П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2018 р.м.ОдесаСправа № 523/18087/16-а

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Бабаков В.П.

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Шеметенко Л.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 13 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (далі - Пенсійний фонд) в якому просив:

- визнати протиправними дії щодо відмови здійснити перерахунок пенсії за вислугу років, у зв'язку з підвищенням прокурорсько-слідчим працівникам заробітної плати;

- зобов'язати здійснити перерахунок та виплату пенсії із розрахунку 90 відсотків від нарахованої заробітної плати для обчислення пенсії без обмеження граничного розміру пенсії у відповідності до довідок військової прокуратури Південного регіону України від 12.07.2016 року за № 18-2934 та від 02.08.2016 року за № 18-137, починаючи з 13.10.2015 року по 15.12.2015 року та з 15.12.2015 року у відповідності до довідки №18-4480 від 18.10.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відмова Пенсійного фонду у перерахунку його пенсії є неправомірною, оскільки таке право передбачено ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», в редакції, що діяла в період її призначення.

Позивач наголошує, що ст.ст. 22 та 64 Конституції України встановлюють заборону звужувати та обмежувати зміст та обсяг прав громадян на пенсійне забезпечення, шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних, тому зміни внесені до Закону України «Про прокуратуру» є такими, що суперечать основному Закону. Понад те, на думку позивача, новий Закон України «Про прокуратуру» регулює правовідносини порядку призначення пенсії, а не перерахунку вже призначених пенсій.

Постановою Суворовського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Суд визнав неправомірними дії Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо відмови позивачу в перерахунку пенсії та зобов'язав здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1, згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (редакція від 13.10.2010 року) з 01.11.2016 року із розрахунку 90 відсотків від нарахованої заробітної плати для обчислення пенсії без обмеження граничного розміру пенсії у відповідності до довідки військової прокуратури Південного регіону України №18-4480 віх-16 від 18.10.2016 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо перерахунку пенсії, починаючи з 13.10.2015 року, суд послався на вимоги ст. 45 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка встановлює, що перерахунок пенсії провадиться з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, за умови, якщо звернення було до 15 числа включно, а якщо після - із першого числа наступного місяця.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції погодився з доводами позивача та зазначив, що оскільки пенсія позивачу була призначена до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення» №213 від 02 березня 2015 року, то при здійсненні її перерахунку, застосуванню підлягає ст. 50-1, в редакції Закону України «Про прокуратуру», чинна на час призначення пенсії.

Обґрунтовуючи зазначений висновок, суд першої інстанції посилався на те, що зміст та обсяг соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, оскільки це суперечить статті 22 Конституції України.

В апеляційній скарзі Пенсійний фонд, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Так, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції неправильно було застосовано норми матеріального права, оскільки з 01 червня 2015 року перерахунок спеціальних пенсій проводиться на загальних підставах. Також зазначив, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з Пенсійного фонду судовий збір, оскільки з 01.01.2017 року органи Пенсійного фонду звільненні від сплати судового збору.

ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надав.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновків, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню, з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, що встановлені судом першої та апеляційної інстанцій і які є неоспореними, свідчать про наступне.

ОСОБА_1 з 13 грудня 2010 року перебуває на обліку в Пенсійному фонді та отримує пенсію за вислугу років, у розмірі 90 % від посадового окладу начальника відділу військової прокуратури Південного регіону України. Вказана пенсія призначена йому відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII (в редакції на момент його виходу на пенсію).

02 вересня та 21 жовтня 2016 року ОСОБА_1, посилаючись на ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII, звернувся до Пенсійного фонду із заявами про перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням прокурорсько-слідчим працівникам заробітної плати. До заяв надавались довідки військової прокуратури Південного регіону України №18-2934 вих-16 від 12.07.2016 року, №18-137 вих-16 від 02.08.2016 року, №18-4480 вих-16 від 18.10.2016 року.

Рішеннями №166/м-5 від 19.09.2016 року, №144 від 04.11.2016 року Пенсійний фонд відмовив ОСОБА_1 у перерахунку пенсії.

Мотиви даної відмови полягали в тому, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону №213, норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначено пенсію, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII, втратили чинність, а тому з 01 червня 2015 року спеціальні пенсії призначаються (перераховуються) на загальних підставах.

Аналіз фактичних обставин справи та законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, свідчить про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.18 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, в редакції чинній на момент виходу позивача на пенсію, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, зокрема частину вісімнадцяту викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

15 липня 2015 року набув чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Відповідно до розділу ХІІ Прикінцевих положень даного Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом положення:

- Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, крім пункту 8 частини 1 статті 15, частини 4 статті 16, абзацу першого частини 2 статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини 5 статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Таким чином, на час звернення позивача до Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії (вересень, жовтень 2016 року), частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, які регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

Згідно з частиною 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Проте, на час звернення позивача за перерахунком пенсії Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт прийнято не було.

Також необхідно зазначити, що 16 квітня 2018 року, за результатами розгляду зразкової справи №825/506/18, Верховний Суд ухвалив рішення, в якому дійшов висновку, що оскільки частини тринадцята та вісімнадцята статті 50 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, які визначали право на перерахунок пенсій працівникам прокуратури, втратили чинність, то підстав для перерахунку пенсії немає. Такого висновку Верховний Суд дійшов на підставі нового пенсійного законодавства, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, а відповідно Урядом відповідний нормативно-правовий акт не прийнято і умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.

Враховуючи викладені норми законодавства, а також обставини того, що відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що останній діяв у відповідності до ст. 19 Конституції України та на законних підставах відмовив у перерахунку пенсії позивачу.

Розглядаючи доводи ОСОБА_1, з якими погодився суд першої інстанції, про наявність конституційних заборон законодавчо обмежувати існуючі права та свободи громадян, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - Суд), як джерела права, свідчить про наступне.

У справі «Макион проти Литви» (скарга №75916/13) Суд зазначив, що нове законодавство, яке зменшило соціальні доплати, зокрема за вислугу років, в період економічної кризи не є дискримінаційним, оскільки така соціальна виплата залежить від фінансових ресурсів держави.

Суд не побачив підстав, що влада Литви порушила справедливий баланс між фундаментальними правами пані Макион і загальним інтересом суспільства.

Він прийняв до уваги серйозні економічні труднощі, з якими зіткнулась Литва за часи глобальної фінансової кризи, а також обмежену тривалість зменшення доплат заявниці, яка була частиною засобів жорсткої економіки.

Як зазначив суд, нове законодавство не було дискримінаційним.

Плата за вислугу років є дискреційною і залежить від фінансових ресурсів держави, тоді як пенсія за віком, є конституційним обов'язком держави і тісно пов'язана з внесками соціального страхування.

Отже, на думку Суду, ці дві групи «одержувачів» є непорівнянні, маючи на увазі, що будь-яке розрізнення між ними не може складати дискримінацію.

До того ж, Суд був задоволений тим, що тимчасове обмеження доплати за вислугу років переслідувало законну мету в інтересах суспільства.

У цій справі, Суд також зазначив, що зменшення виплат не поставило заявника в стан, коли йому не вистачало засобів для існування.

Є доцільним також звернутися до правової позиції Європейського суду з прав людини, яка викладена в ухвалі «Великода проти України» від 03 червня 2014 року, в якій Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Стаючи на бік держави України Європейський суд звернув увагу на складну економічну ситуацію в країні, а також на необхідність пошуку, саме державою України, додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Понад те, слушно зауважити, що відмова відповідача у перерахунку пенсії, не призвела до зменшення її розміру, а тому не є звуженням обсягу вже набутих ним прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.

Далі, на що слід звернути увагу, це те, що зміни, внесені Законом України № 76 від 28 грудня 2014 року до частини 18 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ та до частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697, не визнані Конституційним Судом України неконституційними.

Більш того, у своєму рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Не можна погодитись з правовою позицією суду першої інстанції, що положення статті 58 Конституції України, що забороняє зворотну дію акта у часі, (крім випадків, коли він пом'якшує відповідальність або звільняє від неї), дають підстави вважати, що права на перерахунок пенсії не можуть бути позбавлені працівники прокуратури, які вже вийшли на пенсію.

Верховний Суд, формулюючи з даного приводу правовий висновок, зазначив, що право на перерахунок у відповідної особи виникає станом на час виникнення законодавчо визначених обставин, з якими особа пов'язує право на такий перерахунок, а не з часу її виходу на пенсію (справа за №№ 569/4659/16-а (постанова від 14.03.2018 року), 757/17726/16-а (постанова від 07.03.2018 року), 159/829/17 (постанова від 15.03.2018 року) 264/1617/17 (постанова від 02.03.2018 року), 635/8071/16-а (постанова від 13.03.2018 року).

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України суди повинні враховувати даний висновок до спірних правовідносин, при виборі і застосуванні норми права.

Не погоджуючись з доводами апелянта про безпідставне стягнення з нього, як з органу, який звільнений від сплати судового збору, судових витрат, колегія суддів зазначає, що Закон України «Про судовий збір» та КАС України не передбачають підстав звільнення Пенсійного фонду України та його органів від відшкодування судових витрат, понесених стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, якщо судове рішення ухвалене на її користь.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду, відповідно до частини 1 статті 317 КАС України, підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції до спірних правовідносин був застосований закон, який не підлягав застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас частина 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до п.6 ч.6 ст. 12 КАС України до справ незначної складності відносяться справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі незначної складності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність права у учасників справи на касаційне оскарження рішення.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі - задовольнити.

Постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 13 січня 2017 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя Л.П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 08.11.2018 року.