ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2018 року справа № 805/2250/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Блохіна А.А., секретарі судового засідання Романченко Г.О., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Орлатого В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 р. у справі № 805/2250/18-а (головуючий І інстанції Череповський Є.В.) за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправними дій щодо відмови в наданні дозволу на імміграцію, визнання незаконним та скасування рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію, зобов'язання розглянути заяву про надання дозволу на імміграцію,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі-Позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (далі - Відповідач) про визнання протиправними дій щодо відмови в наданні дозволу на імміграцію, визнання незаконним та скасування рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію, зобов'язання розглянути заяву про надання дозволу на імміграцію.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначив, що рішенням № 1401.3.1-2338-18 від 26.02.2018 року йому було відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну з посиланням на п.6 ст.10 Закону України "Про імміграцію". Вважає вказане рішення незаконним, оскільки в ньому не вказано, які саме інші обставини не дозволяють надати дозвіл Позивачу на імміграцію в Україну. При цьому, Позивач зазначає, що тривалий час постійно мешкає на території України законно. В'їхав на територію України неповнолітнім разом з матірю, яка є громадянкою України. Проживає разом з дружиною ОСОБА_4, яка є громадянкою України, та донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив повністю.

Визнані протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_3 в наданні дозволу на імміграцію в Україну;

Визнано незаконним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області № 1401.3.1-2338-18 від 26.02.2018 року про відмову ОСОБА_3 у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Зобов'язане Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на імміграцію в Україну.

В обґрунтуванні рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку не було підстав, передбачених законом, для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

З рішенням суду не погодився відповідач. Звернувся з апеляційною скаргою у якій зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення ГУ ДМС України в Донецькій області діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. На виконання вимог «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 р. № 1983, відповідач надіслав відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. Зазначає, що саме отримання на його запит від Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях відповіді № 78/2/2/2-488нт від 03.02.2018 року, згідно з яким громадянину Російської Федерації ОСОБА_3 не може бути надано дозвіл на імміграцію в Україну. Ця відповідь стала підставою для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну

Просив задовольнити апеляційну скаргу та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі.

Представник позивача вважав, що суд першої інстанції прийняв рішення з дотриманням норм процесуального та матеріального права. Законних підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, не було. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення а постанову суду першої інстанції без змін.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного.

Позивач ОСОБА_3, є громадянином Російської Федерації. Проживає на території України. Строк перебування продовжено до 22.01.2018 року (а.с. 12).

Мати позивача - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1, виданим Добропільським МВ ГУМВС України в Донецькій області 23 квітня 2009 року, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2, виданим Междуреченським міським відділом ЗАГС 10 січня 1985 року, довідкою про укладення шлюбу № 868 від 02 березня 2006 року (а.с. 16, 17, 98).

В 2015 році Позивач здобув повну загальну середню освіту у вечірній (змінній) школі № 2 Добропільської міської ради Донецької області, що підтверджується атестатом серії НОМЕР_3 (а.с. 18).

Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про імміграцію» повноваження, згідно ст. 43 КАС України здатнийздійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

19 жовтня 2017 року Позивач звернувся до ГУ ДМС України в Донецькій області з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", у зв'язку з тим, що є сином громадянки України.

26 лютого 2018 року Управління Державної міграційної служби України в Донецькій області прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_3, з посиланням на п.6 ч.1 ст. 10 Закону України "Про імміграцію", як на підставу для відмови.

Зазначені обставини не є спірними по справі, спірним є питання законності рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області № 1401.3.1-2338-18 від 26.02.2018 року про відмову ОСОБА_3 у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що правовий статус, основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні і порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України регулюється Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", відповідно до ст. 4 якого, іноземці та особи без громадянства в порядку, визначеному законом України про імміграцію, можуть, зокрема, іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначається Законом України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ (надалі - Закон України № 2491).

За приписами ст. 1 Закону Україну № 2491, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Частиною 3 ст. 4 цього Закону передбачено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.

Порядок надання дозволу на імміграцію в Україну на постійне проживання та перелік документів, необхідних для отримання такого дозволу визначено ст. 9 Закону України № 2491.

