннями, крім зобов’язань щодо виплати заробітної плати (доходу).
Частиною 6 статті 20 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для відокремленого підрозділу «Шахта «Черкаська» державного підприємства «Луганськвугілля» є календарний місяць. Згідно із пунктом 14 Розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» установлено, що гірничі підприємства зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніш як через 28 календарних днів з дня закінчення цього періоду.
Відповідно до частини 2 статті 106 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Як вбачається з матеріалів справи, у лютому та березні 2009 року позивач за платіжними дорученнями від 13.02.2009 № 38, від 13.02.2009 № 44, від 16.02.2009 № 110, від 16.02.2009 № 109, від 18.02.2009 № 130, від 18.02.2009 № 124, від 19.02.2009 № 138, від 19.02.2009 № 137, від 19.02.2009 № 135, від 02.03.2009 № 44, від 02.03.2009 № 38, від 04.03.2009 № 44, від 04.03.2009 № 38, від 02.03.2009 № 172, від 02.03.2009 № 171, від 04.03.2009 № 190, від 04.03.2009 № 191, від 30.03.2009 № 252, від 30.03.2009 № 253 здійснював сплату поточних сум страхових внесків за грудень 2008 року, січень та лютий 2009 року (арк. справи 14-23, 25-33).
Згідно довідки управління Пенсійного фонду України в Слов’яносербському районі Луганської області від 27.04.2009 № 3180/01-09 (арк. справи 12) та доповнень до заперечень на адміністративний позов управління Пенсійного фонду України в Слов’яносербському районі Луганської області без дати на номера (арк. справи 40) сплачені позивачем за вищепереліченими платіжними дорученнями грошові кошти були зараховані управлінням Пенсійного фонду України в Слов’яносербському районі Луганської області в рахунок погашення недоїмки, пені та фінансових санкцій.
Відповідно до частини 5 статті 106 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.
Таким чином, нормою спеціального закону прямо встановлено зарахування поточних платежів у випадках, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції, в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.
Оскільки, як вбачається з матеріалів справи (картки особового рахунку страхувальника (арк. справи 41-45)), станом на 01 лютого 2009 року позивач мав недоїмку по страхових внесках та борг по фінансових санкціях та пені, відповідач правомірно в силу частини 5 статті 106 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» зарахував сплачені позивачем у лютому-березні 2009 року грошові кошти в рахунок погашення недоїмки, пені та фінансових санкцій.
Відповідно до частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також податкових, бюджетних відносин цивільне та господарське законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
У спірних відносинах управління Пенсійного фонду України в Слов’яносербському районі Луганської області виступає як орган, наділений владними повноваженнями щодо контролю за надходженням страхових внесків із загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
За таких обставин, посилання позивача на те, що він як власник коштів, що перераховані на рахунки Пенсійного фонду України, має право самостійно визначати призначення платежу, суд вважає необґрунтованим з огляду на відсутність між сторонами цивільно-правових відносин.
Необґрунтованими також вважає суд посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на Закон України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з огляду на таке.
По-перше, відповідно до статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи і структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов’язки; порядок нарахування, обчислення і сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.
По-друге, згідно із статтею 18 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Відповідач як суб’єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, довів суду правомірність своїх дій, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 21 січня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 5, 18, 20, 106 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 70, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 26 січня 2010 року.
Суддя Т.І. Чернявська