АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2018 року м. Чернівці справа № 727/9808/18

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Височанської Н. К.

суддів: Владичана А.І., Лисака І.Н.

секретар Ковальчук Н.О.

за участю: представника ОСОБА_1- ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівці від 19 вересня 2018 року, постановлену під головуванням судді Волошина С.О.,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 19 вересня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

На дану ухвалу ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі.

В апеляційній скарзі посилається на те, що звертаючись до суду першої інстанції заявник не просив встановити юридичний факт отримання ним поранення при виконанні обов'язку військової служби, який у відповідності до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не підлягає встановленню в судовому порядку. Даний факт встановлений та підтверджений вже наявними документами, оформленими у відповідних органах на підставі чинного законодавства України.

Звернення заявника до суду було спрямоване на встановлення його статусу як жертви міжнародного збройного конфлікту і не містить в собі причинно-наслідкового зв'язку між отриманням поранення військовослужбовцем у зоні проведення бойових дій на сході України та збройною агресією Російської Федерації проти України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що діючим законодавством України визначено порядок встановлення факту отримання поранень під час виконання військової служби, чим виключається можливість встановлення такого факту в судовому порядку в цивільному судочинстві за правилами окремого провадження. Так, порушене в заяві питання врегульоване Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке затверджене наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 (надалі - Положення). Повноваження щодо встановлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців покладені на військово-лікарські комісії, а повноваження щодо оформлення довідки про обставини травми надані командиру (начальнику) військової частини. Відмова відповідного органу може бути оскаржена в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних міркувань.

Судом установлено, що з 2002 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України. В період з 3 жовтня 2014 року по 1 листопада 2014 року заявник безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей у складі військової частини 1241. У листопаді 2014 року під час виконання бойового завдання в с.Кримське Словяносербського району Луганської області , ОСОБА_1 отримав важке осколкове мінно-вибухове наскрізне проникаюче черепно-мозгове та лицеве поранення з вхідним отвором в лобній ділянці, важку черепно-мозгову травму.

Після первинного огляду медико-соціальною експертною комісією, ОСОБА_1 видали довідку відповідно до якої встановили третю групу інвалідності у зв'язку з пораненням, яке пов'язане з виконанням обов'язків з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю.

Ураховуючи наведене, факт самого поранення ОСОБА_1 під час проходження ним служби на момент звернення з заявою уже встановлено.

Проте, у порушення вимог ст.ч.2 ст.315 ЦПК України, суд першої інстанції не з'ясував за встановленням якого факту, що має юридичне значення, звернувся з заявою ОСОБА_1

Згідно з частиною першою та пунктом п'ятим частини другої ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту зазначеної норми права, а також роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верхового Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» випливає, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.

У заяві ОСОБА_1 зазначає, що метою встановлення факту, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України він отримав поранення при виконанні обов'язку військової служби на території Луганської області у 2014 році, є визначення його статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (надалі Конвенція), яка ратифікована Президією Верховної ради Української РСР 03 липня 1954 року, тобто отримання статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення у нього прав та обов'язків, передбачених нормами національного та міжнародного права.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що встановлення факту про який просить заявник, не може бути встановлено судом в порядку окремого провадження є передчасним.

Так зокрема, відповідно до ст.1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

В силу ст.13 розділу І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

З наведеного слідує, що відмова суду першої інстанції у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, з урахуванням змісту та суті його заяви, є передчасною та є порушенням його конституційних прав в доступі до правосуддя, та порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі належним чином не з'ясував суть вимог заявника, зокрема для встановлення якого юридичного факту він звернувся до суду, чи підлягала його заява розгляду та захистові у обраний ним спосіб.

Колегія суддів вважає, що встановлення факту, про який просить ОСОБА_1 можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив позасудового, тобто іншого порядку, встановлення причинно-наслідкового зв'язку між пораненням та військовою агресією Російської Федерації. Положенням, на яке послався суд першої інстанції, врегульовано вирішення у позасудовому порядку питання причинно-наслідкового зв'язку між пораненням та захистом Батьківщини, що не є тотожним та достатнім для набуття статусу жертви міжнародного збройного конфлікту.

Враховуючи викладені обставини, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівці від 19 вересня 2018 року скасувати і направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 6 листопада 2018 року

Головуючий Н.К. Височанська

Судді: А.І. Владичан

І.Н. Лисак