Єдиний унікальний номер 219/5355/2014-ц Номер провадження 22-ц/4804/150/18

Головуючий в І інстанції - Медінцева Н.М. Єдиний унікальний номер 219/5355/2014-ц

Доповідач - Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/4804/150/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2018 року Донецький апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Папоян В.В.

суддів Біляєвої О.М., Халаджи О.В.,

за участю секретаря Сергєєвої К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2014 року цивільну справу № 219/5355/2014-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (головуючий у 1 інстанції суддя Медінцева Н.М.)

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2014 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення суми заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування якого зазначав, що 13 серпня 2008 року між сторонами було укладено кредитно-заставний договір №GOAWA770330400, за яким позичальник отримав у кредит у сумі 9 829 доларів 04 центи США зі сплатою 15,00% річних, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,60% від суми виданого кредиту на строк до 12 серпня 2013 року. Предметом застави за цим договором є належний відповідачу автомобіль ВАЗ 210994-20, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

В наслідок порушення відповідачем зобов'язань за кредитним договором станом на 3 вересня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 15 189 доларів 08 центів США, у тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 2 439 доларів 65 центів США; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 1 291 долар 74 центи США; заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 2 520 доларів 34 центи США; пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 8 195 доларів 06 центів США; штраф (фіксована частина) у розмірі 19 доларів 95 центів США; штраф (процентна складова) у розмірі 722 долари 34 центи США. Та, з урахуванням наведеного, просив стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача вказану суму заборгованості та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2014 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача суму заборгованості за кредитно-заставним договором у розмірі 15 189 доларів 08 центів США та вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 25 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення. Стягнуто з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитно-заставним договором від 13 серпня 2008 року у розмірі 11 715 доларів 18 центів США, що еквівалентно 310 452 грн. 27 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року рішення суду апеляційної інстанції скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційний скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначає, що справа була розглянута у його відсутність, про час та місце розгляду справи його повідомлено не було, що призвело до порушення його право та неповного з'ясування судом усіх обставин, які мають значення по справі. Вказує, що банк звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності, оскільки 16 січня 2009 року він передав банку предмет застави (автомобіль) для його подальшої реалізації та погашення кредитної заборгованості, проте позивач зазначив повну суму заборгованості без врахування вартості заставленого майна. Оскільки судом першої інстанції було ухвалено заочне рішення, а у задоволенні його заяви про скасування заочного рішення було відмовлено, хоча він не був повідомлений належним чином про дату та час судового засідання, то просив суд апеляційної інстанції застосувати строк позовної давності.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Інші особи, які приймають участь по справі у судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суд підлягає скасуванню з ухваленням нового з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права, у тому числі розгляд справи (питання) за відсутності будь-якого учасника справи, не повідом ленного належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Статтею 158 ЦПК України, в редакції яка була чинна на час розгляду справи у суді першої інстанції, визначено, що розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи убачається, що 18 грудня 2014 року судом першої інстанції цивільна справа № 219/5355/2014-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 розглянута у відсутність відповідача та по справі постановлено заочне рішення.

Відповідно до ст.. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутністю або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Тобто заочний розгляд справи у суді проводиться за відсутності належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи відповідача.

Проте відомості щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи 18 грудня 2014 року у матеріалах справи відсутні.

Згідно із ст.74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки - повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті. (ч.9 ст.74)

Згідно з довідкою судова повістка на ім'я ОСОБА_2 повернулась до суду із зазначенням причини - «за зазначеною адресою не проживає», та в матеріалах справи наявна копія оголошення про виклик відповідача у газеті «Урядовий кур'єр». При цьому, адреса, зазначена у позовній заяві і, відповідно, у судовій повістці та оголошенні у пресі, відмінна від адреси відповідача, у тому числі зазначеної у кредитно-заставному договорі. Подаючи апеляційну скаргу, відповідач зазначав, що за адресою, зазначеною у позовній заяві він не проживає, повідомлення про дату і час судового засідання не отримував.

Отже, суд розглянув справу, не повідомивши відповідача належним чином про час та місце судового засідання, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Віктор Назаренко проти України» від 3 жовтня 2017 року; «Лазаренко та інші проти України) від 27 червня 2017 року).

Таким чином, при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Вирішуючи справу по суті апеляційний суд виходить з того, що відповідно до ст.ст. 1054, 1049 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи встановлено, що 13.08.2008 року між закритим акціонерним товариством «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк») та відповідачем було укладено кредитно-заставний договір №GOAWA770330400, за яким позичальник отримав у кредит у сумі 9 829 доларів 04 центи США зі сплатою 15,00 % річних, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,60% від суми виданого кредиту терміном до 12 серпня 2013 року.

Відповідно до договору в забезпечення зобов'язань позивальником передано в заставу належний йому на праві власності автомобіль ВАЗ 210994-20, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

Згідно умов кредитного договору погашення заборгованості здійснюється щомісячними платежами кожного місяця, яка складається із заборгованості за кредитним договором, відсотків, комісії та інших витрат за договором. Боржником зобов'язання за кредитним договором не виконуються та має місце заборгованість.

Відповідно до п.п.13.2, 13.3 укладеного договору у випадку порушення Позичальником зобов'язань передбачених статтями 5.2.2 та 5.2.3 Договору щодо сплати винагороди та процентів Позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу але не менше 1 грн. за кожень день прострочки. Та у випадку порушення Позичальником зобов'язання щодо повернення основної суми Кредиту передбаченого статтею 5.2.4. Договору Позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу але не менше 1 грн. за кожень день прострочки.

Відповідно до п. 13.9 укладеного договору при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов'язання понад 30 календарних днів, банк має право нараховувати а позичальник зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. плюс 5% від суми невиконаного зобов'язання.

Пунктом 12.2 укладеного сторонами кредитно-заставного договору передбачено, що банк, не застосовуючи судових процедур, має право на власний розсуд обрати процедуру позасудового звернення стягнення на предмет застави для задоволення забезпечених вимог, у тому числі шляхом продаж предмета застави банком третій особі відповідно до вимог законодавства України.

З матеріалів справи убачається, що з метою врегулювання питання щодо погашення наявної заборгованості відповідач добровільно передав банку придбаний за кредитні кошти автомобіль марки ВАЗ 210994-20 2008 року випуску за актом приймання-передачі від 16 січня 2009 року для його реалізації за ринковою ціною та направлення виручених коштів на погашення заборгованості у разі невиконання ним зобов'язань перед банком до 16 квітня 2009 року.

Згідно звіту про оцінку транспортного засобу від 07.09.2009 року ринкова вартість заставленого автомобіля на дату оцінки складає 45000 грн. Зазначена оцінка іншою стороною не спростована.

30 вересня 2009 року вказаний автомобіль був реалізований за 52 500 грн., що за курсом Національного банку України складало 7 271 доларів 47 центів США,

Відповідно до п. 4.6 кредитно-заставного договору укладеного між сторонами кошти отримані банком від позичальника для заборгованості направляються для її погашення в такій черговості: для відшкодування витрат (збитків) яких зазнав банк за договором зокрема визначених п.п 5.2.7; для сплати неустойки; простроченої заборгованості за винагородами; простроченої заборгованості за процентами, простроченої заборгованості за наданим кредитом. Сума , що залишилася направляється на погашення заборгованості в такій послідовності за винагородами, за процентами, за наданим кредитом.

Згідно платіжного доручення від 30.09.2009 року та меморіального ордеру №2002 від 30.09.2009 року кошти отримані від реалізації предмета застави були направлені на погашення заборгованості за кредитно-заставним договором та розподілені наступним чином: тіло кредиту та прострочене тіло кредиту у розмірі 6 570 доларів 84 центи США, комісія у розмірі 219 доларів 16 центів США, відсотки у розмірі 412 доларів 36 центів США та пеня у розмірі 69 доларів 10 центів США.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку сума заборгованості станом на 3 вересня 2014 року складає 15 189 доларів 08 центів США, у тому числі заборгованість за кредитом у сумі 2 439 доларів 65 центів США; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 1 291 долар 74 центи США; заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 2 520 доларів 34 центи США; пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 8 195 доларів 06 центів США; штраф (фіксована частина) у розмірі 19 доларів 95 центів США; штраф (процентна складова) у розмірі 722 долари 34 центи США.

Апеляційний суд не приймає до уваги заперечення відповідача, що зобов'язання за кредитним договором ним виконанні шляхом передачі заставленого майна банку, оскільки згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов'язання передбачені статтями 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини четвертої статті 591 ЦК України та статті 24 Закону України «Про заставу» якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином у кредитора для задоволення своїх грошових вимог є право звернення стягнення на предмет застави; разом із тим сам по собі факт реалізації предмета застави, не припиняє грошового зобов'язання боржника в тому разі, коли сума, одержана від продажу предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, й у такому випадку закон передбачає право кредитора о держати суму, якої не вистачає для повного задоволення його вимоги, з іншого майна боржника.

З матеріалів справи убачається, що відповідач не виконав своїх обов'язків за кредитним договором. 30 вересня 2009 року заставлене майно, автомобіль було реалізоване. Проте одержаної від продажу заставленого майна суми грошових коштів недостатньо для повного задоволення грошових вимог. Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку позивачем зарахована сума від продажу заставленого майна, проте одержана сума є недостатньою та залишилася заборгованість за кредитними зобов'язаннями у тому числі 2 439 доларів 65 центів США; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 1 291 долар 74 центи США які нараховані станом на 13.08.2013 року.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов до висновку, що позичальником порушуються зобов'язання за кредитним договором, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитом, відсотками підлягають задоволенню.

Проте вирішуючи питання щодо стягнення заборгованості по пені та штрафам апеляційний суд виходить з того, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та неустойку за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

У даному випадку з умов договору (а саме п.16.1.5, та додаток №1 до зазначеного договору) вбачається, що сторони погодили дату погашення кредиту, встановивши її у 12.08.2013 року. З огляду на те, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати процентів та неустойки за кредитом, то після 12.08.2013 року позивач не мав права на їх нарахування. Зазначений правовий висновок узгоджується з правовою позицією яка викладена постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12.

З наданого до суду розрахунку убачається, що сума заборгованості по пені на станом на 13.08.2013 року складає 4 644 долара США. Решта суми неустойки, у тому числі пені та штрафів які нараховані після вказаної дати, а тому стягненню не підлягають.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості по пені апеляційний суд виходить з того, що п.13.10 укладеного між сторонами кредитно-заставного договору визначено, що сплата неустойки здійснюється у гривнях. У випадку якщо кредит видається у іноземній валюті штраф сплачується в гривньовому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

З таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 4 644 долара США, що в еквіваленті з розрахунку офіційного курсу НБУ визначеного позивачем в позовній заяві при зверненні до суду (12.53 грн.) складає 58 189 грн. 32 коп.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення комісії у розмірі 2520,34 доларів США апеляційний суд виходить з того, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами 2, 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно пункту 16.1.7 договору передбачено оплату позичальником інших платежів на користь банку, а саме винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 286,07 доларів, яка сплачується у момент видачі кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту, яка сплачується щомісячно у розмірі 0,60% від суми виданого кредиту, а також винагороди за проведення додаткового моніторингу. Тобто умовами договору передбачено комісійну винагороду банку за управління кредитом, що є незаконним. Крім того, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надавалися відповідачу як позичальнику.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за комісією задоволенню не підлягають.

З урахуванням того, що по справі судом першої інстанції було ухвалено судове рішення у відсутність відповідача, якій не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому був позбавлений можливості подати заяву про застосування строку позовної давності до суду першої інстанції, то апеляційний суд вважає за можливе розглянути заяву відповідача, викладену в апеляційній скарзі, щодо застосування строку позовної давності. Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14ц.

Проте апеляційний суд вважає, що доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності безпідставні оскільки статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Водночас відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Зі змісту п.13.11 укладеного між сторонами договору вбачається, що сторони встановили строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки у п'ять років. Оскільки договір підписаний обома сторонами та факт його підписання не оспорюється, у даному випадку застосуванню підлягає строк позовної давності, зазначений у договорі.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо початку перебігу позовної давності, оскільки згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення та не пов'язане з часом передачі заставного майна на реалізацію.

Отже, з урахуванням того, що позовна давність відповідно до умов договору складає п'ять років, а позивач звернувся до суду з позовом 08 вересня 2014 року то позивач звернувся до суду в межах визначеного договором строку позовна давність.

Таким чином, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи та дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, дійшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за тілом кредиту у сумі 2439,65 доларів США, заборгованості по процентах за користування кредитом у сумі 1291,74 доларів США та пені у сумі 58 189 грн. 32 коп.

Згідно ч.13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Задовольняючі позовні вимоги частково апеляційний суд, з урахуванням вимог ст.. 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути зі сторін понесені ними судові витрати пропорційно задоволених вимог, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду першої інстанції в сумі 1903 грн. 19 коп. та стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір сплачений останнім за подання апеляційної скарги у сумі в сумі 2093 грн. 51 коп.

Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 104 грн. 67 коп. різницю понесених судових витрат.

Керуючись статтями 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Артемівського міськрайонного суду від 18 грудня 2014 року скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитно-заставним договором № GOAWA770330400 від 13.08.2008 року у сумі 2439,65 доларів США за тілом кредиту, 1 291,74 доларів США за відсотками, 58 189 грн. 32 коп. пені.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 104 грн. 67 коп. на відшкодування понесених судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.

Судді: В.В. Папоян

О.М. Біляєва

О.В. Халаджи

Повний текст постанови складений 15 листопада 2018 року.

Суддя-доповідач В.В. Папоян