П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/2404/18

Категорія: 12 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е. А.

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,

суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.,

при секретарі - Ханділян Г.В.,

за участю: позивача ОСОБА_2,

представника відповідача - Батракова Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання відпустки для догляду за дитиною та зобов'язання надати відпустку для догляду за дитиною, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо ненадання позивачу відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку та зобов'язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області надати позивачу відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку з дня прийняття рішення судом до 03.07.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що 16.03.2018р. позивач, в зв'язку з тим, що його дружина - ОСОБА_5 вийшла на роботу і з 25.01.2018р. працює на посаді агронома в сільськогосподарському підприємстві в режимі ненормованого робочого дня, що унеможливлює здійснення належного догляду за їхні немовлям - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою (вх. № 141 від 16.03.2018р.) з проханням надати відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку з 19.03.2018 року. До заяви було додано копію свідоцтва про народження НОМЕР_1 і оригінал довідки з місця роботи дружини від 15.03.2018р..21.03.2018р. позивач отримав відмову відповідача з мотивуванням, що надана заява не відповідає вимогам законодавства без посилання на конкретні норми. 03.04.2018р. позивач повторно звернувся до відповідача додавши до заяви: свідоцтво про народження сина, нову довідку від підприємства де працює дружина і довідку з Управління соціального захисту населення у Суворовському районі м. Одеса. 22.03.2018р. позивач звернувся до Головного управління Держпраці в Одеській області зі скаргою на яку 03.05.2018р. була дана відповідь, що за захистом його прав потрібно звертатися до суду. 16.04.2018р. позивач отримав повторну відмову відповідача з мотивуванням, що надана заява не відповідає вимогам законодавства без посилання на конкретні норми. 16.04.2018р. позивач звернувся зі скаргою про бездіяльність на дії Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області до вищестоящої організації - Державної служби України питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, яка розглянувши його скаргу листом від 04.05.2018р. вих. № 601-032-10/3-70-18 зобов'язала Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області надати позивачу відпустку. 10.05.2018р. позивач втретє звернувся до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою про відпустку, але 16.05.2018р. він дізнався від начальника відділу управління персоналом -Коваль Світлани Василівни, що вимога вищестоящої організації проігнорована і йому відпустка не надається, про що окремо повідомлять письмово. Як вбачається з наданої позивачу Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області відповіді від 10.04.2018р. відповідь готували начальник відділу управління персоналом - Коваль С.В., начальник Управління організаційно-господарського забезпечення - Пісов М.П. і особа яка не працює в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Одеській області - ОСОБА_9 з чого можна зробити висновок, що наявний у Головному управлінні Держпродспоживслужби в Одеській області юридичний відділ у повному складі проти не надання позивачу відпустки. Згідно ст. 179 КЗпП України і ст. 18 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996 за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Така відпустка також може бути використана батьком дитини, який фактично доглядає за дитиною. Для отримання відпустки позивачем у відповідності до вищезазначених норм були надані і довідки з місця роботи його дружини - матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну відпустки і довідка з Управління соціального захисту населення у Суворовському районі м. Одеса про те, що допомогу по догляду за дитиною моя дружина не отримує, так як її з 01.07.2014р. не існує.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року у задоволенні позову було відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання ОСОБА_2 відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що 16.03.2018р. позивач, в зв'язку з тим, що його дружина - ОСОБА_5 вийшла на роботу і з 25.01.2018р. працює на посаді агронома в сільськогосподарському підприємстві в режимі ненормованого робочого дня, що унеможливлює здійснення належного догляду за їхнім немовлям - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою (вх. № 141 від 16.03.2018р.) з проханням надати відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку з 19.03.2018 року.

До заяви було додано копію свідоцтва про народження НОМЕР_1 і оригінал довідки з місця роботи дружини від 15.03.2018р.

21.03.2018р. позивач отримав відмову відповідача з мотивуванням, що надана заява не відповідає вимогам законодавства.

03.04.2018р. позивач повторно звернувся до відповідача додавши до заяви: свідоцтво про народження сина, нову довідку від підприємства де працює дружина і довідку з Управління соціального захисту населення у Суворовському районі м. Одеси.

22.03.2018р. позивач звернувся до Головного управління Держпраці в Одеській області зі скаргою на яку 03.05.2018р. була дана відповідь, що за захистом його прав слід звертатися до суду.

16.04.2018р. позивач отримав повторну відмову відповідача з мотивуванням що надана заява не відповідає вимогам законодавства без посилання на конкретні норми.

16.04.2018р. позивач звернувся зі скаргою про бездіяльність на дії Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області до вищестоящої організації - Державної служби України питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, яка розглянувши його скаргу листом від 04.05.2018р. вих. № 601-032-10/3-70-18 зобов'язала Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області надати позивачу відпустку.

10.05.2018р. позивач втретє звернувся до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою про відпустку, але 16.05.2018р. він дізнався від начальника відділу управління персоналом - Коваль Світлани Василівни, що вимогу вищестоящої організації проігнорована і йому відпустка не надається, про що окремо повідомлять письмово.

23.06.2018 року за результатами дисциплінарного провадження ОСОБА_2 був звільнений зі служби в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Одеській області на підставі частин 1, 5 статті 66 Закону України «Про державну службу» за порушення присяги державного службовця.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що подані ОСОБА_2 заяви від 16.03.2018 р., 03.04.2018 р. та 10.05.23018 р. та додані до них документи не відповідають вимогам наведених вище нормативно-правових актів.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними по суті , але із помилковим застосуванням норм процесуального права.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частин 1, 2, 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно 2 статті 58 Закону України «Про державну службу» додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та інші види відпусток надаються державним службовцям відповідно до закону.

Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» вирішення питання щодо надання державному службовцю додаткової відпустки необхідно здійснювати відповідно до норм Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки».

На підставі статті 74 Кодексу законів про працю України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

За змістом статті 74 КЗпП України кореспондуються норми статті 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504, відповідно до яких право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Таким чином, відповідно до наведених норм відпустка є спеціальною формою часу відпочинку, який надається працівникові його роботодавцем, та на час надання якої за таким працівником роботодавець зберігає робоче місце.

Нормами Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки» встановлюються види відпусток, що мають право отримувати працюючі особи, коло осіб, які мають право на відпустки відповідних видів, порядок, підстави, умови та строки надання відповідних відпусток.

Як зазначено вище, позивач, звертаючись із заявами про надання йому відпустки, визначив у них вид відпустки - по догляду за дитиною до досягнення дитиною 3-річного віку.

За змістом частини 1 статті 181 КЗпП України, частини 3 статті 20 КЗпП України законодавець прямо зазначив, що відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку оформлюється наказом.

Отже, наказ видається роботодавцем, а для державних службовців - суб'єктом призначення, - виключно у разі наявності передбачених законом підстав та умов для надання відповідної відпустки.

Відповідно до частини 3 статті 179 Кодексу законів про працю України за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Згідно частини 7 статті 179 КЗпП України встановлено, що відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Закон України «Про відпустки» є спеціальним (профільним) нормативно-правовим актом, який встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість, підстави і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» встановлюються види відпусток, що надаються працюючим громадянам. Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про відпустки» передбачається такий різновид відпусток, як соціальні відпустки. До складу соціальних відпусток серед іншого віднесена:

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону).

На підставі статті 18 Закону України «Про відпустки» передбачено, що після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів. За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині третій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

ОСОБА_2 є батьком малолітньої дитини - ОСОБА_6, копію свідоцтва про народження якого позивач долучив до заяв про надання відпустки від 16.03.2018 р. та від 03.04.2018 р., та посилався на нього у заяві від 10.05.2018 р.

До заяви про надання відпустки по догляду за дитиною від 16.03.2018 р. ОСОБА_2 також надав довідку від 15.03.2018 р. № 5 з місця роботи дружини ОСОБА_5 - матері їх малолітнього сина.

