КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/284/2018 Головуючий у 1 інстанції - Арапіна Н.Є.

Унікальний номер справи № 755/926/16-ц Доповідач - Андрієнко А.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 листопада 2018 року Київський апеляційний суд в складі:

Судді-доповідача: Андрієнко А.М.

Суддів: Соколової В.В.

ПоліщукН.В.

При секретарі Дроздовій Ж.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 квітня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 за участю третіх осіб: Державного нотаріуса Сьомої Київської державної нотаріальної контори Паньшиної Олени Валеріївни Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Державного нотаріуса Першої Луцької нотаріальної контори Четвергової Єлизавети Олександрівни Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним. Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_9. Після його смерті відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме, на 1/2 частину квартири, яка розташована АДРЕСА_1, інша 1/2 частина вказаної квартири належить на праві приватної власності позивачу. Позивач звернулася до Державного нотаріуса Сьомої Київської державної нотаріальної контори ПаньшиноїО.В. для оформлення права власності на спадкове майно, однак нотаріус видала свідоцтво про право власності в порядку спадкування на 1/4 частину квартири, яка розташована АДРЕСА_1 та повідомила позивача про наявність заповіту на користь відповідача. Позивач вважає вказаний заповіт недійсним, оскільки він не містить дійсного підпису спадкодавця та був складений без фактичного волевиявлення. Просила суд визнати недійсним заповіт від 04 грудня 1998 року, складений ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10, посвідчений Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є.О.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 квітня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 за участю третіх осіб: Державного нотаріуса Сьомої Київської державної нотаріальної контори Паньшиної Олени Валеріївни Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Державного нотаріуса Першої Луцької нотаріальної контори Четвергової Єлизавети Олександрівни Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання заповіту недійсним відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення було постановлено з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та не наданням належної оцінки доказів.

Вказує, що судом невірно розцінено висновок експертизи. Вважає, що судовою експертизою не було доведено, що підписи від імені ОСОБА_9 в оригіналі Заповіту на нотаріальному бланку та другому примірнику Заповіту від 04.12.1998 дійсно були зроблені саме ним.

В суді апеляційної інстанції позивач та її представник підтримали доводи апеляційної скарги , просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник відповідача просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9, з яким з 05 травня 1966 року позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі.

Після його смерті відкрилась спадщина на нерухоме майно, яка складається із 1/2 частини квартири розташованої по  АДРЕСА_1, що належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 17 лютого 1997 року органом приватизації житла Дарницької районної державної адміністрації.

Згідно заповіту, посвідченого 04 грудня 1998 року державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є.О. на нотаріальному бланку серії ААН №951405, зареєстрованого в реєстрі за № І-4315, ОСОБА_9, що проживає за адресою: АДРЕСА_1, заповів все своє майно ОСОБА_11, яка у зв'язку з укладанням шлюбу змінила прізвище на «ОСОБА_11».

Відповідач ОСОБА_12, а також позивач ОСОБА_3 прийняли спадщину, подавши про це заяву до нотаріальної контори в межах шестимісячного строку після смерті спадкодавця.

Відповідно до ст.. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповіт є правочином, оскільки він породжує або змінює права та обов'язки особи щодо майна спадкодавця.

Відповідно до ст. 215 ЦК України правочин є недійсним у зв'язку із недодержанням у момент його вчинення стороною загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.. 203 ЦК України.

Ч.2,3 ст. 203 ЦК України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст.. 1247 ч.2 ЦК України заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Відмвляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на те, що позивач не надала достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_9 не підписував заповіт на імя ОСОБА_12 (ОСОБА_11).

Як вбачається із Висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів № 19521/16-32/19522/16-33/12472/17-633 від 04 липня 2017 року визначено, що підписи від імені ОСОБА_9у рядку «підпис» у першому примірнику Заповіту від 04 грудня 1998 року (нотаріальний бланк серії ААН № 951405, який складено від імені ОСОБА_9, посвідчено Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є.О., зареєстровано в реєстрі за № 1-4315, та у рядку «Підпис» у другому примірнику Заповіту від 04 грудня 1998 року, який складено від імені ОСОБА_9, посвідчено Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є.О., зареєстровано в реєстрі за № 1-4315, придатні для ідентифікації особи виконавця. Підписи від імені ОСОБА_9 у рядку «Підпис» у першому примірнику Заповіту від 04 грудня 1998 року (нотаріальний бланк серії ААН № 951405), який складено від імені ОСОБА_9, посвідчено Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є.О., зареєстровано в реєстрі за № 1-4315, та у рядку «Підпис» у другому примірнику Заповіту від 04 грудня 1998 року, який складено від імені ОСОБА_9, посвідчено Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є.О., зареєстровано в реєстрі за № 1-4315, виконані, ймовірно, однією особою ОСОБА_9 . Наявні у досліджуваних підписах від імені ОСОБА_9 у рядку «Підпис» у першому примірнику Заповіту від 04 грудня 1998 року (нотаріальний бланк серії ААН № 951405), який складено від імені ОСОБА_9 , посвідчено Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є.О., зареєстровано в реєстрі за № 1-4315, та у рядку «Підпис» у другому примірнику Заповіту від 04 грудня 1998 року, який складено від імені ОСОБА_9 , посвідчено Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори ЧетверговоюЄ.О., зареєстровано в реєстрі за № 1-4315, розбіжності пояснюються, ймовірніше за все, варіаційністю підпису ОСОБА_9 , що не проявилась у наданих зразках його підпису, для дослідження надано чотири зразки підпису за 1953, 1961, 1991, 1998.

Експертом ОСОБА_13 надано роз'яснення експертного висновку щодо дослідження питань судово-почеркознавчої експертизи, яке проведено шляхом порівняння досліджуваних підписів між собою та зі зразками підпису, що відображено в ілюстративній таблиці, яка додана до висновку.

Висновки експертів містять докладний опис процесу проведених досліджень та їх результатів, зазначення застосованих методів (методик) дослідження, посилання на ілюстрації. На кожне з поставлених судом питань надано відповідь по суті, які є повними, зрозумілими, вичерпними та науково обґрунтованими.

Проаналізувавши та оцінивши вищевикладені обставини, колегія суддів прийшла до висновку про те, що висновок експертів повинен носити категоричний характер, а ймовірність доказу, на яку послався експерт, не може бути прийнятий судом та покладений в основу рішення суду, оскільки викликає сумнів у його достовірності.

Відповідно до ст.. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач не надала суду належних та достовірних доказів на підтвердження своїх вимог, а тому враховуючи принцип презумпції правомірності правочину, передбачений ст.. 204 ЦК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідач звернулася до суду із заявою про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із статтею 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків,коли позов не доведено,що є самостійною підставою для нього.

Виходячи з наведеного, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості позову. У разі якщо вимоги позову є необґрунтованими , то суд має відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачу було відомо про існування заповіту з моменту прийняття спадщини, тобто з 2010 року. Однак, до суду з даним позовом вона звернулася у січні 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Однак, оскільки позовні вимоги є недоведені позивачем, то це є самостійною підставою для відмови у позові.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, однак, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 2 листопада 2018 року.

Суддя-доповідач:

Судді: