22-ц/4804/290/18

263/15106/17

Головуючий у 1-й інстанції Шевченко О.А.

Суддя-доповідач: Попова С.А.

Категорія 59

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2018 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Попової С.А.,

суддів Зайцевої С.А., Пономарьової О.М.,

за участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі

апеляційні скарги приватного нотаріуса Танаджи Геннадія Геннадійовича і його представника - Басівського Віталія Олександровича

на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 квітня 2018 року, ухваленого у складі судді Шевченко О.А.,

по цивільній справі

за позовом ОСОБА_4

до ОСОБА_5, ОСОБА_6

про визнання недійсною довіреності,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5, що доводиться їй батьком, та ОСОБА_6, посилаючись на наступне. В межах справи за позовом ОСОБА_6 про визнання недійсним договору оренди, провадження по якій відкрито 30.10.2017р., вона довідалась про існування довіреності № 6588 від 04.09.2002р., посвідченої приватним нотаріусом Танаджи Г.Г., від її імені на її батька - ОСОБА_5, уповноваженого розпоряджатись її майном, що вона фактично не підписувала та не схвалювала її в подальшому. За цією довіреністю ОСОБА_5 01.02.2003р. уклав від її імені договір про передання ОСОБА_6 в оренду приміщення, що є її власністю, цим самим розпорядився її майном без достатніх підстав і згоди. Вважає довіреність оформленою всупереч законодавству і такою, що має бути визнана недійсною.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 квітня 2018 року визнано недійсною довіреність від 04 вересня 2002 року, серії НОМЕР_2, посвідчену приватним нотаріусом Маріупольської міської нотаріальної контори Танаджи Г.Г., за реєстром 6588, з дня її оформлення.

В апеляційних скаргах приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Танаджи Г.Г. і його представник - Басівський В.О., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, які мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального і процесуального права, просять скасувати рішення суду та прийняте нове судове рішення про відмову в задоволенні позову (Танаджи Г.Г.) або закрити провадження за позовом з підстав, передбачених п. 3 ст. 255 ЦПК України, зокрема набрання законної сили ухвали про закриття провадження у справі, ухваленої з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (Басівський В.О.).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника приватного нотаріуса Танаджи Г.Г. - Басівського В.О., який підтримав доводи своєї скарги і скарги довірителя, заперечення проти скарги відповідача ОСОБА_5, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи позивачки співвідповідача ОСОБА_6 та приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Танаджи Г.Г., що не був залучений до участі в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, за таких підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає.

Як встановлено судом, ОСОБА_4 за змістом довіреності № 6588 ВАА № 798884 від 04.09.2002р. уповноважила ОСОБА_5 розпоряджатися (продати, обміняти, подарувати) належними їй нежилими приміщеннями, розташованими в місті Маріуполі по вул. Енгельса, на умовах, які будуть визначатися повіреним самостійно, визначаючи умови продажу, міни, дарування на свій розсуд (т. 1 а.с. 26).

Судом враховано висновок почеркознавчої експертизи № 588 від 06.09.2013р., проведений по іншій справі і в копії долучений до даної справи, де виявлено, що підпис від імені ОСОБА_4 в довіреності № 6588 від 04.09.2002р. виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою (т. 1 а.с. 27-30).

Судом встановлено, що позивач знаходилась поза межами України на момент оформлення довіреності, що унеможливлювало її підписання.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що зміст правочину, яким є оскаржувана довіреність, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського МНО Танаджи Г.Г., за яким позивач уповноважила батька - ОСОБА_5 на розпорядження своїм нерухомим майном, суперечить актам цивільного законодавства, оскільки позивач в момент оформлення довіреності не могла підписати власноруч довіреність, бо знаходилась поза межами України, що підтверджено висновком почеркознавчої експертизи від 06.09.2013р. № 588. За таких обставин нотаріус не міг посвідчувати довіреність.

З такими висновками суду не можна погодитись з огляду на наступне.

Виниклі правовідносини з оспорювання довіреності регулюються положеннями законодавства, чинного на момент її нотаріального посвідчення у вересні 2002 року.

Так, згідно зі ст. 41 ЦК УРСР (в редакції 1963р. з подальшими змінами, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин) видача довіреності є односторонньою угодою, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. На даний вид угод розповсюджується також і правила визнання їх недійсними внаслідок їх невідповідності закону (ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР).

Позиваючись до суду, ОСОБА_4 наголошує на непідписанні нею довіреності і не схвалення її в подальшому, тобто її оформлення всупереч вимогам законодавства, зокрема ст. 44 ЦК України в редакції 1963р., ст.ст. 41, 43, 44, 45, 50 Закону України «Про нотаріат».

За ст. 43 Закону України «Про нотаріат» (в редакції на 04.09.2002р., далі - Закон № 3425-ХІІ) при вчиненні нотаріальних дій нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, встановлюють особу громадянина, його представника або представника підприємства, установи, організації, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Встановлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії.

Згідно із ст. 44 Закону № 3425-ХІІ при посвідченні угод з'ясовується дієздатність громадян.

Відповідно до ст. 45 цього Закону при посвідченні угод і вчиненні деяких інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством України, перевіряється справжність підписів учасників угод та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Нотаріально посвідчувані угоди, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальну дію. Якщо угода, заява чи інший документ підписано за відсутності цих посадових осіб, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ підписаний ним. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати угоду, заяву чи інший документ, за його дорученням і в його присутності та в присутності нотаріуса або іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, угоду, заяву чи інший документ може підписати інший громадянин. Про причини, за яких громадянин, заінтересований у вчиненні нотаріальної дії, не міг підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Угоду не може підписувати особа, на користь або за участю якої її посвідчено.

Статтею 49 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляють у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законові.

За змістом ст. 6 ЦК УРСР захист цивільних прав здійснюється в установленому законом порядку судом шляхом, в тому числі, але не виключно: визнання цих прав, відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушуються право, припинення або зміни правовідношення тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК).

Приблизний перелік способів захисту цивільних прав наведено в ст. 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру з метою поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

З цією метою суд відповідно до ст. 264-265 ЦПК України повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, з'ясувавши при цьому: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються (п. 1 ст. 264, п. 1 ст. 265 ЦПК); чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду (п. 4 ст. 265 ЦПК України); яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (п. 5 ст. 264 ЦК Укаїни).

Наявна в матеріалах справи копія оспорюваної довіреності у вигляді повторного копіювання долучена до справи без засвідчення підпису судді про відповідність (автентичність) її оригіналові довіреності № 6588 від 04.09.2002р. (т. 1 а.с. 26).

В ході розгляду справи судом першої інстанції, а також і в ході апеляційного перегляду клопотання про витребування оспорюваної довіреності у встановленому процесуальним законом порядку не ініціювалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ч.ч. 1, 2, 4, 6 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Оскільки, як з'ясовано з матеріалів судового засідання, оригінал оспорюваної довіреності не був представлений суду, що вирішував долю її чинності, то ухвалене рішення, що базується на копії довіреності, зробленої з її копії, що не є належним і допустимим доказом і в розумінні ч. 6 ст. 95 ЦПК України, характеру спірності відносин щодо цієї довіреності, не міг братись судом до уваги.

Отже, суд не впевнився в існуванні оригіналу довіреності всупереч ст. 95 ЦПК, як обґрунтовано посилаються в апеляційних скаргах приватний нотаріус і його представник.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_5 пояснив, що отримав довіреність від нотаріуса Танаджи Г.Г., який його викликав в нотаріальну контору і вручив цю довіреність. Відповідач не з'ясовував при цьому волю доньки, з якою в нього існують нормальні відносини, та не питав її, чи підписувала вона цю довіреність. Одночасно з цим стверджує, що в день, якою датовано довіреність, донька перебувала за кордоном і не могла підписати цю довіреність. Незважаючи на це, ОСОБА_5 вказував, що оформлював угоди на базі цієї довіреності під впливом погроз з боку інших осіб, щодо яких триває розслідування кримінальної справи, яке не завершено.

За положеннями ст. 76 ЦПК України дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, можуть доводитись певними засобами доказування.

В даній справі обставинами, що підлягали доказуванню, є питання: чи вчинений підпис позивача ОСОБА_4 в довіреності на ім'я її батька ОСОБА_5 Відносним до характеру спору є засіб доказування, передбачений п. 2 ч. 2 ст. 76 ЦК України, а саме, висновок експертів.

Стверджуючи про вчинення підпису в оспорюваній довіреності № 6588 від 04.09.2002р. не позивачем, а іншою особою, суд використав копію висновку почеркознавчої експертизи № 588 від 06.09.2013р. (т. 1 а.с. 27-30, 115-126), проведеної по іншій цивільній справі 266/1059/13-ц і не впевнився в наявності оригіналу цього експертного висновку, не оглянув такий оригінал. Наявна у справі копія експертного висновку не засвідчена суддею, тож, при заперечуванні нотаріусом, що не був залучений до участі в розгляді справи і зараз апелює, не має братись до уваги.

За правилами в ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Проте, в порядку ст.ст. 103-104 ЦПК України в межах даної справи позивачем не заявлялось клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи в підтвердження обставин щодо непідписання нею довіреності.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги приватного нотаріуса і його представника в частині використання судом неналежних і не допустимих доказів.

Факт підписання довіреності іншою особою, аніж ОСОБА_4, не підтверджений належними і допустимими доказами. Тож, справу розглянуто з порушенням правил доказування за ст.ст. 79-82 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи.

В матеріалах справи відсутні докази, на підставі яких суд стверджував про знаходження позивача поза межами України в момент підписання оспорюваної довіреності. Відомостей Державної прикордонної служби України про перетинання позивачем кордону не представлено.

Як наведено в правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 12.02.2014р. по справі № 6-65 цс 13, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності. Зокрема, у разі вчинення правочину представником суду слід з'ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він в межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин.

Позиваючись до суду, ОСОБА_4 вказала, що на базі довіреності № 6588 від 04.09.2002р., яку вона не підписувала, її батько ОСОБА_5 уклав договір оренди належного їй на праві власності нежилого приміщення без її доручення.

В апеляційному суді ОСОБА_5 пояснив, що з використанням цієї довіреності від імені доньки він уклав договір оренди нежилого приміщення, належного ОСОБА_4, передавши його в користування ОСОБА_6 При цьому відповідач пояснив, що для укладення угоди оренди він взяв вдома без відому позивача оригінали правовстановлюючих документів, не поставивши до відому доньку і згодом.

У змісті позовної заяви позивач вказує, що дізналася про порушення свого права щодо переданого в оренду майна лише у жовтні 2017 року, коли став спорювати угоду оренди ОСОБА_6

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Танаджи Г.Г. не мав права посвідчувати довіреність від 04.09.2002р., з мотивів, що нотаріус не пересвідчився у справжності підпису позивача, якого не було на той момент на території держави.

Разом з тим, в сенсі ст. 6 УК УРСР, діючих у спірному періоді, ст. 4 ЦПК України, чинних на момент розгляду справи в суді, суд відновлює права позивача у випадку встановлення факту їх порушення, невизнання, або оспорювання.

Проте, ухвалюючи рішення, поза увагою суду взагалі залишилось питання фізичної наявності договору оренди нежилих приміщень позивача, на чому вона грунтує порушення майнових прав, а також питання: чи дійсно був реалізований договір оренди фактичним переданням у користування об'єкту нерухомості ОСОБА_6; чи схвалила укладення цього договору ОСОБА_4 і які негативні наслідки для неї потягло укладення її батьком ОСОБА_5 угоди оренди на базі оспорюваної довіреності.

Суд не звернув уваги, на те, що позивач впродовж майже 15 років не ставила питання про недійсність укладеної її батьком угоди.

В решті, зі змісту позовної заяви (т. 1 а.с. 1) вбачається, що визнання недійсним договору оренди прагне ОСОБА_6, а не ОСОБА_4, яка в межах даної справи заявляє про порушення її майнових прав, однак, не оспорює угоду оренди, не вимагає повернення всього одержаного за цією угодою, або застосування інших наслідків недійсності угоди за ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР.

За змістом ч. 3 ст. 42 ЦК УРСР мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством.

