ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року                                                                                Справа № 902/424/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Василишин А.Р. суддя Філіпова Т.Л.                    

секретар судового засідання Драчук В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Остер" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 14.08.2018 р.

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Байєр" про забезпечення позову у справі  №902/424/18(суддя Лабунська Т.І.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Байєр" (м. Київ)   

до товариства з обмеженою відповідальністю "Остер" (м. Вінниця)

про стягнення 21 610 000 грн.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Байєр" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Остер"  21610000 грн. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов'язань за договором поставки від 30.12.2016 р. щодо сплати коштів за поставлений товар.

Також позивач подав до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на будь-яке майно та грошові кошти відповідача, виявлені під час виконання ухвали про забезпечення позову, в межах суми заявлених      позовних вимог в розмірі 21 610 000 грн.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 14.08.2018 р. у справі №902/424/18 (суддя  Лабунська Т.І. ) заяву  ТзОВ  "Байєр" задоволено; накладено арешт на будь-яке майно та грошові кошти відповідача, виявлені під час виконання ухвали про забезпечення позову, в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 21 610 000 грн.

         При винесенні ухвали про забезпечення  позову, місцевий господарський суд   керувався   ст. ст. 136, 137 ГПК України, ст. ст. 6, 13  Конвенції "Про захист права і основоположних  свобод" та дійшов висновку , що з метою забезпечення права позивача на справедливе судочинство, яке включає виконання судового рішення, заява       товариства з обмеженою відповідальністю "Байєр" про забезпечення позову шляхом накладення арешту на будь яке майно та грошові кошти відповідача товариства  з обмеженою відповідальністю      "Остер" (ідентифікаційний код 23103085), виявлені під час виконання ухвали про забезпечення позову, в межах суми заявлених      позовних вимог в розмірі 21 610 000,00 грн.      підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Остер" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що позивачем не надано суду доказів про фінансовий стан відповідача станом на дату звернення до суду із заявою про забезпечення позову, як і доказів того, що відповідач умисно вживає заходи щодо спрямування коштів на інші потреби.

Скаржник вказує, що позивач не зазначив, які докази вказують на наявність обставин, з якими пов'язується застосування заходів забезпечення позову, та у чому саме вбачається неможливість чи утруднення виконання судового рішення, а лише обмежився посиланням на те, що на його переконання фінансова звітність відповідача за 2017 рік свідчить про значне боргове навантаження відповідача, що може мати наслідком витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем. Однак, саме лише припущення та посилання позивача на потенційне порушення його прав при виконанні майбутнього рішення суду не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову без надання при цьому належних доказів на підтвердження вказаних обставин.          

Скаржник звертає увагу суду на те, що 21.05.2013 р. між публічним акціонерним товариством "ОСОБА_1 ОСОБА_2" та ТОВ "Остер" було укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій № 01/р7-01-04/401, згідно якого банк здійснює на користь товариства кредитні операції у межах загального ліміту, який відповідно до п. 1.2. становить 9 100 000 грн. З урахуванням внесених до генерального договору змін, а також кредитного договору про фінансування поточної діяльності корпоративних клієнтів від 01.02.2018 р., укладеного в рамках генерального договору, розмір субліміту в межах загального ліміту складає 7 900 000 грн., з визначенням останнього дня строку субліміту - 05.04.2019 р. Таким чином, скаржник вважає, що в зв’язку з накладенням арешту на його кошти він не зможе виконати свої зобов’язання перед банком, що спричинить подання банком вимоги про дострокове погашення всієї суми кредиту та звернення стягнення на майно, яке перебуває в іпотеці. Також накладення арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно створить перешкоди для нормальної роботи підприємства, зумовить неможливість виконання договірних зобов'язань, спричинить застосування до товариства нових штрафних санкцій та значно погіршить фінансовий стан товариства. Така ситуація може призвести до повної зупинки роботи товариства, неможливості виплати заробітної плати працівникам та бюджетних платежів.

Скаржник звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції повинен був вимагати від позивача зустрічного забезпечення відповідно до ст. 141 ГПК України, однак дане питання в оскаржуваній ухвалі не вирішувалось, у ній взагалі відсутні будь-які згадування про зустрічне забезпечення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 р. скаржнику поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали суду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, призначено розгляд скарги на 18.10.2018 р. об 11:00 год., зупинено дію ухвали суду першої інстанції, встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 12.10.2018 р.

Указом Президента України №454/2017 від 29.12.2017 р. Рівненський апеляційний господарський суд ліквідовано та створено Північно-західний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі.

Відповідно до наказу керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду №992 від 01.10.2018 р. "Про комісію для передачі судових справ та матеріалів" згідно акта здачі судових справ від 03.10.2018 р. до Північно-західного апеляційного господарського суду передані матеріали оскарження ухвали Господарського суду Вінницької області від 14.08.2018 р. у справі №902/424/18 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Остер".

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2018 р. для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Маціщук А.В., суддя Гудак А.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2018р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її до розгляду.

16.10.2018р. від товариства з обмеженою відповідальністю "Байєр" на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №153/18 від 16.10.2018р.), в якому позивач зазначає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, винесеною відповідно до засад адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, тому просить суд залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, поновити дію оскаржуваної ухвали та розглядати скаргу без участі представника позивача із врахуванням матеріалів та фактичних обставин, наведених у відзиві. Вказує, що складний фінансовий стан відповідача підтверджується фактичними обставинами справи, що є достатньою підставою для забезпечення позову шляхом на   кладення арешту на грошові кошти в межах суми позову.

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2018 р. № 01-04/21 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі - ОСОБА_2 у період з 22.10.2018 р.  по  04.11.2018 р. включно, перебування у відпустці  судді-члена колегії - ОСОБА_3 у період з 25.10.2018 р. по 03.11.2018 р. включно, відповідно до статті 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів",  п.п. 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну суддів-членів колегії у справі №902/424/18.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2018 р. для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2018 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів.

В судове засідання 31.10.2018 р. представники сторін не з`явились, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися у встановленому законом порядку.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду скарги, що учасники справи повідомлені про час та місце  апеляційного  перегляду справи (а.с. 122,123), а також клопотання відповідача про розгляд скарги без участі його представника(а.с.102,зворот), колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.1      ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія апеляційного суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали,  зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним господарським судом, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача  21  610 000 грн. заборгованості, у зв’язку із неналежним виконанням умов договору поставки від 30.12.2016р. щодо сплати коштів за поставлений товар.

Також позивачем подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на будь-яке майно та грошові кошти відповідача в межах суми заявлених      позовних вимог в розмірі 21 610 000 грн.

Обґрунтовуючи вимоги заяви, позивач посилається на те, що з пояснень відповідача вбачається, що невиконання зобов’язань перед ним є наслідком непростої фінансово-господарської ситуації на товаристві. Окрім того, із документів фінансової звітності відповідача за 2017 рік вбачається, що у нього наявна значна заборгованість за поточними зобов’язаннями в розмірі 69      668      000 грн., у той час як розмір власного капіталу відповідача станом на кінець 2017 року становить 26      565      000 грн. Таким чином, на переконання позивача, наведені факти свідчать про значне боргове навантаження відповідача, що може мати наслідком витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем за рішенням суду у даній справі.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 14.08.2018 р. у справі №902/424/18 заяву позивача задоволено та накладено арешт на будь-яке майно та грошові кошти відповідача, виявлені під час виконання ухвали про забезпечення позову, в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 21 610 000 грн.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу зазначив, що між сторонами у справі існує спір щодо стягнення заборгованості за договором      поставки від 30.12.2016р., з метою погашення даної заборгованості сторонами було укладено договір про реструктуризацію боргу від 19.03.2018р., умови якого відповідачем виконанні частково та за весь термін дії даного договору перераховано позивачу кошти в розмірі лише 168 660, 41 грн., тому беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що вжиття заявленого позивачем у даній справі заходу забезпечення позову сприятиме захисту прав позивача та виконанню рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що статтею 55 Конституції України      передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"      кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Так, право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997 р. п. 40. Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy), GCJ. N 22774/93, n. 66. ECHR 1999-V).

Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", комюніке Секретаря Суду 07.05.2002 р.; рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

У пункті 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 р. по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд і водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 Конвенції як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 р. по справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований      Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Таким чином, беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Колегія суддів апеляційної інстанції вказує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Тобто забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду, зазначеним вище.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає      стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити визначені      ст. 137 ГПК України      заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1      ст. 137 ГПК України      позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

При цьому, вжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідачів, а лише запровадить тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог та сприятимуть його виконанню.

Тоді як невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі, що, у свою чергу, призведе до нівелювання функції судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів позивача.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога позивача до відповідача про стягнення коштів в розмірі 21      610 000 грн. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 30.12.2016 р.

Матеріалами оскарження ухвали підтверджується, що між позивачем та відповідачем, з метою розстрочення виплати заборгованості за договором поставки від 30.12.2016р., укладено договір про реструктуризацію заборгованості від 19.03.2018 р.

Так, п. п. 2.1, 2.2, 2.5 договору про реструктуризацію заборгованості підтверджується те, що відповідач визнає  наявність боргу за договором поставки від 30.12.2016 р. та зобов’язується виплатити борг шляхом перерахування щомісяця коштів відповідно до графіка погашення заборгованості.

Разом з тим, як вказує позивач, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Як встановлено апеляційним судом, у листі від 29.05.2018 р. №107, який адресований позивачу, відповідач пояснює невиконання зобов’язань за договором реструктуризації заборгованості від 19.03.2018р. непростою фінансово-господарською ситуацією, що склалася в товаристві.

Окрім того, як вбачається із звіту про фінансовий стан відповідача, станом на 31.12.2017 р. у відповідача наявна значна заборгованість за поточними зобов’язаннями (поточна кре     диторська заборгованість за товари, роботи, послуги), яка становить 69 668 000 грн.

Також, позивачем до відзиву на апеляційну скаргу (вх. №153/18 від 16.10.2018 р.) додана ухвала Господарського суду Вінницької області від 06.09.2018р. у справі №902/332/18, якою було закрито провадження у справі за позовом ТОВ «Спектр-Агро» до ТОВ «Остер» про стягнення заборгованості в розмірі 10101896,39 грн. у зв’язку з укладенням між ТОВ «Спектр-Агро» та ТОВ «Остер» мирової угоди, відповідно до якої ТОВ «Остер» визнає наявність заборгованості перед ТОВ «Спектр-Агро» у розмірі 10 441 836,76 грн. та зобов’язується повністю погасити її за затвердженим графіком.

Беручи до уваги викладене, апеляційний суд зазначає, що відповідач визнає те, що невиконання зобов’язань перед позивачем є наслідком непростої фінансово-господарської ситуації в товаристві, а наведені вище обставини підтверджують значне боргове навантаження відповідача, що свідчить про його складний фінансовий стан, оскільки останній має заборгованість перед іншими особами, що в порядку виконання рішення суду може потягти витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, а це, в свою чергу, вказує на можливість утруднення виконання рішення суду у даній справі в разі задоволення позову.

Окрім того, суд апеляційної інстанції приймає до уваги те, що застосування даного заходу забезпечення позову безпосередньо пов'язано з предметом позову, а його вжиття сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді та,що  у разі задоволення позову, забезпечить можливість виконання рішення суду. При цьому, виконання в майбутньому судового рішення у даній справі, у випадку задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи буде наявне у відповідача майно (кошти) для задоволення вимог кредитора.

Отже, виходячи із предмету позову, а також фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, з огляду на ненадання відповідачем доказів неможливості проведення господарської діяльності внаслідок вжиття заходів до забезпечення позову чи настання негативних наслідків для відповідача, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач перебуває в скрутному фінансовому становищі та ухиляється від виконання взятих на себе грошових зобов'язань, тому застосування судом першої інстанції заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в межах суми заявлених      позовних вимог в розмірі 21 610 000 грн. повністю відповідає вимогам ст. ст. 136, 137 ГПК України.

Скаржник в апеляційній скарзі вказує, що накладення арешту на грошові кошти в розмірі заявлених позовних вимог істотно порушує його права і законні інтереси, оскільки він не зможе виконати свої зобов’язання перед банком за договором від 21.05.2013р. №01/р7-01-04/401, що спричинить застосування до товариства нових штрафних санкцій та значно погіршить фінансовий стан товариства та призведе до повної зупинки роботи товариства, неможливості виплати заробітної плати та бюджетних платежів.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає вказані посилання скаржника лише припущеннями, які не підтверджені            належними та допустимими доказами, оскільки заходи забезпечення позову, вжиті місцевим господарським судом, не блокують його господарську діяльність, не порушують права осіб, що не є учасниками судового процесу, а також не застосовують обмежень, не пов'язаних з предметом спору, і вказані фактичні обставини не спростовані заявником.

Окрім того, ухвалою суду в даній справі арештованими є лише кошти на суму в межах ціни позову, що не може заважати нормальному функціонуванню товариства та вільному використанню інших коштів на банківських рахунках.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно      ст. 42 ГК України      підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, самостійного залучення фінансових ресурсів, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (ст. 44 ГК України).

Згідно ч. ч. 1, 2      ст. 14 ЦК України      цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.      Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.

За таких обставин, як до накладення арешту так і в період чинності заходів до забезпечення позову, відповідача ніхто не міг примусити до      залучення кредитних коштів від банківських установ, оскільки дії відповідача з цього приводу ґрунтуються передусім на принципах комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Щодо доводів апелянта про необхідність зазначення в оскаржуваній ухвалі про зустрічне  забезпечення і скасування з цих підстав ухвали суду, апеляційний господарський суд зазначає наступне .

Відповідно до ч.ч. 1, 3      ст. 141 ГПК України      суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи.      Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами      забезпечення позову, застосованими судом,      та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.

Отже, вжиття заходів зустрічного забезпечення та встановлення його розміру законом покладено на розсуд суду, який розглядає відповідну заяву. Застосування означених заходів у відповідності до ч.1      ст.141 ГПК України      є правом, а не обов'язком суду. При цьому, для вжиття заходів зустрічного забезпечення необхідно враховувати обставини справи, а      також співмірність вжитих заходів із      заявленими вимогами      та можливими збитками осіб щодо яких такі заходи вживаються.

Разом з тим, матеріали оскарження ухвали не містять доказів реальної можливості завдання відповідачу збитків внаслідок вжиття заходу забезпечення позову, або ж доказів блокування його господарської діяльності.

При цьому, відповідно до ч. 4      ст. 141 ГПК України      питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Таким чином, беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач  не позбавлений права звернутись із відповідним клопотанням до суду першої інстанції.

Не зазначення в оскаржуваній ухвалі суду про зустрічне забезпечення не є тим фундаментальним порушенням, яке привело до постановлення незаконної ухвали.

Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала місцевого господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства, тому відсутні підстави для її скасування за наведених у апеляційній скарзі мотивів.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно      ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Остер"  залишити   без задоволення, ухвалу Господарського суду Вінницької області від 14.08.2018р. у справі №902/424/18 - залишити без  змін.

2. Поновити дію ухвали Господарського суду Вінницької області від 14.08.2018 р. у справі № 902/424/18.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду Вінницької області від 14.08.2018 р. у справі № 902/424/18 повернути до суду першої інстанції.

Повний текст постанови складено  01 листопада 2018року .  

Головуючий  суддя                                                                      Олексюк Г.Є.

        Суддя                                                                                              Василишин А.Р.  

Суддя                                                                                              Філіпова Т.Л.