ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/6874/17Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М.

Провадження № 22-ц/4817/117/18 Доповідач - Парандюк Т.С.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2018 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Парандюк Т.С.

суддів - Дикун С. І., Сташків Б. І.,

за участі секретаря -Кантицької О.І.

та сторін -ОСОБА_2 та його адвоката ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/6874/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівник" на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 серпня 2018 року, ухваленого суддею Вийванко О.М.., повний текст рішення виготовлений 2 серпня 2018 року, в справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівник" про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, грошової компенсації за невикористану відпустку, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівник", у якому після уточнення позовних вимог просив поновити строк для оскарження до суду наказу про його звільнення; визнати протиправним наказ про його звільнення з роботи за прогули; поновити його на посаді начальника деревообробного цеху в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Домобудівник"; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівник" на його користь загальну суму грошової компенсації з врахуванням індексації 3% - 111508,57 грн., з яких: оплата за вимушений прогул- 66163,50 грн.; невиплачена заробітна плата за період з 01 жовтня 2015 року по 16 травня 2016 року - 24691,39 грн; компенсація за невикористані дні відпусток - 17405,86 грн.

Позов обґрунтований тим, що 19 липня 1983 року він був прийнятий на посаду арматурщика 2-го розряду в Тернопільський домобудівний комбінат, який згодом реорганізовано в ТзОВ "Домобудівник", а на момент звільнення працював на посаді начальника деревообробного цеху. 17 червня 2015 року відбулося рейдерське захоплення підприємства ТзОВ "Домобудівник" сторонніми особами, працівників вигнали з території підприємства по АДРЕСА_1, в тому числі і його, повідомивши, що підприємство знаходиться в стані простою і щоб на роботу не виходити, проте будь-яких підтверджуючих документів не надавали. В середині березня 2017 року його викликали в Тернопільське обласне управління поліції, де стало відомо, що наказом № 16/05/16-14 від 16 травня 2016 року звільнений з посади начальника деревообробного цеху за прогул. Вважає, що TOB «Домобудівник» звільнення провів незаконно, з порушенням порядку, встановленого статтями 147, 149 КЗпП України, не вручив копії наказу про звільнення, не видав трудової книжки та не виплатив розрахункових коштів.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 2 серпня 2018 року задоволено частково позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівник" про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, грошової компенсації за невикористану відпустку.

Визнано незаконним наказ голови комісії з припинення Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівник" (м. Тернопіль вул. М.Кривоноса, 2Б) за № 16/05/16-14 від 16 травня 2016 року "Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_2"

Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника деревообробного цеху Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» з 16 травня 2016 року.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» на користь ОСОБА_2 70219,5 (сімдесят тисяч двісті дев'ятнадцять) грн. 50коп. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 травня 2016 року до 02 серпня 2018 року з врахуванням установлених законодавством України податків та зборів.

Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» на користь ОСОБА_2 заробітної плати за період простою з 01.10.2015 по 14.03.2016 у розмірі 7225,79 (сім тисяч двісті двадцять п'ять) гривень 79 копійок та заробітну плату за період з 14.03.2016 по 17.05.2016 в розмірі 2849,10 (дві тисячі вісімсот сорок дев'ять) гривень 10 копійок, з врахуванням установлених законодавством України податків та зборів та обов'язкових платежів.

В задоволенні вимог в частині стягнення компенсації за невикористані відпустки - відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» 1920,00 грн. (одну тисячу дев'ятсот двадцять гривень 00 копійок) судового збору в дохід держави.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць підлягало до негайного виконання.

В апеляційній скарзі ТзОВ "Домобудівник" просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.08.2018р. по цивільній справі №607/6874/17 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог, за виключенням оплати за простій, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення в цивільних справах".

В обґрунтування апеляційної скарги представник ТзОВ "Домобудівник" - Степанова О.В. зазначила, що судом першої інстанції не враховано факту пропуску позивачем строку звернення до суду, визначеного законом. З урахуванням звернення працівників ТзОВ "Домобудівник" у жовтні 2016 року до голови Тернопільської обласної ради профспілок з проханням роз'яснити правомірність дій голови ліквідаційної комісії та директора товариства у зв'язку зі звільненням за прогул, в якому зазначалось про те, що всім працівникам надсилалися відповідні листи, вважає, що про порушене право позивач дізнався у період з часу направлення йому листа і до початку жовтня 2016 року (так як 12.10.2016 року головою Тернопільської обласної ради профспілок вже була надана відповідь на звернення). У зв'язку з цим, встановлений КЗпП України строк для звернення до суду вважає слід обраховувати з 12.10.2016 року.

Судом першої інстанції неправомірно долучено, як доказ по справі надану копію колективного договору за 2010-2012 роки, оскільки саме відповідачем долучались належним чином завірені копії колективних договорів без будь-яких виправлень та підчисток.

Також, вважає, що для визначення середньомісячного заробітку судом невірно було застосовано Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100. А також для розрахунку середньоденної заробітної плати невірно враховано місяці серпень та вересень 2015 року замість суми за березень та квітень 2016 року.

Крім того, судом не надано оцінки тому, що надані ОСОБА_2 так звані "табелі обліку" складені лише стосовно тих осіб які у подальшому були звільнені за порушення трудової дисципліни. Проте табелі обліку робочого часу є первинною бухгалтерською документацією і не можуть перебувати поза межами підприємства. А тому табелі надані Позивачем не відповідають критеріям належності та допустимості доказів.

Безпідставним вважає й стягнення з відповідача в користь позивача заробітної плати за період з 14 березня 2016 року по 16 травня 2016 року, яка не була нарахована у зв'язку з тим, що позивач не виконував жодної роботи.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу ТзОВ "Домобудівник" у якому зазначив, що не може заслуговувати на увагу посилання апелянта про те, що суд не застосував строків позовної давності на звернення до суду з вищевказаним позовом, оскільки як було встановлено у судовому засіданні, що ні копії наказу про звільнення ОСОБА_2, ні трудової книжки йому не було вручено, з текстом наказу про звільнення ОСОБА_2 дізнався від працівників міліції, що і відображено в рішенні Тернопільського міськрайонного суду від 02.08.2018 року.

Суд правильно прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідач розірвав трудовий договір з позивачем за п. 4 ст. 40 КЗпП України з грубим порушенням норм трудового законодавства, а тому визнав незаконним наказ голови комісії з припинення ТзОВ "Домобудівник" за № 16/05/16-14 від 16 травня 2016 року "Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_2" та поновив його на посаді начальника деревообробного цеху ТзОВ "Домобудівник" з 16 травня 2016 року.

Що стосується стягнення з ТзОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_2 виплат середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, заробітної плати за період простою та заробітної плати, то вважаємо, що всі нараховані судом платежі зроблені відповідно до чинного законодавства.

В апеляційну інстанцію відповідач ТзОВ "Домобудівник" не з'явився, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, ніяких клопотань не поступило, а тому у відповідності до вимог ч.2 ст. 372 УПК України - неявка сторони або іншого учасника справи, належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнали, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні ОСОБА_2 було порушено визначені законодавством про працю трудові права позивача.

Відповідно до ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст. ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 19 липня 1983 року був прийнятий на посаду арматурщика 2-го розряду в Тернопільський домобудівний комбінат, який реорганізовано в ТзОВ "Домобудівник", а 01 грудня 1999 року переведений на посаду начальника деревообробного цеху.(копія трудової книжки, а.с.3).

Наказом голови комісії з припинення ТзОВ "Домобудівник" 16 травня 2016 року № 16/05/16-1 "Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_6" позивача звільнено із займаної посади - начальника столярного цеху з 16 травня 2016 року відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України - за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин). Підпис ОСОБА_2 про ознайомлення з наказом відсутній. (а.с.187).

Підставами звільнення позивача з роботи у наказі зазначені: акт від 06.05.2016 року, складений заступником директора, виконавчим директором та головним інженером ТзОВ "Домобудівник" про відсутність ОСОБА_2 06.05.2016 року на робочому місці без поважних причин з 09.00 год. до 17.30 год. Та доповідна записка № 15-16 заступника директора від 06.05.2016 року (а.с. 22-23)

Як зазначено в п.4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до п. 22, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 6 листопада 1992 року роз'яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судом необхідно з'ясувати в чому конкретно проявилось порушення, трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п.1 ст.41 КЗпП України чи додержані власником або уповноваженими ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступку, і попередня робота працівника.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2015 року в ТзОВ "Домобудівник" оголошувався простій, який припинено 14.03.2016 року відповідно до наказу № 12/03/16-1 від 12.03.2016 року та установлено початок роботи товариства з 14 березня 2016 року; зобов'язано головного бухгалтера забезпечити нарахування заробітної плати на період простою для працівників відповідно до ст. 113 КЗпП України; начальнику відділу кадрів зобов'язано своєчасно повідомити працівників про відновлення роботи (зворот а.с.18)

У листах ТОВ "Домобудівник" від 12.03.2016 року за № 12/03/16-15, від 21.03.2016 року за № 12/03/16-15, від 29.03.2016 року за № 29/03/16-15, від 01.04.2016 року за № 01/04/16-16, адресованих ОСОБА_2, міститься повідомлення про зміну місцезнаходження ТОВ «Домобудівник» з АДРЕСА_1 на вул. Кривоноса, 26, 3 поверх у м. Тернополі в зв'язку з незаконною передачею ОСОБА_6 в квітні 2015 року в оренду приміщень по АДРЕСА_1 товариству «Роял - контракт» та зобов'язання адресата прибути на своє робоче місце не пізніше наступного дня з моменту отримання листа ( а.с.15-20).

Вказані листи, як стверджує представник відповідача, були надіслані позивачу рекомендованою кореспонденцією, проте відсутні докази про їх вручення ОСОБА_2 та підтверджено позивачем, що жодного листа він не отримував.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_2 адміністрацією відповідача не було належним чином повідомлено про зміну його робочого місця, як наслідок складання актів про відсутність позивача на робочому місці, оскільки обов'язок повідомлення працівника про зміну робочого місця покладається лише на роботодавця, а саме по собі відправлення відповідачем на адресу позивача рекомендованих листів не є належним чином повідомлення про зміну робочого місця, а тому не є підставою для звільнення.

В порушення вимог ч.1 ст. 149 КЗпП України від позивача не було відібрано письмових пояснень з приводу його відсутності на робочому місці 06 травня 2016 року, не ознайомлено із наказом про його звільнення.

Крім того, відповідачем грубо порушено гарантії надані працівникові при звільненні з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, передбачені ст. 43 ч. 1 КзпП України , а саме розірвання трудового договору з підстав, передбачених ст.40 п.4 КзпП України, зокрема, звільнення проведено без згоди профспілкового комітету товариства, членом якого є позивач.

Із витягу з протоколу №5 засідання профспілкового комітету профспілкової організації ТОВ "Домобудівник" від 13 листопада 2017 року вбачається, що профспілкова організація не дає згоди на звільнення ОСОБА_2 по ст. 40 п.4 КЗПП України.

Отже, враховуючи вищенаведене суд правомірно прийшов до переконання про визнання незаконним наказу голови комісії з припинення ТзОВ "Домобудівник за № 16/05/16-14 від 16 травня 2016 року" та поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника деревообробного цеху ТзОВ "Домобудівник" з 16 травня 2016 року.

Доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду не знайшли свого підтвердження з огляду на те, що судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем ні копії наказу про звільнення ОСОБА_2, ні трудової книжки йому не було вручено, що фактично не заперечується товариством.

Отже, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідач розірвав трудовий договір із позивачем за п.4 ст. 40 КЗпП України з грубим порушенням норм трудового законодавства.

Згідно до статті 1,2 Конвенції про захист заробітної плати № 95, яка ратифікована Україною 30.06.1961 року - Відповідно до мети цієї Конвенції термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчисленні в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, або має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата.

Згідно до ч.1 ст. 116 КзпП України - при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації проводяться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, оскільки законом не передбачено будь-яких підстав для його зменшення.(ст. 235п.2 КзпП України, правова позиція ВСУ від 25.05.2016 р. у справі за № 6-511цс16).

Законом України "Про оплату праці" від 24.03. 1995 року №108 (надалі Закон №108) визначено правові засади оплати праці працівників.

Так, згідно до статті 3 вказаного Закону - "Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці."

Відповідно до статті 21 Закону № 108 працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону "Про оплату праці" і Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 ( надалі Порядок) .

Згідно з цим Порядком середня заробітна плата за час вимушеного прогулу й в усіх інших випадках (крім оплати відпусток, призначення пенсії, відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я) обчислюється виходячи з виплати за останні два місяці, що передують події з якою пов'язана відповідна виплата, в даному разі незаконному звільненню, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців (якщо ж він протягом останніх місяців не працював- виходячи з виплат за попередні два місяці роботи). Для працівників з відрядною оплатою праці за відсутності оперативних даних для розрахунку заробітку за останній місяць розрахункового періоду він може змінюватися іншим місяцем, що безпосередньо передує розрахунковому періоду. З розрахункового періоду виключається лише час, протягом якого працівник не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково.

Відповідно до пункту 8 Порядку- Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Щодо визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом вірно взято до уваги ст. 27 Закону України "Про оплату праці" та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, зокрема за два останні місяці, що передували звільненню ОСОБА_2, у яких йому було нараховано, виплачено заробітну плату і відповідно сплачено до Головного управління державної фіскальної служби у Тернопільській області податок та відрахування до Пенсійного фонду, тобто за серпень та вересень 2015 року.

Не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що судом невірно здійснений розрахунок середнього заробітку ОСОБА_2, оскільки відповідач не надав суду достовірних даних щодо заробітної плати позивача за два останні місяці, що передували звільненню.

З довідки Головного управління державної фіскальної служби у Тернопільській області №897/7/19-18-08-01-30 від 13.01.2017 року вбачається, що в центральній базі даних Державного реєстру фізичних осіб-платників податку в період з 01.01.2016 по 30.09.2016 позивачу ТОВ «Домобудівник» нараховано та виплачено у другому кварталі 2016 року 610,50 грн. і перераховано в бюджет 109,89 грн. податку. (а.с.108)

Із індивідуальної відомості Пенсійного фонду України (надалі ПФУ) про застраховану особу - ОСОБА_2, яка сформована 12.10.2017 року вбачається, що останні два місяці, які передували звільненню зарплата в серпні 2015 року становила 3188,70 грн. за відпрацьований повний робочий місяць, у вересні цього ж року - зарплата становила 2135 грн. за 30 робочих дні. Таким чином, середньоденна заробітна плата його становила 126,75 грн (3188,70+2135,00): 42 робочі дні).

У відомості відсутні дані про суми заробітку за жовтень, листопад та грудень 2015 року. (а.с.61)

З цієї ж відомості вбачається, що в 2016 році позивачу за травень 2016 року нарахована сума заробітку в розмірі 610,50 грн. , а за інші місяці відсутні дані про нарахування зарплати.

Згідно довідки №18/10/17-4с від 18.10.2017, яка видана ОСОБА_2 ТОВ «Домобудівник» про середню зарплату позивача, суми заробітку позивача за серпень, вересень 2015 року співпадають з даними за вказаний період у Відомості ПФУ. (а.с.67).

Отже, судом першої інстанції у відповідності до приписів абз.2, 3 п.8 Порядку вірно нарахована позивачу сума заборгованості за час вимушеного прогулу в розмірі 70219,50 грн з розрахунку 126,75 грн середньоденної заробітної плати * на 554 дні вимушеного прогулу ( з17 травня 2016 року по 02 серпня 2018 року).

У вищевказаній довідці відповідача відсутні дані про нараховану зарплату позивачу у жовтні 2015 року, однак з листопада 2015 року по березень 2016 року позивачу нараховано по 1333,33 грн. щомісячно ( що становить 2/3 від 2000) та 559,14 грн. за 29 днів березня 2016 року.

