Постанова

Іменем України

30 жовтня 2018 року                                

м. Харків

справа № 643/170/18

провадження № 22-ц/818/361/18

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Піддубного Р.М. (суддя-доповідач),

суддів: Котелевець А.В., Тичкова О.Ю.,

за участю секретаря: Кравченко О. О.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач – ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2018 року, ухвалене у складі судді Сиротникова Р.Є., -

встановив:

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 10 листопада 2009 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого останній отримав 130 000 доларів США та зобов’язався повернути вказану суму у строк до 26 листопада 2016 року. Рішенням Московського районного суду м. Харкова 21 вересня 2017 року на його користь стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за вказаним договором позики у розмірі 3404648 грн.

Посилаючись на те, що у разі звернення до органів виконавчої служби він буде вимушений понести витрати, пов’язані зі сплатою виконавчого збору та авансового внеску у загальному розмірі 340 464 грн., які він сплатити можливості не має, а вартість належної відповідачу квартири становить лише 1116818 грн., у зв’язку з чим у разі її продажу з публічних торгів залишиться сума боргу у розмірі 2278830 грн., ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на належну відповідачу квартиру АДРЕСА_1 вартістю 1116818 грн, припинити право власності ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно та визнати суму боргу ОСОБА_2 у розмірі 2403182 грн.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким заявлений ним позов задовольнити.

В обґрунтування скарги зазначив, що відповідач позов визнав, а тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у його задоволенні, запропонований ним спосіб вирішення цивільно-правового спору є ефективним способом захисту порушених прав.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звернення стягнення на належне відповідачу нерухоме майно шляхом передачі права власності позивачу в рахунок погашення заборгованості за договором позики та на виконання рішення суду про стягнення цієї заборгованості за відсутності укладеного між сторонами договору іпотеки та за відсутності даних про звернення рішення до виконання у встановленому законом порядку не ґрунтується на законі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2017 року задоволено позов ОСОБА_1, стягнуто на його користь з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 10 листопада 2009 року у розмірі 3404648 грн. Рішення набрало законної сили.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII).

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Порядок звернення стягнення на нерухоме майно визначено ст. 50 Закону № 1404-VIII, відповідно до якої звернення стягнення на об’єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. У разі звернення стягнення на об’єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з’ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об’єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об’єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

Встановлено та не заперечується учасниками справи, що до органів виконавчої служби з метою примусового виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики, ОСОБА_1 не звертався.

Доказів на підтвердження належності ОСОБА_2 на праві власності об’єкта нерухомого майна, про визнання права власності на який просить позивач, матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів

Договору іпотеки, предметом якого є спірна квартира, між сторонами у справі укладено не було.

Отже, встановивши вищевказані обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на належне ОСОБА_2 нерухоме майно та відповідно підстав для задоволення заявленого позову.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення – залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 листопада 2018 року.

Головуючий                                                                Р.М. Піддубний

Судді                                                                        А.В. Котелевець

       ОСОБА_3