До заяви про надання відпустки по догляду за дитиною від 03.04.2018 р. ОСОБА_2 надав вже іншу довідку (від 02.04.2018 р. № 6) з місця роботи дружини від того ж роботодавця, але з іншим змістом ніж попередня довідка. Також до заяви окрім повторної копії свідоцтва про народження дитини позивач надав оригінал довідки з Управління соціального захисту, яка загалом Законом України «Про відпустки» не вимагається для розгляду питання про надання відпустки.

До заяви про надання відпустки від 10.05.2018 р. позивач будь-яких документів вже не долучав, посилаючись на раніше надані.

Порядок надання соціальних відпусток регламентований статтею 20 Закону України «Про відпустки».

За змістом частини 3 статті 20 Закону України «Про відпустки» відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Згідно частини 4 статті 20 Закону України «Про відпустки» визначається, що особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків і батьків-вихователів), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

В ході судового розгляду встановлено, що вказаної довідки позивач не надавав до поданих ним заяв про відпустку, зокрема доказів зворотного матеріали справи не містять.

Вирішуючи спірне питання суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Водночас колегія суддів зауважує, що позивач звернувся до суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання вчинити певні дії ( а.с. 6-9).

Згодом в апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставив питання лише про про визнання протиправною бездіяльності відповідача.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статі 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішення, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законі інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень проти правною та зобов'язання вчинити певні дії.

Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний суд Україні у постанові від 06.07.2016, справа № 800/313/15, номер судового рішення в ЄДРСРУ 58986608.

Як вбачається із матеріалів справи на неодноразові звернення позивача відповідач, розглядаючи його заяви, проводив відповідні перевірки з метою встановлення чи відсутності обставин, які слугують підставою для надання позивачу відпустки з прийняттям відповідного рішення по суті заяв позивача.

Відтак у спірних правовідносинах відсутня будь - яка бездіяльність відповідача, що унеможливлює задоволення адміністративного позову.

Матеріалами справи підтверджено, що фактично на права, свободи або інтереси позивача стосовно питання щодо надання відпустки вплинули безпосередні рішення відповідача про відмову в її наданні.

Тобто позивач обрав неправильний спосіб захисту.

Згідно частини 2 статі 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою , поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог,якщо це необхідно для ефективного захисту прав,свобод ,інтересів людини, громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оговорюючи питання щодо можливості виходу за межі позовних вимог у розглядуваних правовідносинах колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини 1 статі 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 визначив лише одну вимогу - ухвалити нове рішення в частині, яким визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо не надання відпустки для догляду за дитиною.

Питання щодо зобов'язання відповідача надати відпустку для догляду за дитиною апелянт в апеляційній скарзі на відміну від адміністративного позову не ставив.

За таких обставин застування механізму виходу за межі позовних вимог буде суперечити обмеженням повноважень апеляційного суду, встановленими частиною 1 статі 308 КАС України.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог.

Доводи апеляційної скарги.

Доводи апелянта, що відповідач надавав незрозумілі відповіді усно не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Щодо посилань на статтю 43 Конституції України, слід зазначити, що певні законодавчі особливості надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку та обраний позивачем відповідний спосіб захисту порушеного права не свідчать про порушення встановленого Конституцією України права на вільний вибір праці.

Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно по суті дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності відповідача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Водночас правові висновки суду щодо правомірності відмов відповідача у наданні відпустки , є передчасними та підлягають виключенню із мотивувальної частини судового рішення.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції у відповідності до частини 4 статі 317 КАС України - змінити, виключити із мотивувальної частини положення, в яких надається правова оцінка відповідним рішенням відповідача щодо відмови у наданні відпустки ОСОБА_2

З огляду на залишення по суті рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року у справі № 815/2404/18 - змінити.

Виключити із мотивувальної частини Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року мотивувальної частини положення, в яких надається правова оцінка відповідним рішенням відповідача щодо відмови у наданні відпустки ОСОБА_2

В решті Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року у справі № 815/2404/18 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Дата складення та підписання повного тексту судового рішення - 14 листопада 2018 року.

Головуючий суддя Шляхтицький О.І.

Судді Потапчук В.О. Семенюк Г.В.