Номер провадження: 22-ц/785/6021/18

Номер справи місцевого суду: 523/16993/17

Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Сегеди С.М., Гірняк Л.А.,

За участю секретаря судового засідання: Ткачук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 березня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, котрий діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: ПАТ «Українська транспортна страхова компанія», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої вчиненням дорожньо-транспортної пригоди ,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року, ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнень просив стягнути з ОСОБА_5 на його користь вартість матеріальних збитків у розмірі 60472,90 грн., моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. та понесені судові витрати (а.с.113-116).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 березня 2018 року позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_1), котрий діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 (АДРЕСА_3) до ОСОБА_5 (АДРЕСА_2), третя особа: ПАТ «Українська транспортна страхова компанія», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої вчиненням дорожньо-транспортної пригоди - залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить суд скасувати рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 27 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_2, котрий діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: ПАТ «Українська транспортна страхова компанія», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої вчиненням дорожньо-транспортної пригоди.

На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від сторін не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

В судове засідання, призначене на 06 листопада 2018 року, сторони не з'явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню , виходячи з наступного.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з огляду на таке.

Так, судом встановлено, що 03.02.2016 року відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль КІА, модель MAGENTIS, 2004 року випуску, реєстраційний НОМЕР_3, зазнав значних пошкоджень.

Відповідно до постанови Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 лютого 2016 року, 03.02.2016 року о 11.30 год. громадянин ОСОБА_5 на 46км.+518м. а/д Р-55 «Одеса Вознесенська -Н. Буг», керуючи автомобілем Опель Комдо, н/з НОМЕР_1, по другорядній дорозі на перехресті нерівнозначних доріг не дав дорогу автомобілю НОМЕР_2, який рухався по головній дорозі, внаслідок чого відбулося зіткнення та пошкодження ТЗ.

ОСОБА_5 порушив п. 16.11 Правил дорожнього руху затверджених постановою КМУ № 1306 від 10.01.2001 року, відповідальність за яке передбачено ст. 124 КУпАП. (а.с.11).

Постановою Комінтернівського районного суду Одеської області від 12.02.2016 року встановлено, що у діях ОСОБА_5 міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення, яке ОСОБА_5 відповідно до поданої заяви визнав, в результаті чого його визнано винним та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно ж до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто враховуючи вищевикладене, факт винуватості ОСОБА_5 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди від 03 лютого 2016 року, є встановленим і доказуванню не підлягає.

Власником пошкодженого транспортного засобу КІА, модель MAGENTIS, 2004 року випуску, реєстраційний НОМЕР_4 є ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серії НОМЕР_5 виданого Чернігівським ВРЕР 28.10.2008 року.

ОСОБА_4 видала на ім'я ОСОБА_2 нотаріально-посвідчену довіреність від 25 серпня 2010 року строком на 20 (двадцять) років, якою уповноважила останнього та або ОСОБА_8 та або ОСОБА_2 продавати, обмінювати, здавати в оренду автомобіль КІА, модель MAGENTIS, 2004 року випуску, реєстраційний НОМЕР_4.

Ухвалюючи рішення про залишення без задоволення позову ОСОБА_2, котрий діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 районний суд виходив з того, що саме власник ОСОБА_4, має право на відшкодування завданої їй майнової та моральної шкоди.

Проте, апеляційний суд не може погодитися з таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, яка сталася 03 лютого 2016 року, автомобіль марки КІА, модель "MAGENTIS" реєстраційний номер НОМЕР_6, яким керував ОСОБА_2, отримав механічні ушкодження.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5, виданого Чернігівським ВРЕР 28.10.2008 року, власником автомобіля марки КІА, модель "MAGENTIS", 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6, є ОСОБА_4

Позивач ОСОБА_2 керував вказаним транспортним засобом на підставі довіреності від 25 серпня 2010 року, виданої ОСОБА_4, якою вона уповноважила ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_2, які діють незалежно один від одного, продавати, обмінювати, здавати в оренду на умовах та за ціною на свій розсуд, передавати в позичку, а також іншим чином розпоряджатися належним їй автомобілем марки КІА, модель "MAGENTIS", 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 та для цього надала право представляти її інтереси, зокрема у випадку спричинення автомобілю пошкодження іншими особами в результаті дорожньо - транспортної пригоди чи заподіяну шкоду повіреною особою іншим транспортним засобам під час управління автомобілем як джерелом підвищеної небезпеки укладати, якщо в тому буде необхідність, від його імені угоди про відшкодування заподіяної шкоди, одержувати та сплачувати за такими угодами грошові суми у розмірах згідно з калькуляціями або за домовленістю, сплачувати необхідні додатки і збори, вчиняти також всі інші юридично значимі дії, пов'язані з виконанням даної довіреності. Вказана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Чернігвського міського нотаріального округу Сенюк А.В., термін дії якої закінчується 25 серпня 2030 року (а.с. 102-103).

