П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  806/1441/18

Головуючий у 1-й інстанції: Попова Оксана Гнатівна

          Суддя-доповідач:  ОСОБА_1

05 листопада 2018 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:  Моніча Б.С.

суддів:  Охрімчук І.Г.  Капустинського М.М. ,

розглянувши  в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року  у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2    до  Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат     про визнання дій протиправними, зобов'язання прийняти рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Міністерства оборони України із позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_2 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ОСОБА_2 інвалідності 2 групи з 23.01.2017 внаслідок захворювань, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії;

- зобов’язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо виплати мені одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ОСОБА_2 інвалідності 2 групи з 23.01.2017 внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017 та прийняти відповідне рішення згідно Порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, з урахуванням права на отримання зазначеної грошової допомоги.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач в період з 21.08.1968 по 01.11.1968 проходив військову строкову службу на території Республіки Чехословаччина та приймав участь в бойових діях, під час яких отримав захворювання, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: військового квитка ДЕ №098596 (а.с.15-18), архівної довідки Львівського територіального архівного відділу галузевого архіву Міністерства оборони України від 02.07.2012 вих. №179-2/839 (а.с.19) , довідок Любарського районного військового комісаріату від 03.01.2017 №1 (а.с. 20) та від 30.01.2017 № 6 (а.с. 21).

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 23.01.2017 № 213, встановлено, що отримані позивачем захворювання, ТАК, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с. 22).

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА №901391 від 11.01.2017, Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 позивачу встановлено другу групу інвалідності, з 11.01.2017, яка настала внаслідок захворювань пов’язаних з проходженням військової служби (а.с. 23).

27.01.2017 Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 позивачу встановлено другу групу інвалідності, з 23.01.2017 року, яка настала внаслідок захворювань пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією довідки Житомирського обласного МСЕК № 2 серія 12 ААА № 901464 від 27.01.2017 року (а.с. 24).

03.02.2017 Любарським Управлінням праці та соціального захисту населення Житомирської області ОСОБА_2 встановлений статус інваліда війни другої групи, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією посвідчення інваліда 2 групи серія Є № 053848 від 03.02.2017 (а.с. 25).

14.08.2017 позивач звернувся із заявою до міністерства оборони України через Любарський районний військовий комісаріат про виплату одноразової грошової допомоги згідно ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" як інваліду другої групи з 23.01.2017 (а.с. 26).

ОСОБА_3 фінансів Міністерства оборони України від 27.09.2017 №248/3/6/3373, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, з підстав, що ОСОБА_2 не має права на одержання одноразової грошової допомоги, відповідно до підпункту 6 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки інвалідність позивачу встановлено понад 3-місячний термін після звільнення з військової служби (а.с. 27).

Позивач, не погодившись із рішенням відповідача про відмову в призначені йому одноразової грошової допомоги, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

20 грудня 1991 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Визначення соціального захисту військовослужбовців міститься у статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та означає діяльність (функція) держави, спрямовану на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У відповідності до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За визначенням частини 1 статті 16 вказаного Закону, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно пунктами 4-6 частини другої вказаної статті Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;

5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;

6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Важливою умовою для правильного тлумачення наведених норм статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є розуміння видів військової служби, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Згідно частини шостої вказаної статті Закону, існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

В контексті спірних правовідносин, саме п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходять строкову військову службу, зокрема:

- особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби;

- визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби;

- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.

Аналогічне правило закріплено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 (далі - Порядок).

Так, відповідно до п.п. 3 п. 6 Порядку визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному чи резервісту під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві, у розмірі:

120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності I групи;

90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи;

70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Таким чином, положеннями статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.

Щодо доводів позивача про те, що суд має врахувати практику Європейського суду з прав людини та застосувати до нього найбільш сприятливе тлумачення відповідних норм, колегія суддів вважає за необхідне вказати на наступне.

Згідно практики Європейського суду з прав людини розумними очікуваннями особи вважаються легітимні (або законні) і виправдані очікування набути майно або майнове право, які в практиці ЄСПЛ дістають правову охорону як майно. Поняття "законні очікування" (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та "юридичної визначеності" (legal certainty).

Автономне поняття "законні очікування" не може протиставлятися положенням ч. 2 ст. 19 Конституції України про пріоритетність забезпечення правового порядку. Практикою ЄСПЛ і міжнародних арбітражів визнається, що принцип обґрунтованого очікування не може заперечувати право держав змінювати своє законодавство.

Відтак слід чітко визначити, з якого моменту у позивача могли виникнути розумні та виправдані очікування набути майнове право на виплату одноразової грошової допомоги.

Моментом, з яким слід пов'язувати виникнення у особи права на отримання одноразової допомоги, слід вважати загибель (смерті), первинне встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності. Наведене прямо випливає з ч.1 ст.16 Закону 2011-ХІІ.

Саме з цього моменту особа підпадає під дію закону 2011-ХІІ в частині соціальних гарантій у виді отримання одноразової допомоги і розпочинаються правовідносини, пов'язані як з виплатою грошової допомоги відповідного розміру, так і з закріпленими на законодавчому рівні гарантіями на виплату допомоги у більшому розмірі у разі встановлення групи інвалідності вищого рівня.

Відтак, розумними очікуваннями можуть вважатися лише очікування особи, яка стала учасником відповідних правовідносин та здобула право на виплату одноразової допомоги.

Визначальними для цього є положення законодавства, які були (є) чинними на момент смерті, первинного встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Оскільки позивачу первинно група інвалідності встановлена після 01.01.2017 року, то при визначенні того факту, чи став він учасником правовідносин, пов'язаних з отриманням права на отримання одноразової допомоги, слід застосовувати законодавство, чинне на момент такого встановлення інвалідності.

Як уже зазначалось судом, з 01.01.2017 року законодавець чітко визначив, що для військовослужбовців строкової військової служби право на отримання одноразової допомоги може виникнути у двох випадках:

1. встановлення військовослужбовцю строкової військової служби інвалідності, що настала внаслідок ПОРАНЕННЯ (КОНТУЗІЇ, ТРАВМИ ОСОБА_4), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов’язаному або резервісту при виконанні обов’язків військової служби під час строкової військової служби НЕЗАЛЕЖНО ВІД СТРОКУ ВСТАНОВЛЕННЯ ОСОБА_5 ІНВАЛІДНОСТІ.

2. встановлення військовослужбовцю строкової військової служби інвалідності, що настала внаслідок ЗАХВОРЮВАННЯ ОСОБА_6 ВИПАДКУ, що мали місце в період проходження строкової військової служби у строк НЕ ПІЗНІШЕ НІЖ ЧЕРЕЗ ОСОБА_7 ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ІЗ СЛУЖБИ.

Слід погодитися, що до 01.01.2017 року законодавство, яке врегульовувало відповідні правовідносини було не досить чітким, оскільки норми п.п.4-6 ч.1 статті 16 Закону №2011-ХІІ оперували загальним поняттям "військовослужбовець", яке могло тлумачитись як таке, що включало в себе і військовослужбовців строкової служби.

Відсутність правової визначеності саме у цих нормах давала підстави за певних умов застосовувати до військовослужбовців строкової служби норми п.п.4-6 ч.1 ст.16 Закону №2011-ХІІ, які не містили часових обмежень як в частині встановлення групи інвалідності, так і в частині звернення за призначенням допомоги.

З 01.01.2017 року законодавець більш чітко врегулював відповідні правовідносини, внаслідок чого відповідне законодавство стало відповідати критеріям правової визначеності.

Щодо тверджень позивача про неможливість застосування до нього нових норм законодавства як таких, що носять дискримінаційний характер, то колегія суддів вважає їх непереконливими, оскільки вони могли б бути прийнятними лише у випадку, якби позивач став учасником відповідних правовідносин – набув право на отримання одноразової допомоги до 01.01.2017 року.

Лише у цьому випадку у позивача, наприклад, могли виникнути розумні очікування на виплату одноразової допомоги (різниці між раніше виплаченою допомогою та допомогою більшого розміру) в разі встановлення групи інвалідності вищого рівня.

Крім того, на момент встановлення позивачу інвалідності не існує жодних норм, які регулюють відповідні правовідносини різним чином. Внесені до Закону №2011-ХІІ зміни чітко та однозначно визначили умови набуття права на виплату одноразової допомоги різним категоріям військовослужбовцям. Не існує жодних інших норм у цих питаннях, які могли б бути застосовані до позивача у спірних правовідносинах.

Доводи позивача про висновки Верховного суду у зазначених ним справах колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки із зазначених судових рішень випливає, що у відповідних справах позивачам група інвалідності первинно встановлювалася до 01.01.2017 року, крім того, вони стосувалися застосування норм Закону №2011-ХІІ у попередній редакції.

Вирішуючи спір суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені у справі №750/5074/17.

Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги.

Наведені вище доводи дають підстави відхилити апеляційну скаргу позивача, а судове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини в адміністративній справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Fпеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а  рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі  05 листопада 2018 року.

Головуючий ОСОБА_1

Судді ОСОБА_8  ОСОБА_9