Згідно вищевказаної довідки та довідки за тим же номером про середню зарплату позивача, яка не пов'язана із щорічною відпусткою, вбачається, що в квітні місяці 2016 року позивач не працював та йому заробітна плата не нараховувалась.

В період з 14.03.2016 до дати звільнення доступу до місця праці у позивача не було.

В період з 14.03.2016 (дня оголошення про відновлення роботи) і до дня звільнення з роботи 16.05.2016, відповідач не виконав свого обов'язку із забезпечення найманого працівників робочим місцем, матеріалом, однак у Державну фіскальну службу, Пенсійний фонд України подав дані про нарахування заробітної плати у мінімальних розмірах, підтвердив страховий стаж працівника за всі календарні дні місяців, що суперечить табелям обліку робочого часу, який подав відповідач суду.

Не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що судом не надано оцінки доказам долучені до матеріалів справи позивачем табелі обліку, оскільки ці табелі не спростовують висновок щодо незаконного його звільнення та нарахування заробітної плати.

Оскільки відповідач визнав право позивача на зарплату в мінімальному розмірі, повідомивши Державну фіскальну службу, Пенсійний фонд України про нарахування зарплати позивачу, тому апеляційний суд приходить до висновку, що мало місце нарахування зарплати, як гарантія працівнику, якого роботодавець не забезпечив роботою, однак вказана зарплата не була виплачена як і інші нараховані суми зарплат.

Вірним є висновок суду щодо відмови позивачу у стягненні компенсації за невикористані відпустки, оскільки компенсація виплачується тільки у разі звільнення з роботи. (ст. 83 КзпП України, п.23 постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці.").

В матеріалах справи є копії колективних договорів за 2007-2009 та 2010-2012 роки. Оригінал колективного договору за 2007-2009 роки є у відповідача, який засвідчує його достовірність.

Що ж стосується колективного договору за 2010-2012 роки , то його оригінал у сторін відсутній. Надані сторонами суду копій цього договору не є ідентичними, мають місце виправлення, які належним не засвідчені, та підчистки. В зв'язку з цим суд вірно не взяв його до уваги як належним та допустимим доказом, чим спростовуються доводи заявника.

Не відповідають вимогам законодавства посилання заявника на те, що позивачу незаконно нараховано суму заробітної плати в розмірі 2849,10 грн з 14.03.2016 року по день звільнення - 16 травня 2016 року, оскільки з вини відповідача ОСОБА_2 був позбавлений можливості доступу до свого робочого місця, так як роботодавець не виконав обов'язку із забезпечення найманого працівника робочим місцем, матеріалом, подавши при цьому у Державну фіскальну службу, Пенсійний фонд України дані про нарахування йому заробітної мінімальної плати, чим підтвердив страховий стаж позивача.

При цьому суд вірно виходив з мінімального розміру заробітної плати за ці місяці: березень, квітень -1378 грн, травень 2016 р. - 1450 грн.

Рішення в частині стягнення із ТзОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_2 заробітної плати за період простою з 01.10.2015 року по 14.03.2016 року у розмірі 7225,79 грн. судом апеляційної інстанції не переглядається, оскільки не оскаржується апелянтом.

Безпідставними є посилання заявника на те, що позивачем не сплачено судового збору при звернені до суду, оскільки у відповідності до ст.5 п.1 Закону України "Про судовий збір "( в редакції 2016, 2017 років) - від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Позивач звернувся в суд із позовом про поновлення на роботі та стягнення всіх виплат, пов'язаних з незаконним звільненням.

Апеляційний суд не вбачає підстав для скасування рішення з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень., але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формування рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі змісту статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи(рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України").

Оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції від 24 вересня 2018 року було зупинено виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, яке переглядалось, тому виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 серпня 2018 року підлягає поновленню.

Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на сторони, в межах ними понесених.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівник" - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 серпня 2018 року - залишити без змін.

Поновити виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 серпня 2018 року.

Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на сторони, в межах ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 листопада 2018 року.

Головуюча Т.С. Парандюк

Судді: С.І. Дикун

Б.І. Сташків