З метою реалізації положень Закону України № 2491 Кабінетом Міністрів України 26 грудня 2002 року винесено постанову № 1983, якою затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію й поданнями про його скасування і виконання прийнятих рішень (надалі - Порядок ). Цей Порядок визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію в Україну іноземцям та особам без громадянства, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також повноваження центральних органів виконавчої влади України, підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Відповідно до пункту 14 Порядку територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Національного центрального бюро Інтерполу та Держприкордонслужби.

Регіональні органи СБУ, Національне центральне бюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.

Відповідно до пункту 18 Порядку, ДМС аналізує у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 17 цього Порядку органів (СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба) інформацію та на підставі матеріалів справи приймає рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

01.12.2017 р. ГУ ДМС України в Донецькій області був надісланий запит до управління СБ України в Донецькій та Луганській областях, на який отримана відповідь № 78/2/2/2-488нт від 03.02.2018 року, згідно якого дозвіл на імміграцію Позивачу не надається на підставі п.6 ч.1 ст.10 Закону України "Про імміграцію" (а.с. 43).

Враховуючи вказаний лист управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, Відповідачем було прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_3.

Отже, судом встановлено, що вказаний лист управління СБ України в Донецькій та Луганській областях № 78/2/2/2-488нт від 03.02.2018 року є єдиною підставою при прийнятті Відповідачем оскаржуваного рішення.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що перелік підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію передбачений ст. 10 Закону України № 2491 та є вичерпним. За пунктом 6 цієї статті дозвіл на імміграцію не надається в інших випадках, передбачених законами України.

Наведена правова норма є бланкетною, тобто відсилає до інших Законів України.

Таким чином, Відповідач повинен був застосовувати норму права, яка є в п. 6 ч. 1 ст. 10 Закону 2491-ІІІ, разом із нормою права Закону, до якого остання відсилає.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що лист управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях № 78/2/2/2-488нт від 03.02.2018 року не містить посилання на інші закони України, які б вказували на наявність тих обставин, які стали підставою для висновку про неможливість надання ОСОБА_3 дозволу на імміграцію, як це визначено у п. 6. ч. 1 ст. 10 вказаного Закону.

Сам по собі лист управління Служби безпеки України в України в Донецькій та Луганській областях не є нормативно-правовим актом, який врегульовує спірні правовідносини в розумінні пункту 6 частини 1 статті 10 Закону та який є підставою для відмови у наданні дозволу для імміграції.

Як вбачається з відповіді управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях № 78/2/2/2-2692нт від 08.06.2018 року, матеріали перевірки відносно Позивача не можуть бути надані суду.

Відповідачем не надано суду належних доказів існування інших обставин, що передбачені ст. 10 Закону України № 2491-ІІІ, які б надали Відповідачу підстави для відмови в наданні дозволу на імміграцію, окрім листа управління СБ України в Донецькій та Луганській областях.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «East/West Alliance Limited» протиУкраїни» (Заява № 19336/04) § 167 зазначив, що вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushogluv. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

В даному випадку суб'єкт владних повноважень діяв свавільно, у спосіб не передбачений Законом.

При таких обставинах суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що Відповідач діяв протиправно, не зазначивши норму права, на яку посилався, як на підставу відмови в наданні дозволу на імміграцію. У цьому випадку Відповідач діяв не на підставі, та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога Позивача щодо визнання незаконним та скасування рішення Відповідача № 1401.3.1-2338-18 від 26.02.2018 року про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо способу захисту порушеного права шляхом повторного розгляду заяви позивача.

Так, відповідно до статті 6 Закону України "Про імміграцію" №2491-III від 07.06.2001р., Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції:

1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;

2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;

3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються;

4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;

5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Таким чином, саме до виключної компетенції ГУ ДМС України в Донецькій області відноситься вирішення питання перевірки та контролю правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Статтею ст.316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Повний текст постанови складений 09 листопада 2018 року.

Керуючись статями 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 р. у справі № 805/2250/18-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 р. у справі № 805/2250/18-а - залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України складення рішення у повному обсязі відкласти на строк - до 5 днів.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду протягом тридцятиднів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому ст.328 КАС України.

Головуючий суддя О.О.Шишов

Судді І.В. Сіваченко

А.А.Блохін