ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року                                                                            Справа № 906/510/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Мельник О.В. ,  суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Петрук О.В.,         

представники учасників справи:

позивач-                Кувшин І.Р.;

відповідач-            Антоневська О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відповідача-Товариства з обме-женою відповідальністю «Житомир-Агробудіндустрія» на рішення господарського суду Жито-мирської області від 03.08.2018р., повний текст якого складено 09.08.2018р., у справі №906/510/18 (суддя Давидюк В.К.)

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Обербуд» м.Житомир

до                          Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомир-

Агробудіндустрія» м.Житомир

про стягнення  61 860 грн. 52 коп. інфляційних та річних,-

У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Обербуд» (надалі в тексті – ТзОВ «Обербуд») звернулося до господарського суду Житомирської області із позовом до Товарис-тва з обмеженою відповідальністю «Житомир-Агробудіндустрія» (надалі в тексті – ТзОВ «Жито-мир-Агробудіндустрія») про стягнення 61 860 грн. 52 коп. інфляційних та річних.(арк.справи 6-10).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 03.08.2018р. у справі №906/510/18 частково задоволено позов та присуджено до стягнення із Відповідача на користь Позивача 51 348 грн. інфляційних втрат, 8 723 грн. 14 коп. - 3% річних, а також 1 711 грн. 03 коп. витрат зі сплати  судового збору.(арк.справи 85-87).

Рішення вмотивоване тим, що судове рішення у справі №906/918/17 від 27.12.2017р. про стягнення з ТзОВ «Житомир-Агробудіндустрія» 778   000 грн. безпідставно набутих коштів викона-не повністю 25.01.2018р., тому ТзОВ «Обербуд» вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних втрат і процентів річних до повного виконання грошового зобов’язання. При цьо-му, здійснивши перерахунок, суд першої інстанції дійшов висновку, що 1 341 грн. 77 коп. інфля-ційних втрат та 447 грн. 61 коп. річних нараховані безпідставно, тому в цій частині відмовлено. (арк.справи 87).

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Відповідач подав скаргу до Рівненського апеля-ційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомир-ської області у даній справі та ухвалити нове, яким у позові відмовити.(арк.справи 93-97).

Обґрунтовуючи скаргу Відповідач зазначає, що господарський суд першої інстанції неповно з’ясував всі обставини справи, прийнявши рішення з порушенням норм матеріального права. На думку Скаржника, суд безпідставно задоволив позовні вимоги щодо стягнення з нього інфляцій-них втрат та річних, оскільки правовідносини сторін виникли на підставі договору поставки, а ос-кільки умови договору не передбачають права на односторонню відмову від договору, тому пропо-зиція повернути кошти не може вважатися підставою для припинення відносин сторін. Таким чи-ном, спірні кошти отримані не безпідставно і у Позивача відсутні права на нарахування інфляцій-них втрат та річних.(арк.справи 96).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2018р. прийнято до про-вадження апеляційну скаргу Відповідача у складі колегії: головуюча суддя Гудак А.В., суддя Філі-пова Т.Л., суддя Василишин А.Р.(арк.справи 106-107).

03.10.2018р. до канцелярії апеляційного суду поштою надійшов відзив Позивача на апе-ляційну скаргу, в якому він просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.(арк.справи 110-113).

Указом Президента України №454/2017 від 29.12.2017р. ліквідовано Рівненський апеляцій-ний господарський суд та створено Північно-західний апеляційний господарський суд в апеляцій-ному окрузі, що включає Вінницьку, Волинську, Житомирську, Рівненську та Хмельницьку облас-ті, з місцезнаходженням у місті Рівному.

05.10.2018р. в газеті «Голос України» опубліковано оголошення про початок роботи Північ-но-західного апеляційного господарського суду.

У відповідності до наказу керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду №992 від 01.10.2018р. «Про комісію для передачі судових справ та матеріалів» згідно акта здачі судових справ від 01.10.2018р. до Північно-західного апеляційного господарського суду передана апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомир-Агробудіндустрія» на рі-шення господарського суду Житомирської області від 03.08.2018р. у справі №906/510/18.

Для розгляду справи №906/510/18 автоматизованою системою документообігу суду визна-чено колегію суддів у складі: головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Мельник О.В., суддя Розізна-на І.В.(арк.справи 118).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2018р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомир-Агробуд-індустрія» на рішення господарського суду Житомирської області від 03.08.2018р. у справі №906/ 510/18.(арк.справи 119-120).

У судовому засіданні апеляційної інстанції 07.11.2018р. представник Скаржника підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Представ-ник Позивача заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, надав свої пояснення та про-сив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ «Житомир-Агробудіндустрія»-постачальник та ТзОВ «Обербуд»-покупець 18.08.2014р. уклали договір поставки №47 (надалі в тексті – Договір), відповідно до п.1.1 якого, постачальник зобов’язується на замовлення покупця виготовити та пере-дати у власність покупця вироби залізобетонні (надалі іменується «товар»), а покупець зобов’язу-ється прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.(арк.справи 39-43)

Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає продажу за цим до-говором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), умо-ви та строки поставки визначаються згідно специфікацій, що є додатками до цього договору, та є його невід’ємними частинами.(п.1.2 Договору).

Пунктом 1.4 сторони погодили, що постачальник здійснює поставку товару на замовлення покупця окремими партіями, на кожну з яких сторонами укладається відповідна специфікація, згі-дно п.1.2 цього договору.

Постачальник поставляє товар за заявкою покупця. Заявка покупця може бути здійснена із застосуванням телефонного (факсимільного), поштового зв’язку або через представника постача-льника. В заявці на поставку товару покупець вказує перелік найменувань, асортимент та обсяг пар-тії товару, яка має бути поставлена. Термін передачі покупцеві окремих партій замовленого товару погоджується та визначається сторонами у специфікаціях, що становлять невід’ємну частину цьо-го договору.(п.п.3.1, 3,2 Договору).

Умови, строки поставки товару, в разі необхідності, перелік вантажовідправників/вантажоот-римувачів вказуються у специфікаціях, що є невід’ємними частинами цього договору. Зобов’язан-ня сторін по поставці виникають на підставі погодженої специфікації.(п.4.1 Договору)

Відповідно до пунктів 5.3 та 5.5 Договору, покупець оплачує партію товару за ціною, що визначена у специфікації залежно від кількості та асортименту товару. Покупець здійснює оплату ціни товару у відповідності та на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури та згідно порядку оплати, передбаченого у специфікації до цього договору.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення (п.10.1 Договору). Строк цього Договору починає свій перебіг у момент визначе-ний у п.10.1 цього договору та діє протягом одного календарного року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.(п.10.2 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, 31.08.2017р. покупець-ТзОВ «Обербуд» звернувся до пос-тачальника-ТзОВ «Житомир-Агробудіндустрія» листом за вих.№12 з пропозицією повернути кош-ти в сумі 778 000 грн, перераховані в якості передплати за плити дорожні згідно з договором пос-тавки в термін 5 робочих днів, у зв’язку з відмовою постачальника співпрацювати.(арк.справи 32).

Матеріали справи також містять рішення господарського суду Житомирської області від 27.12.2017р. у справі №906/918/17, яким, зокрема, присуджено до стягнення з ТзОВ «Житомир-Аг-робудіндустрія» на користь ТзОВ «Обербуд» 765 000 грн. боргу за непоставлений товар за догово-ром №47 від 18.08.2014р.; 7   859 грн. 59 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов’язання, нарахова-ної за період з 11.10.2017р. по 25.10.2017р.; 13 000 грн. боргу; 11   787 грн. 89 коп. витрат зі сплати судового збору.(арк.справи 65-71). Рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.

Вказане рішення у справі №906/916/17 ТзОВ «Житомир-Агробудіндустрія» виконало в пері-од з 16.01.2018р. по 25.01.2018р., про стверджується матеріалами справи і не заперечується сторо-нами.(арк.справи 18).

З огляду на зазначене, вважаючи, що впродовж вересня 2017р. – січня 2018р. ТзОВ «Жито-мир-Агробудіндустрія» безпідставно користувалося коштами в сумі 778  000 грн., Позивач, посила-ючись на ст.ст. 625, 1212 ЦК України, звернувся до суду із позовом про стягнення з Відповідача 61860 грн. 52 коп. інфляційних втрат та річних.

Як зазначалося вище, господарський суд Житомирської області рішенням від 03.08.2018р. задоволив позов частково, присудивши до стягнення з Відповідача на користь Позивача 51 348 грн. інфляційних втрат, 8 723 грн. 14 коп. -3% річних, а також 1 711 грн. 03 коп. витрат зі сплати су-дового збору.(арк.справи 85-87).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального пра-ва, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна і не підлягає задоволенню з огляду на наступ-не:

Предметом даного спору є стягнення заборгованості – інфляційних втрат та відсотків річних через несвоєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України (надалі в тексті – ГК України) – госпо-дарський договір є однією з підстав виникнення господарських зобов’язань і є обов’язковим для ви-конання сторонами. Аналогічно врегульовано підстави виникнення господарського зобов’язання у ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України (надалі в тексті – ЦК України).

Зобов’язанням, згідно ст.509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (борж-ник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, викона-ти роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно зі статтею 193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, ін-ших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських дого-ворів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного Виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського ін-тересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбаче-них цим Кодексом, іншими законами або договором.

Матеріалами справи стверджено та вірно встановлено судом першої інстанції факт відмови покупця в односторонньому порядку отримати товар станом на 31.08.2017р. Крім того, зобов’язан-ня передбачені умовами договору поставки №47 між сторонами припинились внаслідок односто-ронньої відмови Позивача від зобов’язання, що в свою чергу свідчить про припинення дії даного договору.

Колегія суддів при цьому зауважує, що зазначені обставини не потребують доказування в силу ч.4 ст.75 ГПК України, оскільки і в рішенні господарського суду Житомирської області від 27.12.2017р. у справі №906/918/17, яке набрало законної сили, і в постанові Рівненського апеляцій-ного господарського суду від 10.05.2018р. у справі №906/71/18 встановлено факт припинення дії договору.

Разом з тим, доказів виконання рішення суду у справі від 27.12.2017р. у справі №906/918/17 матеріали справи не містять, проте Позивач заявив до стягнення з Відповідача інфляційних втрат та річних за період з 01.09.2017р. по 24.01.2018р.

Переглядаючи оскаржуване рішення, колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до по-ложень ст.598 ЦК України, зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Положеннями ч.1 ст.202 ГК України передбачено, що госпо-дарське зобов’язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, за відсутності інших підстав припинення зобов’язання, передбачених догово-ром або законом, зобов’язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведе-ним належним чином.(ст.599 ЦК України).

Разом з тим, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кре-дитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов’я-зальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зо-бов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 ЦК України сум.

При цьому, положення ч.2 ст.625 ЦК України не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов’язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу; чинне законодавство не пов’язує припинення зобов’язан-ня з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов’я-зань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Аналогіч-на правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 12.09.2011р. у справі №6/ 433-42/183.

Водночас, відповідно до положень п.30.1 ст.30 Закону України «Про платіжні системи та пе-реказ коштів в Україні» – моментом виконання грошового зобов’язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможли-вість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зо-бов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, як-що інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановле-ний договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від борж-ника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в разі коли судове рі-шення про стягнення з боржника коштів фактично виконано через певний час, кредитор вправі ви-магати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов’язання.

Так, відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України – одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.(статті 526, 530 ЦК України).

Перевіривши згідно ст.625 ЦК України нараховані інфляційні втрати та відсотки річних, ко-легія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки ТзОВ «Житомир-Агро-будіндустрія» 31.08.2017р. отримало від ТзОВ «Обербуд» лист (вих.№12 від 31.08.2017р.) з вимо-гою повернути 778 000 грн. передоплати протягом 5 робочих днів, то враховуючи термін виконання вимоги ТзОВ «Обербуд», згідно з правилами ст.530 ЦК України – останнім днем повернення коштів є 07.09.2017р., проте Позивач визначив дату початку прострочення 01.09.2018р.

З огляду на зазначені обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інс-танції, що обґрунтованими і таким, що підлягають задоволенню є 3% річних за період з 08.09.2017 року по 15.01.2018р. в сумі 8 312 грн. 88 коп. на суму боргу 778 000 грн. при цьому, за період 15.01. 2018р.-24.01.2018р. загальна сума 3% річних нараховані вірно та становлять 410 грн. 26 коп. таким чином, загальна сума 3% річних становить 8 723 грн. 14 коп. є обґрунтованою та такою, що підля-гає стягненню з Відповідача на користь Позивача.

Разом з тим, в задоволенні 3% річних в сумі 447 грн. 61 коп. суд першої інстанції правомір-но відмовив за безпідставністю.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що сума інфля-ційних втрат за період з вересня 2017 року по січень 2018 року становить 51 348 грн. Тому, у стяг-ненні 1   341 грн. 77 коп. інфляційних відмовлено правомірно.

При цьому, при обчисленні заявлених до стягнення сум, судом враховано вимоги ст.ст.253, 254 ЦК України, фактична кількість днів у році, в якому проводиться розрахунок, а щодо інфля-ційних також те, що індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Зазначені норми не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого пра-ва, якщо грошове зобов’язання не виконується і після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Тобто, обов’язок оплатити основний борг, а також обов’язок оплатити нараховані на основний борг, пеню, інфляційні втрати та три відсотки річних, є подільними одне від одного зобов’язаннями, хоча і є взаємопов’язаними між собою; крім того, норми цивільного законодавст-ва не ставлять в залежність одночасність вимог кредитора на стягнення з боржника основної забо-ргованості від одночасності права вимоги на стягнення пені, інфляційних та трьох відсотків річ-них у зв’язку з простроченням основного грошового зобов’язання. Аналогічні правові висновки, на-ведені у постановах Вищого господарського суду України від 09.07.2013р. у справі №7/113-12 та від 13.06.2017р. у справі №914/2743/16.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції що-до часткової обґрунтованості позовних вимог до Відповідача та стягнення з нього на користь Пози-вача 51 348 грн. інфляційних втрат та 8 723 грн. 14 коп. -3% річних за весь період прострочення. При цьому, в частині задоволення позову щодо стягнення 1 341 грн. 77 коп. інфляційних втрат та 447 грн. 61 коп. -3% річних відмовлено правомірно, тому апеляційну скаргу Відповідача належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Скаржника не встановлено.

Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо характеру правовідносин сторін, змісту зобов’язань Відпові-дача, рівно як і твердження про невмотивованість висновку про часткову обґрунтованість заявлено-го позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов’язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та без-посередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи зміни ос-каржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарсько-го суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст.ст. 34, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесу-ального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд  –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомир-Агробудіндуст-рія» на рішення господарського суду Житомирської області від 03.08.2018р. у справі №906/ 510/18 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №906/510/18 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий  суддя                                                                      Грязнов В.В.

Суддя                                                                                              Мельник О.В.

Суддя                                                                                              Розізнана І.В.