ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/1154/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Ільчишин Н.В., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 року, ухвалене суддею Луцович М.М. у м.Ужгород Закарпатської області о 08:57, повний текст якого складений 09 серпня 2018 року, у справі №807/2306/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Худлівської сільської ради, Управління Держгеокадастру в Ужгородському районі Закарпатської області, Ужгородської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

27 грудня 2016 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів - Худлівської сільської ради в Ужгородському районі Закарпатської області, Управління Держгеокадастру в Ужгородському районі Закарпатської області, Ужгородської районної державної адміністрації, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог (т.2 а.с.20-21) просив визнати протиправними дії Худлівської сільської ради в Ужгородському районі Закарпатської області щодо службового підроблення офіційного документа (складання Державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1, внесення в нього завідомо неправдивих відомостей та видачі його ОСОБА_2); визнати протиправною бездіяльність Ужгородської районної державної адміністрації щодо залишення без розгляду по суті звернень від 22.06.2016, 14.09.2016, 20.09.2016, неприйняття рішення про виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та ненадання витребуваних документів, зазначених у зверненнях; зобов'язати Ужгородську районну державну адміністрацію в Закарпатській області розглянути по суті звернення від 22.06.2016, 14.09.2016, 20.09.2016, прийняти рішення щодо виділення ОСОБА_1 в натурі (на місцевості) належної йому земельної частки (паю) двома земельними ділянками з різним складом сільськогосподарських угідь в урочищах «Лази» - ріллю та «Горб» - пасовище, загальною площею 2,27 га у умовних кадастрових гектарах та видати наступні документи: розпорядження про дозвіл на розробку проекту відводу земельних ділянок в урочищах «Лази» та «Горб», місце розташування земельних ділянок, їх площу та межі погодити з позивачем; уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай) в урочищах «Лази» та «Горб».

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, залучено до участі у справі співвідповідача - Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 року, яку постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року залишено без змін, провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправною діяльності Худлівської сільської ради в Ужгородському районі Закарпатської області щодо службового підроблення офіційного документу (складання державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1, внесення в нього завідомо неправдивих відомостей та видачі такого на імя ОСОБА_2) закрито та роз'яснено позивачу, що спір в цій частині позовних вимог підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства. В іншій частині позовних вимог продовжено судовий розгляд.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що рішенням 16 сесії 3 скликання Худлівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 03.02.2001 "Про погодження передачі в натурі земельних часток (паїв)" вирішено погодити передачу в натурі земельної частки (паю) площею 2,27 га в умовних кадастрових гектарах громадянам, в тому числі ОСОБА_2 - матері позивача.

У жовтні 2003 року їй було видано державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1, підписаний Худлівським сільським головою ОСОБА_3 та начальником відділу земельних ресурсів в Ужгородському районі ОСОБА_4

Зі змісту даного акту слідує, що ОСОБА_2 передається 5 земельних ділянок площею загальною 2,27 га в межах згідно з планом (ділянка № 1 - 0,65 га в урочищі "Лази"; ділянка № 2 - 0,2 га в урочищі "Траса"; ділянка № З - 0,08 га в урочищі "Дубове"; ділянка №4 - 0,2 га в урочищі "Холмці"; ділянка № 5 - 1,14 га урочище не зазначено.

Однак, ОСОБА_2 було виділено лише 2 земельні ділянки в урочищі "Лази" - 0,65 га та в урочищі "Траса" - 0,2 га. Ділянки, зазначені в державному акті на землю під № 3 - 0,08 га, № 4 - 0,2 га, № 5 - 1,14 га виділені не були.

Згідно наданих позивачем пояснень виділені ділянки в урочищі "Лази"- 0,65 га та в урочищі "Траса" - 0,2 га, наділені його матері - ОСОБА_2, були відібрані Худлівською сільською радою та на неодноразові звернення до відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування з вимогою виділити земельні ділянки, отримували формальні відповіді.

Крім того, на підтвердження наявності права на земельну ділянку (пай) в розмірі 2,27 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), належного померлій ОСОБА_2 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_2, виданого Ужгородською державною адміністрацією 08 квітня 1997 року, позивачем надано свідоцтво про право на спадщину за законом.

Позивач, вважаючи такі дії, які, на думку позивача, пов'язані із внесенням до державного акту на право приватної власності на землю неправдивих відомостей, та бездіяльність щодо розгляду по суті звернень про виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) протиправними, звернувся до суду з метою захисту його порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. При цьому суд повинен перевірити належність справи до відповідної юрисдикції.

Закріплений у статті 6 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у ст.6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?г;…&gй; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення, віднесених до компетенції відповідного суду.

Частиною другою статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною першою статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

Аналогічна норма міститься у п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС, в редакції чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції, яка передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У частині першій статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічні норми закріплені і в чинному ЦПК України.

Так, статтею 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Водночас однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.

Водночас зі змісту позовних вимог у цій справі слідує, що в межах спірних правовідносин має місце спір про право власності (право користування) щодо земельної ділянки (паю) в урочищах «Лази» та «Горб», на які позивач вважає має право відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_2. Натомість згідно Державного акту на право приватної власності на землю, виданому ОСОБА_2 на підставі рішення 16 сесії 3 скликання Худлівської сільської ради, розміри та розташування переданих земельних ділянок відрізняються від заявлених позивачем.

На переконання колегії суддів, позивач при звернення до суду із даним позовом має на меті не захист прав як учасників адміністративних правовідносин, а є зверненням щодо захисту його речового права.

При цьому колегія суддів зазначає, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З наведених норм слідує, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття.

Спори щодо права власності за своєю природною є спорами про речове право, захист якого здійснюється в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги, вирішені судом першої інстанції оскаржуваним рішенням, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.

Наведені обставини в своїй сукупності під час прийняття рішення залишилися поза увагою суду першої інстанції, що має наслідком його скасування.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково розглянув даний спір в порядку адміністративного судочинства.

Згідно із ч. 1 ст. 319 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов»язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, тому оскаржуване рішення слід скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 року у справі №807/2306/16 - скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді Н. В. Ільчишин

В. Я. Макарик

Постанова складена в повному обсязі 12.11.2018.