Відповідно ч.3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Разом з тим, пунктом 1 ч.1 ст.395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно.

Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.

Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну, що узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах від 03.12.2014 року № 6-183цс14, у постанові від 11.10.2017 року (справа №753/2541/16-ц) та у постанові від 06.06.2018 року (справа №597/1070/15-ц).

Отже, враховуючи те, що відповідно до статей 386, 395, 396 УК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи такою мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Тому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права вимоги, оскільки відповідно до вищезазначених норм права, позивач ОСОБА_2 у момент дорожньо-транспортної пригоди правомірно володів транспортним засобом.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, договір оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Отже, зі змісту положень ст. 1187, ч.1 ст. 1188, ст.ст. 1166, 1167 ЦК України вбачається, що єдиною підставою для покладення цивільно-правової відповідальності за завдану джерелом підвищеної небезпеки матеріальну та моральну шкоду є вина особи, яка її завдала.

Вина відповідача ОСОБА_5 у скоєнні даного ДТП підтверджується постановою Комінтернівського районного суду Одеської області від 12.02.2016 року, відповідно до якої у діях ОСОБА_5 міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення, яке ОСОБА_5 відповідно до поданої заяви визнав, в результаті чого його визнано винним та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Отже, обставини ДТП та докази участі в ній ОСОБА_5 у її вчиненні встановлені вищевказаною постановою, яка має преюдиційне значення в силу ч.2 ст. 82 ЦПК України.

Матеріалами справи встановлено, що внаслідок ДТП, яка мала місце 03.02.2016 року, автомобіль марки КІА, модель MAGENTIS, 2004 року випуску, реєстраційний НОМЕР_4, зазнав значних пошкоджень.

Дані пошкодження підтверджено Аварійним сертифікатом №61/03/17 про оцінку вартості відновлювального ремонту від 09.02.2016 року та додатками до нього, а також Актом огляду колісного транспортного засобу від 01.02.2016 року.

Відповідно до страхового полісу №АЕ 2764610 ОСОБА_2 було нараховано розмір страхового відшкодування в розмірі 37706,16 гривень (а.с.68)

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Акту виконаних робіт №2 від 13.04.2016 року, понесені витрати за ремонт автомобіля марки КІА, модель MAGENTIS, 2004 року випуску, реєстраційний НОМЕР_4 склали 97802, 00 гривень (а.с.74-75)

За змістом ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Так, позивач просить стягнути з відповідача на його користь різницю в розмірі 60472,90 гривень.

Проте, апеляційний суд вважає, що підстави для стягнення матеріального збитку у вигляді вартості пошкодженого транспортного засобу в розмірі зазначеному позивачем відсутні, оскільки доказів на підтвердження саме такої суми позивач ОСОБА_2 не надав.

Натомість апеляційний суд вважає, що на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути документально підтверджені витрати, а саме 60095,84 грн. (97802,00 грн - 37706,16 грн = 60095,84 грн).

Отже, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо відшкодування матеріальної шкоди, а саме в розмірі 60095,84 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення моральної шкоди, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає також у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з іншим ушкодженням здоров'я.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Відповідно ст. 1167 ЦПК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до п. 5 Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Будь-яких належних та допустимих доказів, передбачених статтями 76,77,78 ЦПК України на підтвердження заподіяння моральної шкоди позивачем ні в суді першої ні в суді апеляційної інстанції не надано, як і не наведено жодних доводів для задоволення вимог в цій частині і в апеляційній скарзі, тому вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене вище, апеляційний суд вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України на наведене вище уваги не звернув, належним чином не з'ясував зміст заявлених позовних вимог та не визначився з характером спірних правовідносин, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої вчиненням дорожньо-транспортної пригоди

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч.2 ст.376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 з наведених вище підстав.

Відповідно до з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому, відповідно до ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд стягує з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 640 грн.(а.с. 1) та за подання апеляційної скарги у розмірі 1920,00 грн. (а.с. 167).

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 березня 2018 року - скасувати.

Прийняти постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_2, котрий діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: ПАТ «Українська транспортна страхова компанія», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої вчиненням дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 60095,84грн. (шістдесят тисяч дев'яносто п'ять грн., 84 коп.) у відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 640 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1920,00 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 16.11.2018 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: Л.А. Гірняк

С.М. Сегеда