РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2018 року

м. Рівне

Справа № 556/1721/17

Провадження № 22-ц/4815/209/18

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Шимківа С.С.,

суддів: - Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.,

секретар судового засідання - Тхоревський С.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу, яка подана представником ОСОБА_3 - адвокатом ОСОБА_5 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 30 липня 2018 року (у складі судді Котик Л.О., повний текст судового рішення складено 07 серпня 2018 року) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

25 жовтня 2017 року представником ОСОБА_3 - адвокатом ОСОБА_5 подано до суду позовну заяву до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 15 червня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики на суму 170000 грн, яка викладена сторонами у формі розписки.

Відповідно до умов договору позивач передав, а відповідач отримав грошові кошти у розмірі 170000 грн на строк до 18.06.2016 року.

У договорі встановлено відповідальність відповідача у випадку несвоєчасного повернення позики - у такому разі відповідач зобов'язаний сплатити ще 34000 грн.

Станом на 18.09.2017 року відповідач не повернув позивачу суму коштів отриманих у позику.

Просив стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму заборгованості у розмірі 247 291,56 грн, яка складається з: 170 000 грн - сума основного боргу; 34 000 грн - сума штрафу; 26 690 грн - сума інфляційних втрат; 6 601,56 грн - сума 3 % річних, а також стягнути судовий збір у розмірі 2 472,92 грн та 10000 грн - витрати на правову допомогу.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 30 липня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано недоведеністю позовних вимог.

03 вересня 2018 року представником ОСОБА_3 - адвокатом ОСОБА_5 подано до суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки місцевого суду не відповідають обставинам справи.

Письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але і факту передачі грошової суми позичальнику.

Укладаючи договір сторони дотрималися форми та істотних умов такого договору позики.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Судове рішення не може ґрунтуватися на поясненнях свідків, допитаних в судовому засіданні.

Суд першої інстанції не мав повноважень встановлювати удаваність правочину, оскільки таких позовних вимог у спорі не було.

19 жовтня 2018 року представником ОСОБА_4 адвокатом ОСОБА_6 подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він покликається на законність рішення суду.

Вказує, що документ від 15.06.2016 року, написаний ОСОБА_4 є правочином, направленим на оформлення договірних відносин, в частині вартості виконаних робіт та на забезпечення виконання зобов'язань щодо оплати за договором субпідряду перед субпідрядником ОСОБА_3

Із тексту такого документу не можна встановити, що це є розписка, оскільки в ній не вказано повні імена сторін, валюту зобов'язання, та інші обов'язкові реквізити.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, як на підставу своїх вимог покликається на розписку ОСОБА_4 від 15 червня 2016 року, копія якої знаходиться у матеріалах справи (а.с. 14).

Згідно тексту вказаної розписки ОСОБА_4 взяв у борг 170000 грн та гарантує їх повернення до 18.06.2016 року. Якщо не поверне усі кошти то сума буде складати 34000 грн (а.с. 14).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України 18.01.2017 р. у справі №6-2789цс16 .

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених обставин робити відповідні правові висновки.

Такий же висновок зроблено Верховним судом України 18.09.2013 р. у справі № 6-63цс13 , від 11.11.2015 р. у справі № 6-1967цс15 та 12.04.2017 р. у справі № 6-487цс17 .

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Надана позивачем ОСОБА_3 копія розписки не підтверджує факт укладення між ОСОБА_3 до ОСОБА_4 договору позики, оскільки у ній не зазначено хто є позикодавцем та хто передав ОСОБА_4 кошти у позику. Розписка підписана ОСОБА_7, який не є учасником справи і з позовом не звертався.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу, яка подана представником ОСОБА_3 - адвокатом ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 30 липня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий-суддя                                        С.С. Шимків

Судді: С.В. Боймиструк

С.О. Гордійчук