УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/10087/18 Головуючий у 1-й інст. Драч Ю.І.

Категорія ст. 176 КПК України Доповідач Бережна С. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2018 року

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді:        Бережної С.В.,

суддів:        Зав’язуна С.М., Жизнєвського Ю.В.,

з участю секретаря:        Велидчук І.М.,

прокурора:        Устянцевої В.С.,

підозрюваного:                ОСОБА_1,

захисника:        ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_2 в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Корольовського районного суду м.Житомира від 12 жовтня 2018 року про продовження строку тримання під вартою, -

в с т а н о в и л а:

Згідно ухвали слідчого судді, слідчий звернувся до суду з клопотанням про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_1, який підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 263, ч. 2 ст. 307 КК України.

Слідчим управління ГУНП в Житомирській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №42018060360000111 від 25.04.2018 року, за підозрою ОСОБА_1, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 307 КК України.

15.08.2018 року у кримінальному провадженні №12018060050000659 слідчим в порядку статті 208 КПК України ОСОБА_1 затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

16.08.2018 року слідчим, за погодженням прокурора у кримінальному провадженні відповідно до ст.ст. 42, 276, 277, 278 КПК України, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України.

16.08.2018 року слідчим суддею Богунського районного суду м. Житомира підозрюваному ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 14.10.2018.

12.09.2018 року у кримінальному провадженні №42018060360000111 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Обставини, що дають підстави підозрювати ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 307 КК України, підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні, відповідно до вимог КПК України, доказами.

Строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_1 закінчується 14.10.2018, однак враховуючи певну кількість слідчих дій, які необхідно провести, завершити досудове розслідування до вказаного строку не представляється можливим, оскільки необхідно отримати висновок експертизи матеріалів речовин та виробів щодо рослин вилучених в ході огляду автомобіля ОСОБА_1 та прийняти відповідне процесуальне рішення, розсекретити матеріали НСРД, які були проведені в ході досудового розслідування, виконати інші слідчі та процесуальні дії, необхідність у яких може виникнути в ході проведення досудового розслідування.

Окрім того, після зібрання достатніх доказів у кримінальному провадженні необхідно виконати вимоги ст. 290 КПК України та скласти обвинувальний акт.

Строк досудового розслідування у кримінальному провадженні слідчим суддею Корольовського районного суду м. Житомира продовжено до чотирьох місяців.

Ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду міста Житомира від 12 жовтня 2018 року Клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Житомирській області ОСОБА_3 задоволено та продовжено строк тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2, в межах строку досудового розслідування до 14.11.2018 року.

В апеляційній скарзі захисник підозрюваного просить ухвалу слідчого судді скасувати та ухвалити нову ухвалу, обравши більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання або домашнього арешту. Посилається на те, що ухвала слідчого судді є незаконною та необгрунтованою, оскільки в ній присутнє істотне порушення КПК України та норм європейського права у зв'язку з необґрунтованим обранням стосовно підозрюваного найбільш суворого запобіжного заходу. Вважає, що до підозрюваного цілком можливим було б застосувати домашній арешт або особисте зобов'язання, не порушуючи норми КПК України. Вказує, що слідчий суддя не взяв до уваги, що ініціатором придбання наркотичних засобів та бойових припасів виступила особа, яка співпрацює з органами слідства, так званий «закупний». Отже, в цьому випадку мала місце провокація до вчинення злочину. Інформація отримана в результаті проведення оперативної закупівлі і наркотичних засобів є єдиним доказом, на якому ґрунтується підозра, а також підтверджує формальний характер спрямований на штучне створення доказів у кримінальному провадженні. А отже, слідчий суддя дійшов неправильного висновку стосовного того, що ОСОБА_1 буде проводити подальшу злочинну діяльність. У зв'язку з цим, вважає жодним чином не обґрунтованим та недоведеним, що застосування більш м'яких запобіжних заходів буде недостатнім для запобігання ризикам, тим більш, в доданих до клопотання матеріалах, дані про такі обставини відсутні. Виходячи з зазначеного та оцінюючи в сукупності обставини вчиненого правопорушення, вважає, що прокурор та слідчий не довели слідчому судді належним чином неможливість застосування до підозрюваного, зважаючи на дані про його особу, більш м'якого запобіжного заходу, та вважаю вказаний запобіжний захід невмотивовано жорстоким.

Заслухавши доповідь судді, захисника та підозрюваного, які підтримали свою апеляційну скаргу, думку прокурора про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали слідчого судді без зміни, перевіривши ухвалу слідчого судді в межах ст.404 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, та вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

        Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього обов’язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у інкримінованому вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх обставин: підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК України.

Згідно ч. 5 ст. 199 КПК України, слідчий суддя зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені в ч.3 ст.199 КПК України виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

       Відповідно до ч.3 ст.197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку передбаченому КПК України.

       Частиною 3 ст. 199 КПК України передбачено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених в ст. 184 КПК України, повинно містити:1) виклад обставин які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Згідно ж ч. 5 зазначеної норми, слідчий суддя зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені в ч. 3 ст. 199 КПК України виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Відповідно до вимог п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series А, № 182).

При цьому, обґрунтована підозра вимагає тільки наявності певних об'єктивних відомостей, які дають підстави для переконання в тому, що особа вірогідно вчинила злочин. За визначенням Європейського суду, «у п-п. «с» п. 1 ст. 5 йдеться про розумну підозру, а не про щиру або сумлінну (bona fide) підозру».

У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (1994) Суд визначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтованого обвинувального вироку чи просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Крім того, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість злочину; обгрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв’язки з суспільством.

       На думку колегії суддів, як слідчим при зверненні з клопотанням про продовження строку тримання ОСОБА_1 під вартою, так і слідчим суддею при вирішенні вказаного клопотання зазначених вимог закону було дотримано.

Предметом дослідження слідчим суддею при розгляді даного клопотання були саме обставини, передбачені ч.3 ст. 199 КПК України, тобто обставини, з якими закон пов’язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та його продовження.

Зокрема наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення, тобто ймовірна причетність останнього до даного злочину, підтверджується матеріалами кримінального провадження тобто наявними у даному кримінальному провадженні фактичними даними, зокрема, дослідженими в ході розгляду даного клопотання доказами слідчим суддею.

Крім того наразі завершити досудове розслідування до закінчення строку тримання підозрюваного під вартою не представляється можливим, оскільки необхідно провести певну кількість слідчих дій, які, завершити досудове розслідування до вказаного строку не представляється можливим, отримати висновок експертизи матеріалів речовин та виробів щодо рослин вилучених в ході огляду автомобіля ОСОБА_1 та прийняти відповідне процесуальне рішення, розсекретити матеріали НСРД, які були проведені в ході досудового розслідування, виконати інші слідчі та процесуальні дії, необхідність у яких може виникнути в ході проведення досудового розслідування.

Окрім того, після зібрання достатніх доказів у кримінальному провадженні необхідно виконати вимоги ст.290 КПК України та скласти обвинувальний акт.

Строк досудового розслідування у кримінальному провадженні слідчим суддею Корольовського районного суду м. Житомира продовжено до чотирьох місяців.

Як вбачається з матеріалів провадження ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч.1ст.263, ч.2 ст.307 КК України, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років з конфіскацією майна, не працює, притягувався до кримінальної відповідальності. Наявні ризики за ст.177 КПК України, встановлені ухвалою суду при застосуванні запобіжного заходу, на даний час не припинили свого існування та не зменшилися. Достатніх стримуючих факторів від порушень з боку підозрюваного своїх зобов'язань в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу не встановлено, а тому є достатні підстави вважати, що під тяжкістю покарання підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, перебуваючи на волі вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання вищевказаним ризикам.

З огляду на викладене докази та обставини, на які посилався слідчий у клопотанні, і прокурор в судовому засіданні, дали слідчому судді достатні підстави вважати, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися, підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування або суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення. Тому слідчий суддя з урахуванням даних обставин провадження правильно прийшов до висновку, що застосування більш м’якого запобіжного заходу не забезпечить можливість запобігання ризикам, зазначеним ст.177 КПК України та виконанню ним процесуальних обов’язків та продовжив строк тримання під вартою.

       Доводи апеляційної скарги захисника про те, що відсутні будь-які докази вчинення підозрюваним злочину, а всі доводи базуються на припущеннях, та те, що сторона обвинувачення не підтвердила належними доказами тверджень щодо наявності перелічених ризиків є безпідставними та з огляду на стадію досудового розслідування кримінального провадження є передчасними як і доводи про те, що вчинений підозрюваним злочин є провокацією, а застосований запобіжний захід занадто суворим.

Крім того з матеріалів провадження та пояснень учасників судового розгляду відносно ОСОБА_1 наявне ще одне уримінальне провадження, яке знаходиться на даний час на розгляді суду.        

       На час розгляду слідчим суддею клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_1 у слідчого судді існували усі підстави для задоволення вказаного клопотання.

З огляду на наведене, підстави для задоволення апеляційної скарги захисника в інтересах підозрюваного, скасування ухвали слідчого судді місцевого суду та відмови у задоволенні клопотання слідчого про продовження строку тримання підозрюваного під вартою із застосуванням більш м’якого запобіжного заходу до нього, відсутні.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Корольовського районного суду м.Житомира від 12 жовтня 2018 року про продовження ОСОБА_1 строку тримання під вартою, – без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

       Судді: