ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченка 16, м. Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2009 р.   Справа № 25/54   

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Валєєвої Т.Е.,

при секретарі судового засідання Максимів Н.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом житлово-експлуатаційної організації №9

(вул. Галицька, 53-А, м. Івано-Франківськ, 76019)

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1  

(АДРЕСА_1, 76018)

про стягнення 1 418,04 грн. заборгованості,

за участю представників сторін:

від позивача:  Тарасюк О.В. - представник (довіреність № 798  від 26.10.09),

від відповідача: не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

Житлово-експлуатаційна організація № 9 звернулася до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення  1 418,04 грн. заборгованості, з яких 1 083,24 грн. основного боргу за послуги з вивезенню твердих побутових відходів, 258,97 грн. пені, 43,33 грн. втрат від інфляції та 32,50 грн. суми 3% річних. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати у справі, а саме 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з умовами укладеного між сторонами договору № 14 на вивезення твердих побутових відходів від 16.01.07, позивач надавав відповідачу послуги з вивезення твердих побутових відходів, однак відповідач послуги за період з 01.01.08 по 01.10.08 не оплатив, у зв’язку з чим, виникла заборгованість у розмірі 1 083,24 грн.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 31.08.09 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 23.09.09.

Ухвалами господарського суду Івано-Франківської області від 23.09.09, 07.10.09, 19.10.09, 04.11.09 та від 17.11.09 розгляд справи відкладено на 23.09.09, 07.10.09, 19.10.09, 04.11.09, 17.11.09 та на 26.11.09 відповідно.

Представник позивача у судовому засіданні 07.10.09 подав заяву про уточнення позовних вимог від 02.10.09 №732 (а.с. №№33-34), згідно з якою просив суд стягнути з відповідача 1 284,85 грн., з яких 1 083,24 грн. основного боргу за послуги з вивезення твердих побутових відходів, 125,78 грн. пені, 43,33 грн. втрат від інфляції та 32,50 грн. суми 3% річних.

Враховуючи диспозитивний характер ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України), яка передбачає право позивача змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд вбачає в наявності правові підстави для розгляду справи відповідно до змінених позовних вимог.

Представник позивача заявлені вимоги у судовому засіданні 26.11.09 підтримав з підстав, викладених у заяві про зміну позовних вимог.

Однак, відповідач вимоги суду не виконав, відзив на позов і докази, які його підтверджують, суду не подав.

Представники відповідача в судове засідання жодного разу на вимогу суду не з’явилися, а направлені відповідачу ухвали суду поверталися з відмітками органів поштового зв’язку "за зазначеними адресами не проживає".

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлявся судом за адресою: АДРЕСА_1, 76018.

Згідно із витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с. №№30-31) вказана адреса станом на 02.10.09 є місцем проживання відповідача (ч. 4 ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”).

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, останнім відомим місцем проживання відповідача була адреса: АДРЕСА_1, 76018 та відомості про зміну місця проживання відповідача не були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців.

В силу ч. 3 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Водночас, згідно із п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" від 13.08.08 N 01-8/482 до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. При цьому, примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи те, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, одночасно запобігаючи безпідставному затягуванню розгляду справи та сприяючи своєчасному відновленню порушеного права.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи та дослідивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судом під час розгляду справи, 16.01.07 між позивачем та  відповідачем було укладено договір № 14 на вивезення твердих побутових відходів (далі –Договір) (а.с. №18), відповідно до умов якого позивач зобов’язався забезпечувати вивіз твердих побутових відходів (далі - ТПВ) за адресою: вул. Галицька, 19  в м. Івано-Франківську в кількості 6 м3 на місяць, а відповідач зобов’язався сплачувати надані позивачем послуги в розмірі 20,06 грн. за 1 м 3 ТПВ.

У силу ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту ст. ст. 317, 319 вказаного кодексу, власник вправі в установленому порядку передавати свої повноваження іншій особі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо) відносяться до житлово-комунальних послуг, які згідно зі ст. 19 цього закону надаються виключно на договірних засадах.

За приписами п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Також, статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які  використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані  ними на  підставі  договору, для провадження цієї діяльності сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання  та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.

Відповідно до п. 4 розділу 2 Договору відповідач повинен проводити оплату за надані позивачем послуги до 20-го числа наступного місяця.

Згідно із п. 1 розділу 3 Договору він набуває чинності з 01.01.07. При цьому, строк його дії сторонами встановлений не був, однак п. 3 цього розділу передбачено, що договір діє до моменту його розірвання за погодженням сторін, а також у випадках, визначених чинним законодавством України.

Втім, доказів розірвання Договору у встановленому чинним законодавством порядку суду не надано.

Згідно із заявою про уточнення позовних вимог (а.с. №№33-34) та розрахунку заборгованості (а.с. №39) позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за послуги з вивезення ТПВ, надані за період з 01.01.08 по 01.10.08.

Під час розгляду справи судом встановлено, що приміщення за адресою: вул. Галицька, 19 в м. Івано-Франківську, з території за якою позивач здійснював вивіз ТПВ, передано в оренду ВАТ КБ "Надра" відповідно до договору оренди від 14.04.08 б/н, укладеного між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1, як фізичною особою, а не підприємцем (відповідачем у справі) (а.с. №65-66), та акта прийому-передачі майна від 15.04.08 (а.с. №67).

Отже, з 15.04.08 користування приміщенням за адресою, з території за якою позивач здійснював вивіз ТПВ, здійснює ВАТ КБ "Надра".

На виконання вимог ухвали суду від 19.10.09 у судовому засіданні 04.11.09 представником  ВАТ КБ "Надра" надано суду письмові пояснення (а.с. №64), у відповідності до яких 05.01.09 між Івано-Франківським регіональним управлінням ВАТ КБ "Надра" та ВАТ "АТП-0928" було укладено договір №4261 про надання послуг з вивезення та захоронення ТПВ (а.с. №71), а до укладання цього договору, тобто до 15.04.08, вивіз ТПВ проводився самостійно.

Проте, доказів самостійного здійснення вивозу ТПВ з 15.04.08 по 04.01.09 ВАТ КБ "Надра" суду не надано.

Крім того, ВАТ КБ "Надра" направлено суду договір на участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 01.07.08 б/н, укладений між ВАТ КБ "Надра" та ОСББ "Галицька брама" (а.с. №№76-77), з додатку до якого вбачається, що КБ "Надра" за цим договором здійснюється оплата послуг лише з обслуговування внутрішньо-будинкових мереж.

Отже, суду не надано доказів надання послуг з вивезення ТПВ за вищевказаною адресою іншою, ніж позивач, особою.  

Водночас, в підтвердження виконаних робіт позивач надав суду копію договору №3/2007-ТПВ від 29.01.07, укладеного між позивачем (замовник) та ТОВ "Еко-Івано-Франківськ" (виконавець) (а.с. №№49-50), за умовами якого позивач доручив, а ТОВ "Еко-Івано-Франківськ" зобов’язався регулярно збирати та вивозити ТПВ, не допускати перевищення денних норм накопичення по кожному окремо взятому контейнерному майданчику (п. 3.1.3 цього договору).

У додатку №1 до договору №3/2007-ТПВ від 29.01.07 (а.с. №51) визначено фактичну кількість контейнерів, періодичність їх обслуговування, необхідних для збору та вивезення ТПВ. Зокрема, місцем розташування контейнерів є вул. Старозамкова, 2 в м. Івано-Франківську.

Відповідно до довідки позивача №875 від 24.11.09 (а.с. №96) контейнерні майданчики для вивозу ТПВ, які знаходяться за адресою по вул. Старозамковій, 2, призначені для обслуговування об’єкта по вул. Галицька, 19, що зазначений в укладеному між позивачем та відповідачем Договорі.

Крім того, в підтвердження фактичного виконання робіт з вивозу ТПВ на вимогу суду позивач надав виставлені ТОВ "Еко-Івано-Франківськ" позивачу рахунки-фактури на оплату наданих послуг з вивезення ТПВ (а.с. №№89-95), направлений ТОВ "Еко-Івано-Франківськ" позивачу акт звірки взаєморозрахунків за 2008 р. станом на 01.11.08 (а.с. №88) та виписки з банківського рахунку позивача про здійснені ним платежі в рахунок оплати ТОВ "Еко-Івано-Франківськ" наданих послуг (а.с. №№98-104).

Також, як вбачається з матеріалів справи, суду не надано доказів складання  актів-претензій щодо надання житлово-комунальних послуг в порядку ст. 18 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”.

За таких обставин справи суд дійшов висновку, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано надання позивачем послуг з вивезення ТПВ з території за адресою: вул. Галицька, 19 в м. Івано-Франківську.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У силу ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні приписи містить ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, згідно з положеннями якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, враховуючи те, що укладений між сторонами Договір не розірваний в установленому чинним законодавством порядку, з матеріалів справи вбачається, що докази, які б спростовували доводи позивача та/або свідчили про оплату наданих позивачем послуг, відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутні.

У зв’язку з  чим, суд приходить до висновку, що відповідач взяті на себе зобов’язання згідно з укладеним Договором не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем.

За таких обставин справи позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 1 083,24 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 зазначеного кодексу передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 231 Господарського кодексу України визначає, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч. 1 цієї статті) та штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 цієї статті).

Пунктом 5 розділу 2 Договору передбачено, що при несвоєчасній оплаті відповідачем  послуг (до закінчення поточного місяця) проводиться перерахунок вартості послуг з врахуванням пені в розмірі 0,5% за кожен день прострочення.

Однак, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, втім позивачем нараховано пеню у сумі 125,78 грн. за період з 01.02.09 по 01.08.09 (а.с. №40).

За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відтак, враховуючи встановлення судом факту прострочення виконання відповідачем грошових зобов’язань з оплати житлово-комунальних послуг, а також те, що інше, ніж передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, укладеним між сторонами Договором не встановлено, беручи до уваги положення п. 4 розділу 2 Договору щодо часу виникнення та розміру заборгованості за кожний місяць, а також зважаючи на те, що заявлена позивачем до стягнення сума пені, не перевищує відповідної суми, розрахованої судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, у розмірі 125,78 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв’язку з тим, що заявлена позивачем до стягнення сума втрат від інфляції за період з 01.07.08 по 01.07.09, не перевищує відповідної суми, розрахованої судом, позовні вимоги в частині стягнення 43,33 грн. втрат від інфляції є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Однак, враховуючи положення п. 4 розділу 2 Договору щодо часу виникнення та розміру заборгованості за кожний місяць, позовні вимоги в частині стягнення суми 3% річних за період з 01.07.08 по 01.07.09 підлягають задоволення на суму 29,96 грн., а на суму 2,54 грн. задоволенню не підлягають.

За правилами, встановленими ст. 49 ГПК України, судові витрати по справі слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 8, 124 Конституції України, ст. ст. 11, 16,  317, 319, 322, 526, 530, 546, 549, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 193, 216, 230 - 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 13, 18 - 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", ст. ст. 17 - 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, ст. ст. 44, 49, 55, 75, 82, 84 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 76018; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь житлово-експлуатаційної організації № 9 (вул. Галицька, 53-А, м. Івано-Франківськ, 76019; ідентифікаційний код 19400216) 1 083,24 грн. основного боргу, 125,78 грн. пені, 43,33 грн. втрат від інфляції, 29,96 грн. суми 3% річних, 101,79 грн. державного мита, 235,53 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог (в частині стягнення  2,54 грн. суми  3% річних) відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

      Суддя                                                                                               Т.Е. Валєєва

                                                                                                          рішення підписане 21.01.10

Виготовлено в АС "Діловодство суду"

________________________________