ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Василенко Г.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року Справа № 810/1970/18

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Губської Л.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року у справі

за позовом ОСОБА_2

до Сквирського об'єднаного управління

Пенсійного фонду України в Київській області,

управління Державної виконавчої служби

Головного управління юстиції у Київській області

про визнання відмови неправомірною

та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі - відповідач-1), управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області (далі - відповідач-2) про:

- визнання неправомірною відмови Сквирського ОУПФУ в Київській області від 05.03.2018 р.;

- зобов'язання відповідача перерахувати позивачу пенсійне забезпечення, відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 14.07.2011 р.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що судом першої інстанції неправильно визначено підстави його звернення з позовом у цій справі та наполягає на тому, що виплати, призначені йому рішенням Апеляційного суду Київської області від 14.07.2011 р., нараховані та виплачені органом ПФУ, зокрема йому на картку перераховано 114 917,72 грн., але лише за період з 01.06.2008 р. до 22.07.2011 р., а в подальшому визначені таким судовим рішення виплати у відповідному розмірі йому не нараховуються та не виплачуються.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено обставини справи і порушено норми матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін та посилається на те, що після прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» відсутні правові підстави для виплати позивачу пенсії у розмірі іншому, ніж встановлено постановою КМУ від 06.07.2011 р., а також на те, що рішення апеляційного суду, на яке посилається ОСОБА_2, ним виконано.

У судове засідання сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, не з'явилися.

Судова колегія вважає, що в даному випадку наявні правові підстави передбачені КАС України для розгляду апеляційної скарги під час відсутності осіб, які не з'явилися, в порядку ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши у межах апеляційної скарги повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - зміні з наступних підстав.

Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Сквирським ОУПФУ здійснено нарахування позивачу відповідних виплат у розмірі 114 917,72 грн. на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 14.07.2011 р., але органом відповідальним за фактичну виплату йому коштів є ДКСУ, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, однак вважає помилковими мотиви, з яких виходив суд, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ), постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.2011 р. № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 1210).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Законом України № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. внесено зміни, зокрема, до ст.ст. 39, 50, 54 Закону № 796-XII. Вказаний Закон набрав чинності з 01.01.2015 р.

Згідно ст. 50 Закону № 796 -ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

У ст. 54 Закону № 796-ХІІ визначено, що Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв'язку смерті з Чорнобильською катастрофою.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1210 затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, яким визначається відповідний розмір виплат на підставі Закону № 796-ХІІ.

Згідно п. 3 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту. Згідно з бюджетними призначеннями КМУ встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 р. № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги та усуваючи неповноту з'ясування судом першої інстанції обставин даної справи, колегія суддів встановила, що позивач є інвалідом 2-ї групи, особою, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, та перебуває на обліку в Сквирському ОУПФУ у Київській області і отримує пенсію по інвалідності на підставі Закону № 796-ХІІ.

Постановою Сквирського районного суду Київської області від 11.06.2009 р. у справі № 22а-15919/11 було визнано неправомірною відмову УПФУ у Сквирському районі Київської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 пенсії по інвалідності (основної та додаткової) відповідно до ст.ст. 50,54 Закону № 796-ХІІ, виходячи з розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком та 75% мінімальної пенсії за віком, що розраховується залежно від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, і зобов'язано УПФУ у Сквирському районі Київської області здійснити ОСОБА_2 нарахування та виплату основної та додаткової пенсії з 01.06.2008 р. по 31.12.2008 р. відповідно до ст.ст. 50,54 Закону № 796-ХІІ, виходячи з 8-ми мінімальних пенсій за віком та 75% мінімальної пенсії за віком, що розраховується залежно від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, з урахуванням фактично виплаченої пенсії.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 14.07.2011 р. вказане рішення суду було змінено в частині періоду, за який повинен бути здійснений перерахунок державної пенсії, а саме зобов'язано УПФУ в Сквирському районі Київської області провести перерахунок державної пенсії ОСОБА_2, визначити розмір та виплатити заборгованість, яка утворилась внаслідок неправильного обчислення, а також проводити щомісячно виплату державної основної та додаткової пенсії згідно ст.ст. 50,54 Закону № 796-ХІІ, починаючи з 01.06.2008 р., а в іншій частині постанову Сквирського районного суду Київської області залишено без змін.

На виконання вказаного судового рішення у вересні 2011 року відповідачем було здійснено перерахунок пенсії позивача за період з 01.06.2008 р. до 22.07.2011 р., донараховано пенсійні виплати в розмірі 114 917,72 грн. та 17.05.2018 р. такі кошти йому були виплачені.

Нарахування позивачу пенсії за період з 22.07.2011 р. здійснювалося у розмірах, визначених КМУ у відповідних постановах.

Підставою звернення до суду з адміністративним позовом у цій справі, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, стало те, що позивач вважає неправомірною відмову Сквирського ОУПФУ у здійсненні нарахування йому пенсії в розмірах, установлених постановою Апеляційного суду Київської області від 14.07.2011 р., після 22.07.2011 р., оскільки, на йогу думку, нарахування пенсії у розмірах, визначених даним судовим рішенням має здійснюватися довічно, не залежно від зміни законодавства, а також те, що постановою КМУ, на яку посилається пенсійний орган звужено обсяг встановлених законом прав.

Отже, за період до 22.07.2011 р. на виконання рішення суду відповідачем-1 було здійснено нарахування та виплату позивачу пенсії у розмірі, встановленому Законом № 796-ХІІ у відповідній редакції, а після вказаної дати та на теперішній час виплата пенсії позивача здійснюється за вказаним Законом, однак у розмірі, встановленому КМУ.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідач, виплачуючи позивачу пенсію в порядку та розмірах, встановлених КМУ, діяв правомірно та у межах наданих йому повноважень, а тому підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.

Аналогічний правовий підхід викладено в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 р. по справі № 193/877/16-а, висновки якого, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковими для інших судів.

При цьому, в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 р. Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Також у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований й в рішеннях від 09.10.1979 р. у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 р. у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.

Таким чином, доводи апелянта про те, що він має право на отримання пенсії у розмірах, визначених постановою Апеляційного суду Київської області від 14.07.2011 р. у справі № 22а-15919/11, довічно, є необґрунтованими.

При цьому, колегія суддів зазначає, що зміна розміру пенсії позивача пов'язана зі зміною законодавства, легітимність якого і відповідність Конституції України неодноразово підтверджена Конституційним Судом України. І така зміна законодавства призвела не до позбавлення права позивача на отримання пенсії та/або відповідних надбавок, а до зміни розміру і порядку їх виплати, що узгоджується, зокрема й з наведеною вище практикою Європейського суду з прав людини.

Крім того, колегія суддів зазначає, що з доводів апелянта також вбачається, що він вважає протиправними дії відповідача-1 щодо нарахування йому пенсії у розмірі, меншому, ніж визначено вказаним судовим рішення, що на його думку є невиконанням рішення суду. Але, з цього приводу колегія суддів зазначає, що Законом України «Про виконавче провадження» регламентовано механізм примусового виконання судового рішення та порядок оскарження рішень, дій (бездіяльності) відповідальних органів (державних виконавців), а ст.ст. 382, 383 КАС України - можливість встановлення судового контролю за виконанням судових рішень.

Разом з тим, перевіряючи доводи апелянта, апеляційний суд приймає та враховує його твердження про те, що судом першої інстанції неправильно визначено підстави його звернення з позовом у цій справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог, однак неповно та неправильно встановлено обставини справи і порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного визначення підстав для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року - зміні в мотивувальній частині.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року - змінити в мотивувальній частині.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Рішення виготовлено 14 листопада 2018 року.

Головуючий суддя

Судді: