ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/1091/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                  Коваля Р.Й.,

суддів                                                                       Святецького В.В.,

                                                                                 ОСОБА_1,

з участю секретаря судового засідання                Дідик Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 червня 2018 року (прийняте суддею Каленюком Ж.В. у м. Луцьку о 11 год. 48 хв.; повний текст складено 15.06.2018) у справі № 803/877/18 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Луцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії,

                                                    В С Т А Н О В И В :

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із вказаним позовом, в якому просив:

-  визнати протиправним та скасувати рішення Луцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (далі – Луцьке ОУПФУ) від 09 лютого 2018 року № 7/2;

- зобов?язати Луцьке ОУПФУ зарахувати у пільговий стаж роботу за період з 15 лютого 1982 року по 19 червня 1984 року на посаді акумуляторника на Дослідно-експеремен-тальному заводі “Металіст” (Таллінн, Естонія) та з 11 липня 1984 року по 31 січня 1991 року на посаді акумуляторника 5-го розряду енерго-механічної дільниці на підприємстві “Талліннський електротехнічний завод імені ОСОБА_3”, а також призначити пенсію за віком на пільгових умовах з дня звернення за її призначенням.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що відмовляючи у призначенні пільгової пенсії, відповідач не застосував норми, які підлягали застосуванню, та порушив вимоги чинного законодавства та міжнародно-правових актів.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив ОСОБА_2, який вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неправильно застосовано норми матеріального права, неповно досліджено та з’ясовано всі обставини справи. Тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує загалом тими ж доводами, що були зазначені в позовній заяві.

На вищезазначену апеляційну скаргу відповідач подав відзив, у якому зазначив, що Угодою між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення, підписаною 05 жовтня 2010 року зарахування пільгового стажу за Списком № 2 на території Естонії для визначення права на пільгову пенсію на території України не передбачене, через що враховувати періоди роботи в Естонській Республіці до пільгового стажу ОСОБА_2 немає підстав, а тому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у зв’язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов?язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV).

Пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 55 років при стажі роботи не менше 25 років, з них не менш 12 років і 6 місяців на зазначених роботах. Робітникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і тяжкими умовами праці, пенсії на пільгових підставах призначаються із зниженням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки і 6 місяців такої роботи чоловікам.

Як визначено Порядком застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, що затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.

ОСОБА_4 Міністрів СРСР № 1173 від 22 серпня 1956 року “Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах” затверджені відповідні списки таких виробництв, цехів, професій та посад. Списком 2 виробництв, цехів, професій і посад з тяжкими умовами праці, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах (розділ ХХХІІ “Загальні професії”) передбачено професію акумуляторника (зарядчика) і акумуляторника-слюсаря, занятих на зарядці акумуляторів.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 у період з 01 червня 1982 року по 19 червня 1984 року та з 11 липня 1984 року по 31 січня 1991 року працював на посаді акумуляторника на підприємствах міста Таллінн (Естонія). Стаж позивача на посаді акумуляторника становить 8 років 7 місяців 10 днів. Зазначені обставини не заперечуються відповідачем.

02 лютого 2018 року у встановленому порядку ОСОБА_2 подав письмову заяву до Луцького ОУПФУ про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (Список № 2). До заяви позивачем були додані відповідні документи, перелік яких зазначений у розписці-повідомленні відповідача про прийняті документи (а.с. 56 – 57).

Відповідач розглянув заяву ОСОБА_2 від 02 лютого 2018 року щодо призначення йому пенсії на пільгових умовах згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та 09 лютого 2018 року та прийняв рішення № 7/2, яким відмовив у призначенні такої пенсії у зв’язку з відсутністю у позивача необхідного пільгового стажу (а.с. 49).

Не погоджуючись із таким рішенням суб’єкта владних повноважень, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції суд погодився з доводами відповідача, що стаж роботи позивача у період з 01 червня 1982 року по 19 червня 1984 року та з 11 липня 1984 року по 31 січня 1991 року, набутий на території Естонської Республіки, не може бути зарахований до стажу роботи, а тому пенсія за віком на пільгових умовах, передбачена пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, пункту “б” частини першої статті 13 Закону № 1788-XII позивачу призначена бути не може, у зв'язку із відсутністю відповідного стажу роботи за Списком № 2.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, відповідають нормам матеріального, фактичним обставинам справи і є правильними.

Питання пенсійного забезпечення осіб, які працювали на території України та Естонії вирішується згідно з законодавством кожної з держав з урахуванням положень Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010 (далі – Угода).

Відповідно до пункту 3 статті 6 Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 5 жовтня 2010 року, ратифікованої Законом України від 2 листопада 2011 року № 3990-VI та чинної на час виникнення спірних правовідносин (далі - Угода), якщо право на пенсію виникає на підставі спеціального закону та/або у зв'язку із здійсненням трудової діяльності у певній професії або у певних умовах, то пенсію на цій підставі призначає і виплачує тільки та Сторона, на території якої виникло право на пенсію, і тільки згідно із своїм законодавством. Періоди трудової діяльності у певній професії або у певних умовах, набуті згідно із законодавством Сторін, не підсумовуються. Якщо згідно із вищезазначеним законодавством будь-якої із Сторін право на пенсію не виникає, то при призначенні пенсії ці періоди враховуються на загальних підставах.

Відповідно до пункту 6 статті 6 вказаної Угоди при призначенні пенсії, компетентні установи кожної із Сторін обчислюють страховий стаж та доходи тільки відповідно до свого національного законодавства.

Таким чином, страховий стаж, набутий на території Естонської Республіки не враховується при призначенні пенсії в Україні. За цей період страхового стажу пенсія призначається за законодавством Естонської Республіки.

Також апеляційний суд зазначає, що, в цьому випадку Угода між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 5 жовтня 2010 року є спеціальною нормою права по відношенню до Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному нормативно-правовому акту, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Розглядаючи спір, апеляційний суд вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 311, 315, 316, 322, 325, 329 КАС України, суд

                                                 П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 червня 2018 року у справі № 803/877/18 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_5

судді ОСОБА_6

ОСОБА_1

    ОСОБА_4 складена у повному обсязі 07 листопада 2018 року.