Справа № 158/3123/17 Головуючий у 1 інстанції: Корецька В.В.

Провадження № 22-ц/802/28/18 Категорія: 53 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2018 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О.І.,

суддів - Карпук А.К., Бовчалюк З.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» про стягнення коштів за затримку розрахунку при звільненні за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та відповідача - Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 серпня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що з 22.09.2003 року він працював у Мостобудівельному загоні № 60 Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» на посаді водія автомобіля і наказом № 21-К від 19.09.2014 року його звільнено у зв'язку із скороченням штату працівників.

При звільненні з ним не було проведено повного розрахунку. Попередньо стягнуту судовим наказом заборговану заробітну плату в розмірі 24427,68 грн. йому було виплачено лише у жовтні 2017 року.

Оскільки з часу звільнення до повного з ним розрахунку пройшло 36 місяців, то просив стягнути з відповідача на його користь 100453 грн. 68 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 серпня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 24427 грн. 68 коп. та в дохід держави 1600 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач - ПАТ «Мостобуд», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про відмову в позові.

Відзиви на апеляційні скарги сторони не подавали.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.5 ст.268, ст.381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги позивача і відповідача підлягають до часткового задоволення, а рішення суду в частині стягнення середнього заробітку підлягає зміні з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у Мостобудівельному загоні № 60 Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» на посаді водія автомобіля і був звільнений 19.09.2014 року (а.с.8).

Згідно довідок роботодавця позивач працював водієм автомобіля вахтовим методом по 11 годин в 1 вахту (перша половина місяця), згідно календарного графіку роботи (а.с.26, 28). Відповідно до положень Постанови КМУ від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» його середній заробіток становить 2790,38 грн. (а.с.5).

На дату звільнення позивача йому належала до виплатити відповідачем заборгована заробітна плата у розмірі 24427,68 грн., яка ще до звільнення була стягнута судовим наказом.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Із постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 09.11.2017 року (ВП №46053453) вбачається, що судовий наказ про виплату позивачу заборгованої заробітної плати повністю виконано 26.10.2017 року (а.с.4).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 N 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час затримки розрахунку.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що з моменту звільнення позивача 19.09.2014 року і до повного з ним розрахунку після звільнення 16.10.2017 року минуло 36 місяців, тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку фактично становить 100453 грн. 68 коп. (2790,38 грн. х 36).

Разом із тим, частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає до стягнення, виходив із необхідності застосування принципу співмірності та зменшення розміру середнього заробітку до розміру заборгованої заробітної плати, який становить 24427,68 грн..

Проте, до такого висновку суд дійшов помилково, неправильно застосувавши норми матеріального права.

При цьому суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність передбачених законом підстав для зменшення заявленого позивачем розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки фактичний розрахунок з позивачем відбувся лише 26.10.2017 року, невиплата заробітної плати ОСОБА_1 з жовтня 2014 року по жовтень 2017 року є триваючим правопорушенням, спору щодо розміру невиплаченої заробітної плати між сторонами не існує, а тому до стягнення підлягає середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Наведені вище обставини повністю спростовують доводи апеляційної скарги відповідача - ПАТ «Мостобуд».

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки висновки суду першої інстанції в частині визначення необхідного для стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для зміни рішення суду в цій частині, а тому обидві апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення.

У зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги позивача, понесені ним витрати по сплаті судового збору за її подання у розмірі 1140 грн. 39 коп. підлягають відшкодуванню відповідачем.

Керуючись ст.ст.268 ч.ч.4, 5, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача - Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» задовольнити частково.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 серпня 2018 року у даній справі в частині стягнення середнього заробітку змінити.

Позов задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» на користь ОСОБА_1 100453 грн. 68 коп. (сто тисяч чотириста п'ятдесят три грн. 68 коп.) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» на користь ОСОБА_1 1140 грн. 39 коп. (одну тисячу сто сорок грн. 39 коп.) - витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: