П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1312/18

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,

суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.,

при секретарі - Ханділян Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування постанов,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження від 15 вересня 2016 року ВП № 52228069; визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 1367530,30 грн. від 22 листопада 2016 року ВП № 52228069; визнати протиправною та скасувати постанову Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про накладення арешту на все її майно від 18 серпня 2017 року ВП №53058294.

В обґрунтування позовних вимог, на ряду з іншим, зазначалось, що можливість винесення постанови про стягнення виконавчого збору пов'язана законодавством з моментом закінчення виконавчого провадження в порядку статтею 39 Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон №1404-VIII) чи повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону №1404-VIII. Натомість, станом на 20 листопада 2016 року (на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору) не було винесено постанови ні про закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону №1404-VIII , ні постанови про повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону № 1404. Крім того, позивачем було зазначено, що будь яких посилань в яких межах накладено арешт на все майно оскаржувана постанова не містить. Арешт рухомого майна проведено без винесення постанови про опис та арешт майна боржника, оскільки арешт накладено, у тому числі і на все рухоме майно, зокрема, й на рухоме майно, яке не підлягає державній реєстрації. Окрім того в постанові не вказано в розмірі якої суми накладено арешт.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року позовні вимоги було задоволено частково. Суд визнав протиправною та скасував постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 1367530,30 грн. від 22 листопада 2016 року ВП № 52228069 та Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про накладення арешту на все майно позивачки від 18 серпня 2017 року ВП № 53058294. В решті позову було відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог відповідачі подали апеляційні скарги.

В апеляційних скаргах зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Обставини справи.

Судом першої інстанції було встановлено, що 24 червня 2008 року між позивачкою та Закритим акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» був укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки. За цим договором позивач виступав майновим поручителем ОСОБА_4, в забезпечення його зобов'язань перед Банком, які виникають з договору про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П укладеним між Банком та ОСОБА_4 24 червня 2008 року В іпотеку було передані нежитлові приміщення загальною площею 773,4 кв.м. в будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1.

В зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 його зобов'язань перед Банком, 04 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою З.В. було вчинено виконавчий напис нотаріуса № 719, за яким звернено стягнення на нерухоме майно, вказане в договорі іпотеки. За рахунок коштів, отриманих від реалізації цього нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги Банку у розмірі 13671803,00 грн. та стягнути суму плати за вчинення виконавчого напису в розмірі 3500,00 грн..

25 жовтня 2012 року постановою старшого державного виконавця ВПВР ДВС України Унгуряну С.І. було відкрито виконавче провадження ВП №34904425 з виконання виконавчого напису № 719 від 04 жовтня 2012 року. В подальшому нерухоме майно, на яке зверталось стягнення, було оцінено, неодноразово виставлялось на електронні торги, але ніким придбане не було (торги не відбулися).

11 вересня 2015 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв'язку з відмовою стягувача залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення.

14 вересня 2016 року Банк повторно подав виконавчий напис до ДВС, і постановою головного державного виконавця Департаменту ДВС МЮ України 15 вересня 2016 року була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 52228069, якою позивачу запропоновано самостійно виконати вимоги виконавчого напису нотаріуса у строк до 22 вересня 2016 року.

22 листопада 2016 року державним виконавцем Департаменту ДВС МЮ України, в рамках ВП № 52228069, винесена постанова про стягнення з Позивача виконавчого збору в розмірі 1367530,30 грн. (за невиконання в добровільному порядку виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на нерухоме майно передане в іпотеку).

18 серпня 2017 року головним державним виконавцем Заводського ВДВС міста Миколаєва ГТУЮ у Миколаївської області винесено постанову ВП № 53058294 про накладення арешту на все майно позивача.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Задовольняючи позов в частині, суд першої інстанції виходив з того, що доводи відповідачів про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби, є помилковими. Також, було зазначено, що зважаючи на скасування постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 1367530,30 грн. від 22 листопада 2016 року ВП № 52228069, постанова про арешт майна боржника від 18 серпня 2017 року у ВП № 53058294, яка вона винесена з метою забезпечення виконання постанови від 22 листопада 2016 року у справі № 52228069, не може залишатись в силі та підлягає скасуванню.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України та Закону №1404-VIII.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи, а саме прохальної частини апеляційних скарг вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.

Положеннями пункту 7 Розділу XIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону 1404-VІІІ, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-ХІV, а також Закону №1404-VІІІ вбачається, що виконавче провадження визначається як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З аналізу наведеного можні дійти висновку, що виконавча дія, як правова категорія, є складовою частиною та елементом виконавчого провадження та співвідноситься з останнім, як загальне (виконавче провадження) з частковим (виконавча дія).

Колегія суддів зазначає, що не зважаючи, що спірне виконавче провадження було розпочате під час дії Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-ХІV, колегія суддів вважає, що при винесенні спірної постанови про стягнення виконавчого збору від 22 листопада 2016 року, що є вчиненням конкретної виконавчої дії в рамках виконавчого провадження, належить керуватись вимогами Закону №1404-VІІІ, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, чого Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, помилково не було зроблено, натомість вказаним відповідачем застосовано положення статті 28 (Виконавчий збір) Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-ХІV.

Наведені обставини свідчать про протиправність постанови від 22 листопада 2016 року про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 1367530,30 грн., оскільки вказана постанова винесена на підставі того законодавства, яке не підлягало застосуванню станом на 22 листопада 2016 року.

Положеннями статті 27 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

З аналізу наведеного можна дійти висновку, що виконавчий збір стягується за умови примусового фактичного виконання судового рішення (повністю або частково) та розраховується виходячи з відповідного об'єму (розміру) суми, що фактично була стягнена, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається та сторонами підтверджено, що за даним спірним виконавчим провадженням державним виконавцем заставне майно не було реалізовано або передано стягувачу і стягувач не отримав ні коштів, ні майна від примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, що свідчить про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору та винесення спірної постанови відповідача від 22 листопада 2016 року про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 1367530,30 грн..

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13.

Стосовно постанови про арешт майна боржника від 18 серпня 2017 року колегія суддів зазначає таке.

Положеннями статті 56 Закону №1404-VІІІ передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що спірна постанова була винесена 18 серпня 2017 року, тобто, майже через рік після відкриття провадження 15 вересня 2016 року.

Крім того, з аналізу вказаних положень Закону №1404-VІІІ вбачається, що державним виконавцем, перед арештом майна, таке майно повинно бути виявлено та відповідним чином ідентифіковано та конкретизовано, чого виконавцем зроблено не було, що свідчить про допущення порушення порядку застосування арешту майна позивача.

Відповідно до частини 3 статті 56 Закону №1404-VІІІ арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Разом з тим, всупереч вказаним положенням законодавства, держаним виконавцем взагалі не було визначено розмір суми стягнення в спірній постанові про арешт майна, а було лише зазначено про накладення арешту на все майно позивача.

Крім того, зі спірної постанови від 18 серпня 2017 року про арешт майна вбачається, що остання винесена з метою виконання постанови від 22 листопада 2016 року про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 1367530,30 грн.. З наведеного можна дійти висновку, що постанова від 18 серпня 2017 року про арешт майна є похідною від постанови про стягнення з позивача виконавчого збору, яка визнана протиправною, а тому і дана постанова від 18 серпня 2017 року про арешт майна не може вважатись законною.

Таким чином, враховуючи все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 1367530,30 грн. від 22 листопада 2016 року ВП № 52228069 та постанови Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про накладення арешту на все її майно від 18 серпня 2017 року ВП №53058294 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Додатково з приводу належності розгляду даних спірних правовідносин судами адміністративної юрисдикції, колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 1 та 2 статті 74 Закону №1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З матеріалів справи вбачається, що дане виконавче провадження ВП № 52228069 було відкрито на підставі виконавчого напису приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Журавльової З.В. (в зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 його зобов'язань перед Банком), за яким звернено стягнення на нерухоме майно, вказане в договорі іпотеки.

Так, оговорюючи можливість розгляду даних спірних правовідносин у порядку цивільного судочинства з урахуванням їх суб'єктного складу, суд апеляційної інстанції враховує приписи статі 447 ЦПК України, яка передбачає право оскарження рішень, дій органів ДВС виключно учасниками виконавчого провадження під час виконання рішення суду, ухваленого відповідно до цього Кодексу (ЦПК України).

Таким чином, з огляду на вказані обставини та враховуючи, що спірні постанови виконавців про стягнення виконавчого збору та арешт майна були винесені з метою виконання саме виконавчого напису приватного нотаріусу, тобто, рішення іншого органу (посадової особи) в розумінні Закону №1404-VІІІ, а не суду цивільної чи господарської юрисдикції, колегія суддів вважає, що дані спірні правовідносини належать до розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Доводи апеляційних скарг.

Доводи, викладені у апеляційних скаргах за змістом ідентичні до зазначених в позові, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

Інші доводи апеляційних скарг, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішенні, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо спірних правовідносин.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Дата складення та підписання повного тексту судового рішення - 14 листопада 2018 року.

Головуючий суддя Шляхтицький О.І.

Судді Потапчук В.О. Семенюк Г.В.