Тож, в таких конклюдентних діях позивача впродовж довготривалого терміну існування довіреності, вбачається ознаки схвалення ОСОБА_4 за її умовчанням укладеної її батьком угоди оренди із ОСОБА_7

Отже, як вбачається зі справи, суд першої інстанції не встановив факту передання ОСОБА_5 за довіреністю № 6588 в оренду ОСОБА_8 нежитлових приміщень, належних ОСОБА_4, чим вмотивовано її позов в частині порушення її майнових прав.

У зв'язку з цим, судом не було вирішено одне з основних питань, передбачених ст.ст. 264-265 ЦПК України, а чи порушено право позивача і чи підлягає воно захисту шляхом визнання довіреності недійсною. Апеляційний суд не погоджується із твердженням про порушення прав позивача, що не доведено відповідними засобами доказування, як переконливо наведено в апеляційних скаргах. Колегія суддів за таких обставин за невстановленням факту порушення відповідачами майнових суб'єктивних прав позивача, не вбачає підстав для їх захисту в спосіб, обраний позивачем.

В наведених обставинах суд апеляційної інстанції впевнюється у формалізованому підході суду першої інстанції до результату вирішення даної справи з визнанням недійсним довіреності з мотивів її не підписання, що достеменно в даній справі не було доведено, та прийняття оскаржуваного рішення без доведення факту порушення прав позивача.

Крім наведеного, слід вказати про повідомлення ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції факту укладення ним на базі оспорюваної довіреності ще низки угод: 2-3 договори оренди і 2-3 угоди з відчуження майна його доньки ОСОБА_4

Втім, суд ці обставини не з'ясував, не викреслив коло осіб, залучених до цих угод, зважаючи на можливі наслідки у вигляді зачіпання оскаржуваним рішенням їх майнових прав і інтересів, і не залучив їх до участі в розгляді справи, рівно як і приватного нотаріуса Танаджи Г.Г., законність дій якого перевіряється в межах даної справи.

З матеріалів справи вбачається, що з 2005р. по 2013р. судом неодноразово розглядались позови, в яких сторонами були ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_9, приватний нотаріус Танаджи Г.Г. та предметом позову було визнання недійсною саме довіреності № 6588 від 04.09.2002р. (т. 1 а.с. 38-60).

В решті, Верховним Судом у постанові від 20.06.2018р. (т. 2 а.с. 38-40) залишено без змін ухвалу Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10.12.2013р. і ухвалу апеляційного суду Донецької області від 28.01.2014р., чим схвалено закриття провадження за позовом ОСОБА_4 з оспорювання цієї довіреності № 6588 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК (в ред. ЦПК 2004р.), оскільки набрало законної сили інше судове рішення від 03.10.2012р., ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Посилання суду на положення щодо правочинів в ст.ст. 11, 202, 203, 204, 215 ЦК України в редакції 2004 року, що прийнятий пізніше виниклих по справі відносин, є невірним в сенсі правил дії закону в часі, як слушно наводиться у апеляційних скаргах приватного нотаріуса і його представника.

Також суд послався на положення ст.ст. 10, 57-60 ЦПК України, що втратили свою чинність з 15.12.2017р. у зв'язку з прийняттям цивільного процесуального закону в новій редакції, і не могли бути застосовані щодо рішення, постановленого у квітні 2018 року.

За відсутності підстав для закриття провадження, враховуючи інший суб'єктний склад осіб, аніж у вищенаведених справах, апеляційна скарга представника приватного нотаріуса Танаджи Г.Г. - Басівського В.О. підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи ухвалення оскаржуваного рішення внаслідок невідповідності висновків суду обставинам справи, не доведення обставин, що мають значення, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального і процесуального права, таке рішення, з огляду на обґрунтованість апеляційних скарг, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову згідно вищенаведеного мотивування.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Танаджи Геннадія Геннадійовича задовольнити.

Апеляційну скаргу представника приватного нотаріуса Танаджи Геннадія Геннадійовича - Басівського Віталія Олександровича задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 квітня 2018 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсною довіреності № 6588 від 04.09.2002р., посвідченої приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Танаджи Г.Г., - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Танаджи Геннадія Геннадійовича судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1057 (одна тисяча п'ятдесят сім) гривень 20 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.п. «а», «б», «в», «г» п. 2 ч. 3 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05 листопада 2018 року.

Головуючий С.А.Попова

Судді: С.А.Зайцева

О.М.Пономарьова